Постанова № 72416506, 26.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 823/166/17 Суддя суду першої інстанції: В.П. Тимошенко

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Земляної Г.В.,

Мельничука В.П.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши у в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2017 року, що прийнята о 9 год. 15 хв. у місті Черкаси, у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Колос Чигиринщини» до Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області, Чигиринської міської ради Черкаської області, за участю третіх осіб без самостійних вимог - ОСОБА_5, Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Чигиринського районного управління юстиції Черкаської області, номер запису про інше речове право 15729259, дата та час державної реєстрації 15.03.2016 17:18:48 год. про проведення державної реєстрації права оренди земельної ділянки площею 1,8726 га, кадастровий номер НОМЕР_1, належної ОСОБА_5 за ТОВ СП «Нібулон» на підставі Договору оренди землі, серія і номер: б/н від 08.04.2010 та договору про внесення змін до договору оренди землі, серія та номер: б/н, виданого 15.03.2016.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2017 року позов задоволено.

ТОВ СП «Нібулон» в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що скаржником у 2010 році було укладено з ОСОБА_5 договір оренди, який згідно з постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.06.2011 уповноважені органи були зобов'язані зареєструвати. Зазначені обставини, на думку скаржника, свідчать про необґрунтованість позову.

Позивач у запереченнях на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на правильність висновків та рішення суду першої інстанції.

Чигиринська міська рада Черкаської області не оскаржуючи рішення суду першої інстанції у встановленому законом порядку, подала до суду свої пояснення, у яких висловила доводи необґрунтованості рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, тобто зазначила підстави для скасування оскаржуваного рішення, які не були заявлені в апеляційній скарзі ТОВ СП «Нібулон».

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання 20.02.2018 жодного з учасників справи, повідомлених належним чином про дату, час і місце судового засідання, справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у відповідності до статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, ОСОБА_5 є власником земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 (далі - земельна ділянка).

Між ОСОБА_5 та ТОВ СП «Нібулон» 08.04.2010 укладено строком на п'ять років договір оренди б/н земельної ділянки (далі - договір Н-2010). Договір оренди цієї земельної ділянки 26.05.2011 укладено також з ПП «Колос Чигиринщини» (далі - договір КЧ-2011).

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.06.2011 по справі №2а-4126/11/1470, яка набрала законної сили 04.07.2011, окрім іншого: визнано протиправною бездіяльність та зобов'язано відділ Держкомзему в Чигиринському районі Черкаської області скасувати державну реєстрацію договору КЧ-2006; визнано протиправною бездіяльність та зобов'язано відділ Держкомзему в Чигиринському районі Черкаської області здійснити державну реєстрацію договору Н-2010.

Держкомземом в Чигиринському районі Черкаської області 04.08.2011 здійснено державну реєстрацію договору КЧ-2011.

В подальшому ОСОБА_5 15.03.2016 та 27.05.2016 укладено з ТОВ СП «Нібулон» та ПП «Колос Чигиринщини» договори, якими продовжено строк дії попередніх договорів оренди земельної ділянки (далі - договір Н-2016 та договір КЧ-2016 відповідно).

Державним реєстратором виконавчого комітету Чигиринської міської ради Грицаєнко О.А. 04.08.2016 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 30772426), яким право оренди земельної ділянки зареєстровано за ТОВ СП «Нібулон» на підставі договору Н-2010 та договору Н-2016.

Звернувшись до державного реєстратора з метою реєстрації договору КЧ-2016, позивач отримав відмову з огляду на те, що заявлене право вже зареєстровано за іншим орендарем - ТОВ СП «Нібулон».

Вважаючи свої права порушеними, а рішення про державну реєстрацію права оренди за ТОВ СП «Нібулон» протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що оскаржуване рішення прийняте в період дії договору КЧ-2011, а відповідач не довів, що реєструючи право оренди на ту ж земельну ділянку за іншими юридичними особами, переконався про наявність та дійсність вже зареєстрованого речового права позивача.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК) передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з статті 126 ЗК, право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV) обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Статтею 8 Закону № 1952-IV передбачено, що орган державної реєстрації проводить державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмовляє у їх реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Згідно з частини другої статті 9 Закону № 1952-IV державний реєстратор прав на нерухоме майно встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Згідно з частиною четвертою статті 18 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Відповідно до пункту 15 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року № 868 (далі - Порядок № 868) під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); повноважень заявника; відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Аналогічну позицію було висловлено Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2018 року по справі № 818/2658/14, а також Верховним Судом України у постанові від 29 вересня 2015 року (№21-760а15).

Як вбачається з матеріалів справи, на час прийняття оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ТОВ СП «Нібулон», діяв зареєстрований договір КЧ-2011, що посвідчував право оренди земельної ділянки за ПП «Колос Чигиринщини».

Частиною першою статті 24 Закону № 1952-IV визначено вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Зокрема, у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.

Таким чином, в порушення вимог чинного законодавства державний реєстратор при проведенні спірної державної реєстрації належним чином не перевірив, чи має місце вже зареєстроване право оренди на спірну земельну ділянку, внаслідок чого неправомірно здійснив повторну реєстрацію права оренди однієї і тієї ж самої земельної ділянки, тоді як реєстрація права оренди землі за новим орендарем можлива лише після закінчення строку дії або дострокового розірвання договору оренди землі з попереднім орендарем та відповідної реєстрації цих фактів.

Щодо посилань скаржника на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.06.2011 по справі №2а-4126/11/1470, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Зі змісту вказаної постанови вбачається, що при її прийнятті суд не надавав оцінку укладеному з ПП «Колос Чигиринщини» у 2011 році договору оренди земельної ділянки. Крім того, суд також не міг надати оцінку державній реєстрації договору КЧ-2011, яка була здійснена вже після того, як вказана постанова суду набрала законної сили. Таким чином, при прийнятті цього рішення, суд не знав та не міг знати про обставини можливої подвійної реєстрації договорів оренди земельної ділянки, що укладені з різними особами.

Крім того, як зазначалося, після набрання чинності постановою Миколаївського окружного адміністративного суду було здійснено державну реєстрацію договору КЧ-2011, тобто правовідносини щодо оренди земельної ділянки змінилися настільки суттєво, що це ставило під сумнів можливість застосування рішення суду до спірних відносин, оскільки його виконання могло призвести до виникнення подвійного права оренди земельної ділянки, чого чинним законодавством не передбачалося.

Таким чином, набрання законної сили постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.06.2011 по справі №2а-4126/11/1470 не скасовує факт реєстрації договору КЧ-2011 та його дії станом на час прийняття оскаржуваного рішення.

Як вбачається зі змісту зі змісту інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, що наявна в матеріалах справи, спірну державну реєстрацію здійснено на підставі договору Н-2010 та договору Н-2016, а не на підставі вказаного вище рішення суду.

Окрім того, як зазначалося, Миколаївський окружний адміністративний суд зобов'язав здійснити реєстрацію договору Н-2010. Однак, норми законодавства, чинного на час прийняття оскаржуваного рішення, не передбачали можливості реєстрації договорів оренди - реєстрації підлягало право оренди, що і було здійснено оскаржуваним рішенням.

Тому посилання скаржника на те, що спірну державну реєстрацію здійснено на виконання постанови Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.06.2011 суд апеляційної інстанції відхиляє.

Безпідставним є посилання ТОВ СП «Нібулон» на рішення Верховного Суду України від 08.12.2010 у справі №6-49064св10, яким, зокрема, витребувано від ПП «Колос Чигиринщини» належну на праві власності ОСОБА_5 земельну ділянку та повернуто останню в її власність, оскільки, по-перше, дане рішення суду ухвалене щодо договорів, укладених між фізичними особами та ПП «Колос Чигиринщини» у період з 2004 по 2008 рік, по-друге, його правові наслідки жодним чином не впливають на факт державної реєстрації договору КЧ-2011, правомірність здійснення якої не є предметом розгляду даної справи.

Крім того, стверджуючи про те, що строк дії договору Н-2010 не завершився, а тому рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, скаржник не врахував, що у межах спірних правовідносин надається оцінка акту суб'єкта владних повноважень щодо державної реєстрації речових прав, у той час як вирішення питання про чинність чи дію цивільно-правового договору не належить до компетенції адміністративного суду.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюється посилання ТОВ СП «Нібулон» на те, що у даній справі наявний спір про право, у зв'язку із чим її необхідно розглядати в порядку цивільного судочинства, оскільки предметом розгляду даної справі є, як вже було підкреслено вище, правомірність рішення суб'єкта владних повноважень, надаючи оцінку якому, суд повинен перевірити чи прийнято воно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто, предметом судового розгляду даної справи є перевірка обставин, чи пересвідчився державний реєстратор, приймаючи рішення про державну реєстрацію права оренди на спірну земельну ділянку за ТОВ СП «Нібулон», в існуванні перешкод у здійсненні відповідної реєстраційної дії.

Відтак, даний спір відноситься до юрисдикції адміністративних судів та має розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Твердження скаржника про те, що оскаржуваним рішенням державного реєстратора не порушуються права позивача є помилковим, оскільки, у даному випадку, порушеними є права позивача як орендаря спірної земельної ділянки, договір оренди якої станом на час прийняття оскаржуваного рішення був чинним.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Таким чином, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні апелянтом фактичних обставин і норм матеріального права.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2017 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя Г.В. Земляна

Суддя В.П. Мельничук