Рішення № 72392489, 13.02.2018, Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області

копія

Справа № 401/2832/17

Провадження №2/401/120/18

Заочне

Рішення

Іменем України

13 лютого 2018 року Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі головуючого судді Волошиної Н.Л., за участю секретаря Фадєєвої О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Світловодську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

06 листопада 2017 року до суду звернувся ОСОБА_1 з вищевказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» та просив визнати недійсним Договір фінансового лізингу № 3297 , укладений 24 жовтня 2017 року між ним та відповідачем, а також стягнути з відповідача на його користь 40 000 грн. 00 коп.

Позов мотивований тим, що 24 жовтня 2017 року між ним та ТОВ «Єврокар Україна» укладено договір фінансового лізингу №3497, за умовами якого товариство зобов'язалось придбати у свою власність та передати йому в користування предмет лізингу, а саме автомобіль марки «Lada Largus» на умовах, передбачених договором. До укладання договору йому представником відповідача було роз’яснено, що спочатку він повинен сплатити за автомобіль аванс у сумі 40000 грн. 00 коп. шляхом перерахування коштів на вказаний розрахунковий рахунок, після чого договір лізингу буде укладено і протягом 30 хвилин після цього предмет лізингу буле передано у його користування. Зі свого боку кошти, які вимагались до сплати він вніс, однак транспортний засіб йому не переданий дотепер. При детальному вивченні умов договору йому стало зрозуміло, що його ошукали, так як вартість транспортного засобу у договорі вказана значно вища від тої, яка була озвучена до його укладання, а 39990 грн. 00 коп., які він вносив як аванс за автомобіль, виявилися комісією за організацію договору, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов’язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладенням договору. Вважає, що умови договору фінансового лізингу не відповідають чинному законодавству, є несприятливими, несправедливими та порушують його права як споживача. Зокрема, в укладеному договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов’язків, передбачених договором та законом, звужені обов’язки лізингодавця , що передбачені Законом України «Про фінансовий лізинг», повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання чи неналежне виконання обов’язків щодо передачі предмета лізингу , одночасно всупереч норм чинного законодавства розширені права лізингодавця. У договорі лізингу відсутні будь – які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. Крім того посилається на те, що договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, укладений за участю фізичної особи , підлягає нотаріальному посвідченню, чого в даному випадку здійснено не було, відтак цей договір є нікчемним.

В судовому засіданні позивач заявлені вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, зазначених вище.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, відзив на позовну заяву та докази на спростування доводів позивача суду не представив.

Зважаючи на те, що відповідач, будучи належним чином повідомленим про час та місце проведення судових засідань, свого представника повторно до суду не направив, відзив на позов не подав, суд , за згодою позивача, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

Вислухавши пояснення позивача, дослідивши в повній мірі представлені до справи докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Встановлено, що 24 жовтня 2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» як лізингодавцем та ОСОБА_1 як лізингоодержувачем , було укладено договір фінансового лізингу № 3497, предметом якого є транспортний засіб «LADA Largus».(а.с. 10-17)

Лізингодавець взяв на себе зобов'язання придбати предмет Лізингу у власність та передати у користування Лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором (п. 1.3 Договору).

Пунктом 1.4 Договору фінансового лізингу визначено, що незалежно від наявності у продавця предмета лізингу, вказаного лізингоодержувачем в Договорі та лише за заявою лізингоодержувача, сам предмет лізингу може бути змінений на інший предмет лізингу до моменту купівлі предмета лізингу.

Згідно п. 1.7, предмет лізингу передається у користування Лізингоодержувачеві не пізніше 90 календарних днів з моменту сплати на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу, у разі наявності оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.5 ст.9 Договору.

З аналізу змісту розділу Договору «Визначення термінів» слідує, що комісія за організацію Договору - першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію Договору, для його оформлення незалежно від назви платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов'язані з укладенням Договору, в тому числі витрати, що пов'язані з пошуком предмету лізингу лізингоодержувачу. Розмір комісії попередньо погоджений сторонами та відображується у доданому Договорі та Додатку №1 до Договору, та становить 10 % від вартості предмета лізингу, а авансовий платіж - це обов'язковий платіж, що складає частину від вартості предмета лізингу, розмір якого становить 23%.

На виконання вимог Договору 24 жовтня 2017 року позивачем було сплачено на рахунок ТОВ «Єврокар Україна» авансовий платіж у сумі 40000 грн. 00 коп.(а.с.18, 19).

Стаття 807 ЦК України зазначає, що предметом лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена законодавством до основних фондів.

Відповідно до статті 184 ЦК України, річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Індивідуальними ознаками транспортного засобу, які дають можливість його ідентифікувати як об'єкт цивільних прав та обов'язків, є: марка, модель, тип, об'єм двигуна, тип пального, колір, дата випуску, вартість тощо.

Зі змісту договору №3497 від 24 жовтня 2017 року встановлено, що предмет фінансового лізингу у даному випадку чітко не визначений, оскільки відсутні його технічні й індивідуальні характеристики.

Отже, укладений сторонами договір фінансового лізингу не містить обов'язкових істотних умов договору, оскільки він не містить таких індивідуальних ознак транспортного засобу, які б вирізняли цей транспортний засіб з-поміж інших.

Згідно з пунктом 4.1 договору лізингодавець передає у користування предмет лізингу лізингоодержувачу не пізніше 90 календарних днів з дати отримання на поточний рахунок лізингодавця наступних платежів: - комісія за організацію Договору; - авансового платежу; - комісії за передачу предмета лізингу; - у разі наявності, оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.4 ст.9 даного Договору, з урахування умов викладених у п.1.7 ст.1 даного Договору.

З матеріалів справи слідує, що позивачем було сплачено 40000 грн. 00 коп. за договором, які відповідачем було зараховано в рахунок сплати авансу у відповідності до умов п. 9.2 договору.

За правилами ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач не має права включати в договір умови, які є несправедливими.

Однак в укладеному договорі наявні несправедливі умови в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

За змістом ч. 5 цієї норми, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 цього Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи цю норму, можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п. 2, 3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених в договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.(пункт 13).

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 11 травня 2016 року № 6-3020цс15, яка є обов'язковою для врахування при розгляді справи судами.

Положеннями укладеного договору передбачено, що лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові й інші платежі згідно з умовами цього договору (пункт 1.3 статті 1 договору).

У разі зміни вартості предмета лізингу з моменту укладення договору та з метою виплати лізингоодержувачем не менше 23% від вартості предмета лізингу на момент купівлі предмету лізингу та його передачі, лізингоудержувач зобов'язаний одноразово доплатити різницю такої вартості вже до сплачених авансових платежів. В такому випадку, остаточна вартість предмета лізингу та подальші лізингові та інші обов'язкові платежі будуть визначені в Додатку №3 до даного договору, який сторони зобов'язані підписати та який є його невід'ємною частиною (п.9.4).

Повернення чи зарахування внесених платежів в разі зменшення вартості предметі лізингу договір не передбачає.

Пунктом 4.2 Договору визначено, що лізингодавець не несе відповідальності за будь-яке пошкодження та /або втрату предмета лізингу, які можуть виникнути прямо або опосередковано в результаті невиконання лізингоодержувачем будь-яких умов Договору.

Згідно з пунктом 3.4.5 дострокове погашення може відбуватися не раніше ніж через 12 календарних місяців після підписання акту приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем, за умови сплати не лише лізингових платежів, але й пені, штрафу, тощо.

Отже, аналіз змісту спірного договору, укладеного між сторонами, дає підстави вважати, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом; звужені обов'язки та значно розширені права лізингодавця, зокрема виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача; договором передбачена сплата або утримання з внесених лізингоодержувачем платежів штрафів, пені, при цьому адекватного захисту його прав від неналежного виконання договірних зобов'язань лізингодавцем умови договору не передбачають.

Таким чином суд констатує, що оспорюваний договір є несправедливим, порушує принципи добросовісності, його умови призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві, а тому є підстави для застосування реституції та повернення сторін договору до попереднього становища шляхом зобов'язання відповідача повернути позивачеві передані за недійсним договором кошти (ст. 216 ЦК України).

Крім того, в силу положень ч.2 ст. 806 ЦК України оскаржуваний договір підлягав нотаріальному посвідченню.

За змістом статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Відтак, договір фінансового лізингу від 24 жовтня 2017 року, укладений між ТОВ «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 , потребував нотаріального посвідчення, однак цього зроблено не було.

Таким чином, враховуючи те, що договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений, цей договір в силу вимог ст. 799 ЦК України та положення ч. 1 ст. 220 ЦК України є нікчемним, тому сума у розмірі 40000 грн. 00 коп. підлягає поверненню позивачу за положенням ст. 216 ЦК України, відповідно до якої у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Судові витрати з підстав положень ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 81, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 280, 282 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Договір фінансового лізингу № 3297 , укладений 24 жовтня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» та ОСОБА_1 визнати недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_1 40 000 грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на користь держави 704 грн. 80 коп. судового збору.

Повне рішення буде складене 20 лютого 2018 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Кіровоградської області шляхом подання через Світловодський міськрайонний суд Кіровоградської області апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Суддя підпис

Згідно:

Суддя Н.Л. Волошина

13.02.2018