Постанова № 72415918, 13.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2018 р. Справа№ 910/20412/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Дідиченко М.А.

при секретарі: Ігнатюк Г.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Шпура Ю.В. ( за довіреністю №08-03-05/48-17 від 04.04.2017 року)

від відповідача: не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"

на рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2017 р.

у справі № 910/20412/16 (суддя - Борисенко І.І. )

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"

про відшкодування шкоди в розмірі 50 000,00 грн.,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року приватне акціонерне товариство „Національна акціонерна страхова компанія „Оранта" звернулося до господарського суду міста Києва із позовом до приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" про відшкодування шкоди в розмірі 50 000,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.12.2016 позов задоволено: стягнуто з приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" на користь публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" страхове відшкодування в розмірі 50000 грн., судовий збір в розмірі 1378 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 року рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2016 року залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.07.2017 року, рішення господарського суду міста Києва від 13.12.2016 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.02.2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.11.2017 р. у справі № 910/20412/16 позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто з відповідача на користь позивача страхове відшкодування в розмірі 50 000,00 грн.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи належним чином доведено порушення п.10.1 Правил дорожнього руху України водія страхувальника відповідача ОСОБА_3, у результаті чого відбулась дорожньо-транспортна пригода, та вина останнього встановлена і доведена належними та допустимими доказами

Не погодившись з прийнятим рішенням, приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2017 р. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції безпідставно було прийнято, як належний доказ, копію постанови Центрального районного суду м. Сімферополя від 17.12.2013 №124/10495/13-п, оскільки у позивача відсутня засвідчена гербовою печаткою, копія постанови, що дає підстав вважати її як неналежний доказ. Крім того, зазначена постанова відсутня в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2018 року було прийнято до провадження апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" та призначено справу до розгляду.

01.02.2018 року через відділ документального забезпечення суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти її задоволення.

У судовому засіданні, 13.02.2018 року представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, як свідчать матеріали справи, про дату, час та місце розгляду справи всі представники сторін були повідомлені належним чином. (а.с. 4,5 т.2).

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч.3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин нявки.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представника відповідача за наявними у справі доказами.

Заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 21 серпня 2013 року між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" та товариством з обмеженою відповідальністю "Есо-Автотехнікс" був укладений договір добровільного страхування транспортних засобів № 1009522, за яким застраховано автомобіль НОМЕР_1.(а.с.9 т.1)

16 листопада 2013 року в м. Сімферополь сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_4 та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3.

Відповідно до довідки ВДАІ Сімферопольського МУ ДТП сталося з вини водія автомобіля НОМЕР_2 ОСОБА_3, який порушив правила маневрування, складено адміністративний протокол АБ № 360841 за статтею 124 КУпАП. (а.с.14 т.1).

На момент скоєння ДТП 16.11.2013, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 під керуванням транспортного засобу БАЗ, д.н. НОМЕР_2, застрахована приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Провідна" відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АС/4240734. Вказаним договором (полісом) передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну третіх осіб становить 50 000,00 грн., франшиза - 0 грн., строк дії полісу з 25.09.2013 до 24.04.2014. (а.с.36 т.1)

Отже, відповідач є особою, на яку полісом №АС/4240734 покладено обов'язок з відшкодування шкоди, завданої під час експлуатації автомобіля НОМЕР_2, на час спірної ДТП.

Відповідно до дослідження № АА6619ОВ_дод-13.12/2 від 13.12.2013 р. матеріальний збиток згідно умов страхування, завданий власникові автомобіля НОМЕР_1, в результаті його пошкодження, визначений на підставі протоколу огляду і калькуляції відновлювального ремонту складає 143237, 20 грн.(а.с.17).

Страховик склав страховий акт № СТО-13-15015/1 від 13.04.2014, відповідно до якого розмір страхового відшкодування становить 57471,53 грн.(а.с.32 т.1)

На виконання вимог договору страховик виплатив страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 57471,53 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 26035 від 30.04.2014.(а.с.37 т.1).

Оскільки відповідач відмовився сплатити страхове відшкодування, позивач звернувся до суду з даним позовом, обґрунтовуючи його тим, що до нього перейшло право вимоги до ПАТ «Страхова компанія «Провідна» на підставі ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. 993 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідно до умов полісу № АС\4240734 та положень статей 12, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», статей 9, 27 Закону України «Про страхування», статей 993,1191 ЦК України, відповідач повинен був відшкодувати позивачу у встановлений законом строк шкоду в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком ( 50 000 грн.), у межах суми, що перейшла до позивача (57 471,53 грн.), з урахуванням того, що франшиза за вищевказаним полісом, яка дорівнює 0.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Як передбачено змістом частини 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" - договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

При цьому, страховим ризиком, за вимогами ч. 1 ст. 8 Закону України "Про страхування" визначається певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховим випадком, у відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування", є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Разом з тим, за змістом ст. 980 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору страхування можуть бути, зокрема, майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування).

Згідно з статтею 9 Закону України "Про страхування" визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Як вже зазначалось вище, 16 листопада 2013 року в м. Сімферополь сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_4 та автомобіля НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3.(а.с.16 т.1)

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля НОМЕР_2 на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „Провідна" відповідно до полісу серія АС № 4240734, що в свою чергу є підставою для відшкодування завданої майнової шкоди відповідачем.

Відповідно до страхового акту № СТО - 13-15015/1 від 13.01.2014, з урахуванням умов договору страхування, висновку автотоварознавчого дослідження № НОМЕР_1 від 13.12.2013, позивачем було здійснено розрахунок страхового відшкодування.(а.с.32 т.1)

В матеріалах справи міститься, платіжне доручення № 26035 від 30.04.2014, що підтверджує факт сплати позивачем своєму страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 57471 грн. з урахуванням франшизи.(а.с.37т.1)

За приписами, ст. ст. 22, 1166 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті її цивільного права, має право на їх відшкодування. Шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, і звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Частиною 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування" та ст. 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Як унормовано ч. 1 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Доводи апеляційної скарги, ґрунтуються на тому, що позивачем не надано доказів встановлення, відповідно до вимог чинного законодавства України, вини у скоєній ДТП саме водія, який керував застрахованої у їх компанії автомобілем, а саме не надано належним чином оформленої відповідної постанови суду.

Відповідно до довідки ВДАІ Сімферопольського МУ винним в даній ДТП визнано водія автомобіля НОМЕР_2 ОСОБА_3 та за фактом правопорушень, які призвели до скоєння ДТП, складено адміністративний протокол АБ № 360841 за статтею 124 КУпАП.

Матеріали ДТП направлено до Центрального районного суду м. Сімферополя.

Позивачем було надіслано запит до Центрального районного суду м. Сімферополя щодо отримання копії постанови відносно ОСОБА_3

Як свідчать матеріали справи, 28.11.2017 року до суду першої інстанції позивачем було подано, а судом долучено до матеріалів справи копію постанови Центрального районного суду м. Сімферополя від 17.12.2013 №124/10495/13-п про визнання винним ОСОБА_3 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. (а.с.227 т.1)

Згідно вказаної постанови ОСОБА_3 16.11.2013 року об 11-00 год. у м. Сімферополі, по вул. Ак-Кая, керуючи т/з "БАЗ", н.з. НОМЕР_2, не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, в результаті чого не впорався з керуванням та здійснив виїзд на зустрічну смугу де скоїв зіткнення з т.з. "Форд", н.з. НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_4, що спричинило пошкодження транспортних засобів. Своїми діями порушив вимоги п. 12.1 ПДР України.

Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначена копія постанови Центрального районного суду м. Сімферополя від 17.12.2013 №124/10495/13-п визнається як належний доказ, оскільки вищевказана постанова

винесена 17.12.2013, до початку тимчасової окупації.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги, про те, що постанова Центрального районного суду м. Сімферополя від 17.12.2013 №124/10495/13-п є неналежним доказом, оскільки територія Автономної Республіки Крим визнана окупованою територією відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014, датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року, тобто судом першої інстанції правомірно та обґрунтовано визнано подану вищевказану постанову Центрального районного суду м. Сімферополя як належний та допустимий доказ у справі, щодо наявності вини ОСОБА_3

При цьому, колегія суддів враховує, що відповідно до п.7.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції") щодо роз'яснення до застосування статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", визначено, зокрема, що до заяви про відновлення справи додаються документи або їх копії, що збереглися у заявника або у справі (навіть якщо вони не посвідчені в установленому порядку), і докази надіслання копій заяви іншим відомим заявникові учасникам судового процесу, а за неможливості такого надіслання в заяві має бути зазначено і обґрунтовано поважну причину (причини), з якої відповідну копію неможливо надіслати.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що відсутність в матеріалах справи судового рішення, яким названий вище громадянин був би притягнутий до відповідальності за скоєння ДТП не може бути достатньою підставою для відмови в позові, оскільки в силу приписів ст. 35 ГПК України таке рішення є обов'язковим для суду, проте, не єдиним доказом наявності вини заподіювача шкоди.

Такої думки дотримувався Вищий господарський суд України у постанові від 27.01.2016 року у справі №910/17113/15.

Отже, зважаючи на зазначене, колегія суддів погоджується з думкою суду першої інстанції про те, що суд при розгляді справи, не позбавлений та не обмежений у праві самостійно, в рамках розгляду даного виду спору та при наявності відповідних документальних доказів, встановити наявність /відсутність вини в діях, в даному випадку водія ОСОБА_3.

Водночас, колегія суддів приймає до уваги, що в матеріалах справи міститься копія пояснень самого водія ОСОБА_3 (а.с. 195 том 1), копія заяви про страхову виплату, що подавалась власником пошкодженого автомобіля НОМЕР_1, де, зокрема, зазначена схема ДТП, що мала місце 16.11.2013 та пояснення водія ОСОБА_4 (а.с. 196 том 1).

Відповідно до наявних пояснень водія ОСОБА_3, вбачається, що останній зазначив про те, що він керуючи застрахованим автомобілем НОМЕР_2, не впорався з керуванням, внаслідок чого виїхав на смугу зустрічного руху, де відбулось зіткнення з автомобілем НОМЕР_1.

Надана схема ДТП також надає можливість переконатись у тому, що зіткнення вказаних вище автомобілів відбулось саме через порушення водієм ОСОБА_3 Правил дорожнього руху України.

Враховуючи зазначені докази, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про ненадання позивачем відповідачу необхідних документів, щоб підтверджували вину їх страхувальника у даному ДТП, оскільки, матеріалами справи підтверджено, що вина ОСОБА_3 у спірному ДТП встановлена і доведена належними та допустимими доказами, враховуючи вищезазначене.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

З урахуванням зазначених норм чинного ЦК України, для здійснення відшкодування шкоди, що була отримана внаслідок використання джерел підвищеної небезпеки, в першу чергу необхідно встановити та підтвердити вину особи, що має відповідати за шкоду, у вчиненні такої дії, відтак цивільно-правова відповідальність за заподіяну шкоду, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, настає у разі наявності вини особи в цьому, незалежно від того чи є у діях цієї особи склад адміністративного проступку чи злочину.

На виконання вимог договору страховик виплатив страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 57471,53 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 26035 від 30.04.2014.

Згідно статті 20 Закону України "Про страхування", страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Пункт 38.1.1. статті 38 ЗУ "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки БАЗ, д.н. НОМЕР_2, застраховано у приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальність власників наземних транспортних засобів № АС/4240734, ліміт за шкоду заподіяну майну становить 50000 грн., франшиза - 0,00 грн.

Таким чином, аналізуючи зазначене, умови полісу №АС/4240734 та положення статей 12, 22, 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", статей 9, 27 Закону України "Про страхування", статей 993, 1191 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач повинен був відшкодувати позивачу у встановлений законом строк шкоду в межах ліміту його відповідальності за спірним страховим випадком (50 000 грн.), у межах суми, що перейшла до позивача (57 471,53 грн.) з урахуванням того, що франшиза за полісом №АС/4240734 дорівнює 0 грн.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 30.11.2017 року у справі № 910/20412/16, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" на рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2017 року у справі № 910/20412/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2017 року у справі № 910/20412/16 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на відповідача (апелянта).

Матеріали справи № 910/20412/16 повернути до місцевого господарського суду .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 22.02.2018 р.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Дідиченко