Рішення № 72416615, 06.02.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 06.02.2018

Справа № 320/7899/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2018 р. Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Редько О.В., при секретарі Мазуріній О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» до ОСОБА_1 про зобов’язання вчинити певні дії щодо забезпечення охоронної зони,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області перебуває цивільна справа за позовом Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» до ОСОБА_1 про зобов’язання вчинити певні дії щодо забезпечення охоронної зони.

Свої позовні вимоги обґрунтовує наступним.

ПАТ «Мелітопольгаз» є суб’єктом господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність з розподілу природного газу газорозподільною системою, виконує щодо неї функції оперативно-технологічного управління, забезпечує здійснення планово-профілактичних і аварійно-відновлювальних робіт на об’єктах газорозподільної/газопостачальної систем.

Функціонування системи газопостачання передбачає наявність охоронних зон газопроводів та об’єктів на них єдиної газотранспортної системи України.

Встановлення охоронних зон тягне за собою обмеження прав землекористувачів, які користуються землями трубопровідного транспорту, а їх порушення заважає проведенню робіт з технічного обслуговування газопроводу та усуненню можливих аварійних ситуацій, чим створює небезпеку для оточуючих.

Під час проведення працівниками ПАТ «Мелітопольгаз» 04.07.2016 року планового комплексного обстеження підземного газопроводу, розташованого у дворі багатоквартирного житлового будинку за адресою: м. Мелітополь, вул.. П.Ловецького 142 (поблизу магазину «ТОТ») виявлено дефекти захисного покриття на газопроводі, який розташований поблизу будівель із значним скупченням людей. Роботи по усуненню пошкоджень з метою запобігання серйозних аварій та значного погіршення умов експлуатації газопроводу проводились у терміновому порядку з урахуванням схем розташування газопровода.

Однак, при проведенні земляних робіт виявилось, на підземному газопроводі по вул.. П.Ловецького в м. Мелітополі розташована прибудова до будівлі магазину «ТОТ».

Тобто власником будівлі, не дотримуючись вимог ДБН А2.2-3-2004 від 20.01.2004 року, на власний розсуд, порушуючи раціональне використання земель у межах встановлених охоронних зон, було проведено будівництво додаткових приміщень до вказаного об’єкту (магазину «ТОТ»).

Вищевказані обставини унеможливлюють подальші роботи з ремонту та обслуговування газопроводу, забезпечення охорони довкілля та екологічної безпеки, а також безпечної життєдіяльності та захисту населення, господарських об’єктів від впливу можливих аварійних ситуацій.

Нежитлова будівля за адресою: м. Мелітополь вул.. П.Ловецького 142/1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2.

Земельна ділянка, на якій прибудовано магазин «ТОТ» розташована на території Семенівської сільської ради Мелітопольського району та надана Мелітопольською районною державною адміністрацією в оренду ОСОБА_1

Неодноразові спроби зв’язатися з власником вищевказаного магазину з метою усунення порушення меж охоронних зон виявились безрезультатними.

Позивач неодноразово звертався на ім’я власника магазину з вимогою про негайне забезпечення охоронної зони для проведення ремонтних робіт.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, але від нього надійшло письмова заява з проханням розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги, викладені в позовній заяві підтримує в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

У судове засідання відповідач не з’явився з невідомих причин, не повідомивши суд про причини своєї неявки, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, заяви про розгляд справи за його відсутності чи заперечень проти позову не надіслав. Через неявку відповідача у судове засідання з невідомих причин, на підставі заяви позивача, у відповідності зі ст. 224 ЦПК України, суд вважає за необхідне ухвалити по справі заочне рішення.

Згідно до ст. 224 ЦПК України у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки, суд може ухвалити по справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв’язку з неявкою всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст. 197 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі договору купівлі продажу від 31.10.2005 року ОСОБА_1 належить нежиле приміщення по вул. П Ловецького № 142/1 загальною площею 86,7 кв.м., що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 5).

Статтею 316 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст.317 Цивільного кодексу України)/

Статтею 321 Цивільного кодексу України закріплена непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 (в умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості.) цього Кодексу.

Власник володіє, користується, розпоряджається належним йому майном на власний розсуд (п. 1 ст. 319 Цивільного кодексу).

У відповідності до ч. 5 ст. 319 Цивільного кодексу України власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Однією з підстав обмеження власника у здійсненні права власності чи позбавлення його цього права є звернення іншої особи за захистом свого порушеного права власності (чи іншого майнового права, яке підлягає захисту нарівні з правом власності) з негаторним позовом. Так, за статтею 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном; відповідний позов пред'являється у випадках, коли власника не позбавлено володіння майном, однак дії відповідача об'єктивно порушують право позивача та є протиправними.

Зазначена будівля використовується відповідачем для функціонування магазину «ТОТ».

Виходячи з наведеного положення цивільного законодавства, лише у випадках, що прямо передбачені законом, право власності особи може бути звужено.

Позивач звернувся до суду як власник систем газопостачання з вимогою про усунення порушень охоронної зони газопроводу низького тиску, застосувавши як спосіб захисту вимогу про знесення частини будівлі від осі газопроводу або шляхом перенесення газопроводу низького тиску на відстань, яка передбачена Кодексом газорозподільних мереж.

Констатуючи в особливостях розташування належної позивачу нерухомості порушення положень Кодексу газорозподільних мереж, відповідно до яких мінімальні відстані по горизонталі від об’єктів газорозподільних мереж до будівель, споруд, інших підземних комунікацій визначаються будівельними нормами України і не повинні допускати механічного, хімічного і електричного впливу на об’єкти газорозподільних мереж, а також пункту 4.12 ДБН В.2.5-20-2001 «Газопостачання», згідно з яким відстань по горизонталі від підземних мереж до фундаментів будівель та споруд до газопроводів становить не менше двох метрів, суд між тим не вбачає підстав для застосування обраного позивачем способу захисту права.

Відповідно до ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Оскільки вимога про знесення (очевидно, позивач мав на увазі перенесення) стосується майна, що підпадає під критерії, наведені в статті181 ЦК України, оскільки воно пов’язано фундаментом з землею, реалізація цієї вимоги в натурі припускає знесення будівлі, переміщення якої в просторі є неможливим.

Такий спосіб захисту цивільного права, як знесення нерухомості, передбачений статтею 376 ЦК України, яка регламентує правовий статус самочинного будівництва.

Зокрема, в частині першій згаданої статті зазначено, що нерухома річ вважається самочинним будівництвом, якщо вона збудована або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Разом з тим, в силу ч. 5 ст. 376 ЦК України на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Як зазначено, право власності на належну відповідачу нерухомість зареєстровано на підставі договору купівлі-продажу, і суд, виходячи з презумпції добросовісності здійснення цивільних прав, вважає, що відповідач діє розумно і добросовісно в реалізації свого права.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо самочинне будівництво порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Виходячи із змісту частини 4 ст. 376 ЦК України, зазначений вид цивільно-правової відповідальності може бути застосований лише до самочинного будівництва, право власності на яке особа, що здійснила його, не набуває, і саме його самочинність у сукупності з такими обставинами, як: факт створення цим будівництвом перешкод у здійсненні потерпілим права користування та розпорядження своїм майном, а також неможливість в інший спосіб усунути ці порушення, і є підставою для застосування такого способу захисту.

Між тим, як вже зазначено, право власності на спірну нерухомість оформлене позивачем у відповідності до вимог закону.

Доказів на підтвердження самочинно-збудованих (прибудованих) приміщень суду не надано та не було заявлено клопотань про витребування цих доказів.

Крім того у 2003 році ТОВ «Таврида-Газ» склала робочий проект з газопостачання мазазину по вул.. П.Ловецького 142/1 в м. Мелітополі, який узгоджувався з головним інженером Мелітополь-газ, в якому мається його особистий підпис та затверджено розташування нежитлової будівлі.

Інших передумов для знесення належної особі нерухомості законом не передбачено.

Що стосується тверджень позову про обов’язок землекористувачів дотримуватися обмежень, з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон, судом встановлено, що земельна ділянка на якій розташована нежитлова будівля належить Семенівській сільській раді Мелітопольського району та перебуває в оренді у відповідача.

Згідно ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки в договорі володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 95 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право, зокрема,господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Статтею 96 Земельного кодексу України встановлено обов’язки землекористувача, зокрема, обов’язок дотримуватися правил добросусідства та обмежень, з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Стаття 111 Земельного кодексу України встановлює, що право на земельну ділянку може бути обмежено законом шляхом встановлення, в числі іншого зобов’язання, або умов. При цьому, обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації протягом терміну, встановленого законом або договором.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець зобов'язаний: при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта оренди.

Згідно положень ст. 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт" магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо; об'єкти трубопровідного транспорту - магістральні та промислові трубопроводи, включаючи наземні, надземні і підземні лінійні частини трубопроводів, а також об'єкти та споруди, основне і допоміжне обладнання, що забезпечують безпечну та надійну експлуатацію трубопровідного транспорту; охоронна зона - землі вздовж магістральних та промислових трубопроводів, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також для зменшення їх негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об'єкти та довкілля в цілому.

Статтею 11 Закону України "Про трубопровідний транспорт" встановлено, що до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, на яких збудовано наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж трубопроводів встановлюються охоронні зони. Земля в межах охоронних зон не вилучається, а використовується з обмеженнями (обтяженнями) відповідно до закону або договору. Порядок встановлення, розмір та режим використання охоронної зони об'єкта трубопровідного транспорту визначаються законодавством України.

Встановивши, що на земельній ділянці прокладений газопровід, власник земельної ділянки, Семенівська сільська рада, укладаючи договір оренди, повинна встановити обмеження щодо використання земельної ділянки шляхом встановлення охоронної зони на вимогу частини 2 статті 73 Земельного кодексу, якою встановлено, що уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів встановлюються охоронні зони.

Враховуючи вищенаведене, наявні в матеріалах справи документи не містять жодних обмежень у користуванні земельною ділянкою.

Отже, відповідач не порушив чинного законодавства, оскільки виконував умови укладеного договору оренди щодо користування земельною ділянкою за цільовим призначенням, тому що умови договорів передбачали саме розташування магазину «ТОТ» без обмежень щодо охоронних зон.

Статтею 41 Конституції України гарантовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Право власності відповідача на будівлю набуте правомірно, підтверджується відповідним правовстановлюючим документом. В матеріалах справи відсутні докази щодо оскарження законності набуття права власності відповідача на будівлю та право користування відповідача земельною ділянкою, на якій розташована будівля.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, суд не вбачає підстав для вирішення позову на користь позивача, оскільки застосування обраного ним способу захисту поєднане з обмеженням охоронюваного законом права власності, посягання на яке допускається лише у встановлених законом випадках, наявності яких не встановлено судом.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

У зв’язку з викладеним суд, не вбачаючи ознак порушеного права позивача, відмовляє в позові з мотивів його необґрунтованості,.

Керуючись ст.ст.2, 12, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268 Цивільно-процесуального кодексу

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Мелітопольгаз» до ОСОБА_1 про зобов’язання вчинити певні дії щодо забезпечення охоронної зони – відмовити.

Повний текст рішення складено 16 лютого 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На рішення може бути подана апеляційна скарга позивачем до апеляційного суду Запорізької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя Мелітопольського

міськрайонного суду ОСОБА_3