Рішення № 72416826, 22.02.2018, Пологівський районний суд Запорізької області

Справа № 324/1126/16-ц

Провадження № 2/324/114/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 року Пологівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Кацаренко І.О.

при секретарі Басараб А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Пологи цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі за текстом – ПАТ КБ «ПриватБанк»; Банк) звернулося до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1

В обґрунтування позовних вимог Банк зазначив, що закрите акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», та ОСОБА_1 19 червня 2007 року уклали кредитний договір без номеру, за умовами якого Банк зобов’язався надати ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в сумі 21600 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 34,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Позивач зазначив у позові, що свої зобов’язання перед ОСОБА_1 Банк виконав, надавши йому кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.

ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку, які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/ 70/, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом ОСОБА_1 у заяві.

Після отримання кредиту ОСОБА_1 свої кредитні зобов’язання не виконав належним чином, в результаті чого у нього перед Банком станом на 31 травня 2016 року утворилася заборгованість у сумі 11398,71 грн., яка складається з заборгованості за кредитом 1100,02 грн., заборгованості за процентами за користування кредитом 6063,97 грн., заборгованості за пенею та комісією 3215,73 грн., штрафу (фіксована частина) 500 грн., штрафу (процентна складова) 518,99 грн., яку просять стягнути з відповідача на користь Банку, а також 1378 грн. судового збору.

Про місце, дату і час судового засідання учасники справи повідомлені належним чином (а.с.150-152).

Представники позивача за довіреностями ОСОБА_2 і ОСОБА_3 спрямували на адресу суду відзив на заяву відповідача про застосування строків позовної двності (а.с.148-149), в якій зазначили, що підстав для застосування у справі за позовом до ОСОБА_1 строків позовної давності нема, а, відтак, нема і підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки, по-перше, відповідно до п.1.7.31 Умов договору строк позовної давності за кредитним договором щодо повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені, штрафів) був збільшений до 50 років; по-друге, відповідачем були вчинені дії, що свідчать про визнання ним боргу перед Банком, оскільки ОСОБА_1 12 жовтня 2009 року здійснив востаннє погашення заборгованості, тому згідно збільшеного строку позовної давності, який погоджений умовами договору, строки позовної давності Банком не пропущені. Просили задовольнити позовні вимоги Банку в повному обсязі, справу розглядати за відсутності представника Банку (а.с.153). При цьому до заперечень проти заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення представник Банку ОСОБА_2 додала копію анкети-заяви до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, складену ОСОБА_1 01 квітня 2010 року, про отримання ним картки та ПІН (а.с.70), проте у запереченнях представник Банку будь-яких посилань на зазначену анкету-заяву не надає.

У судове засідання відповідач і його представник ОСОБА_4 не явилися. Позивач своєю заявою до суду просив справу розглянути за його відсутності за участі його представника адвоката ОСОБА_4 (а.с.124). Позивач спрямував, крім того, до суду заяву про застосування строків позовної давності у справі за позовом до нього ПАТ КБ «ПриватБанк», у зв’язку з чим просить відмовити в задоволенні позову у повному обсязі (а.с.141-142, 143-144). Представник відповідача адвокат ОСОБА_4 з будь-якою заявою про відкладення судового засідання 22 лютого 2018 року до суду не звертався, на підставі чого справа розглядається за відсутності відповідача і його представника відповідно до вимог п.1 ч.3 ст.223 ЦПК України.

З огляду на неприбуття в судове засідання всіх учасників справи відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, беручи до уваги підтримання позовних вимог позивачем, заперечення проти позову відповідача з підстав пропуску строку позовної давності, дослідивши письмові докази по справі, дав оцінку добутим доказам у сукупності, встановив наступне.

17 травня 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір без номеру, за умовами якого Банк зобов’язався надати ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в сумі 21600 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 34,80% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Кредитний договір складався з заяви клієнта, пам’ятки клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів, що підтверджується заявою відповідача.

Відповідно до зазначеного договору відповідач отримав платіжну картку №5457082937369015 з кредитними коштами на ній.

При цьому судом відзначається, що у позовній заяві ведеться мова про кредитні зобов’язання відповідача перед позивачем за кредитним договором від 19 червня 2007 року, проте до позову додана копія анкети-заяви ОСОБА_1, датована 17 травня 2007 року з датою отримання ПІН-коду і платіжної картки 17 травня 2007 року (а.с.8), у зв’язку з чим суд вважає встановленою датою виникнення договірних відносин між сторонами у справі саме 17 травня 2007 року.

Згідно з пунктом 5.3 Правил користування платіжною карткою, що є складовими Умов та правил надання банківських послуг, строки і порядок погашення по кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним карткам з установленим мінімальним обов’язковим платежем приведено в памятці клієнта, що є невід’ємною частиною договору. Платіж включає плату за користування кредитом, передбачену Тарифами, і частину заборгованості за кредитом.

Пунктом 5.4 Правил користування платіжною карткою визначено, що строк погашення по кредиту (кредитний ліміт, кредитна лінія) по платіжним карткам без установленого мінімального обов’язкового платежу, проводиться в наступному порядку: строк погашення процентів по кредиту щомісячно за попередній місяць; строк погашення кредиту в повному обсязі не пізніше останнього дня місяця, зазначеного на платіжній картці (в полі month).

Заперечуючи проти доводів відповідача щодо спливу стоку позовної давності, а саме щодо тверджень ОСОБА_1, що строк позоавної давності за даними кредитним договором сплив 31 липня 2010 року, позивач не надав суду даних про перевипуск платіжних карток ОСОБА_1, проте була надана суду копія анкети-заяви від 01 квітня 2010 року.

Представники позивача, заперечуючи проти того, що строки позовної давності пропущені, зазначили, що ОСОБА_1 за даним кредитним договором сплатив заборгованість востаннє 12 жовтня 2009 року, що свідчить про визнання ним боргу перед позивачем, а тому строк позовної давності не сплив з урахуванням цієї обставини, а також згідно п.1.7.31 Умов договору про збільшення строку позовної давності до 50 років.

З таким твердженням позивача суд не може погодитися, виходячи з наступного.

Згідно з розрахунком заборгованості, доданим до позовної заяви, станом на 31 травня 2016 року відповідач має заборгованість перед Банком у розмірі 11398,71 грн., яка складається з заборгованості за кредитом 1100,02 грн., заборгованості по процентах за користування кредитом 6063,97 грн., заборгованості за пенею та комісією 3215,73 грн., штрафів відповідно до п.8.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. (фіксована частина), 518,99 грн. (процентна складова). Останній платіж за кредитним договором, згідно з розрахунком заборгованості, відповідач провів 12 жовтня 2009 року (а.с.5-7). Сума заборгованості відповідачем не оспорюється.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти, як це передбачено ч.1 ст.1048 ЦК України.

За визначенням ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Визначення поняття зобов’язання міститься у ч.1 ст.509 ЦК України, відповідно до якої зобов’язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Порушенням зобов’язання, відповідно до ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст.1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу (ч.2 ст.1050 ЦК України).

Виходячи з наведених норм чинного законодавства України, позивач має право на стягнення заборгованості за кредитним договором. Розмір заборгованості за договором, наведений у розрахунку заборгованості, що доданий до позовної заяви, відповідачем не спростовано.

Проте, відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Вирішуючи питання про застосування наслідків спливу позовної давності, про що заявлено відповідачем, суд, враховуючи правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 23 листопада 2016 року у справі №308/16549/13-ц (реєстраційний номер рішення у ЄДРСР 63145729), дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Як встановлено судом під час розгляду справи, згідно з розрахунком заборгованості, остання проплати за кредитним договором ОСОБА_1 здійснена 12 жовтня 2009 року, а відтак з 13 жовтня 2009 року (ч.1 ст.253 ЦК України) почався перебіг трирічного строку позовної давності, який з урахуванням приписів ч.5 ст.254 ЦК України закінчився 13 жовтня 2012 року. Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

При цьому судом звертається увага на те, що навіть якщо враховувати строк позовної давності з дня складання ОСОБА_1 анкети-заяви 01 квітня 2010 року (а.с.70), то і в такому разі строк позовної давності сплив 01 квітня 2013 року, оскільки даних про перевипуск платіжної картки ОСОБА_1 позивачем не надано суду, в анкеті-заяві від 01 квітня 2010 року дані про видачу «нової» платіжної картки ОСОБА_1 не зазначені.

Позовну заяву було направлено до суду після спливу строку позовної давності 06 липня 2016 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим конвертом (а.с.22).

Доказів наявності будь-яких поважних причини, через які позивачем було пропущено строк позовної давності, суду не надано.

Підтримання позовних вимог Банком з тих підстав, що між сторонами кредитного договору було врегульовано питання про збільшення строку позовної давності щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені, штрафів) до 50 років, суд вважає безпідставними, оскільки належних доказів тому, що сторонами кредитного договору була досягнута така згода, позивачем суду не надано.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позову публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» належить відмовити в повному обсязі у зв’язку із пропуском строку позовної давності.

Відповідно до ст.141 ЦПК Украъни підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору не вбачається у звьяхку з відмовою в задоволенні позову.

Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст.207, 253, 254, 256-258, 261, 266-267, 509, 525, 526, 546, 549, 610, 625, 629, 1048-1050, 1054, 1055 ЦК України, ст.ст.9, 10, 12, 18, 141, 247 ч.2, 263-265, 272, 353, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Відмовити в задоволенні позовних вимог публічного акціонерного товариства Комерційний банкк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга через Пологівський районний суд Запорізької області до апеляційного суду Запорізької області протягом тридцяти днів з дня постановлення рішення.

Суддя: Кацаренко І.О.