Рішення № 72392359, 23.02.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 лютого 2018 року № 826/3652/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у місті Києві, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві та просить суд:

визнати протиправним та скасувати наказ від 15 лютого 2017 року № 87 про звільнення з посади начальника управління боротьби зі злочинами, пов'язаними із торгівлею людьми, полковника поліції ОСОБА_1;

поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника управління боротьби зі злочинами, пов'язаними із торгівлею людьми Головного управління національної поліції у місті Києві;

стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 грошові кошти за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади начальника управління. Однак застосоване дисциплінарне стягнення за відсутність контролю за службовою діяльністю і станом службової дисципліни деякими працівниками управління, прийнятих управлінських рішень щодо покращення дисципліни і законності в підрозділі та невиконанні функціональних обов'язків щодо зміцнення стану службової дисципліни серед особового складу підрозділу внаслідок порушення вимог частини першої статті 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ позивач вважає незаконним.

Окрім того, порушення кримінального провадження не є підставою для звільнення, оскільки обвинувальним вироком не доведено інкримінованого позивачу злочину.

Звільнення позивача відбулось під час його тимчасової непрацездатності, що є порушенням норм трудового законодавства.

Відповідною ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі №826/3652/17(далі - справа), яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

Виходячи з положень частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вчинення процесуальної дії), враховуючи відсутність заперечень з боку сторін, у судовому засіданні судом ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши у письмовому провадженні подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва, встановив наступне.

ОСОБА_1 наказом Головного управління Національної поліції у місті Києві від 07 листопада 2015 року № 65/ос було призначено на посаду начальника управління боротьби зі злочинами, пов'язаними із торгівлею людьми кримінальної поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві.

За дорученням начальника ГУ НП у місті Києві від 16 грудня 2016 року № 7016/125/12-2016 «Про створення робочої групи для інспектування управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ НП у місті Києві» проведено перевірку зазначеного відділу.

26 грудня 2016 року на ім'я начальника ГУ НП у місті Києві подано доповідну записку, в якій викладено результати проведеної перевірки.

30 грудня 2016 року наказом ГУ НП У місті Києві № 1178 за фактами, викладеними у доповідній записці призначено та проведено службове розслідування.

12 січня 2017 року начальником ГУ НП у місті Києві затверджено висновок службового розслідування, відповідно до пункту 25 якого зазначено, що за вчинення дисциплінарного проступку, який виразився у відсутності контролю за оперативно-службовою діяльністю підлеглих, незадовільні показники у розкритті кримінальних правопорушень, внаслідок порушення частини другої статті 8 розділу ІІ Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, положення про управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ НП у місті Києві, затвердженого наказом ГУ НП у місті Києві від 12 липня 2016 року № 598, підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності начальник управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ НП у місті Києві полковник поліції ОСОБА_1, але враховуючи те, що останній перебуває на лікарняному, питання притягнення до дисциплінарної відповідальності вирішити після виходу на роботу.

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції у місті Києві від 15 лютого 2017 року № 87 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням встановлених обставин, суд прийшов до наступних висновків.

Частиною другою статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівника.

Відповідно до пункту 17 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 1 КЗпП України, Кодекс законів про працю регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Статтею 3 КЗпП України передбачено, що законодавством про працю, яке відповідно до статті 4 КЗпП України складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Разом з тим, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначається Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року (зі змінами та доповненнями), (далі - Закон).

Відповідно до частини першої статті 3 Закону, у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 8 Закону передбачено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази.

Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.

Пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 18 Закону передбачено, що поліцейський зобов'язаний:

1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;

3) поважати і не порушувати прав і свобод людини.

Частинами першою та другою статті 19 Закону визначено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Згідно зі статтею 60 Закону, проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 77 Закону визначено вичерпний перелік підстав для звільнення поліцейського, зокрема, пунктом 6 частини першої вказаної статті передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

Одночасно, пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону визначено, що до приведення законодавства України у відповідність з цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Зважаючи на те, що на момент виникнення спірних правовідносин Дисциплінарний статут Національної поліції України не затверджено, на поліцейських поширюється дія Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» від 22 лютого 2006 року, який не втратив чинність і продовжує діяти як станом на момент вчинення проступку позивачем, так і на момент накладення дисциплінарного стягнення.

Відповідно до частини першої статті першої Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (стаття 2 Дисциплінарного статуту).

Згідно зі статтею 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Обов'язки осіб рядового і начальницького складу визначено статтею 7 Дисциплінарного статуту.

Так, службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу:

дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників;

захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави;

поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу;

дотримуватися норм професійної та службової етики;

берегти державну таємницю;

у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб;

стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою;

постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень;

сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку;

виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету;

з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють;

берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.

У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.

На осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень:

1) усне зауваження;

2) зауваження;

3) догана;

4) сувора догана;

5) попередження про неповну посадову відповідність;

6) звільнення з посади;

7) пониження в спеціальному званні на один ступінь;

8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Відповідно до частини шостої статті 13 Дисциплінарного статуту такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання.

Статтею 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

З матеріалів справи вбачається, що притягненню позивача до дисциплінарної відповідальності передувало службове розслідування.

Пунктом 2.1 розділу ІІ Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року № 230 (далі - Інструкція) встановлено, що підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового начальницького складу службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів. Доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмування (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.

Відповідно до підпунктів 2.5, 2.6 Інструкції, підстави для призначення службового розслідування можуть міститися в службових документах осіб РНС, матеріалах перевірок, письмових зверненнях громадян України, осіб без громадянства та іноземців, депутатських запитах та зверненнях народних депутатів України, повідомленнях уповноважених органів досудового розслідування, заявах і повідомленнях інших правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації або в інших документах, отриманих в установленому законодавством України порядку.

Підставою для проведення службового розслідування є належним чином письмово оформлений наказ уповноваженого на те начальника.

Підпунктом 6.32 пункту 6.3 Інструкції передбачено, що особа, стосовно якої проводиться розслідування, має право брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування.

Забороняється затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи РНС письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення. Небажання особи РНС, відносно якої проводиться службове розслідування, надавати пояснення не перешкоджає затвердженню висновку службового розслідування та накладенню дисциплінарного стягнення (пункт 6 Інструкції).

Як вбачається з матеріалів справи, 30 грудня 2016 року наказом ГУ НП У місті Києві № 1178 за фактами, викладеними у доповідній записці від 26 грудня 2016 року складеній після проведення перевірки за дорученням начальника ГУ НП у місті Києві від 16 грудня 2016 року № 7016/125/12-2016 «Про створення робочої групи для інспектування управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми ГУ НП у місті Києві» призначено та проведено службове розслідування.

12 січня 2017 року начальником ГУ НП у місті Києві затверджено висновок службового розслідування.

Позивачем зауважено, що відповідачем не дотримано норми чинного законодавства, та не відібрано його письмових пояснень.

У ході судового розгляду представником відповідача не було надано, а матеріали справи не містять доказів того, що у позивача відбирались письмові пояснення під час проведення службового розслідування. Висновок службового розслідування від 12 січня 2017 року не містить жодних посилань на відібрання письмових пояснень у позивача під час проведення службового розслідування.

За таких обставин, судом встановлено недотримання відповідачем вимог Інструкції під час проведення службового розслідування.

Однак, процедурні питання не можуть бути безумовною підставою для скасування акту індивідуальної дії.

Встановленню також підлягають обставини вчинення позивачем дисциплінарного проступку з метою підтвердження правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Як вбачається зі спірного наказу, однією з підстав звільнення позивача з займаної посади зазначено оголошення 31 січня 2017 року Прокуратурою міста Києва повідомлення про підозру полковникові поліції ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьої статті 368 КК України.

Однак судом встановлено відсутність обвинувального вироку за результатами розгляду кримінального провадження, яким би позивача було визнано винним у вчиненні такого кримінального правопорушення та яке б набрало законної сили, що суперечить презумпції невинуватості, яку передбачено частиною першою статті 62 Конституції України.

Розпочате кримінальне провадження не може слугувати підставою для винесення наказу про звільнення позивача.

Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 70 Закону поліцейський, щодо якого здійснюється кримінальне провадження, може бути відсторонений від посади в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України.

Однак, як встановлено судом, позивача не було відсторонено від посади, що підтверджено відсутністю прийнятих наказів про відсторонення позивача від займаної посади, натомість позивача звільнено з займаної посади також із підстав наявності кримінального провадження та вручення йому повідомлення про підозру.

Проте вчинення проступку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу та набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення такої особи до кримінальної відповідальності є різними підставами для притягнення її до відповідальності у вигляді звільнення з посади.

Правовою підставою для звільнення особи за вчинення проступку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу є наявність в її діях (бездіяльності) складу такого проступку, а для звільнення особи у зв'язку з вчиненням нею кримінального правопорушення - набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Відповідно до статті 8 Дисциплінарного статуту начальник несе персональну відповідальність за стан службової дисципліни і повинен постійно його контролювати. Начальник зобов'язаний бути прикладом у дотриманні законності, службової дисципліни, бездоганному виконанні вимог Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів, наказів, норм моралі, професійної та службової етики, розвивати і підтримувати в підлеглих свідоме ставлення до виконання службових обов'язків, честь і гідність, заохочувати розумну ініціативу, самостійність, старанність у службі, уміло застосовувати заходи дисциплінарного впливу.

Особливу увагу начальник повинен приділяти вивченню індивідуальних якостей підлеглих, дотриманню статутних відносин між ними, створенню здорового морально-психологічного клімату в колективі, його згуртуванню, своєчасному запобіганню порушенням службової дисципліни та виявленню причин їх учинення, формуванню нетерпимого ставлення до порушників, враховуючи при цьому думку колективу та громадськості.

Начальник зобов'язаний попередити про неприпустимість порушення службової дисципліни, а в разі вчинення підлеглим таких діянь за необхідності накласти на винного дисциплінарне стягнення або порушити клопотання про накладення стягнення старшим прямим начальником.

Старші за званням та посадою в усіх випадках зобов'язані вимагати від молодших дотримання службової дисципліни, зокрема, правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету.

Згідно з підпунктом 1 пункту 2 розділу IV Положення про управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, Головного управління Національної поліції у місті Києві, затвердженого наказом ГУ НП у місті Києві 12 липня 2016 року № 598, начальник УБЗПТЛ, зокрема, здійснює безпосереднє керівництво діяльністю Управління, організовує виконання завдань, покладених на Управління, та несе персональну відповідальність за неналежне виконання завдань і функцій Управління.

Зі спірного наказу вбачається, що 07 грудня 2016 року повідомлено про підозру двом працівникам управління, який очолював позивача.

Із поданих документів вбачається, що зазначене стало можливим унаслідок безвідповідального ставлення до виконання службових обов'язків щодо забезпечення контролю за службовою діяльністю підлеглих, відсутності належної профілактичної роботи щодо дотримання особовим складом підрозділу дисципліни та законності, що призвело до надзвичайної події та порушення вимог статті 8 Дисциплінарного статут органів внутрішніх справ з боку начальника управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, полковника поліції ОСОБА_1

Разом з тим, не може бути підставою для звільнення позивача з займаної посади реєстрація кримінального провадження та здійснення досудового розслідування відносно осіб, які працюють в управлінні, що очолював позивач. Як уже зазначалось вище, в даному випадку відсутнє рішення суду, яке набрало законної сили, та яке є підтвердженням вчиненням особою кримінального проступку.

Відповідно до статті 14 Дисциплінарного статуту при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.

Відповідачем не було наведено належних та допустимих доказів на підтвердження обставин безвідповідального ставлення позивача до виконання службових обов'язків щодо забезпечення контролю за службовою діяльністю підлеглих, відсутності належної профілактичної роботи щодо дотримання особовим складом підрозділу дисципліни та законності, що призвело до надзвичайної події та порушення вимог статті 8 Дисциплінарного статут органів внутрішніх справ з боку начальника управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми, полковника поліції ОСОБА_1

Окрім того, відповідачем також не надано доказів врахування при прийняття спірного наказу обставин та фактів, про які йдеться у статті 14 Дисциплінарного статуту.

Разом з тим, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що звільнення позивача із займаної посади не відповідає тяжкості вчиненого проступку та відповідачем при прийнятті рішення чітко не визначено і не обґрунтовано застосування саме найсуворішого виду дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з займаної посади. Вказаних підстав відповідачем не було також наведено і при наданні заперечень до суду.

За таких обставин суд приходить до висновку, що спірний наказ є протиправним а тому підлягає скасуванню.

Проте, суд не приймає до уваги до уваги посилання позивача на протиправність та наявність підстав для скасування спірного наказу з підстав того, що звільнення з посади відбулось у період перебування на амбулаторному лікуванні, оскільки позивачем жодних доказів на підтвердження вказаних обставин надано не було.

Статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Оскільки судом встановлено протиправність наказу від 15 лютого 2017 року № 87 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності полковника поліції ОСОБА_1», зазначені обставини прямо вказують на наявність правових підстав для поновлення позивача на роботі на посаді начальника управління боротьби зі злочинами, пов'язаними з торгівлею людьми та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу розраховується відповідно до вимог пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 8, відповідно до якого нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених винним законодавством - на число календарних днів за цей період.

З довідки про доходи від 27 лютого 2017 року вбачається, що позивачу за період з січня по день звільнення нараховано заробітну плату на загальну суму 22876,00 гривень.

З розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 наданої Головним управління національної поліції у місті Києві вбачається, що середньоденний заробіток позивача становив 387,73 гривень.

Кількість робочих днів у період вимушеного прогулу починаючи з 16 лютого 2017 року і по день ухвалення рішення становить 289 днів.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме: з 16 лютого 2017 року по 26 лютого 2018 року становить: 387,73 х 289 =112053,97 гривень, який суд вважає за необхідне задовольнити.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду, зокрема, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць;

Відтак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді начальника управління боротьби зі злочинами, пов'язаними із торгівлею людьми Головного управління національної поліції у місті Києві та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Суд дійшов висновку, що позивачем надано належні та необхідні докази, які свідчать про обґрунтованість заявлених позовних вимог в даній частині, та під час вирішення справи знайшли своє підтвердження. Відповідачем не було під час судового розгляду доведено протилежного.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції у місті Києві, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення коштів за час вимушеного прогулу задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у місті Києві від 15 лютого 2017 року № 87 про звільнення з посади начальника управління боротьби зі злочинами, пов'язаними із торгівлею людьми, полковника поліції ОСОБА_1.

3. Поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді начальника управління боротьби зі злочинами, пов'язаними із торгівлею людьми кримінальної поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві.

4. Стягнути з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь позивача ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 лютого 2017 року по 26 лютого 2018 року у розмірі 112 053 грн. 97 коп.

5. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління боротьби зі злочинами, пов'язаними із торгівлею людьми кримінальної поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві та стягнення з Головного управління Національної поліції у місті Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 7754, 60 гривень.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда