Вирок № 72393199, 22.02.2018, Лисичанський міський суд Луганської області

справа № 415/3702/17

провадження № 1-кп/415/210/18

ВИРОК

Іменем України

22.02.18 м. Лисичанськ

Лисичанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Старікової М.М.

за участю: секретаря Демченко Е.Є.

прокурора Полякова Д.В.

потерпілого ОСОБА_1

захисника ОСОБА_2

обвинуваченого ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Лисичанського міського суду Луганської області кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12017130240001118 від 02 червня 2017 року у відношенні

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не є особою з інвалідністю, розлученого, приватного підприємця, не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4, 12/2,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

01 червня 2017 року, в період часу з 08 годині 00 хвилин до 12 години, ОСОБА_3, знаходячись за адресою: місто Лисичанськ, вулиця Лісничого, 61, маючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом, використовуючи ключ до замку, який він знайшов за вказаною адресою, проник до розташованого у дворі зазначеного будинку гаражу, де незаконно заволодів автомобілем НОМЕР_1, вартістю 55125 гривень 10 копійок (згідно висновку експертизи № 19/113/9-2/87е від 19.06.2017 року за результатами судової автотоварознавчої експертизи), який належить ОСОБА_1, чим спричинив останньому майнової шкоди на вказану суму.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.289 КК України при обставинах, викладених в обвинувальному акті, визнав повністю, від надання пояснень відповідно до ст. 63 Конституції України відмовився. Відповідаючи на питання суду зазначив, що час, місце та спосіб вчинення ним інкримінованого йому органом досудового розслідування кримінального правопорушення, описаного в обвинувальному акті, викладені вірно та відповідають дійсності, і він їх в повному обсязі підтверджує. Доповнень не має. У скоєному щиро кається, про те, що сталося жалкує і приносить свої вибачення перед потерпілим. Заподіяну моральну шкоду потерпілому ОСОБА_1 відшкодував. Просив не позбавляти його волі та надати шанс на виправлення, а при призначенні покарання врахувати, що він має на утримання трьох неповнолітніх дітей, являється приватним підприємцем, має матір ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка є непрацездатною особою та якій він допомагає по господарству.

Крім повного визнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_3, його вина у вчиненні злочину за обставин, викладених у даному вироку повністю доведена та підтверджується, крім власне показів обвинуваченого, в яких не заперечується обставини вчиненого злочину, усією сукупністю досліджених в судовому засіданні доказів, які узгоджуються між собою і не викликають сумнівів у своїй достовірності та допустимості.

Так, допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 пояснив, що обвинуваченого ОСОБА_3 знає по роботі, він, як і обвинувачений, протягом деякого часу, займалися діяльністю з надання послуг перевезення пасажирів. 31 травня 2017 року у вечорі до нього в гості за місцем проживання: ІНФОРМАЦІЯ_6, прийшов ОСОБА_3 Побувши допізна, обвинувачений залишився у нього ночувати, а вранці, під час сніданку, обвинувачений попросив у нього дозволу скористатись його автомобілем НОМЕР_2, яким з 2004 року він (потерпілий) володіє за довіреністю, щоб відвезти у місто Сватове, жінок, які напередодні телефонували йому, щоб трохи заробити грошей. Він не погодився та відмовив ОСОБА_3, оскільки жодного разу не передавав керування своїм автомобілем іншим особам, крім родичів. В цей день, обвинувачений не пив, а він вживав спиртні напої, у зв’язку з чим, від випитого сп’янів, і обвинувачений провів його до спальні, щоб він міг відпочити. При цьому, ОСОБА_3 знову попросив його дозволу скористатись автомобілем, на що він повторно відмовив останньому та ліг спати. Ключі від автомобілю та гаражу лежали на тумбочці біля ліжка, а документи знаходились у барсетці на тумбочці. Прокинувшись, наступного ранку, дружина повідомила йому, що після того, як він заснув, обвинувачений вийшов до неї з ключами в руках від авто та гаражу, а також документами на автомобіль, та повідомив їй, що він (потерпілий) дозволив йому скористатись транспортним засобом, щоб відвезти жінок у місто Сватове, і вона повірила йому. Однак, автомобіль обвинувачений так і не повернув, і зі слів його знайомих, які в цей день зателефонували, йому стало відомо, що ОСОБА_3 автомобіль продав, у зв’язку з чим він звернувся до Лисичанського ВП ГУНП в Луганській області. Через деякий час, в цей же день, його автомобіль у справному стані співробітники поліції відшукали та повернули йому. Майнових претензій до обвинуваченого він не має, останній відшкодував завдану йому злочином моральну шкоду. Просив суд покарання призначити обвинуваченому на розсуд суду.

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що обвинуваченого знає як колегу по роботі свого чоловіка - ОСОБА_1 31 травня 2017 року у них в гостях за адресою: місто Лисичанськ, вулиця Лісничого, 61 знаходився ОСОБА_3 Побувши допізна, обвинувачений залишився у них ночувати. А вранці, під час сніданку, останній попросив у її чоловіка дозволу скористатись його автомобілем, щоб відвезти пасажирів до міста Сватове. Чоловік не погодився та категорично відмовив йому. Обвинувачений спиртне не вживав, а потерпілий від випитого сп’янів, у зв’язку з чим пішов відпочивати. Обвинувачений пішов провести його, а коли, хвилин через 15 повернувся, вона побачила в руках у ОСОБА_3 ключі від машини та гаражу, а також документи на автомобіль. На її запитання звідки у нього ці речі, останній повідомив їй, що потерпілий дозволив йому скористатись автомобілем і сам дав йому ключі та документи. Вона вирішила перевірити вказану обвинуваченим інформацію, однак потерпілий вже спав, і вона не стала його будити. Повіривши обвинуваченому, вона дала йому свій номер телефону, щоб він міг їй зателефонувати, після чого ОСОБА_3 відкрив двері гаражу ключами, вигнав авто та поїхав. Вона чекала повернення автомобілю до вечора, приблизно о 22 годині обвинувачений зателефонував їй та повідомив, що зараз вже привезе автомобіль, однак, наступного ранку, не дочекавшись повернення автомобілю, вона повідомила про це свого чоловіка, а потім і поліцію. Наполягає, що особисто вона, ключі від гаражу, автомобілю та документи на авто обвинуваченому не давала. У вечорі 01.06.2017 року не повідомила чоловіка про ці обставини, оскільки останній ще не протверезів.

Свідок ОСОБА_5, яка є матір’ю обвинуваченого ОСОБА_3 скористувавшись своїм правом, передбаченим ст. 63 Конституції України, від надання пояснень відносного свого сина відмовилась.

Крім того, вина обвинуваченого ОСОБА_3 підтверджується іншими дослідженими та перевіреними в судовому засіданні доказами:

- протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 02.06.2017 року, згідно якого 01.06.2017 року, Лисичанським ВП ГУНП в Луганській області було прийнято усну заяву від ОСОБА_1 по факту крадіжки автомобіля, про те, що 01.06.2017 року приблизно о 13 годині, ОСОБА_3 викрав його автомобіль ВАЗ 21099, за адресою: місто Лисичанськ, вул. Лісничого, 61/2, вигнавши машину з гаражу (а.с.4);

- протоколом огляду місця події від 02.06.2017 року та фототаблицею до нього, під час проведення якого з 23 години 00 хвилин до 23 години 40 хвилин, за участю двох понятих, та ОСОБА_7, було оглянуто ділянку місцевості, яка розташована на майданчику для автомобілів, навпроти адміністративної будівлі Лисичанського ВП ГУНП в Луганській області, на якій знаходиться автомобіль ВАЗ 21099, червоного кольору, державний номер НОМЕР_3. Присутній при огляді автомобіля ОСОБА_8, пояснив, що вищевказаний автомобіль він придбав 01.06.2017 року у ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_7, проживаючого в ІНФОРМАЦІЯ_8. При обробці поверхні кузова та салону порошком, слідів папілярних ліній не виявлено. Під час огляду автомобіль ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_3, було вилучено (а.с.29-32) та згідно постанови слідчого від 24.06.2017 року передано на зберігання потерпілому ОСОБА_1 (а.с. 33-33 «а») ;

- протоколом огляду місця події від 23.06.2017 року та фототаблицею до нього, під час проведення якого з 15 години 00 хвилин до 16 години 00 хвилин, за участю двох понятих, за добровільною згодою володільців - потерпілого ОСОБА_1 та ОСОБА_6, було оглянуто приміщення та подвір’я будинку, за адресою: місто Лисичанськ, вулиця Лісничого, 61/2, на якому розташовано гараж, де, зі слів потерпілого ОСОБА_1 знаходився автомобіль ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_3, яким незаконно заволодів ОСОБА_9. Під час огляду нічого не вилучалось. (а.с.89-93);

- висновком судової автотоварознавчої експертизи № 19/113/9-2/87е від 19.06.2017 року, згідно якого визначити ринкову ціну колісного транспортного засобу «ВАЗ 21099», на момент вчинення кримінального правопорушення, а саме на 01.06.2017 року не можливо. Середня ринкова ціна автомобіля «ВАЗ 21099», 1996 року виготовлення, на момент вчинення кримінального правопорушення, а саме на 01.06.2017 року, складає 55125 (п’ятдесят п’ять тисяч сто двадцять п’ять) грн. 10 коп. (а.с. 95-96).

Відповідно до ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Тож, у судовому засіданні прокурором було заявлене клопотання про відмову від допиту свідків зі сторони обвинувачення, а саме: ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, яке за ухвалою суду, постановленою у порядку, передбаченому ч. 4 ст. 371 КПК України, за згодою сторін кримінального провадження, з урахуванням положень ст. ст. 22, 26 КПК України, задоволено.

Будь яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, враховуючи, що суд, зберігаючи об’єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх прав та виконання процесуальних обов’язків, надано не було.

Отже, всебічно, повно, неупереджено й безпосередньо з'ясувавши всі обставини, встановлені під час кримінального провадження, перевіривши їх доказами, отриманими на підставі змагальності сторін та свободи у доведенні їх переконливості, дослідженими в судовому засіданні, у їхній сукупності й оціненими з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності й взаємозв'язку, суд дійшов висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_3 у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненого з проникненням у приміщення, знайшла своє повне підтвердження в судовому засіданні, а його дії суд кваліфікує за ст. 289 ч. 2 КК України.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2004 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а згідно з п.3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд, на підставі ст.65 КК України, враховує:

- ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів;

- особу винного, який на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває (а.с.80-81), має постійне місце проживання, являється фізичною особою - підприємцем, в силу ст. 89 КК України не судимий (а.с.74-75), у побуті за місцем мешкання характеризується позитивно (а.с.79), розлучений, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_9, ОСОБА_18, ІНФОРМАЦІЯ_10, ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_11, та матір ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_12, яка є пенсіонеркою та страждає на хронічні захворювання;

- та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.

В якості обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, згідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття, повне визнання вини, добровільне відшкодування завданою злочином шкоди та наявність на утриманні трьох малолітніх дітей.

При цьому, суд враховує, що щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, тобто характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

У судовому засіданні обвинувачений свою вину визнав у повному обсязі, у вчиненому щиро розкаявся та неодноразово, в ході судового розгляду вибачався за вчинене як перед судом так і перед потерпілим, добровільно відшкодувавши завдані збитки, що підтвердив в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1, висловлював жаль з приводу вчиненого, критично оцінив свої дії, зауважив на тому, що готовий нести відповідальність за вчинене, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася з її вини.

Обставин, що відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання обвинуваченого суд не вбачає.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням вимог ст. 65 КК України про те, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів та обставин вчиненого злочину, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 289 КК України, оскільки останній, вчинив умисний корисливий злочин, який відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів.

Підстав для застосування ст. 69 КК України чи приписів ст. 69-1 КК України до обвинуваченого, суд не вбачає, у зв’язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми можуть бути застосовані.

При цьому суд враховує, що згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні «Бемер проти Німеччини» (заява 37568/97 п. 61 від 03.10.2002 року) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «виконання вироку, який передбачає позбавлення свободи, призупиняють, якщо можна розраховувати, що вирок служитиме засудженому як попередження і що він не здійснюватиме нові злочини в майбутньому, навіть без впливу, спричиненого відбуванням покарання. Роблячи такий прогноз…суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв'язку з відстрочкою».

На основі засад законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, враховуючи приписи ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до яких покарання являється не тільки карою за вчинений злочин, а має мету виправлення та перевиховання засуджених, запобігання вчиненню нових злочинів, а також враховуючи обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого, визнання вини та щире каяття винного, усвідомлення характеру своєї протиправної поведінки і її наслідків, поведінку обвинуваченого після вчинення злочину, який в судовому засіданні дав критичну оцінку своїм злочинним діям, виказав готовність нести кримінальну відповідальність, висловив жаль з приводу вчиненого та приніс свої вибачення перед потерпілим, якому відшкодував завдані злочином збитки, зобов’язавшись надалі такого не вчиняти, враховуючи відомості про особу обвинуваченого та його репутацію, який не судимий, на обліку у лікаря нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей та непрацездатну матір ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, яка страждає на хронічне захворювання серця, що підтверджується копією пенсійного посвідчення та довідкою про стан здоров’я, враховуючи відсутність тяжких наслідків від вчиненого злочину, а також думку потерпілого, який не маючи майнових претензій до обвинуваченого, щодо призначення покарання посилався на розсуд суду, суд вважає, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_3 можливе без відбування покарання із застосуванням вимог ст.75 КК України, - зі звільненням від відбування покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку, передбаченого ч. 4 ст. 75 КК України та з покладенням ряду обов'язків, передбачених ст.76 ч.1 КК України, що, на переконання суду, буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових злочинів, відповідатиме особі обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь. Таке покарання суд вважає необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_3

Відповідно до ст. 77 КК України підстав для застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна у разі звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням суд не вбачає.

Запобіжний захід, обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_3 у виді домашнього арешту до набрання вироком законної сили слід залишити без змін.

Цивільний позов у встановленому законом порядку потерпілим ОСОБА_1 не пред’явлений, у зв’язку з повним відшкодуванням завданих збитків.

Відповідно до ст.122, ч. 2 ст. 124 КПК України у зв'язку з проведенням під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження стосовно ОСОБА_3 судово-товарознавчої експертизи № 19/113/9-2/87-е від 19.06.2017 року процесуальні витрати на залучення експертів у сумі 988 грн. 70 коп. підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави (одержувач - УДКСУ у місті Лисичанську (місто Лисичанськ) 24060300, № рахунку 31117115700051, іден.код одержувача 37800278, банк одержувача, МФО - ГУДКСУ у Луганській області, 804013)

Відповідно до ст.100 КПК України речові докази :

- автомобіль НОМЕР_4 та GPS навігатор «Prestigio», які відповідно до постанов слідчого від 24 червня 2017 роки та розписки потерпілого передані на зберігання потерпілому ОСОБА_1 – підлягають поверненню власнику – потерпілому ОСОБА_1

Керуючись ст. 368-370, ст. 373, ст. 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ :

ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 289 ч. 2 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п’ять) років без конфіскації майна, яке є його власністю.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 (два) роки.

Відповідно до ст. 76 ч. 1 КК України покласти на ОСОБА_3 наступні обов’язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання.

Запобіжний захід у виді домашнього арешту, обраний згідно ухвали Лисичанського міського суду від 07.12.2017 року у відношенні ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Відповідно до ст. 72 ч. 5 КК України (в редакції Закону від 26.11.2015 року) зарахувати в строк призначеного обвинуваченому ОСОБА_3 за даним вироком покарання строк попереднього ув’язнення обвинуваченого у межах даного кримінального провадження, із розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі з моменту обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою – з 15 червня 2017 року до 20 червня 2017 року включно, та з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі за період тримання під вартою з 21.06.2017 року по 07.12.2017року (в редакції Закону від 18.05.2017 року № 2046-УІІІ) .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави (одержувач - УДКСУ у місті Лисичанську (місто Лисичанськ) 24060300, № рахунку 31117115700051, іден.код одержувача 37800278, банк одержувача, МФО - ГУДКСУ у Луганській області, 804013) процесуальні витрати на залучення експертів за проведення судово-товарознавчої експертизи № 19/113/9-2/87-е від 19.06.2017 року у сумі 988 (дев’ятсот вісімдесят вісім) гривень 70 копійок.

Речові докази :

- автомобіль НОМЕР_4 та GPS навігатор «Prestigio», які відповідно до постанов слідчого від 24 червня 2017 роки та розписки потерпілого передані на зберігання потерпілому ОСОБА_1 – повернути власнику – потерпілому ОСОБА_1

На вирок суду протягом 30 днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Луганської області через Лисичанський міський суд Луганської області.

Вирок набирає законної сили після спливу закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору в порядку, визначеному ст. 376 КПК України.

Суддя: М.М. Старікова