Рішення № 72392265, 14.02.2018, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/2623/17

провадження №: 2/398/327/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

"14" лютого 2018 р. м. Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді Коліуш Г.В., з участю секретаря судового засідання Безкоровайної А.І., Замкової Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Олександрії цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання правочину недійсним, стягнення коштів та моральної шкоди,

за участю позивача – ОСОБА_1

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду, з урахуванням уточненої позовної заяви, з позовом про визнання недійсним з моменту вчинення Договору фінансового лізингу від 08.04.2017 року №733, укладеного між ним та відповідачем, стягнення з відповідача на його користь грошових коштів в сумі 60 300 грн., моральної шкоди у розмірі 5000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 квітня 2017 року позивач уклав відповідачем договір фінансового лізингу № 733, предметом якого є придбання автомобіля марки ZAZ Vida вартістю 9 650,74 доларів США, що еквівалентно 272 500,00 грн., на виконання умов якого позивач перерахував на користь відповідача 60 300 грн. Вважає, що оспорюваний договір в порушення вимог діючого законодавства не посвідчений нотаріально, розмір платежів та вартість предмету лізингу зазначена в іноземній валюті, був укладений під впливом обману та із застосуванням нечесної підприємницької практики, зокрема, позивач отримав нечітку, неправдиву інформацію стосовно оспорюваного договору, дії відповідача є забороненими, при умові належного роз’яснення його усіх умов та наслідків даного договору, позивач не погодився б на його укладення, договір таким, що не відповідає чинному законодавству, грубо порушує його права як громадянина України, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним та не відповідає внутрішній волі позивача на момент укладення договору, його права як споживача порушені, винними діями відповідача йому нанесено моральну шкоду тощо.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав, зазначених в позовній заяві, зазначив, що його ввели в оману представники відповідача при укладенні договору, він неодноразово телефонував та приїзжав до офісу відповідача, але представники відповідача відмовлялися спілкуватися, 19.1.2017 року він звернувся з заявою про розірвання оспорюваного договору та повернення коштів, але відповіді по цей час не отримав, гроші не повернуті, в нього стався нервовий зрив, коли він усвідомив, що його ошукали, негаразди в сім’ї, для них це велика сума, для того, щоб сплатити 60300 грн, йому довелося взяти позику у роботодавця та забрати платежі за земельний пай за п’ять років вперед.

Представник відповідача в судове засідання повторно не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причину неявки суду не повідомив. Враховуючи згоду позивача, суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності з точки зору належності, допустимості і взаємозв’язку, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

В силу ст. 10, ст. 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України.

Згідно з положенням ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються цим законом, положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Судом встановлено, що 08 квітня 2017 року між позивачем та відповідачем укладений договір фінансового лізингу №733, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - транспортний засіб ZAZ Vida, вартістю станом на дату підписання договору 9 650 доларів США 74 центи з урахуванням ПДВ, що становить 272 500 грн. у власність та передати предмет лізингу у користування позивачу на умовах, передбачених договором, а останній у свою чергу взяв на себе зобов'язання прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами договору (а.с. 9-23). На виконання умов даного договору позивачем, згідно з квитанцією №0.0.741148890.1 від 08 квітня 2017 року на рахунок відповідача було сплачено 19000 грн. комісії за організацію по договору фінансового лізингу № 733 від 08 квітня 2017 року та згідно з квитанцією №N10S352312 від 25.04.2017 року позивачем сплачений аванс по договору лізингу №733 від 08.04.2017 року в розмірі 41300,00 грн. Рекомендованим листом позивачем на адресу відповідача було направлено заяву про розірвання оспорюваного договору та повернення сплачених коштів, однак відповіді не надійшло, кошти не повернуті.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачені самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з якою умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів»); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Згідно з укладеним між сторонами договором лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу) лізингоодержувачу, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати передбачені договором платежі (пункти 1.3, 3.3.1, 3.3.3 договору).

Відповідно до п. 8.3 договору гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, визначений на дату укладення договору, може змінюватися в разі зміни обмінного курсу долара США до гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця. Усі планові платежі сплачуються лізингоодержувачем на умовах, передбачених договором, планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно з обмінним курсом долара США до гривні на дату фактичного зарахування платежу на рахунок лізингодавця (пункт 8.5). Зі змісту договору також слідує, що за невиконання своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20% від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку поверненню не підлягає (пункт 12.1 договору).

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, з огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положення статті 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог статей 638, 655, 691 ЦК України. Відповідно до пункту договору 10.1 лізинговим періодичним платежем є платіж, що сплачується кожного місяця лізингоодержувачем на користь лізингодавця відповідно до графіку сплати лізингових платежів. Кожний лізинговий періодичний платіж включає: відсотки (проценти) за користування обсягом фінансування в розмірі 20% річних на залишок частини від обсягу фінансування (винагорода лізингодавця за отримане у лізинг майно); частину від обсягу фінансування (сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу); комісію за супроводження договору в розмірі 6%. Зі змісту оспорюваного договору вбачається, що сторони не погодили постачальника (продавця) автомобіля, остаточно не визначили вартості предмета лізингу.

Таким чином, на момент укладення договору фінансового лізингу лізингоодержувач був позбавлений можливості ознайомитися з обсягом своїх грошових зобов'язань та графіком лізингових платежів, що свідчить про невизначеність загального обсягу грошових зобов'язань лізингоодержувача. Згідно з п. 12.14 договору лізингу, у випадку необґрунтованої відмови від прийняття предмету лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір та вимагати від лізингоодержувача сплати на користь лізингодавця неустойки (штраф) у розмірі 10% від вартості предмета лізингу. Також лізингоодержувач зобов’язаний компенсувати всі понесені витрати лізингодавця з реєстрації та страхування предмета лізингу. У такому випадку лізингодавець не повертає лізингоодержувачу сплачені ним на виконання даного договору кошти.

Разом з тим, зазначений пункт договору суперечить ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якою передбачено право споживача на одержання відповідної компенсації від продавця у зв'язку з розірванням або невиконанням умов договору та є несправедливим. Крім того, достроково погасити лізингові платежі можливо не раніше ніж через 12 (дванадцять) календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем (п. 3.4.5), що свідчить також про порушення прав споживача.

Також суд відмічає, що предметом договору лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Відповідно до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Відповідно до оспорюваного договору фінансового лізингу предметом лізингу є транспортний засіб ZAZ моделі Vida, комплектації/ модифікації Standart з об’ємом двигуна 1,5, типу КПП МТ, приводом 4х2. Таким чином, у даному випадку у суду відсутні підстави вважати, що предмет лізингу є індивідуально визначеною річчю, оскільки в договорі відсутні ознаки, які можуть бути властиві тільки йому, зокрема рік випуску, колір, номер кузова, шасі, та інше, що є порушенням вимог чинного законодавства.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»). Також, відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Тобто, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно зі ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню. Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Така ж саме правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі №6-648цс16.

Отже, враховуючи зазначені вище норми цивільного законодавства, оскільки договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не спрямований на настання правових наслідків зі сторони відповідача щодо купівлі для позивача автомобіля та передачі йому придбаного транспортного засобу, предмет договору фінансового лізингу є неконкретизованим, при укладенні договору не дотримано положення законодавства щодо нотаріального посвідчення договору та відсутність у відповідача ліцензії на здійснення фінансових послуг, суд приходить до висновку про задоволення позову та визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача сплачених останнім грошових коштів у розмірі 60 300 грн.

Що стосується стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода зокрема полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Вислухавши пояснення позивача на обгрунтування розміру моральної шкоди, дослідивши матеріали справи, враховуючи обсяги понесених матеріальних витрат, суд вважає, що діями відповідача позивачу була заподіяна моральна шкода, оскільки це призвело до порушення звичного способу його життя;, істотних вимушених негативних змін у житті, порушило нормальні сімейні стосунки, змусило позивача витрачати час на оформлення документів, необхідність звернення за юридичною допомогою, звернення до суду тощо. За таких обставин та, виходячи із засад розумності та справедливості, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 640,00 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 264, 265, 280 – 282, 284, 352, 354, пп.15.5 пп.15 п. 1 Розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ 40481805, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бориспільська, 9 корп. 57, офіс 57/1, м.Київ, вул. Бориспільська, будинок 26-Б, кімната 32-Б) - задовольнити .

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 733, укладений 08 квітня 2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ 40481805, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бориспільська, 9 корп. 57, офіс 57/1, м.Київ, вул. Бориспільська, будинок 26-Б, кімната 32-Б) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) 60 300 (шістдесят тисяч триста ) гривень 00 коп., сплачених за договором фінансового лізингу № 733 від 08 квітня 2017 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна (код ЄДРПОУ 40481805, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бориспільська, 9 корп. 57, офіс 57/1, м.Київ, вул. Бориспільська, будинок 26-Б, кімната 32-Б) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2) моральну шкоду в розмірі 5 000 (п’ять тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ 40481805, місцезнаходження: м. Київ, вул. Бориспільська, 9 корп. 57, офіс 57/1, м.Київ, вул. Бориспільська, будинок 26-Б, кімната 32-Б) в дохід держави судовий збір в розмірі 640,00 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Кіровоградської області через Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 23 лютого 2018 року.

Суддя Коліуш Г.В.