Рішення № 72401284, 23.02.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.02.2018

Справа № 910/23303/17

Суддя Господарського суду міста Києва Підченко Ю.О., розглянувши в письмовому провадженні справу

За позовом

Комунального підприємства "Ватутінськінвестбуд"

до

Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"

про

стягнення 110 428, 35 грн.

Суддя Підченко Ю.О.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У грудні 2017 року Комунальне підприємство "Ватутінськінвестбуд" (далі – Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі – Банк) про стягнення заборгованості за оренду в сумі 94 215, 54 грн., пені в розмірі 14 509, 19 грн., 3% річних в розмірі 1 703, 62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконував свої зобов’язання за договором оренди № 198-1006 від 28.09.2012 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2017 позовну заяву Підприємства до Банку про стягнення 110 428, 35 грн. залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

09.01.2018 через канцелярію суду від позивача надійшли документи про усунення недоліків.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.01.2018 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, позивачу визначено строк для подання відповіді на відзив.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 16.02.2018 року залишив без задоволення клопотання Банку про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.

30.01.2018 року через відділ автоматизованого документообігу суду від Банку надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що позивачем неправомірно було здійснено донарахування орендної плати за користування спірним майном в період з 30.09.2015 року по квітень 2017 року, а орендні платежі за вказаний період відповідачем були сплачені у повному обсязі.

01.02.2018 року від Підприємства через відділ автоматизованого документообігу суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача зазначає, що договір підписаний сторонами без будь-яких застережень і є дійсним на момент розгляду справи в суді. Як стверджує позивач, сторони добровільно дійшли згоди про надання договору зворотної сили, шляхом внесення змін в договір оренди від 28.09.2012 року в усі умови договору, в тому числі в п. 9.1. договору, що стосується продовження договору оренди з 30.09.2015 року на строк 2 роки 364 дні до 28.09.2018 року, так і внесення змін в п. 3.1 договору щодо зміни орендної плати з 4 909, 92 грн. до 12 510, 50 грн., що в подальшому призвело до донарахування недоплаченої суми оренди за період з 30.09.2015 року по квітень 2017 року. Тому, на думку позивача, наявність додаткової угоди № 4 від 30.03.2017 року, якою внесені зміни до договору оренди від 28.09.2012 року, є підтвердженням того, що у позивача є право здійснювати донарахування.

12.02.2018 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив від відповідача, в яких останній дотримується своїх тверджень щодо повної сплати орендних платежів з спірний період, а також вказує, що між сторонами не було підписано акту приймання-передачі на підтвердження факту повернення спірного майна з оренди за договором № 198-1006 від 28.09.2012 року, я у зв’язку з чим донарахування орендної плати позивачем є безпідставним.

Відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Судом також враховано, що згідно з приписами п. 6.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

28.09.2012 року між Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Підприємством (балансоутримувач) та Банком (орендар) укладено договір № 198-1006 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (надалі – Договір № 198-1006 від 28.09.2012 року), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі протоколів постійної комісії Київради з питань власності від 03.04.2012 року № 114 та від 22.08.2012 року № 127 та розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 20.09.2012 року № 505 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва; далі - об'єкт оренди, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ніколаєва архітектора, 7 для розміщення відділення ПАТ “Державний ощадний банк України”.

Відповідно до п. 2.1 Договору №198-1006 від 28.09.2012 року об'єктом оренди є нежиле приміщення, загальною площею 127,20 кв. м, згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору.

Згідно з п. 2.4 Договору №198-1006 від 28.09.2012 року об’єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі КП “Ватутінськінвестбуд”.

Пунктом 3.1 даного договору встановлено, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі п. 21 Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 року № 34/6250, та визначеної в Додатку №1 до договору на дату його підписання, за перший місяць оренди становить без ПДВ: 38 грн. 60 коп. за 1 кв. м орендованої площі, що в цілому складає 4 909, 92 грн.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці (п. 3.2 договору).

Відповідно до п. 9.1 Договору № 198-1006 від 28.09.2012 року зазначено, що він є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 01.04.2012 року до 30.09.2012 року.

Згідно з п. 9.7 Договору № 198-1006 від 28.09.2012 р. у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору.

За актом приймання-передачі нерухомого майна від 28.09.2012 року орендодавець передав, а орендар прийняв в орендне користування спірне нерухоме майно.

Додатковою угодою №1 до Договору № 198-1006 від 28.09.2012 року сторони домовились внести зміни до п. 9.1 вищевказаного договору та погодили строк його дії до 29.09.2015 року включно.

У період з вересня 2015 року по квітень 2017 року відповідач користувався нежитловим приміщенням за адресою: м. Київ, вул. Ніколаєва Архітектора, 7, що підтверджується актами прийому-здачі виконаних робіт, послуг, підписаними уповноваженими представниками позивача та відповідача. Вказані акти оплачені відповідачем у повному обсязі, на підтвердження чого надані платіжні доручення.

Відповідно до п. 1 додаткової угоди № 4 від 30.03.2017 року сторони домовились внести зміни до договору від 28.09.2012 року № 198-1006 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, виклавши його в новій редакції, що додається, та присвоїти йому новий номер 879.

30.03.2017 року між Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією (орендодавець), Комунальним підприємством “Ватутінськінвестбуд” (балансоутримувач) та Публічним акціонерним товариством “Державний ощадний банк України” (орендар) було підписано договір № 879-1006 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду (надалі – Договір № 879-1006 від 30.03.2017 року), відповідно до п.1.1 якого орендодавець на підставі протоколу засідання постійної комісії Київради з питань власності № 39 від 24.01.2017 року та розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 23.02.2017 року № 88 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, далі - об'єкт, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ніколаєва Архітектора, 7, для розміщення банків – 127,20 кв.м.

Згідно п. 2.4 Договору № 879-1006 від 30.03.2017 року орендар вступає у строкове платне користування об'єктом у термін, указаний у цьому договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації цього договору) та акта приймання-передачі об'єкта.

30.03.2017 р. між сторонами підписаний акт приймання-передачі нерухомого майна, за яким орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування нерухоме майно за Договором № 879-1006 від 30.03.2017 року. Також вказаним актом сторони підтвердили, що фактичне використання вказаного нежитлового приміщення на підставі умов договору відбувається з 30.09.2015 року.

У зв’язку із укладенням сторонами Договору № 879-1006 від 30.03.2017 року, позивачем здійснені донарахування орендної плати починаючи з 30.09.2015 року по квітень 2017 року включно на суму 94 215, 54 грн., з урахуванням сплачених відповідачем орендних платежів.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання зі сплати орендних платежів, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 94 215, 54 грн.

Договір є договором оренди комунального майна, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 58 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України, а також Закону України “Про оренду державного та комунального майна України”.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі приміщення в оренду відповідачу за Договором № 198-1006 від 28.09.2012 року та користування ним відповідачем з 28.09.2012 року.

За змістом ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з частинами 1, 2, 3 ст. 1 Закону України “Про оренду державного та комунального майна України” термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України “Про оренду державного так комунального майна” договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Відповідно до п. 9.1 Договору № 198-1006 від 28.09.2012 року в редакції Додаткової угоди № 1 від 17.05.2013 року зазначено, що він є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 01.04.2012 року до 29.09.2015 року.

Позивач вказує, що після закінчення терміну дії вказаного договору, тобто з 30.09.2015 року, та до моменту укладення сторонами Договору № 879-1006 від 30.03.2017 року, відповідачем здійснювалося фактичне користування спірним нерухомим майном за адресою: м. Київ, вул. Ніколаєва Архітектора, 7.

На підтвердження факту користування відповідачем спірним майном у період з вересня 2015 року по квітень 2017 року до матеріалів справи долучені акти прийому-здачі виконаних робіт, послуг, які містять підписи уповноважених сторін та посилання на користування таким майном за Договором № 198-1006 від 28.09.2012 року. Вказані акти повністю оплачені відповідачем, що не заперечується позивачем.

В частині 2 статті 17 Закону України “Про оренду державного і комунального майна” встановлено, що в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Статтею 764 Цивільного кодексу України визначено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Таким чином, відповідно до зазначених вище положень чинного законодавства, якщо орендар продовжує користуватися майном після закінчення строку договору оренди, то за відсутності заперечень орендодавця протягом одного місяця договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Тобто, підставою для продовження відносин найму стосовно орендодавця є фактично його мовчазна згода, яка виявляється у відсутності заперечень і вимог до орендаря повернути орендоване майно протягом одного місяця після закінчення строку договору оренди, з боку ж орендаря бажання продовжувати відносини оренди висловлюється активними діями — шляхом продовження користування майном після закінчення строку договору оренди.

За таких обставин законодавством передбачена можливість автоматичної пролонгації договору найму в разі відсутності заперечень як зі сторони наймодавця, так і зі сторони наймача.

Суд відзначає, що матеріали справи не містять доказів направлення будь-якою із сторін Договору № 198-1006 від 28.09.2012 року заяв про припинення такого Договору у встановлений п. 9.7 та ч. 2 ст. 17 Закону України “Про оренду державного і комунального майна” строк.

При цьому, у відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Своєчасне внесення орендної плати за користуванням майном є одним з основних обов‘язків наймача (орендаря), належне виконання якого вимагається законом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності. Орендна плата, встановлена за відповідною методикою, застосовується як стартова під час визначення орендаря на конкурсних засадах.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов’язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до положень ст. 795 Цивільного кодексу України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Частиною 1 ст. 785 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Системний аналіз вищевказаних норм з урахуванням положень ст. 11 ЦК України, ст. 174 ГК України та умов договору оренди свідчить про те, що у зв'язку із припиненням договору у розумінні ст. 291 ГК України - внаслідок закінчення строку, на який його було укладено, у відповідача виник обов'язок негайно повернути позивачу майно з оренди шляхом підписання відповідного акта. Наслідком порушення виконання цього обов'язку є застосування до відповідача самостійної майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин у вигляді сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення. При цьому, основне зобов'язання відповідача сплачувати орендну плату за весь час фактичного користування майном, яке виникло з договору оренди, не припиняється, оскільки його припинення у розумінні ст. 795 ЦК України пов'язано не з закінченням строку, на який було укладено договір, а з моментом підписання сторонами відповідного документу (акта) про повернення орендарем предмета договору оренди.

Аналогічні висновки містяться у постанові Вищого господарського суду України від 12.02.2014 року у справі № 927/1215/13.

Таким чином суд приходить до висновку, що навіть у випадку закінчення дії Договору № 198-1006 від 28.09.2012 року, відповідач був зобов’язаний сплачувати на користь позивача орендну плату відповідно до умов такого договору до моменту повернення майна за актом приймання-передачі.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Матеріали справи не містять, а позивачем не надано суду акту приймання-передачі на підтвердження факту повернення спірного майна з оренди за Договором № 198-1006 від 28.09.2012 року.

Відтак, оскільки у період з 30.09.2015 року та до моменту укладення сторонами Договору № 879-1006 від 30.03.2017 року нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Ніколаєва Академіка, 7, перебувало в користуванні відповідача за Договором № 198-1006 від 28.09.2012 року, та не було повернуто на користь орендодавця, позивачем правомірно було нараховано до сплати, а відповідачем – повністю сплачено орендну плату за користування таким майном саме на умовах та в розмірі, передбачених умовами Договору № 198-1006 від 28.09.2012 року.

Крім того, пунктом 12.3 Положення про оренду майна територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київради від 21 квітня 2015 року № 415/1280 передбачено, що у випадках, визначених законом, укладення договору оренди на новий термін відбувається на підставі рішення постійної комісії Київської міської ради з питань власності.

Судом встановлено, що протоколом постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 24.01.2017 року № 39 ухвалено продовжити ПАТ “Державний ощадний банк України” строки дії договорів оренди нежитлових приміщень комунальної власності м. Києва на 2 роки 364 дні, в тому числі нежитлового приміщення за адресою: вул. Ніколаєва Архітектора, 7.

На момент ухвалення вказаного рішення, існував лише договір № 198-1006 від 28.09.2012 року щодо оренди нежитлового приміщення за адресою: вул. Ніколаєва Архітектора, 7, отже станом на 24.01.2017 року він діяв та саме його вирішено продовжити.

На виконання вказаного протоколу розпорядженням Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 23.02.2017 року № 88 “Про продовження строку дії договорів оренди нежитлових приміщень комунальної власності територіальної громади міста Києва, що передані до сфери управління Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації” продовжено строк оренди нежитлового приміщення за адресою: вул. Ніколаєва Архітектора, 7 з ПАТ “Державний ощадний банк України”.

Так, відповідно до п. 1 додаткової угоди № 4 від 30.03.2017 року сторони домовились внести зміни до договору від 28.09.2012 року № 198-1006 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду, виклавши його в новій редакції, що додається, та присвоїти йому новий номер 879.

На виконання додаткової угоди № 4, сторонами 30.03.2017 року і було підписано договір № 879-1006 про передачу майна територіальної громади м. Києва в оренду.

Згідно з приписами п. 9.1 вказаного Договору, відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України умови договору № 879-1006 від 30.03.2017 року застосовуються до відносин, що виникли між сторонами до моменту його укладення, а саме з 30.09.2015 року.

На підставі вказаного пункту позивачем було здійснено донарахування орендної плати за період з 30.09.2015 року по квітень 2017 року у розмірі 94 215, 54 грн., що відповідає розміру орендної плати за умовами Договору № 879-1006 від 30.03.2017 року.

В той же час, судом було встановлено, що у вказаний період відповідачем правомірно сплачувалася на користь позивача орендна плата згідно умов саме Договору № 198-1006 від 28.09.2012 року. Вказані висновки суду позивачем спростовані не були.

При цьому, застосування в даному випадку приписів ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України є неправомірним з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 631 Цивільного кодексу України визначено, що сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

В той же час, необхідною умовою застосування ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України є наявність відносин між сторонами, які виникли до укладання договору, а не під час дії іншого договору або іншої редакції цього ж договору, та є неврегулюваними.

Більш того, відповідно до п. 3.6 Договору № 879-1006 від 30.03.2017 року орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства-балансоутримувача починаючи з дати підписання акта приймання-передачі.

Як було встановлено судом, акт приймання-передачі нерухомого майна, за яким орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування нерухоме майно за Договором № 879-1006 від 30.03.2017 року, між сторонами був підписаний 30.03.2017 року.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про неправомірність донарахування позивачем орендної плати у розмірі 94 215, 54 грн. за період з вересня 2015 року по квітень 2017 року на підставі Договору № 879-1006 від 30.03.2017 року, а відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Оскільки судом відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення основної суми боргу, підстави для задоволення позову в частині стягнення пені у розмірі 14 509, 19 грн. та 3% річних у розмірі 1 703, 62 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у суду відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства "Ватутінськінвестбуд" є необґрунтованими нормативно та документально не підтвердженими, а отже такими, що задоволенню не підлягають повністю.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись п. 13 ст. 8, ст. ст. 129, 232, 236-241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Комунального підприємства "Ватутінськінвестбуд" до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 23 лютого 2018 року.

Суддя Ю.О. Підченко