Ухвала суду № 72401140, 21.02.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

21.02.2018Справа № 910/23209/16

Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О. за участю секретаря судового засідання Бородині В.В., розглянувши матеріали господарської справи у відкритому судовому засіданні

За заявою Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 року за нововиявленими обставинами у справі №910/23209/16

за позовом Приватного підприємства "Оліяр"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

про відшкодування збитків в розмірі 1 258 228,00 грн.

За участю представників сторін згідно протоколу

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016 року Приватне підприємство "Оліяр" звернулося до господарського суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про стягнення 1 258 228,00 грн., з яких: 1 042 579,00 грн. - збитки, 81 099,00 грн. - проценти за користування грошовими коштами на рахунку за період з 11 березня 2016 року по 23 березня 2016 року та 134 550,00 грн. - пеня за порушення строків виконання платіжного доручення за період з 11 березня 2016 року по 23 березня 2016 року.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що відповідач в порушення умов договору банківського рахунку № 227 від 01 квітня 2011 року не виконав надане позивачем платіжне доручення на перерахування грошових коштів, внаслідок чого позивач порушив зобов'язання перед своїм контрагентом та поніс збитки у вигляді сплати штрафу за невиконання умов договору постави та третейських і судових витрат, які відповідач зобов'язаний відшкодувати, а також зобов'язаний сплатити проценти за користування коштами клієнта відповідно до ст. 1073 ЦК України. Крім того, має сплатити пеню за порушення банком строків виконання доручень клієнта згідно зі ст. 32.2. Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Рішенням господарського суду міста Києва від 18 січня 2017 року (суддя Лиськов М.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23 лютого 2017 року (склад колегії суддів: Зубець Л.П. - головуючий, Мартюк А.І., Алданова С.О.) позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на користь ПП "Оліяр" 1 042 578,00 грн. збитків, 81 099,00 грн. процентів за користування коштами, 134 550,00 грн. пені та судовий збір у розмірі 18 873,42 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 20.06.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.02.2017 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 у справі №910/23209/16 залишено без змін.

11.01.2018 року до Господарського суду міста Києва через відділ діловодства від Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 року за нововиявленими обставинами у справі №910/23209/16.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.01.2018 року заяву передано на розгляд судді Лиськову М.О.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.01.2018 прийнято заяву до розгляду та відкрито провадження за нововиявленими обставинами. Розгляд заяви про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 за нововиявленими обставинами у справі №910/23209/16 ухвалено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження.

07.02.2018 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від відповідача (заявника) надійшла заява про відвід судді Лиськова М.О.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва від 08.02.2018, заяву по справі № 910/23209/16 передано до розгляду судді Івченку А.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2018 року (суддя Івченко А.М) у задоволенні заяви про відвід судді Лиськова М.О. відмовлено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.02.2018 поновлено провадження у справі №910/23209/16, засідання призначено на 21.02.2018.

В судове засідання, призначене на 21.02.2018 з'явилися представники учасників справи, надали пояснення стосовно заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Заявник, під час судового засідання, повністю підтримав подану заяву про перегляд рішення за нововиявленими обставинами у справі №910/23209/16, позивач проти задоволення заяви заперечував, вказував на її необґрунтованість.

В обґрунтування поданої заяви відповідач посилається на те, що Вищий господарський суд України 12.12.2017 виніс постанову, якою задовольнив касаційну скаргу ПАТ «Промінвестбанк» повністю; скасував ухвалу господарського суду Львівської області від 16.05.2017 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.07.2017 зі справи №914/740/17; заяву ПАТ «Промінвестбанк» про скасування рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація» від 08.08.2016 у справі №280/07.16 за позовом ТзОВ «Експрес Логістик» до приватного підприємства «Оліяр» про стягнення штрафу; скасував рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація» від 08.08.2016 у справі № 280/07.16.

На думку заявника, вищевказане являється нововиявленою обставиною, оскільки Вищий господарський суд України 12.12.2017 виніс постанову, якою скасував рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація» від 08.08.2016 у справі № 280/07.16, яке було підставою для подачі позовних вимог Приватного підприємства «Оліяр» до ПАТ «Промінвестбанк» про відшкодування збитків, а 18.01.2017 господарський суд міста Києва прийняв рішення, яким задовольнив повністю позовні вимоги Приватного підприємства «Оліяр».

Дослідивши доводи поданої заяви та перевіривши матеріали справи суд вважає, що заява Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 року за нововиявленими обставинами у справі №910/23209/16 за нововиявленими обставинами не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 320 Господарського процесуального кодексу України, рішення, постанови та ухвали господарського суду, Вищого суду з питань інтелектуальної власності, якими закінчено розгляд справи, а також ухвали у справах про банкрутство (неплатоспроможність), які підлягають оскарженню у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є:

1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин.

До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Відповідно до п. 8.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №17 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" прийняття та розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами не означає обов'язкового скасування чи зміни рішення, що переглядається. Результат перегляду повинен випливати з оцінки доказів, зібраних у справі, і встановлення господарським судом на основі цієї оцінки наявності або відсутності нововиявлених обставин, визначення їх істотності для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Господарський суд вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

В даному випадку заявник як на нововиявлену обставину посилається на скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду. При цьому, під судовим рішенням заявник зазначає рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація» від 8 серпня 2016 року у справі № 280/07.16.

Оцінюючи вказані доводи заявника, суд не погоджується з ними, оскільки наведені вище обставини не є нововиявленими в розумінні ст. 320 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за змістом ст. 320 Господарського процесуального кодексу України підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є, зокрема, скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час ухвалення рішення у справі №910/23209/16 господарським судом м. Києва) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами .

Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

ГПК перелічує такі факти залежно від того, суд якої юрисдикції виніс судовий акт:

а) обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі (за винятком встановлених рішенням третейського суду);

б) встановлені вироком у кримінальному провадженні (постановою суду у справі про адміністративне правопорушення) питання, чи мало місце діяння та чи вчинене воно особою, при розгляді господарської справи про правові наслідки дій чи бездіяльності цієї винної особи

Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Відповідно до визначення в чинному законодавстві України судове рішення це вирок, рішення, постанова, наказ, ухвала, окрема ухвала суду, що ухвалені (постановлені) судами у кримінальному провадженні, у цивільних, господарських справах, у справах адміністративної юрисдикції, у справах про адміністративні правопорушення. Таке визначення міститься у Постанові КМ України № 740 «Про затвердження Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень» від 25 квітня 2006 року.

Радою суддів України в Рішенні № 25 «Про затвердження Положення про автоматизовану систему документообігу суду» від 2 квітня 2015 року, дано визначення вдовому рішенню, відповідно до якого це процесуальний документ, постановлений судом під час розгляду справи на будь-якій стадії судового процесу (ухвала, рішення, вирок, постанова, судовий наказ, окрема думка судді тощо).

За ст.1 Закону України «Про доступ до судових рішень» судовими рішеннями є рішення, судові накази, постанови, вироки, ухвали, ухвалені судами загальної юрисдикції.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Аналогічна норма міститься в ч.1 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

За ст.124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Аналогічна норма міститься в ч.1 ст.5 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно ч.3 ст.17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», систему судоустрою складають місцеві суди, апеляційні суди та Верховний Суд.

Згідно Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 року, суд це відповідний орган судової системи держави.

Суд це орган державної влади, до компетенції якого входить здійснення правосуддя у вигляді розгляду адміністративних, кримінальних, господарських і цивільних справ та прийняття по цих справах законних рішень.

Що стосується третейських судів, то такі очевидно не входять до системи органів державної влади, тобто не є судами в розумінні приписів чинного законодавства України. За своєю суттю третейські суди є арбітражами які здійснюють розв'язання спорів недержавними арбітрами (третейськими суддями) з винесенням рішення, обов'язкового лише для сторін третейської угоди.

Власне відповідно до ст.2 Закону України «Про третейські суди», третейський суд це недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Відповідно до ч.4 ст.10 Закону України «Про третейські суди», порядок та правила розгляду справ у постійно діючих третейських судах встановлюються цим Законом та регламентом третейського суду. Натомість розгляд справ судами які входять до системи державних судів відбувається в порядку визначеному відповідними процесуальними кодексами, якими третейські суди не керуються.

Рішення третейського суду відрізняється від рішення судів які входять до системи державної судової влади тим, що мають обов'язковий характер лише для сторін третейського розгляду, натомість рішення судів ухвалені іменем України мають загальнообов'язковий характер.

Суть третейського судочинства полягає у тому, що сторони довіряють вирішення спору та ухвалення рішення третій особі, а не уповноваженому державою органу. В цьому істотна відмінність третейського судочинства від інших форм захисту прав та інтересів - цивільного, господарського судочинства тощо, які здійснюються виключно судами загальної юрисдикції.

Відповідно до положень ст. 125 Конституції України третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції, а отже, не є органами правосуддя.

Таким чином, рішення третейського суду очевидно не є судовим рішенням в розумінні Господарського процесуального кодексу України при визначенні наявності нововиявлених обставин про які стверджує заявник.

В своїй заяві ПАТ «Промінвестбанк» стверджує, що господарським судом м. Києва при винесенні рішення у справі № 910/23209/16, про перегляд за нововиявленими обставинами якого просить заявник, взято до уваги висновки Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація» викладені в рішенні від 8 серпня 2016 року у справі № 280/07.16. Власне кажучи, заявник стверджує, що господарський суд м. Києва мотивував своє рішення на підставі рішення третейського суду.

Однак, такі доводи не відповідають дійсності, оскільки при розгляді справи №910/23209/16, господарський суд жодним чином не брав і не міг брати до уваги будь які обставини встановлені Постійно діючим третейським судом при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація», оскільки відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України, як в поточній так і чинній на момент розгляду справи судом редакціях, обставини встановлені рішенням третейського суду підлягають доказуванню в загальному порядку та не вважаються преюдицією.

Керуючись нормами господарського процесуального законодавства, при розгляді справи № 910/23209/16 про відшкодування збитків, господарський суд приймав рішення за результатами оцінки доказів поданих сторонами, в тому числі позивачем на підтвердження реальності заподіяння збитків внаслідок неправомірних дій ПАТ «Промінвестбанк». Підставами для задоволення позову на користь ПП «Оліяр» був реальний факт заподіяння шкоди діяннями відповідача, суд керувався відповідними нормами чинного законодавства, що регулюють такі правовідносини, зокрема ст.ст. 509, 525, 526, 623 Цивільного кодексу України та ст. 147, 224, 225 Господарського кодексу України.

Докази оцінювались за правилами оцінки доказів судом встановленими Господарським-процесуальним кодексом.

Таким чином, основною підставою для винесення рішення, про перегляд якого просить заявник, був реальний підтверджений факт завдання майнових збитків позивачу. Слід врахувати, що на сьогоднішній день, не зважаючи на те, що Вищий господарський суд України віднайшов підстави для скасування вищезгаданого рішення третейського суду, це жодним чином не вплинуло на існування зазначених збитків ПП «Оліяр» які в подальшому були відшкодовані заявником на виконання рішення господарського суду м. Києва. Крім того, чинними залишаються ухвала господарського суду Львівської області від 13 жовтня 2016 року у справі № 914/2265/16 про видачу виконавчого документа та відповідний судовий наказ від 19 жовтня 2016 року на підставі якого відбувалося стягнення коштів з ПП «Оліяр» на користь ТОВ «Експрес Логістик».

Отже, оскільки рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації «Всеукраїнська інвестиційна асоціація» від 8 серпня 2016 року у справі № 280/07.16, не було підставою для винесення рішення господарського суду м. Києва від 18 січня 2017 року у справі № 910/23209/16, заявник (ПАТ «Промінвестбанк») не вправі посилатись на таку нововиявлену обставину як скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду, оскільки із зазначених вище підстав, рішення третейського суду судовим рішенням не вважається.

Таким чином, суд вважає, що подана Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 року за нововиявленими обставинами у справі №910/23209/16 є необґрунтованою.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, позивачем не надано доказів існування нововиявлених обставин у розумінні ст. 320 Господарського процесуального кодексу України, які б були істотними для зміни або скасування прийнятого у даній справі рішення.

Положеннями статті 325 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено, що за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може:

1) відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі;

2) задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення;

3) скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду.

У разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 3 частини третьої статті 320 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд:

1) ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду;

2) приймає постанову - якщо переглядалася постанова суду;

3) постановляє ухвалу - якщо переглядалася ухвала суду.

З урахуванням вищезазначеного, суд дійшов висновку, що заява Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 року за нововиявленими обставинами у справі №910/23209/16 є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 73, 76, 77, 86, 234, 320, 325, 328 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

У Х В А Л И В:

1. У задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про перегляд рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 року за нововиявленими обставинами у справі №910/23209/16 відмовити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2017 року у справі №910/23209/16 залишити без змін.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський протягом десяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали підписано 23.02.2018 року.

Суддя М.О. Лиськов