Рішення № 72398613, 19.02.2018, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/15406/16-ц

Провадження № 2/638/2148/18

19.02.2018 року Дзержинський районний суд м. Харкова

в складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

при секретарі Шульзі К. І.

з участю судового розпорядника ОСОБА_1

з участю позивача – ОСОБА_2

з участю представника позивача – ОСОБА_3

з участю представника відповідача – ОСОБА_4, ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6 компанії «Харківобленерго» про зобов’язання здійснити перерахунок заборгованості, відновлення енергопостачання, стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_6 компанії «Харківобленерго» про зобов’язання здійснити перерахунок заборгованості, відновлення енергопостачання, стягнення матеріальної та моральної шкоди. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 06.10.2008 року між нею та відповідачем було укладено договір про користування електричною енергією. З кінця 2013 року до весни 2015 року в домі фактично не проживала, в оренду не здавала, електричну енергією не використовувала. 19.02.2015 року працівниками АК «Харківобленерго» було виявлено несправність приладу обліку (№591487) та проведено відповідну заміну. У травні 2015 року, на підставі цієї несправності, АК «Харківобленерго» здійснило нарахування на особовому рахунку, та додало, нібито спожиту, електричну енергію у розмірі 9679 кВт. 04.06.2015 року нею було подано заяву до керівника районного відділення АК «Харківобленерго» з обґрунтуванням неправомірності нарахування 9679 кВт та грошової заборгованості у розмірі 10649 грн. 15.06.2016 року позивачем отримано повідомлення про те, що заява знаходиться на розгляді спеціалізованої комісії та про результати розгляду її буде повідомлено, проте відповіді направлено не було. 26.10.2015 року представники АК «Харківобленерго» без будь-яких попереджень, в порушення умов договору відключили постачання електричної енергії, яке не відновлено. 06.11.2015 року, представники АК «Харківобленерго» повідомили позивача, що для відновлення постачання та списання зайво нарахованої заборгованості, достатньо подати нову заяву та додати довідку із підтвердженням факту відсутності проживання в будинку за адресою: м. Харків, вул. Казахстанська, буд. 11, що і було зроблено позивачем, проте 08.12.2015 року АК «Харківобленерго» надало відповідь із відмовою у списанні заборгованості та відновленні постачання. Дії із нарахування заборгованості та припинення постачання електричної енергії АК «Харківобленерго» вважає безпідставними та неправомірними. Окрім того, з кінця липня 2015 року і по даний час, позивач тимчасово проживає в іншому місці, де доглядає за людиною похилого віку, а у вересні 2015 року, вона знайшла орендатора та з 01.10.2015 року укладено відповідний договір оренди, та з 01.10.2015 року орендатор почав користуватись приміщенням. У зв’язку із тим, що з 26.10.2015 року у будинку було припинено постачання електричної енергії, помешкання стало не придатним для постійного проживання, договір оренди було розірвано. Внаслідок неправомірних дій АК «Харківобленерго» позивач немає можливості здавати житло в оренду, а сума коштів, які вона повинна була отримати за період із 01.10.2015 року по вересень 2016 року складає 16500 грн. Окрім того, неправомірні дії АК «Харківобленерго» щодо ненадання своєчасних відповідей на звернення, надумані суми боргу, відключення електропостачання, змусили позивача здійснювати візити (поїздки з області до міста) та зустрічі у статусі боржника, зайво звертатися у такому статусі до своїх сусідів, такі дії є маральною шкодою, яка виразилась душевних стражданнях та у необхідності придбання додаткових лікарських засобах, та розмір якої позивачем визначено у 5000 грн. Просить суд позов задовольнити, визнати нарахування АК «Харківобленерго» на її особовому рахунку №1361130 обсягу електричної енергії у розмірі 9678 кВт та відповідну грошову суму боргу у розмірі 10649 грн, пов’язаних із несправним приладом обліку, незаконним та зобов’язати здійснити перерахунок; визнати відключення електричної енергії 26.10.2015 року в її будинку за адресою: м. Харків, вул. Казахстанська, буд. 11, незаконним та зобов’язати відновити постачання електроенергії за рахунок АК «Харківобленерго»; визнати суму коштів у розмірі 16500 грн, недоотриману за оренду житла (м. Харків, вул. Казахстанська, буд. 11) збитками (упущеною вигодою) внаслідок неправомірного вимкнення електроенергії та зобов’язати АК «Харківобленерго» компенсувати такі збитки; зобов’язати АК «Харківобленерго» компенсувати моральну шкоду (спричинену неправомірним нарахуванням боргу та неправомірним вимкненням електричної енергії) у розмірі 5000 грн., зобов’язати АК «Харківобленерго» компенсувати суму судових витрат.

Позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_6 компанії «Харківобленерго» - ОСОБА_5 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, просила суд відмовити у його задоволенні з наступних підстав. Дзержинським районним судом видано судовий наказ у справі №638/14693/15-ц за заявою АК «Харківобленерго» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію у сумі 10649,99 грн. Отже, нарахування за спожиту електричну енергію у сумі 10649,99 грн. є встановленими судом та не підлягають доказуванню, а вимога, щодо зобов’язання здійснити перерахунок незаконною. Відключення електроустановок споживачів-боржників здійснюється на підставі пункту 35 «Правил користування електричною енергією для населення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 №1357 (зі змінами та доповненнями) енергопостачальник має право відключити споживача у разі порушення термінів сплати за спожиту електричну енергію у порядку, визначеному п. 27 Правил. Так, позивачу рекомендованим листом було направлено повідомлення за №5509738 від 21.08.2015 про відключення електроенергії за заборгованість за адресою: м. Харків, вул. Казахстанська, буд. 11, зазначене повідомлення отримано 27.08.2015 року. Після отримання зазначеного повідомлення ОСОБА_2 не сплатила заборгованість за спожиту електричну енергію, а тому керуючись пунктом 27 Правил 26.10.2015 року електропостачання за зазначеною адресою було припинено. Щодо недоотримання за оренду житла збитків (упущеної вигоди), представник відповідача наголошує, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною умовою є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, за відсутності одного з них цивільно-правова відповідальність не настає. Щодо компенсації моральної шкоди, то позивач не надав суду доказів її нанесення.

Суд, дослідивши доводи позивача та її представника, представника відповідача, та оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичнихосіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно доприписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відносини з приводу постачання фізичним особам електричної енергії регулюються статтею 714 Цивільного кодексу України, Законом України «Про електроенергетику», «Правилами користування електричною енергією для населення».

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та зобов’язання виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язання – правовідносини, в яких одна сторона повинна виконати на користь іншої сторони певні дії, а друга сторона має право вимагати виконання цього зобов’язання, при цьому, як визначено статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином, відповідно до умов договору й вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно статті 1 Закону України «Про електроенергетику», споживачі енергії - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електроенергетику», відносини, пов’язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, а також з централізованим диспетчерським (оперативно-технологічним) управлінням, регулюються цим законом та іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлено матеріалами справи, 06.10.2008 року між ОСОБА_2 (споживач) та ОСОБА_6 компанією «Харківобленерго» (енергопостачальник) укладено договір про користування електричною енергією, за умовами якого енергопостачальник бере на себе зобов’язання надійно постачати споживачеві електричну енергію у необхідних йому обсягах відповідно до потужності 1.3 кВт електроустановок споживача, з гарантованим рівнем надійності, безпеки і якості, а споживач зобов’язується оплачувати одержану електричну енергію за обумовленими тарифами (цінами) у терміни, передбачені цим договором (а. с. 15-16).

Згідно статті 27 Закону України «Про електроенергетику», правопорушення в електроенергетиці тягне за собою встановлену законодавством України цивільну, адміністративну і кримінальну відповідальність. Правопорушеннями в електроенергетиці зокрема є: крадіжка електричної і теплової енергії, самовільне підключення до об'єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку; пошкодження приладів обліку; порушення правил користування енергією тощо.

Відключення електроустановок споживачів-боржників здійснюється на підставі пункту 35 «Правил користування електричною енергією для населення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 року №1357 (зі змінами та доповненнями) енергопостачальник має право відключити споживача у разі порушення термінів сплати за спожиту електричну енергію у порядку, визначеному пунктом 27 Правил.

На підставі пункту 27 Правил, у разі несплати або неповної оплати за спожиту електричну енергію у строки, визначені пунктом 20 цих Правил, електропостачальник на 30 день надсилає побутовому споживачу поштою або вручає особисто під підпис попередження про відключення електричної енергії. У попередженні про відключення електричної енергії електропостачальник зазначає: останні покази засобу обліку, які були зняті працівниками електропостачальника, суму заборгованості за спожиту електричну енергію, період, за який ця заборгованість виникла, обсяг спожитої електричної енергії у зазначений період (з розбивкою обсягів електричної енергії, спожитої в кожному розрахунковому періоді), тарифи (у тому числі блочні, які діяли у відповідному періоді), дату відключення електроустановок об’єкта споживача від електропостачання у разі несплати цієї заборгованості, прізвище, ім’я, по батькові, підпис відповідальної особи і дату. У разі несплати за спожиту електричну енергію на 30 день після отримання побутовим споживачем попередження енергопостачальник має право відключити побутового споживача від електричної мережі.

Як вбачається із письмових пояснень АК «Харківобленерго», підтверджених належними та допустимими доказами в розумінні цивільного процесуального законодавства, 14.02.2015 року рейдовою бригадою Північного районного відділення енергозбуту проводилися заміри навантаження на лінію електропередачі. За адресою позивача ОСОБА_2 навантаження склало 14А, однак при цьому прилад обліку не здійснював врахування електричної енергії. Зазначений факт відображено в акті заміни, технічної перевірки та пломбування розрахункових засобів обліку у побутовому секторі від 14.02.2015 року №009485 (а. с. 52).

23.02.2015 року здійснено заміну приладу обліку непрацюючого, а саме: прилад обліку тип лічильника СОЕА09М2, номер лічильника - №591487 з показниками на дату складання акту «002386» - знято, а прилад обліку типу СОЕА09М2 з номером лічильника - №687703 з показаннями «000000» - встановлено, що підтверджує акт-наряд від 23.02.2015 року на заміну/встановлення/знімання/технічну перевірку/лічильника електроенергії (а. с. 53).

Відповідно до пункту 33 «Правил користування електричною енергією для населення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.1999 №1357, у разі користування електричною енергією без засобу обліку з дозволу енергопостачальника розрахунки із побутовим споживачем здійснюються відповідно до середньомісячного споживання. Величина середньомісячного споживання електроенергії визначається за попередні 12 місяців, або за фактичний період споживання, якщо він менший 12 місяців.

АК «Харківобленерго» згідно пункту 38 Правил, як енергопостачальник зобов’язується проводити не менш як один раз на 6 місяців контрольне знімання показань приладів обліку у споживачів відповідно до затверджених графіків. За адресою позивача ОСОБА_2 - м. Харків, вул. Казахстанська, буд. 11, енергопостачальником було здійснено донарахування по непрацюючому приладу, яке склало 9679 кВт на суму 8286 грн. 13 коп.

Суд погоджується із розрахунком нарахувань за адресою: м. Харків, вул. Казахстанська, 11, по особовому рахунку №1361130, здійснений відповідачем АК «Харківобленерго», та який наданий суду на підтвердження факту нарахування заборгованості, адже він здійснений у відповідності до пункту 33 Правил на підставі Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженої постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України 04.05.2006 року №562, яка містить відповідну формулу. Загальна заборгованість позивача за спожиту електричну енергію станом на 26.07.2015 року складає 10649 грн. 99 коп. (а. с. 54). Окрім цього, позивач та її уповноважений представник власного розрахунку не надали, розрахунок енергопостачальника не спростували.

Рекомендованим листом на адресу позивача ОСОБА_2: м. Харків, вул. Казахстанська, буд. 11 енергопостачальником було направлено повідомлення за №5509738 від 21.08.2015 року про відключення електроенергії за заборгованість, яке позивач отримала, проте борг погашений не був, у зв’язку з чим на підставі пункту 27 Правил 26.10.2015 року електропостачання за зазначеною адресою було припинено, що не спростовується сторонами (а. с. 29-30).

Після чого ОСОБА_6 компанія «Харківобленерго» звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за спожиту електричну енергію в розмірі 10649, 99 грн. та Дзержинським районним судом м. Харкова 18.11.2015 року було видано судовий наказ, який ухвалою суду від 30.12.2016 року (з урахуванням ухвали від 13.01.2017 року про внесення виправлень) за заявою ОСОБА_2 скасовано (а. с. 31, 59).

При цьому суд погоджується із доводами позивача про те, що суд, видавши судовий наказ та стягнувши заборгованість за спожиту електричну енергію у сумі 10649,99 грн. фактично не встановив безспірність цієї суми, адже під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті (п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України).

Суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд звертає увагу, що пунктом 14 Правил визначено, що у разі виявлення зовнішнього пошкодження приладу обліку, зриву пломби або його несправності в роботі споживач зобов'язаний негайно письмово повідомити про це енергопостачальника.

У пункті 16 Правил йде мова про те, що, у разі сумніву споживача у правильній роботі приладу обліку він може звернутися до енергопостачальника для проведення експертизи. Після оплати споживачем вартості робіт енергопостачальник протягом 20 днів проводить експертизу.

Отже, питання щодо перевірки правильності роботи приладу обліку вирішуються шляхом здійснення відповідної експертизи.

Жодного клопотання про призначення у справі експертизи заявлено не було, а отже в такому разі твердження позивача у позовній заяві про те, що експертиза приладу не була проведена, факту втручання споживача в роботу засобів обліку виявлено не було, є неприйнятними та неспроможними.

Отже, судом встановлено, що за адресою позивача ОСОБА_2 прилад обліку - тип лічильника СОЕА09М2, номер лічильника - №591487 не здійснював врахування електричної енергії, у зв’язку з чим був замінений на прилад обліку типу СОЕА09М2 з номером лічильника - №687703 з показаннями «000000», а отже позивачем не надано суду з урахуванням норм діючого законодавства жодного доказу, який би спростовував твердження відповідача про порушення нею договору про користування електричною енергією від 06.10.2008 року та нарахування заборгованості по непрацюючому засобу обліку у відповідності до пункту 33 Правил. Таким чином, відключення споживача від електричної мережі було здійснено правомірно, оскільки у позивача наявна заборгованість за спожиту електричну енергію, яка після отримання нею повідомлення за №5509738 від 21.08.2015 року не була погашена (протилежного судом не встановлено).

Позивачем ОСОБА_2 окрім іншого було наголошено на факті непроживання за адресою, за якою енергопостачальник взяв на себе зобов’язання щодо постачання споживачеві електричної енергії, проте жодним доказом цей факт у суді не був доведений. Так, у позові при викладі обставин справи позивач вказує, що факт не проживання, не здачу житла в оренду, не використання електричної енергії може бути може бути підтверджено свідками та представниками вуличного комітету, проте жодних клопотань про їх виклик стороною позивача заявлено не було.

Щодо позовної вимоги про визнання суми коштів у розмірі 16500 грн. – неотриманої вартості від оренди житла збитками (упущеною вигодою) та стягнення цієї суми з відповідача суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору оренди квартири від 01.10.2015 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_7, орендодавець передала в найм (оренду) на платній основі орендарю житлове приміщення, а саме частину будинку, що розташована за адресою: м. Харків, вул. Казахстанська, 11 (а. с. 56-57).

На аркуші 58 справи міститься лист, згідно якого договір оренди вважається розірваним у зв’язку з відсутністю електроенергії, орендну плату у розмірі 3000 грн. орендодавець повернув, дати вчинення цього запису даний аркуш не містить, а тому незрозуміло, коли договір оренди є розірваним: 26.10.2015 року, коли електропостачання за зазначеною адресою було припинено, чи у який саме момент, а також чи були підстави повертати орендарю всю суму плати за договором чи частково.

Так, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків.

Відповідно до частини 1 статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Положеннями статті 1166 Цивільного кодексу України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто, виходячи із змісту положень вищенаведеної статті, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною умовою є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Враховуючи, що у діях сторони договору про користування електричною енергією від 06.10.2008 року – енергопостачальника ОСОБА_6 компанії «Харківобленерго» не вбачається наявності складу цивільного правопорушення, на відповідача не може бути покладена відповідальність з відшкодування збитків, а саме упущеної вигоди.

З приводу відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000 (п’яти тисяч) грн., з яких 4500 грн. – вартість послуг представника, 500 грн. – нотаріальна довіреність, який був би залучений, щоб позивач особисто не здійснювала дії із звірок, зустрічей, черг, поїздок, спілкування з сусідами, суд зазначає наступне.

Так, у відповідності із частиною 1 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовуються особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною 2 статті 1167 ЦК України.

Як роз’яснено у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

При цьому у відповідності до абзацу 2 пункту 5 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31.03.1995 року №4, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Оскільки протиправність у діях (бездіяльності) заподіювача, на думку позивача, моральної шкоди – ОСОБА_6 компанії «Харківобленерго» позивачем під час судового розгляду не доведена, вимога про відшкодування моральної шкоди є необґрунтованою, а тому керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, суд приходить до висновку, що моральна шкода з відповідача стягненню не підлягає.

Окрім того, розмір моральної шкоди, оцінений позивачем у сумі 5000, 00 грн. не те, що не знайшов свого підтвердження у судовому засіданні, а і не є моральною шкодою в розумінні її правової природи, оскільки залучення представника та оформлення на його ім’я довіреності є представництвом за довіреністю. Факт душевних страждань та придбання додаткових лікарських засобів жодним чином не підтверджений, як і звернення до сусідів для підтвердження факту непроживання у будинку та не користування електричною енергією у статусі боржника, про що йшла мова у позові.

Тобто, в порушення принципів цивільного судочинства щодо змагальності сторін, позивачем не доведено, в чому виразились спричинені їй моральні страждання, що безумовно змінили її нормальний життєвий ритм, доказів на підтвердження немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення, істотності змін в житті, тощо) до суду не надано, а тому керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, вважає за необхідним відмовити у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди у повному обсязі.

Відповідно до вимог статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання дій неправомірними, компенсацію матеріальної та моральної шкоди, позивач відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України зобов'язаний довести обставини, які мають місце у диспозиції норми матеріального права, проте позивачем ОСОБА_2 так і не надано належних та допустимих доказів в обґрунтування своєї позиції. Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, позивачем не надано належних доказів в обґрунтування своєї позиції, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_6 компанії «Харківобленерго» про зобов’язання здійснити перерахунок заборгованості, відновлення енергопостачання, стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 11-13, 81, 141, 265 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 509, 611, 714, 1166 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6 компанії «Харківобленерго» про зобов’язання здійснити перерахунок заборгованості, відновлення енергопостачання, стягнення матеріальної та моральної шкоди – відмовити.

Витрати по сплаті судового збору залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги до або через Дзержинський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

На підставі частини 1 статті 354 ЦПК України, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий: