Постанова № 72397461, 22.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/2408/17

Категорія: 3.5 Головуючий в 1 інстанції: Балан Я. В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача – судді Турецької І.О.

суддів – Стас Л.В., Косцової І.П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів у якості компенсації моральної шкоди,

за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Державної казначейської служби України, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом до Міністерства оборони України та згідно уточнення просив (а.с.61):

- визнати протиправним стягнення військового збору з виплати грошового забезпечення за перебування у зоні проведення бойових дій з 16 вересня 2015 року по 20 листопада 2015 року;

- визнати протиправною бездіяльність, що виражена у допущенні стягнення «військового збору»;

- стягнути 30 000,00 грн. у якості компенсації моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з нього незаконно стягнуто військовий збір з виплати грошового забезпечення за перебування у зоні проведення АТО, адже це суперечить приписам Податкового кодексу України.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Міністерство оборони України не допустило протиправні дії та бездіяльність, оскільки не здійснювало будь-яких повноважень щодо позивача.

Вимога позивача щодо стягнення моральної шкоди в сумі 30 000,00 грн., на думку суду першої інстанції, також не знайшла підстав для її задоволення, оскільки позивач не надав обґрунтованих пояснень та відповідних доказів щодо спричинення йому моральної шкоди з боку Міністерства оборони України.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове – про задоволення позову.

У своїх доводах апелянт посилається на неврахування судом обставин, що військова частина, яка неправомірно стягувала військовий збір, підпорядковується Міністерству оборони України.

Крім того, зазначає, що має право на компенсацію моральної шкоди, оскільки така завдана діями та бездіяльністю органу державної влади.

У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство оборони України, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її доводів, просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, а також клопотання апелянта щодо розгляду справи за його відсутності, суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, додержання норм матеріального та процесуального права, провівши аналіз доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновків, що відсутні підстави для її задоволення, а рішення суду має бути залишено без змін, з огляду на наступне.

Так, судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 16 вересня по 20 листопада 2015 року ОСОБА_1 перебував в зоні проведення антитерористичної операції та на грошовому забезпеченні у військовій частині А3438.

У зв’язку з цим, за цей період, позивачу військовою частиною виплачувалося грошове забезпечення та нараховувався військовий збір, що підтверджується роздавальною відомістю №185 та відомістю перерахунку військового збору, за підписом ТВО начальника штабу військової частини А3438 майора ОСОБА_2 (а.с.66-67).

Згідно листа ТВО начальника штабу – першого заступника командира військової частини А-2393 полковника ОСОБА_3 №2/12628 від 29 грудня 2016 року, за період перебування у зоні проведення антитерористичної операції з позивача стягнутий військовий збір на загальну суму 246,84 грн., який був розрахований з виплат ОСОБА_1 грошового забезпечення (а.с.5).

Відповідно до листа начальника відділу (фінансового планування та виконання кошторису) – заступника начальника фінансового-економічного управління Командування Сухопутних військ Збройних Сил України ОСОБА_4 №116/14/3/927 від 22 березня 2017 року повідомлено позивача, що військовою частиною – польова пошта В5219 сплановано повернути помилково стягнутий військовий збір за період виконання обов’язків в АТО у сумі 246,82 грн. під час виплати грошового забезпечення за березень 2017 року до 20 квітня 2017 року (а.с.6).

Військовий збір утриманий за період з 16 вересня по 20 листопада 2015 року було компенсовано позивачу у розмірі 219,65 грн., що підтверджується роздавальною відомістю №185, реєстром №5, платіжним дорученням №420 від 03 травня 2017 року (а.с.36-39).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи та оцінивши їх з точки зору норм матеріального права, прийняв законне та обґрунтоване рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до вимог частини другої статті 6, частини другої статті 19 Основного Закону України органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Поряд з цим, згідно пп.1.7 п.16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України тимчасово, на період проведення антитерористичної операції, не підлягають оподаткуванню військовим збором доходи у вигляді грошового забезпечення працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, осіб рядового, начальницького складу, військовослужбовців, працівників Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та інших осіб на період їх безпосередньої участі в антитерористичній операції.

Виходячи з викладених норм податкового законодавства, оподаткування військовим збором доходи ОСОБА_1 на період його безпосередньої участі в антитерористичній операції є протиправним.

Однак, як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині А3438 та військовий збір при нарахуванні грошового забезпечення нараховувався військовою частиною А3783, а позовні вимоги ОСОБА_1 звернені до Міністерства оборони України.

Тобто, з боку Міністерства оборони України не допущено протиправні дії, що виражені у стягненні військового збору.

Посилання апелянта на те, що військова частина підпорядковується Міністерству оборони України не свідчить про винуватість останніх.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги до Міністерства оборони України в цій частині задоволенню не підлягають.

Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 також вбачається, що він наполягає на компенсації моральної шкоди.

Вважаючи це необґрунтованим, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року під моральною шкодою слід розуміти, зокрема, втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, у тому числі: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Проте, судом апеляційної інстанції не встановлено жодних перелічених вище критеріїв, які б могли свідчити у заподіянні ОСОБА_1 моральної шкоди.

ОСОБА_1 взагалі не зазначив, у чому він зазнав моральної шкоди у вигляді моральних чи фізичних страждань.

За таких обставин справи, дана позовна вимога також не може бути задоволена.

Підсумовуючи викладене та враховуючи те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, є всі підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, на підставі ст. 316 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів у якості компенсації моральної шкоди – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення судового рішення.

Доповідач – суддя І.О. Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова