Постанова № 72418711, 22.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний № 336/2509/17 Головуючий у 1 інстанції: Щаслива О.В.

Провадження №22-ц/778/1150/18 Суддя-доповідач: Маловічко С.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді: Маловічко С.В., суддів Кочеткова І.В., Гончар М.С.

при секретарі: Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову зазначив, що з 20 червня 1986 року по 8 грудня 1986 року у складі Збройних сил Союзу РСР брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, під час якої отримав чисельні хвороби, а саме: саркому м'яких тканин правої кісті, гіпертонічну хворобу другої стадії, які відповідно до висновку Дніпропетровської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв'язку захворювань з роботою по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, пов'язані з впливом аварії на ЧАЕС. Набуті ним захворювання, які за висновком медико-соціальної експертної комісії кваліфіковані як захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, потягли встановлення йому 7 жовтня 2008 року третьої групи інвалідності безстроково.

Течія вказаних захворювань, яка характеризується постійним головним болем, запа-мороченнями, погіршенням пам'яті, похитуванням при ході, зниженням слуху та працездатності, загальним ознобом, дискомфортом в області серця, підвищеним артеріальним тиском, спричиняє йому глибокі емоційні переживання. Відсутність фізичного комфорту, необхідність витрачати значні зусилля, а також нести майнові видатки з відновлення здоров'я посилюють ці переживання. Постійне відчуття дискомфорту викликає у нього тривогу, дратівливість, погіршує відносини в родині, перешкоджає можливості виконувати свої обов'язки по господарству, організовувати свою повноцінну життєдіяльність, а ці обставини також тягнуть за собою моральні страждання.

На підтвердження факту звернення до належного відповідача зазначив, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України, а тому воно уповноважено на виконання функцій держави. У зв'язку з зазначеним, ОСОБА_3 просив суд стягнути з Міністерства оборони України на свою користь на відшкодування моральних страждань 240 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2017 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вказаним рішення суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне дослідження всіх обставин справи, що мають значення для вирішення справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення суду, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Справа розглянута судом першої інстанції під час дії цивільно-процесуального кодексу у редакції від 18.03.2004р. Проте 15.12.2017р. набув чинності ЗУ № 2147-УІІІ від 03.10.2017р., яким до нього внесені зміни, тому в ході апеляційного розгляду слід перевіряти дотримання судом першої інстанції вимог ЦПК України в ред. від 18.03.2004р., а здійснювати апеляційний розгляд справи та ухвалювати судове рішення за наслідками розгляду апеляційної скарги слід за положеннями цивільно-процесуального кодексу у новій редакції.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про день, час та місце апеляційного розгляду справи, до судового засідання апеляційного суду 22 лютого 2018р. не з»явились, не надавши клопотань про відкладення розгляду справи та не сповістивши про причини неявки, тому у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний розгляд здійснено за їх відсутності.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи в цих межах, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову у повному обсязі, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог позивача у цій справі.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, які оцінені судом у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи.

Так, було встановлено, що позивач з 20 червня по 6 грудня 1986р. у складі військової частини 93632 приймав участь в ліквідації наслідків аварії в тридцятикілометровій зоні Чорнобильської АЕС (а. с. 9).

Відповідно до довідки МСЕК позивачу була встановлена третя група інвалідності безстроково, причина інвалідності - захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою до акту огляду МСЕК серії АД № 101764 від 07.10.2008 року (а. с. 13).

Позивачу надано статус інваліда війни, що підтверджується копією безтермінового посвідчення, виданого Управлінням праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Шевченківському району від 16.06.2015 року серії ААБ №016849, а також статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), що підтверджується копією безстрокового посвідчення, виданого Запорізькою обласною радою народних депутатів серія А № 038914 та вкладкою № 638635с до посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, виданою 18.11.2018р. Запорізькою обласною державною

адміністрацією (а.с.7).

Незадовільний стан здоров'я позивача став причиною того, що він неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні у різних лікувальних закладах, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями виписок із медичної картки стаціонарного хворого (а.с.14,15).

Позивачем заявлені вимоги на підставі ст.ст. 23, 1167 ЦК України, ст. 17 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Апеляційним судом встановлено, що правовідносини виникли до набрання чинності ЦК України та продовжують існувати після набрання ним чинності.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При цьому, Верховний Суд України у п. 5 постанови Пленуму "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)" від 31 березня 1995 року за № 4 роз'яснив, що оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з'ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому, правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями заподіювача шкоди. Сам факт отримання ушкодження здоров'я при виконанні службових обов'язків та отримання інвалідності не є доказом протиправних дій, бездіяльності або рішень Міністерства оборони України, та не є підставою для відповідальності за ч. 2 ст. 1167 ЦК України.

Також, оскільки позивач пов'язує шкоду з військовою службою в період з 20 червня по 8 грудня 1986 року в 30-кілометровій зоні Чорнобильської АЕС, тобто до набрання чинності Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (який набув чинності після 20 грудня 1991 року), коли діючим законодавством взагалі не передбачалось врегулювання правовідносин з відшкодування моральної шкоди, оскільки норму ст. 440-1 у діючий на той час цивільний кодекс внесено тільки Законом України від 06.05.1993р., тому слід прийти до висновку, що позовні вимоги позивача не ґрунтуються на законі і задоволенню не підлягають, оскільки шкода заподіяна позивачеві ще до 1991 року.

Проаналізувавши норми діючого законодавства України та обставини, встановлені в ході судового розгляду, суд першої інстанції правильно вважав, що порядок відшкодування моральної шкоди, визначений ст.1167 ЦК України, передбачений для деліктної відповідальності та на спірні правовідносини не поширюється, оскільки законом чітко врегульовано правовий та соціальний захист військовослужбовців у разі встановлення інвалідності, а питання відшкодування шкоди, заподіяної особам внаслідок участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, регулюються Законом України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, обов'язок надання яких покладається на сторони по справі.

В даному ж випадку суд першої інстанції правильно вважав, що позивач отримав ушкодження свого здоров'я через участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС з 20 червня по 8 грудня 1986 року, перебуваючи на службі у лавах Радянської Армії, яка підпорядковувалась Міністерству оброни Радянського Союзу, в той час як з 24 серпня 1991р. на підставі постанови Верховної Ради України «Про військові формування в Україні» утворено Міністерство оборони України та відбулось створення нових Збройних Сил України, якою не передбачено відповідальності Міністерства оборони України за спричинену шкоду під час проходження військової служби у Радянській Армії.

Не встановлено такої відповідальності і в Законі України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991р.

Таким чином, Міністерство оборони України не може бути визнане особою, яка має нести відповідальність за спричинення моральної шкоди позивачу у даному випадку.

При вищевикладених обставинах суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги позивача у цій справі задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, яким вірно встановлені правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дано їм належну правову оцінку, а також досліджено надані сторонами докази і відповідно їх оцінено, та на підґрунті цього і ретельного аналізу законодавства правильно вирішено справу. За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 - 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06 листопада 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 26 лютого 2018 року.

Головуючий:

Судді: