Рішення № 72395290, 13.02.2018, Волочиський районний суд Хмельницької області

Справа №: 671/1240/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2018 року Волочиський районний суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Ніколової С.В.

з участю: секретаря судового засідання Хрупайло Т.В.,

позивачки ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2, представника відповідача головного управління Держгеокадастру ОСОБА_3І, відповідача ОСОБА_4, представника третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Волочиську справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_6 управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради, ОСОБА_4, третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Війтовецька селищна об'єднана територіальна громада в особі Війтовецької селищної ради, про визнання наказу про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність незаконним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

встановив:

В серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6 управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Хмельницької міської ради, ОСОБА_4, про визнання наказу про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність незаконним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. В обгрунтування позовних вимог позивачка вказувала, що відповідно до земельно-шнурової книги Писарівської сільської ради за нею рахується земельна ділянка сільськогосподарського призначення площею 0,39 га, що використовується для ведення особистого селянського господарства і розташована за межами населеного пункту. Рішенням виконавчого комітету Писарівської сільської ради від 26 квітня 2001 року № 4 дана земельна ділянка була виділена її батькові ОСОБА_7, який в подальшому переписав її на неї, позивачку, про що було зроблено зміни до земельно-шнурової книги. З метою отримання та оформлення права власності на земельну ділянку у відповідності до ст.ст. 118, 122 ЗК України, вона звернулася із відповідним клопотанням до ОСОБА_6 управління Держгеокадастру у Хмельницькій області. Наказом останнього від 23 травня 2017 року № 22-9898 їй надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,39 га за межами населеного пункту на території Писарівської сільської ради Волочиського району для ведення особистого селянського господарства. Однак, їй стало відомо, що земельна ділянка, яка закріплена за нею, передана у власність іншій особі — ОСОБА_4 Згідно наказу ОСОБА_6 управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 03 травня 2017 року № 22-8049 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 2,0 га за кадастровим номером 6820985600:02:008:0543 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, яка розташована за межами населеного пункту на території Писарівської сільської ради. На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 35319709) від 23 травня 2017 року державним реєстратором Хмельницької міської ради ОСОБА_8 за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку. Позивачка вважає, що наказ ОСОБА_6 управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 03 травня 2017 року №22-8049 є незаконним, оскільки порушує її права на реалізацію права власності на земельну ділянку, яка використовувалася нею, позивачкою, та її чоловіком протягом 15 років. Вважає, що ці обставини головне управління не прийняло до уваги, не врахувало, що спірна земельна ділянка не є вільною.

Позивачка, посилаючись на матеріали інвентаризації, розроблені інженером-землевпорядником ОСОБА_9, зазначала, що земельна ділянка площею 0,39 га, що перебувала в її користуванні, увійшла в загальну площу 2,0 га, що передана у власність ОСОБА_4 Вказувала, що спірна земельна ділянка закріплена за нею в земельно-шнуровій книзі Писарівської сільської ради, проте відділ Держгеокадастру у Волочиському районі подав до головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області інформацію, що земельна ділянка, передана у власність ОСОБА_4, є вільною. Зазначає, що всупереч ст. 198 ЗК України, технічна документація із землеустрою для ОСОБА_4 розроблена без погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. А тому, просила суд визнати наказ ОСОБА_6 управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 03 травня 2017 року № 22-8049 про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки площею 2,0 га за кадастровим номером 6820985600:02:008:0543 у власність ОСОБА_4 незаконним, скасувати рішення державного реєстратора Хмельницької міської ради ОСОБА_8 від 23 травня 2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності за ОСОБА_4на вказану земельну ділянку.

Ухвалами суду до участі у справі було залучено третю особу на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Війтовецьку селищну об'єднану територіальну громаду в особі Війтовецької селищної ради, та, за клопотанням представника позивачки, замінено неналежного відповідача відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Хмельницької міської ради на належного відповідача - управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради.

Позивачка та її представник в судовому засіданні позов підтримали з підстав, викладених в позовній заяві. Позивачка пояснила суду, що спірну земельну ділянку вона почала обробляти та використовувати в 2001 році відразу ж після прийняття 26 квітня 2001 року рішення № 4 виконавчого комітету Писарівської сільської ради. Вказувала, що межі її земельної ділянки на місцевості були визначені сільським головою та земелевпорядником без її участі та в присутності її батька. Однак, будь-яких документів про встановлення меж земельної ділянки в натурі у неї не має.

Представник відповідача ОСОБА_6 управління Держгеокадастру у Хмельницькій області позов не визнав, вважає, що при наданні у власність земельної ділянки ОСОБА_4, головне управління діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений законодавством України, тому наказ від 03 травня 2017 року № 22-8049-СГ є законним та не підлягає скасуванню. Також зазначає, що позивачкою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження добросовісного володіння земельною ділянкою, а тому у неї відсутні підстави для набуття права власності на дану земельну ділянку.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечує, вважає, що він правомірно набув у власність земельну ділянку, тому просить відмовити в позові у зв'язку з його безпідставністю.

Представник відповідача - управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду відповідач повідомлений належним чином.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечує, подав письмове пояснення, в якому зазначає, що позивачка добросовісно, відкрито і безперервно користувалася земельною ділянкою, що є предметом спору, тому вважає, що Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області та неправомірними діями колишнього сільського голови с. Писарівка грубо порушено право позивачки на земельну ділянку. Також пояснив, що в селищній раді відсутні будь-які документи на підтвердження встановлення меж виділеної позивачці згідно рішення виконавчого комітету Писарівської сільської ради від 26 квітня 2001 року № 4 земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази по справі, суд прийшов до висновку, що в позові ОСОБА_1 слід відмовити, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановлено, що рішенням виконавчого комітету Писарівської сільської ради від 26 квітня 2001 року № 4 ОСОБА_7 (в 2005 році змінила прізвище з ОСОБА_7 на ОСОБА_1) виділено земельну ділянку площею 0,39 га для для ведення особистого підсобного господарства, що підтверджується архівним витягом з даного рішення, виданим архівним відділом Волочиської районної державної адміністрації від 16.05.2017 року № 502 та протоколом № 4 засідання виконавчого комітету Писарівської сільської ради від 26 квітня 2001 року.

Таким чином, до спірних правовідносин має застосовуватись саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення, тобто норми Земельного Кодексу України 1990 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Земельного Кодексу України (в редакції 1990 року) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, а відповідно до частини 2 цієї статті приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється. Таким чином, для набуття статусу землекористувача за ЗК України в редакції 1990 р. обов'язковими передумовами були: встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) землевпорядними організаціями; та одержання документа, що посвідчує право власності чи право користування землею.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка не надала будь-яких доказів щодо встановлення землевпорядною організацією меж спірної земельної ділянки в натурі (на місцевості), відповідних записів у земельно-кадастрових документах, а також доказів одержання документів, що посвідчують право користування чи право власності на землю, позивачкою не надано.

Також позивачкою не надано доказів про те, що до використання виділеної їй зазначеним рішенням сільської ради земельної ділянки вона приступила після встановлення відповідною землевпорядною організацією меж цієї земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також відсутні докази про внесення відповідних записів у земельно-кадастрових документах.

За змістом ч. 1 ст. 23 ЗК України (в редакції 1990 року) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними ОСОБА_9 народних депутатів.

Дію ст. 23 ЗК України було зупинено відносно власників земельних ділянок, визначених Декретом Кабінету Міністрів України від 6 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», що був чинним до 04.10.2006 року. Відповідно до п. 3 Декрету право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених ст. 1 цього Декрету, а саме: ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, посвідчується відповідною ОСОБА_9 народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

В судовому засіданні позивачка підтвердила, що після отримання в користування спірної земельної ділянки вона не зверталася у відповідні землевпорядні організації для одержання на той час необхідних документів, які б посвідчували її право користування чи право власності на дану земельну ділянку та внесення у земельно-кадастрові документи відповідних записів, документи, які б свідчили про встановлення меж цієї земельної ділянки в натурі, у неї відсутні.

Наведене свідчить, що за змістом вказаних норм ЗК України в редакції 1990 року позивачка не набула статусу землекористувача або ж власника зазначеної земельної ділянки.

Судом встановлено, що записи в земельно-кадастрових документах Писарівської сільської ради стосовно права власності позивачки на земельну ділянку відсутні.

Як вбачається з матеріалів справи, за заявою ОСОБА_4 від 07 лютого 2016 року, поданою ним як учасником бойових дій, видано наказ ОСОБА_6 управління Держгеокадастру у Хмельницькій області від 14 квітня 2016 року про надання йому, ОСОБА_4, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, розташованої за межами населених пунктів Писарівської сільської ради Волочиського району орієнтовною площею 2,0000 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. Встановлено, що цей наказ видано в межах наданих відповідачу ОСОБА_6 управлінню Держгеокадастру у Хмельницькій області повноважень відповідно до вимог чинного законодавства, з попереднім погодженням з сільським головою с. Писарівка, який підтвердив, що земельна ділянка, що мала бути надана відповідачу ОСОБА_4, є вільною.

В подальшому, відповідно до вимог ст.ст. 15-1, 116, 118, 121, 122, 186 ЗК України (2001 року), Закону України “Про особисте селянське господарство”, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, 03 травня 2017 року Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області видало наказ № 22-8049 про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки площею 2,0 га за кадастровим номером 6820985600:02:008:0543 у власність ОСОБА_4

Тобто, Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області правомірно прийняло рішення про затвердження документації із землеустрою та надання ОСОБА_4 земельної ділянки у власність, що стало підставою для прийняття рішення про державну реєстрацію права власності на вищевказану земельну ділянку.

Вирішуючи даний спір та дійшовши висновку про відмову в позові, суд також приймає до уваги роз'яснення, викладені в підпункті “в” п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 р. № 7 “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” (зі змінами), з яких вбачається, що вирішуючи спори про право власності на земельні ділянки, необхідно виходити з того, що з 01 січня 2002 року відповідно до ст. 125 ЗК право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує його право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 2 травня 2009 р. у відповідності із Законом України від 5 березня 2009 року №1066- VI “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об'єднання земельних ділянок“ право власності на земельну ділянку, а також право користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд вважає посилання позивачки на матеріали інвентаризації земельної ділянки в натурі (на місцевості), виконаної фізичною особою — підприємцем ОСОБА_9, не є належним доказом в підтвердження її позовних вимог, оскільки вказані матеріали інвентаризації не містять даних про те, що позивачка приступила до користування спірною земельною ділянкою після виділення їй цієї земельної ділянки в натурі та встановлення меж земелекористування та отримання необхідних документів на право користування та реєстрації цих прав.

Дана земельна ділянка, якою користувалася позивачка, значилася вільною, що було підставою для прийняття рішення про передачу її у власність відповідачу ОСОБА_4

Оскільки позивачка не надала суду доказів набуття нею права власності або права користування на спірну земельну ділянку в порядку, визначеному чинним на той час законодавством, відсутні правові підстави для задоволення її позовних вимог.

Що стосується посилання представника Війтовецької селищної ради на те, що позивачка добросовісно користувалася наданою їй земельною ділянкою, то суд не може прийняти їх до уваги, оскільки на підтвердження цих обставин не зазначено, що до використання спірної земельної ділянки позивачка приступила після встановлення в натурі на місцевості землевпорядною організацією меж виділеної їй земельної ділянки та видачі в подальшому передбачених чинним законодавством документів на право користування чи володіння, реєстрації таких прав у земельно-кадастрових документах.

Відомості, зазначені в письмовому поясненні Війтовецької селищної ради від 12.02.2018 року № 368/02.42 викладені без врахування положення Закону України “Про землеустрій” та Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376.

Керуючись ст.ст. 49, 77, 78, 80, 81, 89, 141, 247, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ст.ст. 2, 15, 16 ЦК України, ч. 1 ст. 22, ч. 1 ст. 23 ЗК України 1990 року, ст.ст. 15-1, 116, 118, 121, 122, 186 ЗК України (2001 року), суд

вирішив:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_6 управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради, ОСОБА_4 про визнання наказу про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки у власність незаконним, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники процесу: позивач ОСОБА_1, паспорт серія НВ № 356493, с. Писарівка Волочиського району Хмельницької області, вул. Садова, 29; відповідачі: Головне управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, м. Хмельницький, вул. Інститутська, 4/1, код ЄДРПОУ 39767479; ОСОБА_4, паспорт серія НА № 020270, с. Колибань Хмельницького району Хмельницької області, вул. Котовського, 9; управліня з питань реєстрації Хмельницької міської ради, м. Хмельницький, вул. Пилипчука, 3, код ЄДРПОУ 36450818; третя особа: Війтовецька селищна об'єднана територіальна громада в особі Війтовецької селищної ради, смт. Війтівці, вул. Героїв України, 4, код ЄДРПОУ 04403433.

Повне рішення складено 22.02.2018 року.

Суддя: