Постанова № 72402684, 22.02.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Зозуля Д.П.

Суддя-доповідач:Кузьменко Л.В.

ПОСТАНОВА

іменем України

"22" лютого 2018 р. Справа № 817/1375/17

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Кузьменко Л.В.

суддів: Іваненко Т.В.

Франовської К.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_3, Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "22" листопада 2017 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, , -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненської ОДПІ Головного управління ДФС України у Рівненській області, в якому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 31.08.2016 року у справі №817/762/16 за період з 01.09.2016 року по 01.09.2017 року у розмірі 45 049,92грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що постановою суду від 31.08.2016 року у справі №817/762/16 адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Костопільської ОДПІ Головного управління ДФС у Рівненській області №22-о від 22.04.2016. Поновлено позивача на посаді головного державного інспектора Березнівського відділення Костопільської ОДПІ Головного управління ДФС України у Рівненській області з 25.04.2016. Стягнуто з Рівненської ОДПІ Головного управління ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.04.2016 по 31.08.2016 в розмірі 15016,46 грн. Разом з тим, посилаючись на положення ст.236 КЗпП України, позивач просив стягнути із відповідача на її користь середній заробіток за період з 01.09.2016 року по 01.09.2017, за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року позов задоволено частково.

Суд першої інстанції стягнув з Рівненської ОДПІ Головного управління ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 31.08.2016 у справі № 817/762/16 за період з 01.09.2016 по 01.09.2017 у розмірі 18202 (вісімнадцять тисяч двісті дві) грн. 39 коп. (сума без сплати податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати даної суми працівнику).

В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Рівненська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Рівненській області звернулася до суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимогу у повному обсязі.

Також з апеляційною скаргою звернулася і позивач. Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що отримання позивачем допомоги по безробіттю за період вимушеного прогулу, не визначено діючим законодавством як підстава для зменшення розміру грошового забезпечення за вказаний період, а посилання Рівненського окружного адміністративного суду на постанову Пленуму Верховного Суду України є безпідставними, оскільки вказаний документ носить рекомендаційний характер та не є обов'язковим. Зазначила, що факт отримання позивачем допомоги по безробіттю в період розгляду справи про поновлення її на посаді внаслідок незаконного звільнення, не є істотною обставиною, яка б впливала на зменшення розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила наступне.

Судами встановлено, що позивач - ОСОБА_3 з 27.07.1994 року працювала в Костопільській ОДПІ на різних посадах. Остання займана посада - головний державний інспектор Березнівського відділення Костопільської ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області.

Наказом Костопільської ОДПІ ГУ ДФС у Рівненській області №22-о від 22.04.2016 року, ОСОБА_3 було звільнено з посади головного державного інспектора Березнівського відділення згідно п.1 ст.40 КЗпП України (скорочення штату), що підтверджується копією трудової книжки НОМЕР_1 (а.с. 6-10).

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 31.08. 2016 року у справі №817/762/16 адміністративний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Костопільської ОДПІ Головного управління ДФС у Рівненській області №22-о від 22.04.2016. Поновлено ОСОБА_3 на посаді головного державного інспектора Березнівського відділення Костопільської ОДПІ Головного управління ДФС України у Рівненській області з 25.04.2016. Стягнуто з Рівненської ОДПІ Головного управління ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 25.04.2016 по 31.08.2016 в розмірі 15016,46 грн. (сума без сплати податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати даної суми працівнику).

На підставі цього, 06.10.2016 року судом видано виконавчий лист №1 про поновлення ОСОБА_3 на посаді головного державного інспектора Березнівського відділення Костопільської ОДПІ Головного управління ДФС України у Рівненській області з 25.04.2016(а.с.26) та виконавчий лист №2, яким, постанову суду, в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, в межах суми платежу за один місяць, в розмірі 3754,16 грн. - допущено до негайного виконання.

29.11.2016 року державним виконавцем відкрито виконавче провадження № 52993820 з виконання виконавчого листа №1 про поновлення ОСОБА_3 на посаді головного державного інспектора Березнівського відділення Костопільської ОДПІ Головного управління ДФС України у Рівненській області з 25.04.2016(а.с.27).

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2017 року апеляційну скаргу Рівненської ОДПІ Головного управління ДФС у Рівненській області задоволено частково, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 31.08.2016 скасовано в частині стягнення з Рівненської ОДПІ Головного управління ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_3 моральної шкоди в розмірі 5000 грн. та ухвалено у вказаній частині нове рішення про відмову в позові. В решті постанову залишено без змін. Вказана постанова набрала законної сили.

Крім того, колегія суддів зазначає, що ухвалою судді Вищого адміністративного суду України від 10.05.2017 року у справі №К/800/6355/17, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області. Зупинено виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 31.08.2016 року та постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2017 року лише в частині стягнення 15016,46грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, окрім зобов'язання здійснити виплату середнього заробітку за один місяць.

При цьому, позивач звертає увагу на те, що рішення суду від 31.08.2016 року у справі №817/762/16 відповідачем не виконане, в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді головного державного інспектора Березнівського відділення Костопільської ОДПІ Головного управління ДФС України у Рівненській області з 25.04.2016, хоча було допущене до негайного виконання.

Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Відповідно до ч.2 ст. 14 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи), постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ч. 1 ст. 255 цього Кодексу (в редакції чинній на час розгляду справи) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

У відповідності п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи) негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Згідно з ч. 2 ст. 257 цього Кодексу (в редакції чинній на час розгляду справи) судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини, регулюються Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників, в тому числі і передбачає їх матеріальний захист у зв'язку із незаконним звільненням.

Згідно із ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є встановлений судом факт затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі. Видання роботодавцем наказу чи розпорядження про поновлення працівника лише завершує період часу, за який можливе стягнення середньомісячного заробітку.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 01.07.2015 року у справі №6-435цс15, законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття "затримка", як "зволікання", "проволока", за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати не видання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Також, у п. 34 роз'яснення Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначається, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу (далі - роз'яснення Пленум ВСУ від 06.11.1992 року № 9).

Водночас, в обґрунтування своїх дій щодо не поновлення на посаді позивача - ОСОБА_5, відповідач посилається на прийняття Вищим адміністративним судом України ухвали від 10.05.2017 року, якою зупинено виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 31.08.2016 року та постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 06.02.2017 року в частині стягнення 15016,46грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З вказаними висновками Рівненської ОДПІ Головного управління ДФС України у Рівненській області, колегія суддів не погоджується, з огляду на наступне.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що рішенням суду від 31.08.2016 року у справі № 817/762/16 було поновлено ОСОБА_3 на посаді головного державного інспектора Березнівського відділення Костопільської ОДПІ Головного управління ДФС України у Рівненській області з 25.04.2016 року.

Натомість, судами встановлено, що вказане рішення суду в частині поновлення на посаді позивача - виконано не було, відповідного наказу про поновлення ОСОБА_3 відповідач не приймав.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 10.05.2017 року, зупинено лише виконання постанови суду від 31.08.2016 року та постанови суду апеляційної інстанції від 06.02.2017 року, в частині стягнення 15016,46грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак не зазначено про його зупинення в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді.

Отже, з аналізу наявних доказів в матеріалах справи, судом встановлено факт затримки відповідачем виконання рішення про поновлення на роботі ОСОБА_3 за період з 01.09.2016 року по 01.09.2017 року.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду від 31.08.2016 року у справі №817/762/16, в період з 01.09.2016 року по 01.09.2017 року, у розмірі 45 049,92грн., то колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із до ч. 3 п. 32 роз'яснення Пленуму ВСУ від 06.11.1992 року № 9, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Основним нормативно-правовим актом, який визначає порядок розрахунку заробітної плати за час вимушеного прогулу є Постанова Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року "Про затвердження Порядку розрахунку середньої заробітної плати" (далі - Порядок № 100 від 08.02.1995 року).

Відповідно до п. 8 розділу 4 Порядку №100 від 08.02.1995 року, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

При цьому, розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення, не відображають суми відрахувань згідно вимог чинного законодавства, про що робиться відповідна відмітка в рішенні суду.

Вказані положення відповідають п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", відповідно до якого, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки, справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Подібні приписи зазначені в п.3 Порядку № 100 від 08.02.1995 року, а саме усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Таким чином, суду необхідно наголосити, що роботодавець зобов'язаний при виконанні судового рішення утримати податки та інші обов'язкові платежі з нарахованих фізичній особі сум. Натомість, суд у випадку задоволення позовних вимог, у резолютивній частині рішення зазначає суми до стягнення без утримання податків та інших обов'язкових платежів.

Поміж тим, рішенням суду від 31.08.2016 року у справі №817/762/16 підтверджено, що середньоденна заробітна плата позивача складала 174,61грн., кількість днів затримки відповідачем виконання рішення про поновлення на роботі ОСОБА_3, з 01.09.2016 року по 01.09.2017 року, складає 250 робочих днів.

Відтак, середній заробіток позивача за час затримки відповідачем виконання рішення суду від 31.08.2016 року про поновлення на роботі становить 43652,5 грн.(250 робочих днів x 174,61грн.).

Пунктом 32 роз'яснення Пленуму ВСУ від 06.11.1992 року №9, зазначено, що при присудженні середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Як вбачається, із наданої довідки Березнівським районним центром зайнятості вих.№1087 від 16.11.2017 року, допомога по безробіттю, яку отримала ОСОБА_3 за період з травня 2016 року по червень 2017 рік, склала 37048,14грн.

Тому, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сума середнього заробітку позивача за час затримки відповідачем виконання рішення суду за період з 01.09.2016 року по 01.09.2017 року повинна визначатися із зарахуванням отриманої позивачем допомоги по безробіттю у вказаний період, що складає 18 202,39грн.(43652,5 грн. - 25450,11грн.), де 25 450,11 грн. суми допомоги по безробіттю з вересня по червень 2017 року.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що необхідно стягнути з Рівненської ОДПІ Головного управління ДФС у Рівненській області на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 31.08.2016 у справі № 817/762/16 за період з 01.09.2016 по 01.09.2017 у розмірі 18202,39 грн.

Згідно з ч. 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За правилами ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Водночас відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на момент розгляду справи, частково надав суду достатні, беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і частково довів правомірності та обґрунтованості дій. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє часткове підтвердження в ході судового розгляду.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо часткової обґрунтованості позовних вимог та часткового задоволення позову.

За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове - без змін.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційні скарги залишаються без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_3, Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, постанову Рівненського окружного адміністративного суду від "22" листопада 2017 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.В. Кузьменко

судді: Т.В. Іваненко

К.С. Франовська

Повне судове рішення складено "22" лютого 2018 р.