Рішення № 72400611, 23.02.2018, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

Справа № 695/3383/17

номер провадження 2/695/310/18

20 лютого 2018 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Таратіна В.О.,

при секретарі Курченко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Золотоноша у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Єврокар Україна» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу, застосування наслідків недійсності правочину - повернення коштів, -

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Єврокар Україна» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу, застосування наслідків недійсності правочину - повернення коштів, в якому просить визнати недійсним договір № 4234 фінансового лізингу від 27.10.2017 р. укладений з відповідачем; застосувати наслідки недійсності правочину, стягнувши з відповідача в порядку застосування реституції кошти в сумі 36 432,00 грн.; судові витрати покласти на відповідача.

Позов мотивований тим, що позивачем як лізингоодержувачем було підписано договір № 4234 фінансового лізингу від 27.10.2017 р., у якому лізингодавцем виступив відповідач. На виконання вказаного документу позивачем було сплачено відповідачеві грошову суму в загальному розмірі 36 432,00 грн. Об’єкт лізингу (автомобіль) в користування/володіння позивача передано не було.

За своєю правовою природою договір транспортного лізингу містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, які підлягають нотаріальному посвідченню. Відтак, договір лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи теж підлягає нотаріальному посвідченню.

Вищевказаний договір фінансового лізингу № 4234 від 27.10.2017 р. позивач вважає недійсним, оскільки недотримана вимога про його обов'язкове нотаріальне посвідчення.

Спірний договір містить ряд умов, що встановлюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, не зазначено індивідуальні ознаки даного транспортного засобу, а саме: не зазначений виробник, комплектація, рік випуску, колір.

Графік сплати лізингових та інших платежів, який, у відповідності до вищезазначеного Договору, повинен бути зазначений у Додатку № 3 до спірного договору, сторонами на узгоджений. Не укладено сторонами також і додатків №№ 1 та 2 щодо графіку сплати авансового внеску та специфікації, на які є посилання в тексті договору. Відсутність зазначених додатків свідчить про те, що сторони не погодили в момент укладення договору всіх істотних умов договору.

На момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов’язань лізингоодержувача.

Позивач вважає, що вказані порушення та відсутність нотаріального посвідчення договору є підставою для визнання недійсним договору фінансового лізингу №4234 від 27.10.2017 р.

На підставі ст.216 ЦК України позивач просить застосувати наслідки недійсності правочину, а саме стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 36 432,00 грн., сплачені ним на виконання недійсного правочину.

Позивач в судовому засіданні позов просив задовольнити повністю з підстав викладених в нім. Позивач зазначив, що він сплатив відповідачу перший внесок 36 тисяч гривень та комісію 432 грн. Після цього він повинен був отримати машину, але не отримав її і до цього часу. Оскаржуваний договір фінансового лізингу йому віддали лише після сплати ним першого внеску.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився з невідомих суду причин, хоча про розгляд повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про визнання позову, відзиву на позов не надав.

Тому суд рахує за можливе провести заочний розгляд справи та винести заочне рішення суду на підставі наявних у справі доказів.

Суд, вислухавши доводи позивача та вивчивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

27.10.2017 р. між ТОВ «Єврокар Україна» (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізиноодрежувач) було укладено договір фінансового лізингу №4234.

Предметом фінансового лізингу по даному договору є транспортний засіб «Лада Ларгус», зазначений у Специфікації (Додаток №2 Договору). Специфікація предмета лізингу була самостійно та свідомо обрана лізингоодержувачем та в повній мірі відповідає його вимогам. (п.1.1 Договору)

У п.1.2.Договору визначено, що вартість предмета лізингу на момент укладання даного договору зазначається у даному договорі та в Додатку №1.

Відповідно пункту 8.2 оспорюваного договору вартість предмета лізингу на момент укладення становила 13 168,80 доларів США з урахуванням ПДВ, що за обмінним курсом долара США до гривні складало 354 900,00 гривень.

27.10.2017 р. ОСОБА_1 сплатив ТОВ «Єврокар Україна» авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу №4234 від 27.10.2017 р. на загальну суму 36432,00 грн., що стверджено квитанціями банку та листом уточненням.

Судом встановлено та стверджено позивачем, що Додатки №1, №2, №3, які являються невід’ємною частиною оскаржуваного договору, позивачем не було підписано та йому не надавалися. Відсутність зазначених додатків свідчить про те, що сторони не погодили в момент укладення договору всіх істотних умов договору.

Відносини, що виникають у зв’язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Частиною 2 статті 806 ЦК України визначено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір транспортного лізингу містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.799 ЦК України договір, найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по- третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів"); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

В п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 р. зазначено, що необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом.

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, укладений за участю фізичної особи, підлягає нотаріальному посвідченню у силу, приписів статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», статей 799, 806 ЦК України. У разі недодержання цієї вимоги такий договір вважається нікчемним з огляду на приписи частини першої статті 220 ЦК України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 26 грудня 2012 року в справі № 6-42357св12, від 07 березня 2014 року в справі №6-4086ск14, від 06 квітня 2016 року в справі № 6-37315ск15 та Верховного Суду України від 16.12.2015 р. у справі №6-27966цс15, від 11.05.2016 р. у справах №6-65цс16, №6-3020цс15, від 18.01.2017 р. №6-648цс16.

Із оскаржуваного Договору фінансового лізингу №4234 від 27.10.2017 р. вбачається, що він не був нотаріально посвідчений, а тому відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки судом встановлено, що правочин укладений між сторонами - Договору фінансового лізингу №4234 від 27.10.2017 р. є недійсним, відповідно до ст. 2016 ЦК України необхідно застосувати наслідки недійсності правочину шляхом зобов’язання відповідача сплатити позивачу одержані за недійсним договором кошти в сумі 36432,00 грн.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 640,00 грн.

Керуючись ст.ст. 258-266 ЦПК України, -

ВИРІШИВ

Позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним Договір фінансового лізингу №4234 від 27.10.2017 р. укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Єврокар Україна».

Стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» (ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869 в АТ «ОСОБА_2 Аваль», МФО 380805) на користь ОСОБА_1, (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІДН НОМЕР_1) 36432,00 грн., сплачених за Договором фінансового лізингу №4234 від 27.10.2017 р.

Стягнути з ТОВ «Єврокар Україна» (ЄДРПОУ 40481805, р/р 26007532869 в АТ «ОСОБА_2 Аваль», МФО 380805) на користь держави судовий збір в сумі 640,00 грн.

Заочне рішення суду може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суд Черкаської області.

Суддя В.О.Таратін

Рішення у повному обсязі складено 23.02.2018 р.

Суддя В.О.Таратін