Рішення № 72400802, 20.02.2018, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2018 р. м. Житомир Справа № 906/1188/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Сікорської Н.А.

при секретарі: Макарчук В.І.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - голова правління, посвідчення № 37 від 03.10.2011

від відповідача:

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Олевської районної спілки споживчих товариств

до Олевської міської ради Житомирської області

про визнання права власності на нежитлову будівлю заготівельно-приймального складу (холодильник, прохідна №2) загальною площею 206,9 кв.м.

Позивачем подано позов до Олевської міської ради про визнання права власності за Олевською районною спілкою споживчих товариств на нежитлову будівлю заготівельно- приймального складу (холодильник, прохідна № 2 ) загальною площею 206,9 кв. м., розташовану за адресою м. Олевськ вул. Кооперативна,17-б.

Ухвалою господарського суду від 11.01.2018 відкрито провадження за вищевказаною позовною заявою та призначено підготовче судове засідання на 06.02.2018.

Ухвалою від 06.02.2018 суд закрив підготовче засідання та призначив справу до судового розгляду по суті на 20.02.2018.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач, в порядку ст. 165 ГПК України, у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав, повноважного представника в судове засідання не направив. Про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується копією реєстру на відправку рекомендованої з повідомленням кореспонденції господарського суду Житомирської області від 08.02.2018.

При цьому суд зазначає, що явка представника відповідача в судове засідання не визнана обов'язковою, а надання письмового відзиву є правом відповідача, а не його обов'язком.

За вказаних обставин неявка представника відповідача та неподання відзиву не перешкоджає розгляду справи за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

02.01.1990 на підставі рішення Конференції Олевської райспоживспілки, оформленого протоколом № 1 створено Олевську районну спілку споживчих товариств (а.с. 87-88).

Відповідно до Статуту Олевської районної спілки споживчих товариств (райспоживспілки), основним документом, що регулює діяльність райспоживспілки, є Статут.

Згідно п. 2 статуту, Олевська районна спілка споживчих товариств об'єднує на добровільних засадах: Олевське міське споживче товариство, Лопатицьке сільське споживче товариство, Кишинське сільське споживче товариство, Білокоровицьке сільське споживче товариство, які є її членами і виконують вимоги її Статуту.

Пунктом 42 статуту передбачено, що Райспоживспілка є власником будівель, споруд, корпоративних прав на юридичні особи райспоживспілки, грошових та майнових внесків її членів, виготовленої продукції, доходів, одержаних від її реалізації та провадження іншої, передбаченої Статутом, діяльності, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законодавством, яке необхідне для здійснення райспоживспілкою статутних завдань.

Джерелами формування майна райспоживспілки є: вступні, членські та інші внески її членів; кошти, що надходять від провадження господарської діяльності; майно, добровільно передане членами райспоживспілки; кошти, що надходять від створених райспоживспілкою юридичних осіб; грошові та майнові пожертвування, благодійні внески, гранти, безоплатна технічна допомога юридичних і фізичних осіб, у тому числі іноземних; інші майнові та немайнові права, набуті на підставах, не заборонених чинним законодавством України (п. 43 Статуту).

За приписами п. 44 Статут володіння, користування та розпорядження майном райспоживспілки здійснюють органи управління райспоживспілки відповідно до їх компетенції, визначеної цим Статутом та нормативними актами Укоопспілки.

Відповідно до п. 46 Статуту, Конференція як вищий орган управління споживчої кооперації району приймає відносно майна райспоживспілки будь-які рішення, що не суперечать законодавству України та нормативним актам Укоопспілки.

Як вказує позивач, після реорганізації попереднього власника майна - Олевського районного споживчого товариства було створено Олевську районну спілку споживчих товариств, якій 03 січня 1990 на підставі інвентаризаційного опису № 1 про передачу основних засобів передано на баланс нежитлову будівлю приймально-заготівельного складу (холодильник, прохідна № 2) загальною площею 206,9 кв.м., розташовану за адресою м.Олевськ, вул. Кооперативна,17-б (а.с. 89-90).

Зазначає, що з січня 1990 року по даний час зазначена нежитлова будівля знаходиться на балансі Олевської РСС та використовується позивачем за її цільовим призначенням, що підтверджує довідкою правління Олевської РСС від 12.12.2017 № 78 (а.с.39).

На підставі рішення Олевської селищної ради народних депутатів від 13.01.1998 № 2 Олевській РСС була передана в постійне користування для виробничих потреб земельна ділянка загальною площею 1,3473 га, що підтверджується Державним актом про право постійного користування землею серії І-ЖТ № 022035 від 12.02.1998 (а.с. 48-51).

Відповідно до довідки Олевської міської ради № 1157 від 10.11.2016, нежитлова будівля приймально-заготівельного складу (холодильник, прохідна № 2) побудовані в 1984 році та не являються власністю громади м.Олевськ (а.с. 38).

На замовлення позивача виготовлений технічний паспорт на нежитлову будівлю приймально-заготівельного складу (холодильник, прохідна № 2) по вул. Кооперативній,17-б в м.Олевськ Житомирської області (а.с.40-47).

З метою оформлення права власності на вказане майно, Олевська районна спілка споживчих товариств звернулася до державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Олевського районного нотаріального округу ОСОБА_2, однак рішенням №35588980 від 08.06.17 позивачу було відмовлено у реєстрації права власності на нежитлову будівлю приймально- заготівельного складу (холодильник, прохідна № 2), що розташований за адресою Житомирська область, Олевський р-н, м. Олевськ, вул. Кооперативна, будинок 17-б, з посиланням на те, що подані документи для проведення реєстрації не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують (а.с. 52).

Позивач вважає, що добросовісно, безперервно володіє вказаним об'єктом нерухомого майна вже більше десяти років, тому набув право власності на них за набувальною давністю.

Водночас зазначає, що відсутність у позивача правовстановлюючих документів на даний об'єкт нерухомого майна позбавляє позивача права вільно володіти, користуватись та розпоряджатись належним йому приміщенням.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду за захистом свого права шляхом визнання право власності на вищевказане майно за набувальною давністю на підставі ст. 344 ЦК України за відсутності іншого правового механізму узаконення майнових прав спілки

Оцінивши в сукупності матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, надавши оцінку доказам, наявним в матеріалах справи, господарський суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами частин 1, 2, статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання права.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Статтею 2 цього закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Приписами ч.1 ст.182 ЦК України визначено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Тотожну норму містить і ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно якої державній реєстрації підлягає, зокрема право власності.

Отже, необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання є підтвердження позивачем своїх прав на майно. Це може випливати із правовстановлюючих документів, перелік яких наведено у ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" , а також у Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127.

Одним із таких документів є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п.9 ч.1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ).

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статтей 15, 16 ЦК України, а також частини 4 статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Згідно п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, набуття права власності на нерухоме майно за правилами набувальної давності можливе з січня 2011 року.

Водночас, частиною 2 ст.344 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.

Задоволення вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі ст.334 ЦК України можливе при наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння. Норми цієї статті не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалося на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), чи у будь-який інший, передбачений законом спосіб, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника. Крім того, оскільки право власності за набувальною давністю набувається за рішенням суду, то на момент прийняття рішення право володіння позивача не має бути припинено (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20.05.2015 у справі № 3-87гс15).

Згідно зі ст.397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач володіє безперервно з 1990 року по даний час, добросовісно і відкрито використовує об'єкт нерухомого майна , а саме нежитлову будівлю заготівельно- приймального складу (холодильник, прохідна № 2), що розташований в м.Олевськ, вул. Кооперативна,17-б, в своїй господарській діяльності, здійснює обслуговування та несе пов'язані з цим витрати, тощо.

Матеріали справи не містять доказів щодо факту використання даного об'єкту нерухомості іншою особою, аніж позивачем або без його згоди, а також не містять доказів того, що на приміщення заготівельно-приймального складу претендує інший власник.

Згідно із ч. 2, 3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідач позов за предметом та підставами не оспорив, своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні та подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладені обставини, зважаючи, що позивач добросовісно заволодів об'єктом нерухомого майна, відкрито та безперервно володіє майном протягом більше ніж десяти років, утримуючи його в належному стані, суд вважає, що у позивача наявні усі передбачені ст. 344 Цивільного кодексу України ознаки володіння, котрі є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, у зв'язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог.

Судові витрати, в силу ст.129 ГПК України, покладаються судом на позивача у справі, оскільки господарським судом в процесі розгляду справи не встановлено, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Керуючись ст.ст.123,129,233,236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Олевською районною спілкою споживчих товариств (11000, Житомирська область, м.Олевськ, вул. Володимирська,3, код ЄДРПОУ 01750306)право власності на нежитлову будівлю заготівельно-приймального складу (холодильник, прохідна № 2), загальною площею 206,9 кв.м., розташовану за адресою: Житомирська область, м.Олевськ,вул. Кооперативна, 17-б.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 23.02.18

Суддя Сікорська Н.А.

Віддрукувати:

1- в справу

2- позивачу (оригінал) (рек. з пов.)

3- відповідачу (рек. з повід.)