увійти
УКР
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м. Київ
23 лютого 2018 року № 826/15739/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Маруліної Л.О., розглянувши в порядку письмово провадження справу за адміністративним
за позовомОСОБА_1доГоловного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 1450328-1305 від 26.04.2017В С Т А Н О В И В:
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (надалі - відповідач або ГУ ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 1450328-1305 від 26.04.2017.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.12.2017 року відкрито провадження у справі та призначено судовий розгляд на 31.01.2018.
В судове засідання прибули уповноважені представники сторін.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яке прийнято Головним управлінням Державної фіскальної служби у Києві, безпідставне та незаконне, оскільки позивач у період часу, взятому для нарахування земельного податку, не був власником нежитлових приміщень, розташованих на земельній ділянці за адресою: вул. Костянтинівська, 1/2 в м. Києві, зважаючи на вказане, позивач не повинен сплачувати нарахований відповідачем земельний податок.
Представник відповідача проти позову заперечував, підтримавши доводи, викладені у письмовому Відзиві на адміністративний позов ОСОБА_1, зазначаючи про те, що при розрахунку розміру орендної плати відповідач діяв відповідно до встановлених норм чинного законодавства та відповідно до документів, які підтверджують право власності позивача на зазначені нежилі приміщення, що розташовані на вказаній земельній ділянці.
Представники сторін заявили письмове клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні відповідно до частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі якої учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.
Судом задоволено клопотання та ухвалено продовжити розгляд справи в письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено, що 26.04.2017 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві винесено податкове повідомлення-рішення за № 1450328-1305, яким ОСОБА_1 згідно з п.п.54.3.2 п.54.3ст.54 визначено податкове зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб за 2017 рік у сумі 27 946,43 грн.
Підставою для такого нарахування, за твердженням відповідача, став Договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 13 квітня 2005 року, укладений між ТОВ «Маркет-сервіс ЛТД» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), відповідно до якого продавець продав, а покупець купив нежиле приміщення № 22 (літ. А) загальною площею 453,40 квадратних метри, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2, копію вказаного договору відповідачем надано до матеріалів справи, як доказ по справі.
Також, відповідачем надано копію Реєстраційного посвідчення № 000171 Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, яке підтверджує право приватної власності ОСОБА_1 на вищевказане нежиле приміщення. Також надано копію Витягу з технічної документації № Ю-33342/2005 про нормативну грошову оцінку частини земельної ділянки (кадастровий № 85:033:008), на підставі якої нормативно-грошова оцінка земельної ділянки станом на 24.05.2005 становила 795374,00 грн.
Відповідач на підставі вищевказаних документів та відповідно до п. 2 рішення Київської міської ради від 26.07.2007 року № 43/1877 вирахував нормативно-грошову оцінку земельної ділянки, яка становить 27946,43 грн. та відповідно п. 5 додатку № 3 «Положення про плату за землю в місті Києві» до рішення Київської міської Ради від 23.06.2011 року №242/5629, згідно з яким ставка на 2017 рік становить 1%.
Зважаючи на зазначене, відповідачем розраховано земельний податок позивачу за земельну ділянку, на якій розташоване нежиле приміщення, власником якого є останній, та винесено податкове повідомлення-рішення від 26.04.2017 № 1450328-1305 на суму 27 946,43 грн.
Не погоджуючись з вказаним повідомленням-рішенням позивачем подано скаргу до контролюючого органу, проте, отримавши Рішення про розгляд скарги від 05.10.2017 №13089/Б/99-99-11-02-01-14 про залишення без змін оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №1450328-1305 від 26.04.2017, позивач звернувся із цим адміністративним позовом до суду.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з таких підстав.
Як встановлено на підставі наявних у матеріалах справи доказів, відповідно до Протоколу № 01/17 Загальних Зборів учасників ТОВ «Фарміна», за участю присутніх учасників в особі ОСОБА_1, який володіє 100% голосів, вирішено внести до статутного капіталу вказаного товариства, крім грошей, ще й нежилі приміщення, серед яких, нежиле приміщення № 22 (в Літ. А) загальною площею 464,4 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, вартістю 1 547 520,00 грн., та відповідно до Акту прийому-передачі нерухомого майна від 31.01.2017 ОСОБА_1 передав до статутного капіталу ТОВ «Фарміна», а ТОВ «Фарміна» в особі ОСОБА_2 прийняло нерухоме майно, серед іншого, і нежиле приміщення № 22 (в Літ. А) загальною площею 464,4 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 вартістю 1 547 520,00 грн.
Таким чином ТОВ «Фарміна» стало власником вказаного нежилого приміщення, що підтверджується також Витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, в якому зазначено, що 31.01.2017 приватним нотаріусом ОСОБА_3, Київський міський нотаріальний округ, на підставі протоколу Загальних зборів учасників ТОВ «Фарміна» та акту приймання-передачі нерухомого майна виданого 31.01.2017, внесено запис 03.02.2017 до державного реєстру про те, що ТОВ «Фарміна» є власником нежилого приміщення № 22 (в Літ.А) загальною площею 464,4 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Зважаючи на вказане та відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства (Ст. 319 ч.1-2 Цивільного кодексу України ).
Частиною 1 ст. 320 Цивільного кодексу України встановлено, що власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з ч. 1-2 ст. 325 Цивільного кодексу України суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи.
Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
Суд зазначає, що згідно з доказами наданими до матеріалів справи, позивач відповідно до закону передав вказане нежиле приміщення до статутного фонду ТОВ «Фарміна» і станом на дату державної реєстрації речових прав на майно, а саме 31.01.2017, відповідно до витягу, за ТОВ «Фарміна» рахується право власності на нежиле приміщення № 22 (в Літ. А) загальною площею 464,4 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2.
Положення статті 120 Земельного кодексу України, яка регулює питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду, передбачають, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків).
Таким чином, до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. При цьому обов'язок сплати земельного податку не ставиться в залежність від факту реєстрації права власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України, та виникає у фізичної особи з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Стаття 80, пункт а) Земельного кодексу України визначає, що суб'єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;
Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі: б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного капіталу (Стаття 82 Земельного кодексу України).
Приписами статті 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до підпунктів 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, правовідносини щодо нарахування та сплати якої врегульовано розділом XIII Податкового кодексу України.
Згідно підпунктами 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України, платниками податку, зокрема, є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв).
При цьому, підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України передбачено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців) (пункту 285.1 та 285.2 статті 285 ПК України).
Приписами пункту 286.5 статті 286 ПК України передбачено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Зважаючи на вказане, суд не визнає доводів відповідача та вважає за доцільним скасування податкового повідомлення-рішення № 1450328-1305 від 26.04.2017, адже згідно з частиною 4 статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Оскільки, право власності на вказане нежиле приміщення № 22 (в Літ.А) загальною площею 464,4 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, виникло в ТОВ «Фарміна» з 31.01.2017, тому на позивача не може бути покладено обов'язку сплачувати земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік.
Слід зазначити, що Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість держаного органу рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень (постанова Верховного Суду України від 05.12.2006 у справі 21-527во06).
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати відповідно до платіжного доручення 0.0.905366094.1 від 30.11.2017 по сплаті судового збору у розмірі 640,00 грн. з бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області.
Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79,139, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В И Р І Ш И В:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві № 1450328-1305 від 26.04.2017 про визначення суми податкового зобов'язання за платежем «Земельний податок з фізичних осіб» за 2017 рік в розмірі 27 946,43 грн.
3. Стягнкти за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 640 (шістсот сорок гривень,) 00 коп.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги
Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:
Позивач: ОСОБА_1, 01133, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1;
Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 39439980.
Суддя Л.О. Маруліна
