Постанова № 72416704, 20.02.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1603/17

Провадження № 22-ц/779/72/2018

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Гордій В.І. В. І.

Суддя-доповідач Малєєв

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області у складі:

судді-доповідача - Малєєва А.Ю.,

суддів: Девляшевського В.А., Матківського Р.Й.,

за участю секретаря - Мельник О.В., представниці апелянти ОСОБА_1, представниці позивача Рокетської Світилани Володимирівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 вересня 2017 року, ухвалене головуючим суддею Гордій В.І. в м. Косів, дата складення повного тексту якого не відома, по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

1. Позов заявлено 23.08.2017 (а.с. 2-3).

1.1. Обґрунтування позовних вимог.

25.04.2016 між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н, згідно якого відповідачці було видано платіжну картку з встановленим кредитним лімітом, відповідно до якої вона отримала 8902,15 грн зі сплатою 18 % річних за користування кредитом. Згідно договору відповідачка зобов'язалася здійснювати погашення кредиту згідно графіку розрахунків до кредитного договору, який є його невід'ємною частиною. Однак відповідачка умов кредитного договору у визначений термін не виконала, внаслідок чого виникла заборгованість по кредитному договору станом на 18.07.2017 в сумі 11100,16 грн.

1.1.2. Просили стягнути з відповідачки на користь Банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 11100,16 грн та 1600,0 грн судових витрат; розгляд справи проводити без їх участі.

1.2. Заочним рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 вересня 2017 року позов задоволено.

1.2.1. Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2, жительки с. Середній Березів, Косівського району, Івано-Франківської області, - на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк», заборгованість згідно Генеральної угоди від 25.04.2016 б/н в розмірі 11100 (одинадцять тисяч сто) грн 16 коп. та оплачений судовий збір у розмірі 1600 грн, на рахунок 29092829003111 Код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299.

1.3. Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 06.11.2017 заяву про перегляд заочного рішення залишено без задоволення (а.с. 90-91).

2. Представник відповідачки ОСОБА_3 оскаржив рішення в апеляційному порядку (а.с. 97-101).

2.1. Зміст апеляційних вимог:

- ухваливши заочне рішення у першому судовому засіданні суд позбавив Відповідачку права подати свої заперечення щодо позову;

- представлені Банком в підтвердження позовних вимог розрахунки порушують норми ст. 212-214 ЦК України, не мають відповідної сили, складені представником Банку без підпису головного бухгалтера та без посилання на бухгалтерські документи первинного обліку;

- позивач не надав суду належних первинних документів щодо наявності заборгованості відповідача на час укладення кредитного договору;

- кошти за укладеним Кредитним договором надавались для споживчих потреб, тому на правовідносини, які виникли між Банком та позичальником, поширюється ЗУ «Про захист прав споживачів»;

- графік платежів, за яким повинно було здійснюватись погашення кредиту, складено не було;

- відповідач не є юридично грамотним, а факт підписання кредитного договору не означає його легітимність;

- відповідачка не ознайомлювалась з умовами кредитування. Подаючи анкету на отримання кредитної карти - це лише намір, однак вона не отримувала такого «кабального» кредиту;

- позивачем належним чином не доведено до Відповідачки кредитний ліміт;

- кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч. 2 ст. 1055 ЦК України);

- обов'язок сплачувати комісію відповідачка вважає несправедливою умовою договору, яка суперечить ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

В підтвердження доводів апеляційної скарги апелянт посилається на судову практику.

2.1.1. Просить заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 вересня 2017 року скасувати, ухвалити нове, яким у позові відмовити.

3. Фактичні обставини, встановлені судами.

3.1. Згідно матеріалів справи, 30.09.2013 між ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі - Банк) та ОСОБА_2 (далі - відповідачка, позичальниця) підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 5).

3.2. Між Банком та позичальницею 25.04.2016 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт б/н (а.с. 6 - Генеральна угода, фотокопія неналежної якості).

3.3. На а.с. 7-30 міститься Витяг з Умови і Правила надання банківських послуг, на а.с. 33-36 - Відомості з ЄДРПО, Ліцензія, Виписка з ЄДРЮО та витяг зі Статуту Банку.

3.4. В підтвердження заборгованості Банком представлено Розрахунок заборгованості за договором б/н від 25.04.2016 (а.с. 4, далі - Розрахунок заборгованості), згідно якого станом на 18.07.2017 загальна заборгованість становила 11100,16 грн, з них за кредитом - 7384,77 грн, заборгованість за процентами - 966,07 грн (в т.ч.: несплачені проценти на поточну заборгованість - 147,91 грн, несплачені проценти на прострочену заборгованість - 818,16 грн), нарахована комісія - 1772,34 грн та штраф відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди - 976,98 грн.

3.5. На а.с. 49 міститься Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу ОСОБА_2 19.09.2017.

Заочне рішення у справі ухвалено 21.09.2017 (а.с. 51).

3.6. В судовому засіданні апеляційного суду представниця апелянтки ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити з наведених у ній мотивів.

Представниця Банку Рокетська Світлана Володимирівна проти доводів апеляційної скарги заперечила, просила її відхилити, а законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

4. Оцінки апеляційного суду.

4.1. Задовольняючи позовні вимоги Банку, суд першої інстанції зіслався на приписи норм ЦК України, зокрема: ч.1 ст. 1054 (за кредитним договором кредитор зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти); ч. 2 ст. 1054 та ч.1 ст. 1048 ( позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики); ч. 2 ст. 625 (боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом); ст. 1049 ЦК України (позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором).

Інших доводів, аргументів, висновків мотивувальна частина рішення суду першої інстанції не містить.

4.2. Апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідачки заборгованості за кредитом, оскільки за змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином.

Апеляційний суд, враховуючи обставини справи, встановлені судами перехідних інстанцій, та приписи ч. 1 ст. 625 ЦК України, відхиляє доводи апелянтки, що подача анкети на отримання кредитної карти - це був лише намір укласти кредитний договір, однак вона не отримувала такого «кабального» кредиту, оскільки вказану Анкету-заяву між Банком та ОСОБА_2 підписано 30.09.2013 (а.с. 5), а Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості, стягнення якої є предметом позову у даній справі, укладено між Банком та позичальницею 25.04.2016 (а.с. 6), окрім того факт надання кредитних коштів за Укладеним Кредитним договором стверджено представником апелянтки в Заяві про перегляд заочного рішення (абз. 2 а.с. 61) та в апеляційній скарзі (абз. 2 а.с. 98 - зворот).

Разом із тим, стягуючи з відповідачки на користь Банку заборгованість згідно Генеральної угоди в сумі 11100,16 грн, суд першої інстанції, в порушення приписів ст. 89 ЦПК України не надав належної оцінки представленому Банком в підтвердження своїх позовних вимог Розрахунку заборгованості (а.с. 4) і стягнув поряд із сумою комісії та пенею (1772,34 грн, стовпчик 14 табл. на а.с. 4) і 976,98 грн штрафу.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення (правова позиція Верховний суд України у справі № 6-2003цс15 від 21 жовтня 2015 року).

Суд першої інстанції не врахував правової позиції судів касаційної інстанції та не застосував приписи ст. 61 Конституції України про неможливість подвійного притягнення до відповідальності одного виду.

Таке рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає закону, у зв'язку з чим підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог Банку щодо стягнення з відповідачки суми штрафу.

4.3. Решта доводів апеляційної скарги, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України щодо обов'язку доказування і подання доказів у розумінні приписів ст. 80 цього Кодексу щодо їх достатності, правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.

5. Висновок.

З урахуванням приписів ст. 367 ЦПК України та прямої дії норми ст. 61 Конституції України апеляційний суд вважає необхідним рішення у частині стягнення подвійного стягнення неустойки (пені та штрафів) змінити, виключити стягнення із відповідачки штрафу в сумі 976 грн 98 коп.

У решті рішення суду першої інстанції належить залишити без змін.

Керуючись ст. 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково, заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 21 вересня 2017 року - скасувати у частині стягнення штрафу в сумі 976, 98 грн і у задоволенні цієї вимоги - відмовити.

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 26.02.2018.

Головуючий А.Ю. Малєєв

Судді: В.А Девляшевський

Р.Й. Матківський