Постанова № 72401552, 22.02.2018, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/200/18Головуючий по 1 інстанції - Пересунько Я.В. Категорія: 21 Доповідач в апеляційній інстанції - Вініченко Б.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

суддів Вініченка Б.Б., Новікова О.М., Бондаренка С.І.

за участю секретаря: Торопенко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Третя Черкаська державна нотаріальна контора, орган опіки та піклування Черкаської міської ради про визнання договору дарування недійсним, -:

в с т а н о в и в :

У липні 2017 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначала, що вона являється особою похилого віку, одинокою, близьких та рідних немає, а тому змушена звертатися до сусідів з проханням про надання допомоги в купівлі продуктів харчування, медичних препаратів, сплаті комунальних послуг, з проханням відвезти на прийоми та лікування до медичних закладів.

ОСОБА_1 домовилася зі своєю знайомою ОСОБА_2. про те, що вона буде доглядати за позивачем, у зв'язку з чим в позивача виникло бажання укласти з нею договір довічного утримання.

30 жовтня 2012 року ОСОБА_1 згідно договору дарування подарувала відповідачу квартиру АДРЕСА_1.

Після укладення спірного договору, відповідач змінила своє ставлення до позивача, не забезпечувала продуктами та ліками, ігнорувала домовленості щодо її утримання та догляду.

ОСОБА_1 зазначає, що при укладенні договору дарування помилялася, щодо обставин, які мають істотне значення для цього правочину, оскільки вважала, що уклала договір довічного утримання. Наразі позивач продовжує проживати в спірній квартирі, самостійно сплачує комунальні послуги, фактичної передачі квартири не відбулося.

На підставі викладеного, позивач просила суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 30.10.2012 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2., який посвідчений в Третій Черкаській державній нотаріальній конторі.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 26.10.2017 року, у вигляді накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, на незаконність рішення суду, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню виходячи з наступного.

Частинами 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає даним вимогам закону.

Згідно з вимогами ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оцінюючи письмові докази в сукупності з показаннями свідків можна дійти висновку про те, що 30 жовтня 2012 року ОСОБА_1 уклала саме договір дарування квартири неповнолітній ОСОБА_3. та усвідомлювала цей факт, а зазначений позов вирішила пред'явити після непорозуміння з ОСОБА_2. та її чоловіком в грудні 2016 року - січні 2017 року.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є особою похилого віку, пенсіонером, яка має хронічні хвороби серця, гіпертонічну хворобу, цукровий діабет та часто лікується в медичних закладах м. Черкаси.

До укладення договору дарування ОСОБА_1 була одноосібним власником квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про приватизацію від 31 жовтня 1996 року (а.с. 22) та договору купівлі-продажу частини квартири від 09 липня 2004 року (а.с. 23).

Згідно договору дарування від 30.10.2012 року ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3. квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 4).

Відповідно до Звіту про проведення незалежної оцінки від 26.10.2012 року, який виготовлений на замовлення ОСОБА_1 ринкова вартість квартири була оцінена в розмірі 137 400 грн. (а.с. 29).

Рішенням служби у справах дітей Черкаської міської ради №377 від 29.10.2012 року надано дозвіл ОСОБА_2. на прийняття в дар на ім'я малолітньої ОСОБА_3., яка народилася 31.03.2004 року, двокімнатної квартири за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 47).

Відповідно до довідки про склад сім'ї № 1528 від 20.04.2017 року, яка видана КП «Соснівська СУБ» за вищевказаною адресою зареєстрована одна особа - ОСОБА_1 (а.с. 6).

Як встановлено судом, позивач на час укладення спірного договору дарування проживала та продовжує проживати за вказаною адресою.

Відповідно до інформації наданої Департаментом соціальної політики Черкаської міської ради № 10148/28-5/09 від 03.11.2017 року, ОСОБА_1 07.11.2012 року подала заяву про призначення субсидії за вищевказаною адресою, на що їй було призначено субсидію з листопада 2012 року по квітень 2013 року. Крім того, 27.12.2012 року, 18.05.2013 року, 14.11.2013 року, 15.05.2014 року, 15.012.2014 року та 07.08.2015 року ОСОБА_1 подавалися заяви про призначення їй субсидій як не власнику житла та на загальну площу житла (а.с. 89).

Відповідно до листа територіального центру надання соціальних послуг м. Черкаси № 445/1-9 від 02.11.2017 року зазначено, що ОСОБА_1 перебувала на обслуговуванні у відділенні соціальної допомоги вдома з 08.11.2011 року відповідно до наказу 11-ЗР від 30.11.2011 року, послуги відділення отримувала два рази на тиждень згідно договору. З 01.08.2013 року переведена на обслуговування до мультидисциплінарної команди, послуги отримувала періодично. ОСОБА_1 знята з обслуговування відділенням соціальної допомоги вдома з 03 січня 2016 року відповідно до наказу, оскільки відмовилась сприяти в оформленні медичного висновку та пролонгувати договір на обслуговування (а.с.111).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 на підставі рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 30.03.2011 року набула право спільної часткової власності на житловий будинок АДРЕСА_2, який 13.09.2014 року, на підставі договору купівлі-продажу від 13.09.2014 року, був відчужений співвласниками (а.с. 112-114).

З огляду на викладене судом встановлено, що на час укладення договору дарування 30.10.2012 року, позивач мала на праві спільної часткової власності житловий будинок у с. Межиріч Канівського району Черкаської області.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У спірному договорі дарування, який уклала ОСОБА_1 не відображено жодної з умов, які хоча б нагадують чи можуть нагадувати елементи і сутність договору довічного утримання.

З копії договору дарування квартири та додатків до нього, які були направлені на запит суду Третьою Черкаською державною нотаріальною конторою вбачається, що при укладенні договору дарування були виконані всі вимоги законодавства, сторонам ретельно роз'яснено зміст і значення договору дарування, перевірено дійсність намірів сторін при його укладенні. Сторони також підтвердили, що розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваної вчинення на її користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.

Для вчинення договору дарування, ОСОБА_1 у відповідних інстанціях були замовлені та надані нотаріусу звіт про проведення незалежної оцінки квартири, довідка про зареєстрованих в квартирі осіб, Витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно складений БТІ на замовлення позивача.

Крім того, як вже зазначалося вище на час укладення спірного договору, позивач мала на праві спільної часткової власності інше житло, яке в подальшому було відчужене нею та іншим співвласником.

Також, колегія суддів бере до уваги ту обставину, що позивач перебувала на обслуговуванні у відділенні соціальної допомоги вдома з 2011 року та була знята з даного обслуговування на початку 2016 року. Тобто на протязі тривалого проміжку часу та на момент укладення спірного договору, в неї були договірні правовідносини з територіальним центром надання соціальних послуг м. Черкаси.

Так, колегія суддів, дослідивши докази по справі в їх сукупності, приходить до переконання, що заявлені вимоги не обґрунтовані обставинами і не доведені належними доказами про наявність помилки, яка полягала у неправильному сприйнятті позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення.

Судом не встановлено, а позивачем не надано належних доказів, що вона будучи особою похилого віку, яка за станом здоров'я дійсно потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги, погоджувалась на передачу нерухомого майна у власність ОСОБА_3. лише за умови її довічного утримання, і укладаючи спірний договір, помилялася щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникають після його укладення між нею та відповідачем.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, тому підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 24 листопада 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 23.02.2018 року.

Судді: