Постанова № 72396866, 21.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/11949/16 Суддя (судді) першої інстанції: Власенкова О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Вівдиченко Т.Р.,

Федотова І.В.,

при секретарі: Кузик М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 15 січня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління державної пенітенціарної служби України в м.Києві та Київській області, Центрального міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України (м.Київ) про стягнення компенсації за затримку розрахунку виплати компенсації за невикористану відпустку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до суду з даним позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила стягнути з відповідача компенсацію за затримку на 227 днів розрахунку виплати компенсації за невикористану відпустку за рішенням суду з 10.02.2016 по 23.09.2016, що складає 20 845,41 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 15 січня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження обставин справи, а також невідповідність висновків суду обставинам справи, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи сторони до суду не прибули, тому, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Крім того, від представника позивача надійшло клопотання розглядати справу без його участі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 24.02.2015 на підставі наказу № 17 о/с-пр позивачку було звільнено в запас за п.64 «ж» (за власним бажанням) Положення № 114.

Однак, повний розрахунок при звільненні, а саме, виплату грошової компенсації за 17 діб невикористаної чергової відпустки за 2002 та 2009 роки, за 10 днів невикористаної відпустки як жінці, яка працює та має двох дітей до 15 років, і грошову допомогу при звільненні, позивачці було проведено лише 13.03.2015.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015 у справі №826/5469/15, яка набрала законної сили, зобов'язано управління Державної пенітенціарної служби в м.Києві та Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки по день фактичного розрахунку, тобто, з 24.02.2015 по 13.03.2015.

На виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015 у справі №826/5469/15 Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист від 12.08.2015, на підставі якого постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС Головного територіального управління юстиції у м.Києві від 03.09.2015 відкрито виконавче провадження №48591778.

Крім того, позивач звернулась до суду з позовом до управління Державної пенітенціарної служби в м.Києві та Київській області про стягнення з нього компенсації у розмірі 25 712,00 грн. за затримку у період з 23.07.2015 по 09.02.2016 (200 днів) виплати їй середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористану відпустку на підставі постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015 у справі №826/5469/15.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2016 у справі № 826/2007/16 (справа в ЄДРСР № 58040928) відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні цих позовних вимог.

Повний розрахунок із позивачкою на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015 у справі №826/5469/15 23.09.2016 у ході виконавчого провадження управління Державної пенітенціарної служби в м.Києві та Київській області здійснило лише 23.09.2016.

Водночас, до набрання законної сили постановою Окружного адміністративного суду від 31.03.2016 у справі № 826/2007/16, яка була скасована вищезазначеною постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2016, позивач звернулась до суду з даним позовом, визначивши період, за який просила стягнути компенсацію у розмірі 20845,41 грн. за затримку виплати середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористану відпустку, з 10.02.2016 по 23.09.2016 (227 днів).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відмовляючи у задоволені адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у спірних правовідносинах не підлягають застосуванню положення ст. 116, 117 КЗпП України, з чим погоджується і колегія суддів з огляду на наступне.

Так, відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як наголошувалось вище, відповідно до вказаних норм КЗпП, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.07.2015 у справі №826/5469/15 зобов'язано управління Державної пенітенціарної служби в м.Києві та Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані відпустки по день фактичного розрахунку, тобто, з 24.02.2015 по 13.03.2015.

Тобто, відповідача було зобов'язано виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати належних звільненому працівникові сум по день фактичного розрахунку, тобто, з 24.02.2015 по 13.03.2015, як того вимагають положення ст. 117 КЗпП. Та таким чином, відповідача притягнуто до відповідальності за невчасний розрахунок при звільнені.

Водночас, помилковими є посилання позивача, що на таку суму середнього заробітку, стягнутого за несвоєчасний розрахунок при звільненні, також повинен нараховуватись середній заробіток за весь період затримки виконання судового рішення.

Так, згідно з ч. 1 ст. 255 КАС України (в редакції на час звернення позивача до суду з даним позовом) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

При цьому, у разі невиконання або неналежного виконання судового рішення, порушене право позивача, на користь якого ухвалено судове рішення, підлягає захисту в порядку частини 9 статті 267 КАС України.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 №2453 (в редакції на час звернення позивача до суду з даним позовом) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічні положення містяться в ст. 14 КАС України, так постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 1, 2 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606 (далі - Закон №606) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно зі статтею 11 Закону №606 державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 5 Закону №606 вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.

Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Порядок виконання рішення суду та відповідальність за його невиконання визначені Законом №606, зокрема ст. 75, 89 даного Закону.

Так, в даному випадку мало місце невиконання протягом певного часу судового рішення, при цьому, юридична відповідальність за невиконання та правові інструменти для стимулювання боржника у виконавчому провадженні до виконання судового рішення регулюються вищенаведеними нормами законодавства.

Таким чином, як вірно зазначає суд першої інстанції, доводи позивача щодо поширення положень ст. 116, 117 КЗпП на спірні правовідносини є необґрунтованими.

Також правильним є висновок суду першої інстанції про необґрунтованість посилань на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постановах від 29.01.2014 у справі № 6-144цс13 та від 14.10.2014 у справі №21-413а14, де мали місце інші обставини.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду м.Києва від 15 січня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова в повному обсязі складена і підписана 23 лютого 2018 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді Т.Р.Вівдиченко

І.В.Федотов

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Федотов І.В.

Вівдиченко Т.Р.