Рішення № 72391729, 23.02.2018, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2018 р. м. Чернівці Справа № 824/833/17-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дембіцького П.Д., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області в якому просить визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області оформлену листом від 30.08.2017 року № Г-2763/0-2374/6-17, щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 1,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля) на території Мошанецької сільської ради, урочище «Біля курятника», Кельменецького району ( за межами населеного пункту).

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 1,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля) на території Мошанецької сільської ради, урочище «Біля курятника», Кельменецького району (за межами населеного пункту).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що представник позивача у липні 2017 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області з заявою про надання надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 1,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля) на території Мошанецької сільської ради, урочище «Біля курятника», Кельменецького району ( за межами населеного пункту).

Звернення відповідачем розглянуто та листом від 30.08.2017 року № Г-2763/0-2374/6-17 відмовлено у задоволенні заяви, обґрунтовуючи тим, що під час розгляду поданих матеріалів встановлено, що вони не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Однак, позивач не погоджується з такою відмовою, посилаючись на те, що оскільки відповідач є органом, який надає дозволи на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність, то у своїй відмові, оформленій листом від 30.08.2017 №Г-2763/0-2374/6-17, зобов'язаний зазначити конкретні підстави для відмови у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою для відведення земельних ділянок, передбачені Земельним кодексом України, а відтак вважає, що така відмова є протиправною та підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позові.

Відповідач позов не визнав, надав заперечення на позов, а також пояснення у судовому засіданні та зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 року № 413 встановлено обов'язок Держгеокадастру та його територіальних органів формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, які передаються в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області та зобов'язано Держгеокадастр та його територіальні органи надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації, відповідно до зазначених переліків.

При цьому, законодавець чітко передбачив, що підставою для відмови щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою є невідповідність вимогам нормативно-правових актів (ч.7 ст. 118 Земельного кодексу).

На думку відповідача, позиція Головного управління є законною та такою, що відповідає вимогам земельного законодавства, оскільки, місце розташування земельної ділянки, яку Позивач бажав отримати у власність, для ведення особистого селянського господарства, не відповідає вимогам нормативно-правових актів.

Відповідач вважає позовні вимоги Позивача необгрунтованими та безпідставними, в той час, як надану Головним управлінням відмову про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність такою, що цілком відповідає законодавству. З урахуванням зазначених обставин, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач, в судове засідання не з'явився, явку представника не забезпечив, про причини неприбуття не повідомили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується матеріалами справи.

У судовому засіданні на обговорення поставлено питання щодо розгляду справи у порядку письмового провадження. Представник позивача щодо розгляду справи у порядку письмово провадження не заперечував.

Частиною 3 статті 194 КАС України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи приписи ст. 194 КАС України, суд вважає, що подання особами, які беруть участь у справі клопотання про розгляду справи без їхньої участі не є перешкодою для розгляду і вирішення справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе та доцільне розглянути дану адміністративну справу без участі сторін по справі на підставі наявних в ній матеріалів в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані письмові докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, судом встановлено наступне.

З урахуванням досліджених матеріалів встановлено, що 31.07.2017 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 1,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля) за межами населеного пункту с. Мошанець, урочище «Біля курятника», Кельменецького району.

Листом від 30.08.2017 р. за № Г-2763/0-2674/6-17 відповідач відмовив в задоволенні заяви позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 1,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля) за межами населеного пункту с. Мошанець, урочище «Біля курятника», Кельменецького району. Відмова вмотивована тим, що під час розгляду поданих позивачем матеріалів, встановлено, що вони не відповідають вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. (а.с.27).

Судом з метою з’ясування обставин справи було зобов’язано сторони надати письмові докази на підтвердження, або спростування позовних вимог. З урахуванням заявлених клопотань позивача, відповідача, оголошувалася перерва у зв’язку з необхідністю витребування письмових доказів щодо підтвердження обставин правомірності прийняття спірного рішення та необхідністю виклику для допиту як свідків посадових осіб.

Оскільки позивачем на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги не було надано достатньо доказів для встановлення обставин справи, суд відповідно до вимог ч. ч. 4,5 ст. 11 КАС України (у редакції, чинній на момент витребування доказів) зобов’язував сторони надати суду письмові докази, які б вказували на законність підстав прийняття спірного рішення та інші документи, які мали значення для розгляду справи, у зв’язку з чим розгляд справи неодноразово зупинявся.

Частиною 1 статті 69 КАС України (у редакції, чинній на момент витребування доказів) передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Водночас, судом у порядку п. 4-5 статті 11, ст. ст. 69, 71 КАС України (у редакції, чинній на момент витребування доказів) витребувано у відповідача матеріали, які стали підставою прийняття оскаржуваного рішення.

Дослідженням письмових доказів, а саме матеріалів які стали підставою для прийняття спірного рішення, наданих відповідачем, встановлено, що 31.07.2017 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Чернівецькій області з заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення. (а.с. 84, 25-26).

Із змісту заяви видно, що позивач просив передати у власність земельну ділянку орієнтованою площею 1,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення (рілля) за межами населеного пункту с. Мошанець, урочище «Біля курятника», Кельменецького району. (а.с. 25-26).

Дослідженням додатку до заяви, встановлено, що до заяви позивач долучив лише копію карти викопіювання з проекту меж Мошанецької сільської ради. Із змісту наданих документів встановлено, що додатки зазначений у заяві не характеризує місце розташування земельної ділянки, її площу та розміри та не відповідає встановленому порядку.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України та статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Статтею 3 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) встановлено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частинами 1 - 3 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

З урахуванням норм ЗК України вбачається, що отримати земельну ділянку у власність із земель державної або комунальної власності можливо шляхом безоплатної приватизації земельної ділянки або в порядку продажу, передбаченим цим Кодексом.

Частиною 6 статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 вказаної статті ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі, якщо у місячний строк із дня реєстрації клопотання Верховна ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статті 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Системний аналіз наведених норм закону дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається із відповідним клопотанням щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК України органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Відповідно до ч. ч. 4 та 5 статті 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян в межах норм, визначених цим кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 га.

Відповідно до частини 2 статті 22 ЗК України до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам України для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Правові, організаційні, економічні та соціальні засади ведення особистого селянського господарства визначено Законом України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 р. № 742-IV (далі – Закон № 742-IV).

Відповідно до статті 1 цього Закону особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Статтею 3 Закону № 742-IV визначено, що дія цього Закону поширюється на фізичних осіб, яким у встановленому законом порядку передано у власність або оренду земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

За результатами розгляду вищевказаної заяви, Головне управління Держгеокадастру в Чернівецькій області 30.08.2017 року за № Г-2763/0-2374/6-17 надало відповідь та роз'яснило порядок отримання земельної ділянки, надання у власність для ведення особистого селянського господарства та надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення у власність орієнтовною площею 1,0 га. (а.с. 27).

З урахуванням досліджень письмових доказів, заперечень, пояснень сторін, суд приходить до висновку, про те, що позивач не дотримався вимог частини шостої статті 118 ЗК України, а саме на розгляд відповідачу надав матеріали, які не відповідають вимогам законів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно частини першої та другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням дослідження письмових доказів, письмових пояснень, заперечень, вимог Закону, суд приходить до висновку, що приймаючи рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідач, діяв у межах та у спосіб встановлений Законом.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність порушень з боку відповідача при прийнятті спірного рішення про відмову наданні у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 30.08.2017 року.

Статтею 19 Конституції України передбачено, органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю (ч. 1 ст. 5 КАС України).

Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи вище викладене та не встановивши в судовому засіданні факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд не вбачає правових підстав для задоволення заявленого адміністративного позову.

Під час судового розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними засобами доказування правомірність оскаржуваного рішення (висновку), а тому позов не підлягає задоволенню.

З урахуванням зазначених обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити дії.

У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 250 КАС України, суд, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статтей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя П.Д. Дембіцький