Рішення № 72416503, 06.02.2018, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 06.02.2018

Справа № 320/4124/17

(2/320/2690/17)

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" лютого 2018 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Бахаєва І.М.

при секретарі – Фурсовій Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, Переяслав-Хмельницька міська рада про визнання права власності на ? частину майна та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на ? частину майна,

В С Т А Н О В И В:

13 червня 2017 року позивач звернулася до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_2, у якому просила визнати за нею право власності на ? частину нежитлового приміщення за адресою: Запорізька область м. Мелітополь проспект 50-річчя Перемоги, буд.36/1. Свої вимоги вона мотивувала тим, що з жовтня 1996 року вона займається підприємницькою діяльністю – роздрібною торгівлею з лотків та на ринках. Влітку 1999 року відпочиваючи в с. Кирилівка Якимівського району Запорізької області вона познайомилась з ОСОБА_2, який також займався підприємницькою діяльністю в м. Мелітополі Запорізької області та підшукував для цього приміщення. Оскільки товари, які реалізовували вона та відповідач були практично однакові (одяг, обув, техніка, парфуми) вони вирішили сприяти один одному в веденні підприємницької діяльності. В 2003 році від відповідача, їй стало відомо, при можливість придбання ним приміщення в м. Мелітополі під магазин, однак для цього в нього не хватало коштів – 140000 гривень. Вартість приміщення складала з його слів 560000 гривень. ОСОБА_2 запропонував їй доплати 140000 гривень, а той при укладенні угоди оформить на неї ? частину приміщення. Знаючи ОСОБА_2 вже довгий час з позитивної сторони, вона погодилась з його пропозицією, та надала кошти під розписку і чекала коли її викличуть для підписання угоди. Через кризи 2005-2008 років і в неї, і як їй відомо в ОСОБА_2 виникли фінансові ускладнення. ОСОБА_2 поясняв їй, що в зв’язку зі складністю отримання рішення виконавчого комітету, йому довелось оформити приміщення тільки на себе, однак коли він буде проводити реєстрацію прав, то ? частину оформить на неї. Кожен рік, вона отримувала від ОСОБА_2 нову розписку взамін старої, про надання йому в 2003 році 140000 гривень для придбання на її ім’я ? частини нежитлового приміщення за адресою: Запорізька область м. Мелітополь проспект 50-річчя Перемоги, буд.36/1. В кінці лютого 2017 року вони повинні були обмінятись новою та попередньою розписками. Однак 19 лютого 2017 року, коли вона зі своїм знайомим ОСОБА_6 знаходилась у м. Києві, близько 13 години на проспекті Ватутіна невідомі особи розбили скло його автомобіля НОМЕР_1 та скоїли крадіжку документів, у тому числі і вищевказаного оригіналу розписки. При наданні пояснень працівникам поліції, вона забула про вказану розписку, вказавши тільки оригінали інших договорів. Вказана обставина підтверджується довідкою слідчого Дніпровського Управління поліції ГУНП у м. Києві ОСОБА_7 та витягом з кримінального провадження № 12017100040002352. Через тиждень марних пошуків, вона звернулась до ОСОБА_2 та пояснивши йому причини відсутності оригіналу розписки, забажала отримати нову розписку, на що отримала відмову. В березні 2017 року вона взнала, що ОСОБА_2, ще 13 травня 2005 року зареєстрував право власності та отримав свідоцтво на нежитлове приміщення за адресою: Запорізька область м. Мелітополь проспект 50-річчя Перемоги, буд.36/1.

Відповідач ОСОБА_2 позов ОСОБА_1 не визнав повністю і 11 серпня 2017 року звернувся до неї з зустрічним позовом про визнання права власності на ? частину нежитлового приміщення загальною площею 61 кв.м. в ТЦ «Вокзальний» за адресою вул. Б. Хмельницького 102 в м. Переяслав-Хмельницький. Свої вимоги він мотивував тим, що з листопада 1994 він займається підприємницькою діяльністю. У 1999 році, відпочиваючи в с. Кирилівка Якимівського району Запорізької області він познайомився з ОСОБА_1, яка, пояснила, що теж займається підприємницькою діяльністю в м. Переяслав-Хмельницький Київської області та підшукує для цього приміщення. Деякі товари, які реалізовували вони були однакові (одяг, обув, техніка, парфуми), він не заперечував сприяти один одному в веденні підприємницької діяльності. В 2003 році він повідомив ОСОБА_1, при можливість придбання ним приміщення в м. Мелітополі під магазин, запропонувавши вкласти частину грошей, на що отримав відповідь трохи почекати, у зв’язку з скрутним становищем. Вказану відповідь він оцінив як відмову, тому гроші для придбання нерухомості брав у кредит в банку. При цьому вони продовжували спілкуватись та допомагати один одному в бізнесі. На початку 2012 року до нього звернулася ОСОБА_1 з проханням про надання їй 140000 гривень для придбання нерухомості в ТЦ «Вокзальний» у м. Переяслав - Хмельницький. Вартість приміщення складала з її слів 282000 гривень. Спочатку відмовившись у наданні позики, в квітні 2012 року він після ознайомлення з приміщенням, запропонував ОСОБА_1 надати 140000 гривень, за умови оформлення на нього 1/2 частини приміщення. ОСОБА_1 погодилась з його пропозицією, обговоривши можливість викупу в нього цієї частки за більшу вартість. Він надав ОСОБА_1 кошти під розписку. В кінці квітня 2012 року ОСОБА_1 надала йому копію договору між нею та ОСОБА_3 про купівлю нею нежитлового приміщення загальною площею 61 кв.м. в ТЦ «Вокзальний за адресою вул. Б. Хмельницького 102 в м. Переяслав-Хмельницький за 281400 гривень, що на той час було еквівалентно 35 000 доларів США. При цьому ОСОБА_1 пояснила, що належним чином договір буде оформлений за його участю в травні 2012 року. В травні 2012 року ОСОБА_1 повідомила його, що в неї виникли якість ускладнення з технічною документацією, та угоду треба відкласти на кінець 2012 року. Він вказав що розписка дійсна до 2015 року і він може чекати, розраховуючи на інше майно ОСОБА_1. В 2015 році він отримав від ОСОБА_1 нову розписку та завірення про належне оформлення угоди. В березні 2017 року ОСОБА_1 повідомила його, що нею в лютому 2017 року були вже зібрані необхідні документи для підписання угоди, однак 19 лютого 2017 року, коли вона знаходилась у м. Києві, невідомі особи розбили скло її автомобіля та скоїли крадіжку документів, у тому числі і всі оригінали по нежитловому приміщенню в ТЦ «Вокзальний за адресою вул. Б. Хмельницького 102 в м. Переяслав-Хмельницький. На підтвердження вказаного, вона надала йому довідку слідчого Дніпровського Управління поліції ГУНП у м. Києві ОСОБА_7 та витяг з кримінального провадження № 12017100040002352. Вважає, позов ОСОБА_1, як не бажання оформлювати на нього 1/2 частину вищевказаного нежитлового приміщення, а також безпідставним, оскільки ще 13 травня 2005 року він зареєстрував право власності та отримав свідоцтво на нежитлове приміщення за адресою: Запорізька область м. Мелітополь проспект 50-річчя Перемоги, буд.36/1, і кошти для його придбання були отримані ним у кредит у банку та особисті збереження.

19 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з уточненої позовною заявою до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про визнання право власності на ? частину нежитлового приміщення за адресою: Запорізька область м. Мелітополь проспект 50-річчя Перемоги, буд.36/1, окремо стоячу будівлю магазина «Сенсація», площею 20,54 кв.м. по вул. Шкільна б/н в м. Переяслав – Хмельницький та нежитлове приміщення в Торговому Центрі «Вокзальний» магазин «Сенсація», площею 141 кв.м. за адресою вул. Б. Хмельницького 102 в м. Переяслав-Хмельницький. Свої уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала також тим, що починаючи з 1997 року вона працювала на ринку що належав місту Переяслав Хмельницькому і був комунальною власністю міста. Між нею, як приватним підприємцем і дирекцією ринку було укладено договір щодо розміщення по вулиці Шкільній палатки для проведення роздрібної торгівлі промисловими товарами. Вона на протязі всього часу офіційно проводила відрахування щодо сплати оренди торгового місця згідно встановлених тарифів за користування та оренду земельної ділянки. Оригінал договору на теперішній час було втрачено. В отриманні копії цього договору їй також було відмовлено. В 2010 році, без попередження її та інших підприємців територію де були розташовані їх торгові точки було передано в розпорядження ТОВ «Переяславвтанссервіс» в особі ОСОБА_4 В цьому ж році ОСОБА_4 запропонував їй придбати частину нежитлового приміщення загальною площею 40 кв.м. в ТЦ «Вокзальний за адресою вул. Б. Хмельницького 102 в м. Переяслав-Хмельницький за 18 000 доларів США. Також у цьому ж році вона познайомилась з ОСОБА_3 яка також займалася підприємницькою діяльністю та мала для цього приміщення в ТЦ «Вокзальний» у м. Переяслав – Хмельницький, 102. Починаючи з початку та до кінця 2010 року, вона неодноразово зверталася до ОСОБА_2 про можливість придбання нерухомості для зайняття підприємницькою діяльністю у м. Переяслав – Хмельницький. Спочатку ОСОБА_2 відмовлявся, але потім вони домовились, що він візьме кредит, і вони разом придбають нерухомість. В 2010 році між нею та ОСОБА_4 був укладений договір про купівлю нею частини нежитлового приміщення загальною площею 40 кв.м. в ТЦ «Вокзальний за адресою вул. Б. Хмельницького 102 в м. Переяслав-Хмельницький за 144 099 гривень (за курсом НБУ 8,0055 гривень за 1 долар США), що на той час було еквівалентно 18 000 доларів США. При цьому ОСОБА_2 спочатку приїхав з грошами на укладення угоди, відмовився передавати свою частину, так як сумнівався в продавцеві. На початку 2012 року вона знову звернулася до ОСОБА_2 з проханням повернути їй зайняті ним гроші, або виступити гарантом (своїм майном) при отриманні нею кредиту або отримання займу 20 000 доларів США для придбання нерухомості в ТЦ «Вокзальний» у м. Переяслав – Хмельницький, 102. ОСОБА_2 зацікавився вказаною пропозицією, та приїхав до неї. Ознайомившись з приміщенням, ОСОБА_2 вказав, що грошей він надати не може, тільки може гарантувати їх повернення, якщо вона візьме кредит. При цьому він вказував на ненадійність продавця ОСОБА_3 Вона вказала, що бачила необхідні документи, вже придбала у її знайомого частину будівлі, на яку він відмовився надати гроші, тому немає підстав хвилюватися. Однак ОСОБА_2 відмовився як повернути їй гроші, так і надати в займи. Від ОСОБА_2 вона грошей не отримувала. Вартість приміщень з ОСОБА_3 вони оцінили в 281 400 гривень, або еквівалентно 35 000 доларів США. 13 квітня 2012 року між нею та ОСОБА_3 був укладений письмовий договір про купівлю нею частини нежитлового приміщення загальною площею 61 кв.м. в ТЦ «Вокзальний» за адресою вул. Б. Хмельницького 102 в м. Переяслав-Хмельницький за 281400 гривень, що на той час було еквівалентно 35 000 доларів США. Частину яких ОСОБА_3 отримала при підписанні договору, а іншу 27 квітня 2012 року, коли звільнила приміщення. Після сплати грошей, вона почала вимагати з ОСОБА_3 належного оформлення угоди. При цьому з’ясувалось, що ще дві частини цього приміщення належать іншим особам, а тому оформлення документів можливо буде, після того як вона викупить ці частини. Вона знову звернулася до ОСОБА_2 про надання їй займу, або вступ у долю по викупу майна. Вказані переговори тривали довгий час. В кінці 2013 року між нею та ОСОБА_8 був укладений письмовий договір про купівлю нею частини нежитлового приміщення загальною площею 20 кв.м. в ТЦ «Вокзальний» за адресою вул. Б. Хмельницького 102 в м. Переяслав-Хмельницький за 55 951 гривню (за курсом НБУ 7,993 гривень за один долар США), що на той час була еквівалентна 7 000 доларів США. 09 листопада 2015 року між нею та громадянином ОСОБА_5 був укладений ще один письмовий договір про купівлю нею ще однієї частини нежитлового приміщення загальною площею 20 кв.м. в ТЦ «Вокзальний» за адресою вул. Б. Хмельницького 102 в м. Переяслав-Хмельницький за 270 000 гривень, що на той час була еквівалентна 11 000 доларів США. Крім того, з часом на місці розташування палатки, по вул. Шкільній ОСОБА_1 було збудовано окремо стоячу будівлю магазина «Сенсація» загальною площею 20,54 кв.м. в м. Переяслав – Хмельницький вартістю 80 000 гривень еквівалентній 10 000 доларів США. Підтвердженням проведення ОСОБА_1 підприємницької діяльності та користування вказаним приміщенням є припис № 1 від 13.05.2013 року інспекції з питань захисту прав споживачів та запиту правозахисної громадської організації «За комфортне життя» на ім’я міського голови м. Переяслав-Хмельницький ОСОБА_9 від 10.06.2016 року. ОСОБА_2 запропонував їй продати цей магазин, на що вже вона прийняла завдаток, але не знайшовши оригінал договору оренди, вона повернула гроші ОСОБА_2, однак не отримала від нього розписки про передачу грошей. ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 завірили ОСОБА_1, що всі укладені між ними договори будуть оформлені належним чином в 2015 році. Починаючи з лютого 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 почали повідомляти ОСОБА_1, що в них виникли якість ускладнення з технічною документацією, та угоду треба відкласти на іншу дату, однак вона може користуватися вказаними приміщеннями та магазином, як власниця цього майна. Як їй відомо, до ОСОБА_3, ОСОБА_8, ОСОБА_5 приїздив ОСОБА_2 та бажав оформлення частини вказаних приміщень магазину на себе, оскільки він передавав ОСОБА_1 гроші для їх купівлі. Вказані його вимоги не відповідають дійсності, оскільки вона не отримувала від ОСОБА_2 коштів, для придбання нерухомості, а завдаток за придбання окремо стоячу будівлю магазина «Сенсація» вона йому повернула. Вона вже вказувала, що 19 лютого 2017 року, в неї сталася крадіжка документів, у тому числі всіх оригіналів по нежитловому приміщенню в ТЦ «Вокзальний» за адресою вул. Б. Хмельницького 102 в м. Переяслав-Хмельницький та окремо стоячу будівлю магазина «Сенсація» по вул. Шкільна в м. Переяслав – Хмельницький.

Позивач ОСОБА_1 та по зустрічному позову як відповідач до судового засідання не з’явилась та надала заяву про розгляд справи за її відсутністю, наполягала на задоволені позову, та не визнавала зустрічний позов. Проти винесення заочного рішення не заперечувала.

В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з’явився, від нього надійшла зава про розгляд справи за його відсутності, свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити, первісний та уточнений позов не визнавав повністю. Проти винесення заочного рішення не заперечував.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилась, повідомлена про день, час та місце слухання справи належним чином у відповідності до вимог ст.ст. 128,130 ЦПК України. Вона не повідомила суд про причини неявки, та не подала заяви з приводу позовних вимог.

Треті особи у судове засідання не з’явились, повідомлені про день, час та місце слухання справи належним чином у відповідності до вимог ст.ст. 128,130 ЦПК України. Вони не повідомили суд про причини неявки, та не подала заяви з приводу позовних вимог, окрім Переяслав-Хмельницької міської ради, яка подала заяву про можливість слухання справи за відсутністю її представника.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, в зв’язку з неявкою сторін, від яких надійшли заяви щодо їх позиції стосовно позову, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши доводи первісної позовної, зустрічної та уточненої заяви, дослідивши заперечення відповідачів та матеріали справи, суд приходить до наступного.

Відповідно до вимог ст.3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_8 України.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до вимог ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до вимог ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 існували відносини з приводу зайняття підприємницькою діяльністю, однак належних, достовірних та допустимих доказів отримання кожним із них грошей для придбання майна, а саме нежитлового приміщення за адресою: Запорізька область м. Мелітополь проспект 50-річчя Перемоги, буд.36/1 та нежитлового приміщення загальною площею 61 кв.м. в ТЦ «Вокзальний за адресою вул. Б. Хмельницького 102 в м. Переяслав-Хмельницький ними в судове засідання надано не було.

Поняття позикових відносин і договору позики визначаються положеннями гл.71 ЦК України.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (п.2 ч.1 ст.1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст.640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (ч.1 ст.207 ЦК України).

Ані ОСОБА_1, ані ОСОБА_2 не надали письмових доказів, які б підтверджували про укладання між ними договорів позики та отримання грошей.

Посилання ОСОБА_1 на довідку слідчого Дніпровського Управління поліції ГУНП у м. Києві ОСОБА_7 та витягом з кримінального провадження № 12017100040002352 з приводу крадіжки, суд вважає безпідставною, так як вона не містить відомостей про те, що 19 лютого 2017 року, коли вона знаходилась у м. Києві, невідомі особи скоїли крадіжку саме розписки ОСОБА_2

ОСОБА_2 взагалі не надав суду письмових документів, які б підтверджували отримання ОСОБА_1 від нього грошей як за договором займу, так і на придбання нежитлових приміщень.

Таким чином при відсутності доказів отримання грошей, суд вважає, що їх первісний та зустрічний позови задоволенню не підлягають.

Розглядаючи уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3, за участю третіх осіб ОСОБА_4, ОСОБА_5, Переяслав-Хмельницької міської ради суд виходить з наступного.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі – Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 року) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України; далі – ЦК).

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Верховний Суд України 04 квітня 2011 року при розгляді справи № 3-18гс11 ухвалив постанову в якій зробив такий правовий висновок: «Згідно з вимогами статті 392 цього ж Кодексу власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб’єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними»

Зі ст.ст. 3, 15 ЦПК України з урахуванням приписів ч. 2 ст. 386 ЦК України виходить, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно наданого договору від 13 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 був укладений письмовий договір про купівлю ОСОБА_1 частини нежитлового приміщення загальною площею 61 кв.м. в ТЦ «Вокзальний» за адресою вул. Б. Хмельницького 102 в м. Переяслав-Хмельницький за 281400 гривень, що на той час було еквівалентно 35 000 доларів США. Частину яких ОСОБА_3 отримала при підписанні договору, а іншу 27 квітня 2012 року, коли звільнила приміщення.

Згідно наданої письмової розписки договору від 09 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_5 був укладений ще один письмовий договір про купівлю ОСОБА_1 ще однієї частини нежитлового приміщення загальною площею 20 кв.м. в ТЦ «Вокзальний» за адресою вул. Б. Хмельницького 102 в м. Переяслав-Хмельницький за 270 000 гривень, що на той час була еквівалентна 11 000 доларів США.

Підтвердженням проведення ОСОБА_1 підприємницької діяльності та користування вказаним приміщенням є припис № 1 від 13.05.2013 року інспекції з питань захисту прав споживачів та запиту правозахисної громадської організації «За комфортне життя» на ім’я міського голови м. Переяслав-Хмельницький ОСОБА_9 від 10.06.2016 року.

Довідкою слідчого Дніпровського Управління поліції ГУНП у м. Києві ОСОБА_7 та витягом з кримінального провадження № 12017100040002352 підтверджуються обставини, що дійсно 19 лютого 2017 року, коли ОСОБА_1 зі своїм знайомим ОСОБА_6 знаходилась у м. Києві, близько 13 години на проспекті Ватутіна невідомі особи розбили скло його автомобіля НОМЕР_1 та скоїли крадіжку документів та оригіналів договорів від 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 про купівлю ОСОБА_1 частини нежитлового приміщення загальною площею 40 кв.м. в ТЦ «Вокзальний» за адресою вул. Б. Хмельницького 102 в м. Переяслав-Хмельницький за 144 099 гривень (за курсом НБУ 8,0055 гривень за 1 долар США), що на той час було еквівалентно 18 000 доларів США, від 13 квітня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, від 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 про купівлю ОСОБА_1 частини нежитлового приміщення загальною площею 20 кв.м. в ТЦ «Вокзальний» за адресою вул. Б. Хмельницького 102 в м. Переяслав-Хмельницький за 55 951 гривню (за курсом НБУ 7,993 гривень за один долар США), що на той час була еквівалентна 7 000 доларів США, від 09 листопада 2015 року між ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_5.

Крім того, були вкрадені документи які підтверджували побудування по вул. Шкільній в м. Переяслав – Хмельницький окремо стоячої будівлі магазина «Сенсація» загальною площею 20,54 кв.м. вартістю 80 000 гривень еквівалентній 10 000 доларів США.

На підставі викладеного, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд вважає, що у судовому засіданні було доведено факт втрати документів, які підтверджували право власності ОСОБА_1 на окремо стоячу будівлю магазина «Сенсація», площею 20,54 кв.м. по вул. Шкільна б/н в м. Переяслав – Хмельницький та нежитлове приміщення в Торговому Центрі «Вокзальний» магазин «Сенсація», площею 141 кв.м. за адресою вул. Б. Хмельницького 102 в м. Переяслав-Хмельницький, однак, не знайшов підтвердження факт існування документів на підтвердження факту отримання ОСОБА_2 С,В. розписок про надання йому ОСОБА_1 грошових коштів для придбання на її ім’я ? частини нежитлового приміщення за адресою: Запорізька область м. Мелітополь проспект 50-річчя Перемоги, буд.36/1, тому у задоволенні первісних позовних вимог та зустрічного позову необхідно відмовити, а уточнені вимоги позивача до відповідачів підлягають задоволенню в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на нежитлове приміщення в Торговому Центрі «Вокзальний», в задоволенні іншої частини уточнених позовних вимог необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст.16,207,386,392,640,1046 ЦК України, ст.ст. 3,12,13,76-81,258,263-265 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на ? частину майна.

Відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на ? частину майна.

Уточнений позов ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП – НОМЕР_2, до ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП – НОМЕР_3, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП – НОМЕР_4, треті особи ОСОБА_4, ОСОБА_5, Переяслав-Хмельницька міська рада про визнання права власності задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на окремо стоячу будівлю магазина «Сенсація», площею 20,54 кв.м. по вул. Шкільна б/н в м. Переяслав – Хмельницький.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення в Торговому Центрі «Вокзальний» магазин «Сенсація», площею 141 кв.м. за адресою вул. Б. Хмельницького 102 в м. Переяслав-Хмельницький.

В частині визнання права власності ОСОБА_1 на ? частину нежитлового приміщення за адресою: Запорізька область м. Мелітополь проспект 50-річчя Перемоги, буд.36/1 відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивні частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення (ухвала), якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СУДДЯ: І.М. БАХАЄВ