Постанова № 72399887, 19.02.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

Іменем України

19 лютого 2018 року

м.Харків

справа № 643/15311/16-ц

провадження № 22-ц/790/1069/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах:

Головуючого: Колтунової А.І.,

суддів: Кругової С.С., Маміної О.В.

за участю: секретаря - Семикрас О.В.

учасників справи -

представника позивача - ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення неустойки за порушення зобов’язань за договором позики за апеляційними скаргами представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року (ухвалене суддею Горбуновою Я.М. в залі суду в м. Харкові),-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про солідарне стягнення з них неустойки у розмірі 4 806 463,00 грн. за несвоєчасне виконання зобов’язання за договором позики.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 16 грудня 2011 року між ним та відповідачами був укладений договір позики, за умовами якого відповідачі позичили у нього грошові кошти в сумі 182 000,00 доларів США, отримавши їх у повному обсязі в момент укладення договору.

Однак, відповідачі в узгоджений сторонами строк борг не повернули, у зв’язку з чим, рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Захисту прав приватних інвестицій» від 08 серпня 2012 року у справі № 06/12/06/11 з відповідачів було солідарно стягнуто на користь позивача заборгованість за наведеним вище договором та штрафні санкції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання у сумі 1 275 604,20 грн.

Рішенням цього суду від 08 квітня 2013 року у справі № 01/13/01/28 з відповідачів було солідарно стягнуто на користь позивача заборгованість за тим самим договором позики та штрафні санкції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання у сумі 1 392 846,92 грн., а рішенням цього ж суду від 30 листопада 2015 року у справі № 01/28/10/2015 з відповідачів було солідарно стягнуто на користь позивача заборгованість за зазначеним вище договором позики та штрафні санкції за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання у сумі 41 668 885,73 грн.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача неустойку за несвоєчасне виконання зобов’язання за договором позики у розмірі 4 806 463,00 грн., а також судовий збір у розмірі 3 445,00 грн. з кожного.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив зазначене рішення скасувати та ухвалити по суті позовних вимог нове рішення, яким в позові відмовити. В обґрунтування своїх доводів посилався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначав, що рішенням Третейського суду від 30 листопада 2015 року було стягнуто з відповідачів несплачену ними частину боргу за договором позики від 16 листопада 2011 року у розмірі 62 000,00 доларів США, а також пеню за несвоєчасне виконання цього грошового зобов’язання за період з 01 січня 2013 року по 01 жовтня 2015 року у розмірі 1 772 080,00 доларів США, тобто на виконання вимог ст.ст. 549, 611 ЦК України відповідачі вже зазнали заходів цивільно-правової відповідальності, що відповідно до ст. 61 Конституції України виключає можливість їхнього притягнення до цивільно-правової відповідальності за одне й те саме правопорушення вдруге.

Крім того, апелянт посилався на те, що суд першої інстанції неправильно тлумачив положення ст.ст. 260, 261, 264, 265 ЦПК України та безпідставно не застосував до спірних правовідносин строк позовної давності, вважаючи його перерваним з огляду на звернення позивача до третейського суду, тоді як, виходячи з роз’яснень, наведених Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року по справі № 544/525/15-ц та Конституційним Судом України в рішенні від 10 січня 2008 року у справі № 1-рп/2008, переривання перебігу позовної давності пов’язано не з фактом подання будь-якого позову, а саме зі зверненням позивача до суду з дотриманням вимог ст.ст. 119, 120 ЦПК України та за умови, що такий позов не було повернуто, його не було залишено без розгляду та судом не було відмовлено у відкритті провадження за ним. Разом з тим, третейські суди не входять до системи судів загальної юрисдикції, а тому не здійснюють правосуддя та їхні рішення не є актами правосуддя, тому звернення позивача до третейського суду не тягне за собою переривання позовної давності. До того ж, як вважав апелянт, звернення позивача до третейського суду з вимогою щодо стягнення з відповідачів частини простроченої заборгованості не може бути підставою для застосування правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 22 березня 2017 року у справі № 761/12553/15-ц.

Представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат ОСОБА_4 також посилався на порушення судом першої інстанції вимог п. 5 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, всупереч якій суд не закрив провадження по справі, хоча є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Поміж іншим, апелянт наголошував на порушенні судом першої інстанції вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України, адже суд не вимагав від позивача доказування тих обставин, які були встановлені рішеннями третейського суду, хоча рішення від 08 серпня 2012 року є скасованим, а рішення від 08 квітня 2013 року та 30 листопада 2015 року є предметом розгляду апеляційного суду Харківської області.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 поставлено питання щодо скасування рішення суду та ухваленні нового рішення про відмову у задоволенні позову з обставин, аналогічним тим, що викладені в апеляційній скарзі представника ОСОБА_3 – ОСОБА_6

Представник відповідача ОСОБА_7 – ОСОБА_4 підтримував апеляційну скаргу.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.

ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (а.с. 186, 238 том 1).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі не виконують зобов’язання по поверненню боргу за договором позики від 16 грудня 2011 року, у зв’язку з чим настають правові наслідки, встановлені законом та договором по сплаті штрафних санкцій, зокрема, неустойки.

Пунктом 6 договору позики, укладеному між сторонами 16 грудня 2011 року, передбачено за прострочення виконання зобов’язань сплату на користь позивача пені в розмірі 1% від суми простроченого зобов’язання за кожен день прострочення, починаючи з четвертого дня.

За період прострочення виконання зобов’язань за договором позики з 01 грудня 2015 року по 30 листопада 2016 року сума пені складає 4 800 463,00 грн.

Суд першої інстанції вважав, що є правові підставі для стягнення цієї суми солідарно з відповідачів.

Строки позовної давності по позовним вимогам про стягнення неустойки суд вважав не пропущеними.

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 грудня 2011 року між позивачем і відповідачами було укладено договір позики, відповідно до якого позивач передав у власність відповідачам 182 000,00 доларів США, які останні зобов'язувались повертати позивачу згідно з графіком, зазначеним в п. 2 цього договору, та здійснити останній платіж до 01 липня 2013 року ( а.с. 4-6 том 1).

Пунктом 12 зазначеного договору було передбачено, що спори між сторонами договору підлягають вирішенню в постійно діючому Третейському суді при Асоціації «Захисту прав приватних інвестицій» в місті Харкові (а.с. 6 том 1).

Рішенням Третейського суду при Асоціації «Захисту прав приватних інвестицій» від 08 серпня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволені. Стягнено солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 1 275 604,20 грн. Стягнено солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму адміністративного та третейського збору в розмірі 600,00 грн. (а.с. 7-12 том 1)

Рішенням Третейського суду при Асоціації «Захисту прав приватних інвестицій» від 08 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики задоволені. Стягнено солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 1 392 846,92 грн. Стягнено солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму адміністративного та третейського збору в розмірі 1 147,00 грн. (а.с. 12-16 том 1).

Згідно з рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Захисту прав приватних інвестицій» від 30 листопада 2015 року по справі №01/28/10/2015 постановлено стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача суму боргу за договором позики в розмірі 41 668 885, 73 грн., яка складається з: 62 000,00 доларів США (сума позики, яку відповідачі зобов'язані були повернути, починаючи з 01 січня 2013 року), 107 852,00 долари США (індекс інфляції), 14 564,98 долари США (3% річних), 1 772 080 доларів США (пеня за договором позики) ( а.с. 17-21 том 1). Це рішення третейського суду було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 21 вересня 2017 року у справі № 638/6545/16-ц (а.с. 153 – 158 том 1).

Доводи апеляційних скарг про те, що рішення Третейського суду від 08 серпня 2012 року було скасовано ухвалою суду першої інстанції, а інші рішення оскаржуються в апеляційному порядку, не заслуговують на увагу, оскільки ухвала Дзержинського районного суду міста Харкова від 18 січня 2017 року, якою було скасовано рішення Третейського суду, скасовано ухвалою апеляційного суду Харківської області від 21 вересня 2017 року (а.с. 153- 158 том 1).

Інші рішення Третейського суду по спорах між сторонами також були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, та в їх скасуванні відповідачам було відмовлено.

Отже, суд першої інстанції встановив розмір основного зобов’язання відповідачів за договором позики від 01 липня 2013 року на підставі рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Захисту прав приватних інвестицій» від 30 листопада 2015 року по справі №01/28/10/2015, обчисливши його еквівалент у гривні, виходячи з офіційного курсу НБУ станом на 19 жовтня 2015 року ( 1 долар США = 21,2977 гривень, тобто 62 000 доларів США х 21,2977 = 1 320 547 гривень 00 копійок), та поклав його в основу розрахунку пені за період з 01 грудня 2015 року по 30 листопада 2016 року.

Доводи скаржників щодо безпідставного застосування судом першої інстанції положень ст. 61 ЦПК України щодо фактів, встановлених рішенням Третейського суду, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України (в редакції, яка діяла на період розгляду справи судом першої інстанції) обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Оскільки за згодою сторін спір було передано на розгляд третейського суду, що узгоджується з вимогами ст. 17 ЦПК України, то рішення такого суду згідно зі ст. 50 Закону України «Про третейські суди» є обов’язковим до виконання цими сторонами.

Крім того, за наслідками розгляду заяви ОСОБА_3 про скасування рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Захисту прав приватних інвестицій» від 30 листопада 2015 року по справі №01/28/10/2015, це рішення було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 21 вересня 2017 року у справі № 638/6545/16-ц (а.с.153 – 158 том 1).

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо можливості визнання такими, що не потребують доказування, тих обставин, які були встановлені наведеним вище рішенням третейського суду.

Висновки суду першої інстанції щодо можливості стягнення неустойки після ухвалення рішення третейським судом відповідають правовій позиції, викладеній Верховним Судом України у справі № 6-157цс16 від 25 червня 2016 року, відповідно до якої наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє відповідних правовідносин сторін, а тому не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій.

З огляду на викладене, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційних скарг, що суд допустив подвійне стягнення штрафних санкцій.

У зв’язку з чим, колегія суддів вважає, що не може бути визнано обґрунтованим посилання скаржників на правову позицію Верховного Суду України від 21 жовтня 2015 року по справі 6-2003цс15, оскільки в зазначеній правовій позиції йдеться про одночасне застосування за одне й те саме правопорушення штрафу та пені, як одного виду цивільно – правової відповідальності, у зв’язку з чим застосування зазначеної правової позиції до спірних правовідносин є неможливим.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у застосуванні до спірних правовідносин позовної давності, виходячи з наступного.

За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання, не може перевищувати один рік (п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України). При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Зазначені висновки також містяться в правових позиціях Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі 6-100цс14, та від 08 червня 2016 року у справі № 6-3006цс15 та від 18 травня 2016 року у справі № 6-474цс16.

Так, згідно правової позиції Верховного Суду України від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14 яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України була обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, на час ухвалення рішення судом першої інстанції, зазначено, що за правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов’язання не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Посилання відповідачів на правові позиції Верховного Суду України, викладені в постановах від 23 листопада 2016 року та від 24 травня 2017 року по справам 761/15162/14цс, 544/525/15-ц колегія суддів не бере до уваги, оскільки викладені в них положення не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для застосування позовної давності.

Доводи скаржників про те, що звернення позивача до Третейського суду та прийняття цим судом рішення по основним зобов’язанням не перериває перебігу строку позовної давності, не ґрунтуються на вимогах закону, оскільки відповідно до вищенаведених правових позицій саме звернення до належного (компетентного) суду свідчить про переривання строку позовної давності.

Разом з тим, керуючись ч. 3 ст. 551 ЦК України, з урахуванням положень ст.2 ЦПК щодо загальних засад цивільного законодавства, колегія суддів вважає, що є правові підстави для зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача, за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Частиною третьою статті 551 ЦК України, зокрема, передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Оскільки сума невиконаного грошового зобов’язання складає 1 320 547,00 грн., а розмір неустойки дорівнює 4 806 463,00 грн. то колегія суддів вважає, що є правові підстави для зменшення розміру неустойки до 1 320 547,00 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин колегія суддів на підставі п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України вважає за необхідне змінити рішення суду, зменшити розмір неустойки, що підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача у зв’язку з невиконанням ними грошового зобов’язання за договором позики від 16 грудня 2011 року, до розміру основного зобов’язання, тобто до 1 320 547,00 грн.

Суму судового збору, який підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача колегія суддів не зменшує, оскільки відповідно до абз. 2 пп. 1 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з відповідачів по визначеній судом суми неустойки підлягає стягненню судовий збір в максимальному розмірі, а саме 6 890,00 грн., по 3 445,00 грн. з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 366, 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384, ст. 389 ЦПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 та ОСОБА_5 – задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року – змінити.

Зменшити суму неустойки за порушення зобов’язань за договором позики від 16 грудня 2011 року, яка підлягає солідарному стягненню з ОСОБА_5 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1.

Стягнути солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму неустойки за порушення зобов’язань за договором позики від 16 грудня 2011 року у сумі 1 320 547,00 гривень.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у сумі 6 890,00 грн. по 3 445,00 грн. з кожного.

В іншій частині рішення Московського районного суду м. Харкова від 22 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 лютого 2018 року.

Суддя-доповідач: Судді: ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10