Рішення № 72402037, 19.02.2018, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 лютого 2018 року м. ТернопільСправа № 921/17/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Стопника С.Г.

при секретарі судового засідання Касюдик О.О.

розглянув справу

за позовом: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Сонячне", с. Заруддя, Збаразький район, Тернопільська область, 47333

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Олишківецьке", вул. Загребельна, 12, с. Витківці, Збаразький район, Тернопільська область, 47333

про стягнення 152 153,94 грн заборгованості

За участю представників:

позивача: не з'явився

відповідача: ОСОБА_1, довіреність №б/н від 31.01.2018 року

В порядку ст.222 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України), здійснюється повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів.

В судовому засіданні 19.02.2018 року, відповідно до ст.240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Сонячне", с. Заруддя, Збаразький район, Тернопільська область, звернулося з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Олишківецьке", с. Витківці, Збаразький район, Тернопільська область, про стягнення 152 153,94 грн заборгованості, в тому числі 141 140,02 грн основного боргу, 2272,23 грн відсотків за користування грошовими коштами, 8741,69 грн інфляційних збитків.

Ухвалою суду від 09.01.2018 року відкрито провадження у даній справі (за правилами спрощеного позовного провадження) та призначено її розгляд по суті на 02.02.2018 року на 9 год. 30 хв., про що представників сторін належним чином повідомлено.

В судовому засіданні 02.02.2018 року, відповідно до ст.216 ГПК України, оголошувалась перерва до 12.02.2018 року до 11 год. 00 хв. за клопотанням представника позивача для надання йому можливості подати відповідь на відзив; крім того, судом оголошено перерву до 19.02.2018 року у зв’язку із ненадходженням на адресу суду зазначеної відповіді позивача та для надання можливості відповідачу ознайомитись із такою. Про оголошення перерви судом, не виходячи до нарадчої кімнати, постановлено відповідні ухвали із занесенням таких до протоколів судових засідань.

Представник позивача в судове засідання 19.02.2018 року не з'явився, хоча про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином (відповідна розписка міститься в матеріалах справи). В попередньому судовому засіданні 12.02.2018 року надав усні пояснення по суті справи, позовні вимоги підтримав повністю із підстав, викладених у позовній заяві та посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором суборенди земельних ділянок від 02.03.2015 року в частині сплати суборендної плати, загальний розмір якої визначено в Акті виконання робіт (надання послуг) №1 від 28.02.2017 року. Крім того, представник позивача просив суд врахувати викладене у запереченнях (відповіді) на відзив (вх.№5543 від 12.02.2018).

Представник відповідача в судове засідання 19.02.2018 року з'явився, проти позову повністю заперечив з підстав, викладених, зокрема, у відзиві на позовну заяву (вх.№4434 від 24.01.2018) та запереченнях на відповідь на відзив позивача (вх.5859 від 19.02.2018). Зокрема, вказує на те, що підписаний сторонами 02.03.2015 року договір суборенди земельних ділянок не пройшов у встановленому законом порядку державну реєстрацію, як це передбачено положеннями ст.8 Закону України "Про оренду землі" та ст.125 Земельного кодексу України. У зв’язку із наведеним, та посилаючись на положення ст.ст.210, 640 Цивільного кодексу України, вважає, що незалежно від обставин фактичного виконання зазначеного договору сторонами, такий правочин не набув чинності у визначеному Законом порядку і не може вважатись належним правовстановлюючим документом, який би закріплював за позивачем законний титул щодо спірної земельної ділянки. За таких обставин стверджує про відсутність у позивача права вимоги за вказаним договором суборенди земельних ділянок та просить суд в задоволенні позову відмовити.

Згідно поданих заперечень (відповіді) на відзив (вх.№5543 від 12.02.2018) представник позивача звертає увагу суду на те, що на момент укладення договору суборенди земельних ділянок, а також на даний час порядок державної реєстрації такого договору відсутній. З 01.01.2013 року діє ч.3 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за змістом якої фактично державній реєстрації підлягає не сам договір суборенди земельної ділянки, а право суборенди земельної ділянки. Відтак, вважає безпідставним застосування до вказаного договору положень статей 210 та 640 ЦК України щодо обов’язкової державної реєстрації такого правочину.

Представник відповідача проти вказаної позиції позивача заперечив, скориставшись своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив (вх.№5859 від 19.02.2018) та надавши свої пояснення по суті справи в судовому засіданні 19.02.2018 року. Зокрема, зазначив, що відповідно до положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст.4) в редакції на момент підписання договору суборенди, передбачалась державна реєстрація права оренди земельної ділянки, а також інших речових прав відповідно до закону. А в даному випадку обов’язковість державної реєстрації договору суборенди передбачено Законом України "Про оренду землі", який є спеціальним. Крім того, просить суд врахувати відсутність у договорі суборенди від 02.03.2015 року усіх необхідних істотних умов, визначених ст.15 Закону України "Про оренду землі" для договору оренди земельної ділянки; передачу в суборенду не однієї земельної ділянки чи її частини, як це передбачено ст.8 Закону, а цілого переліку земельних ділянок без зазначення їх кадастрових номерів, з різними орендодавцями, та без підтвердження наявності згоди останніх щодо передачі таких земельних ділянок в суборенду. У зв’язку із наведеним, вважає договір суборенди від 02.03.2015 року неукладеним, а заявлені позовні вимоги про стягнення боргу за таким договором необгрунтованими.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши в процесі розгляду справи пояснення представників сторін, господарський суд встановив:

- 02 березня 2015 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Сонячне" (як Орендарем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Олишківецьке" (як Суборендарем) підписано Договір суборенди земельних ділянок, умовами якого (п.п.1.1, 2.1, 5.1) передбачено, що Орендар передає, а Суборендар приймає в строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які Орендар орендує на підставі договорів оренди з орендодавцями, котрі перелічені в Додатку №1 до даного Договору, загальною площею 94,19 га, які знаходяться на території Зарудянської та Колоденської сільських рад, для вирощування сільськогосподарських культур. Кадастровий номер, площа земельних ділянок, місце розташування, котрі передаються в суборенду, вказані в Додатку №1 до даного Договору.

Пунктами 3.1, 3.2 Договору передбачено строк дії Договору суборенди – до 24.03.2020 року. При цьому, також вказано, що строк дії даного Договору не повинен перевищувати строку визначеного договорами оренди земельних ділянок.

Передача земельних ділянок в суборенду Суборендарю здійснюється в триденний строк після підписання даного Договору за Актом приймання-передачі (п.7.1 Договору).

Згідно п.4.1 Договору плата за суборенду земельних ділянок вноситься Суборендарем в грошовій формі, в порядку, розмірі та в строки вказані в Додатку №1 до даного Договору.

В той же час, у Додатку №1 до договору суборенди земельних ділянок від 02 березня 2015 року Сторони передбачили, що відомості про суборендовані земельні ділянки містяться в цьому Додатку №1 у вигляді "Реєстру земельних ділянок" (п.3 Додатку).

Пунктом 2 вказаного Додатку передбачено, що суборендна плата визначається безпосередньо у Реєстрі земельних ділянок, з урахуванням ПДВ, та сплачується Стороною 1 (Суборендарем) на підставі Актів на виплату суборендної плати, які виставляються Стороною 2 (Суборендодавцем) Стороні 1 і містять дані про період та суму сплати.

На виконання умов договору суборенди земельних ділянок, сторонами 02.03.2015 року підписано в двосторонньому порядку Акт приймання-передачі земельних ділянок (згідно наведеного переліку) загальною площею 94,19 га.

05.09.2016 року сторонами, з посиланням на договір №б/н від 02.03.2015 року, складено та підписано в двосторонньому порядку Акт виконання робіт (надання послуг) №3 від 05.09.2016 року, яким визначили вартість послуги (оренда землі), площею 89,4 га в сумі 206 140,02 грн (з ПДВ).

Як зазначено у позовній заяві, згідно Акту виконання робіт (надання послуг) №1 від 28.02.2016 року ТОВ "Олишківецьке" зобов’язалось сплатити за послуги суборенди земельних ділянок загальною площею 65,53 га 151 140,02 грн.

В судовому засіданні 12.02.2018 року представник позивача пояснив, що у позовній заяві допущено описку, оскільки Акт виконання робіт (надання послуг) №1 складений сторонами 28.02.2017 року, в підтвердження чого долучив копію вказаного Акту (належним чином не засвідчену). Крім того, представник позивача зазначив, що такий Акт складений сторонами з виключенням площ земельних ділянок, щодо яких закінчилися строки дії договорів оренди, тому зазначена у ньому площа 65,53 га.

Також, в матеріалах справи міститься долучена позивачем копія претензії, адресованої ТОВ "Олишківецьке", у якій СТОВ "Сонячне" викладено вимогу оплатити заборгованість зі сплати суборендної плати в розмірі 151140,02 грн у семиденний строк. Проте, долучена копія претензії не містить дати та підпису директора СТОВ "Сонячне", оригіналу такої не представлено.

На підставі вищезазначеного, позивач вказує на неналежне виконання відповідачем обов’язку по проведенню оплати за Договором суборенди земельних ділянок від 02.03.2015 року, що виникла станом на 05.09.2017 року в сумі 141140,02 грн (частково проведено оплату в сумі 10000 грн), у зв’язку із чим просить стягнути останню в судовому порядку, а також 2272,23 грн – відсотків за користуванням грошовими коштами, нарахованих за період з 01.03.2017 по 05.09.2017 року, та 8741,69 грн – інфляційних збитків, нарахованих за період з березня по липень 2017 року.

Оцінивши наявні у справі докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, виходячи з наступного.

Частиною другою ст.4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У відповідності до ст.ст.12, 252 ГПК України господарське судочинство здійснюється, зокрема, за правилами спрощеного позовного провадження, особливістю якого є те, що суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи – також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

За змістом частин 1, 4 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з статтями 627, 628 та 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.2 ст.640 Цивільного кодексу України (в редакції, яка діяла на час складання договору суборенди), якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі", іншими законами України та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Так, відповідно до ст.8 Закону України "Про оренду землі" (в редакції чинній на дату підписання договору суборенди), орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця. Якщо протягом одного місяця орендодавець не надішле письмового повідомлення щодо своєї згоди чи заперечення, орендована земельна ділянка або її частина може бути передана в суборенду.

Умови договору суборенди земельної ділянки повинні обмежуватися умовами договору оренди земельної ділянки і не суперечити йому (ч.2 ст.8 Закону).

Отже, до правовідносин щодо договору суборенди застосовуються положення нормативно-правових актів, які регулюють правовідносини щодо договору оренди, як до правовідносин, умови яких обмежуються умовами договору оренди.

Частиною 5 ст.8 вищевказаної редакції Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір суборенди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.

Відповідно до частин 1, 2 ст.15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, чинній на дату підписання договору суборенди від 02.03.2015) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Дослідивши умови договору суборенди земельних ділянок від 02.03.2015 року в сукупності із Додатком №1 до нього, суд приходить до висновку про те, що у вказаному договорі містяться, проте чітко не визначені його окремі істотні умови, зокрема стосовно об’єкта оренди (не зазначено кадастрових номерів частини переданих земельних ділянок); чітко не визначено порядок сплати суборендної плати із зазначенням строків та порядку її внесення (не передбачено позивача як отримувача суборендної плати, що свідчить про відсутність обов'язку відповідача сплачувати суборендну плату саме позивачу, та надавало б останньому право вимагати своєчасного виконання відповідачем обов'язку по її сплаті).

Крім того, такий договір суборенди укладений стосовно 46 земельних ділянок з різними кадастровими номерами, тоді як ст.8 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що предметом договору суборенди може бути земельна ділянка або її частина (а не сукупність окремо визначених земельних ділянок); договір не містить відомостей про наявність згоди на його укладення від орендодавців – власників земельних ділянок (доказів протилежного суду не представлено).

Відповідно до пояснень, наданих представником позивача в судовому засіданні 12.02.2018 року, основні договори оренди земельних ділянок містили умову (п.30) про необхідність отримання згоди орендодавців на передачу земельної ділянки в суборенду (копію одного з таких договорів представлено суду для огляду). Поряд з цим, представник зазначив, що доказів отримання такої згоди у орендодавців СТОВ "Сонячне" немає, як і відсутня можливість представити суду належним чином засвідчені копії основних договорів оренди, оскільки такі у товариства відсутні - на момент укладення договору суборенди директор позивача виступав одночасно директором відповідача, а при звільненні останнього такі документи не передавались.

Таким чином, не підтверджено повноваження і право позивача передавати в суборенду земельні ділянки.

Згідно з положеннями статей 125, 126 Земельного кодексу України (в редакції чинній на дату підписання договору суборенди) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції чинній на дату підписання договору суборенди) визначено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: 1) право власності на нерухоме майно; 2) право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій); право господарського відання; право оперативного управління; право постійного користування та право оренди земельної ділянки; право користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; іпотека; довірче управління майном; 3) інші речові права відповідно до закону; 4) податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

При цьому, ч.3 ст.3 вказаного Закону передбачено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ч.1 ст.2 вказаного Закону).

У відповідності до ч.1 ст.210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Разом з тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації (відповідної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 13.06.2016 р. у справі № 6-643цс16).

Виходячи з положень статей 210, 638 Цивільного кодексу України, статей 125, 126 Земельного кодексу України договір суборенди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації (чи реєстрації відповідного речового права) і лише після цього відповідач (як суборендар) мав право приступати до використання відповідної земельної ділянки, а позивач відповідно - отримувати та вимагати своєчасного проведення суборендної плати за таке користування.

В п.2.6 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що не вважаються вчиненими правочини (укладеними господарські договори), в яких (за якими): відсутні передбачені законом умови, необхідні для їх укладення (не досягнуто згоди за всіма істотними для даного правочину умовами); не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства необхідна його передача; не здійснено державну реєстрацію або нотаріальне посвідчення, необхідні для його вчинення, тощо. Визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону; це правило не стосується випадків, коли для вчинення правочину необхідні його державна реєстрація або нотаріальне посвідчення, оскільки за відсутності відповідної реєстрації чи посвідчення договір в будь-якому разі не вважається укладеним. Сама лише відсутність у договорі тієї чи іншої істотної умови (умов) може свідчити про його неукладення, а не про недійсність (якщо інше прямо не передбачено законом, як-от частиною другою статті 15 Закону України "Про оренду землі").

При цьому, слід зазначити, що норма статті 8 Закону України "Про оренду землі", якою передбачено державну реєстрацію договору суборенди земельної ділянки була чинною як на момент підписання сторонами договору суборенди земельних ділянок, так і на даний час, а тому підлягає застосуванню судом. У зв’язку з наведеним, заперечення представника позивача, про необхідність реєстрації лише речових прав, а не договору суборенди є такими, що не ґрунтуються на вимогах Закону.

Як встановлено судом, та що підтверджується представником позивача в судовому засіданні 12.02.2018 року, державна реєстрація договору суборенди земельних ділянок від 02.03.2015 року не проводилася, також не надано доказів реєстрації права суборенди на підставі договору від 02.03.2015 року, що на переконання суду свідчить про те, що такий правочин не набрав чинності (не є вчиненим) в порядку, визначеному чинним законодавством.

Таким чином, суд вважає, що позивачем належними доказами не підтверджено виникнення у встановленому законом порядку між сторонами правовідносин з суборенди земельних ділянок, перелік яких вказано в Додатку №1 до договору суборенди земельних ділянок від 02.03.2015 року. Отже, позивач не набув прав Суборендодавця, а відповідач - прав та обов'язків Суборендаря за таким договором, внаслідок чого несплата суборендної плати за таким договором не порушує права позивача (як Суборендодавця).

Наведене не позбавляє особу, яка вважає, що діями відповідача порушено її права, у встановленому законом порядку та з використанням передбаченого конкретного способу захисту порушеного права, здійснити його в іншому порядку, ніж той, що обрав позивач.

За таких обставин, вимога про стягнення з відповідача 141 140,02 грн заборгованості за суборенду земельних ділянок по договору від 02.03.2015 року не підлягає задоволенню як необгрунтована.

Посилання позивача на фактичне використання відповідачем переданих йому на виконання умов договору суборенди від 02.03.2015 року земельних ділянок, а також на Акт виконання робіт (надання послуг) №1 від 28.02.2017 року, не може бути підставою та свідчити про виникнення правовідносин суборенди та виникнення обов’язку у відповідача сплачувати суборендну плату за користування земельними ділянками, оскільки такі правовідносини виникають виключно на підставі договору (ст.1 Закону України "Про оренду землі"), оформленого та вчиненого у відповідності до чинного законодавства.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 2272,23 грн відсотків за користування грошовими коштами та 8741,69 інфляційних збитків.

Вказані вимоги є похідними від основної вимоги щодо стягнення коштів за суборенду землі, тому також до задоволення не підлягають.

Відповідно до ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у справі.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. ст.ст. 73-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч.1 ст. 241 ГПК України).

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов’язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22.02.2018 року.

Суддя Стопник С.Г.