Ухвала суду № 72388011, 22.02.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/803/17

Провадження № 11-кп/779/13/2018

Категорія ст. 286 ч.2 КК України

Головуючий у 1 інстанції Кардаш О. І.

Суддя-доповідач Кукурудз

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2018 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Кукурудза Б.І.,

суддів Гриновецького Б.М., Шкрібляка Ю.Д.,

секретаря судового засідання Шемрай Г.А.,

з участю прокурорів Романовського І.О., Боровика С.О.,

ОСОБА_1

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

потерпілого ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12016090170001581 за апеляційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2, на вирок Калуського міськрайонного суду Івано – Франківської області від 11 жовтня 2017 року, відносно ОСОБА_2 за ст. 286 ч.2 КК України, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2 Івано – Франківської області, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3 А/ 42, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_4, не одруженого, не працюючого, згідно ст. 89 КК України не судимого, -

в с т а н о в и л а :

В апеляційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_5 не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, вважає що вирок Калуського міськрайонного суду є незаконний, з підстав невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості, передбачених ст. 409 ч.2 КПК України. Зазначає, що призначення судом першої інстанції такої м’якої міри покарання особі, яка вчинила тяжкий злочин, нівелює основоположне завдання кримінального покарання як однієї із найважливіших форм кримінально – правового впливу – виправлення засудженого і запобігання вчиненню нових злочинів як ним, так і іншими особами. Просить вирок Калуського міськрайонного суду від 11.10.2017 року, яким ОСОБА_2 визнано винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, скасувати з підстав невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості.

Ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України та призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Захисник ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 в поданій апеляційній скарзі вважає, що вирок Калуського міськрайонного суду від 11 жовтня 2017 року ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, судом допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також не відповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а тому він є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню. Крім цього, зазначає що висновок суду про те, що ОСОБА_2 вчинив ДТП в стані алкогольного сп’яніння є припущенням суду, яке суперечить дійсним обставинам справи та є недоведеним. Просить скасувати вирок Калуського міськрайонного суду Івано – Франківської області від 11 жовтня 2017 року. Ухвалити новий вирок, яким виключити обставину, що обтяжує покарання «вчинення ОСОБА_2 злочину в стані алкогольного сп’яніння», як недоведену.

Призначити ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 69 КК України нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ст. 286 ч.2 КК України – 1 рік позбавлення волі та із застосуванням ст. 75 КК України – звільнити від відбування покарання з випробуванням встановивши іспитовий строк тривалістю 1 рік.

Звільнити ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі пункту «д» статті 1 Закону України «Про амністію у 2016 році»

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України та призначено покарання – три роки позбавлення волі із позбавленням права керувати транспортними засобами на два роки.

Запобіжний захід ОСОБА_2 – домашній арешт, залишено без змін до вступу вироку в законну силу.

Цивільний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь потерпілого ОСОБА_4 10 098,95 грн. матеріальної шкоди та 60 000 грн. моральної шкоди та 800 грн. витрат за надання правової допомоги.

У відповідності до вимог ст. 88 ЦПК України стягнуто з ОСОБА_2 в користь держави судовий збір в розмірі 701 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави витрати на проведення експертиз в сумі 3740,10 грн. (висновки № 4.2-1/17 від 20.02.2017 року, № 4.2-31/17 від 07.02.2017 року, № 1.2 -50/17 від 16.02.2017 року).

Питання речових доказів вирішено у відповідності до положень ст. 100 КПК України.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 керуючи транспортним засобом, вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої, за наступних обставинах.

16.12.2016 року приблизно о 10 год. 55 хв. в світлу пору доби, суху погоду, водій ОСОБА_2, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, що знижує реакцію та унеможливлює належним чином оцінити дорожню обстановку, керуючи автомобілем НОМЕР_2, під час виконання маневру повороту ліворуч на перехресті вулиць Долинської - Окружної у м. Калуші, в напрямку вулиці Окружної, проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку та стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, з’їхав автомобілем на праве узбіччя дороги, своєчасно не вжив заходів до зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди та вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_6, яка в цей час йшла у попутному напрямку правим узбіччям вул. Окружної

При цьому водій ОСОБА_2 порушив Правила дорожнього руху України, а саме:

п.2.3, згідно якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов’язаний:

б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі;

п.2.9 відповідно з яким водіям забороняється:

а) керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп’яніння ;

п. 10.1, який зобов’язує водія перед будь-якою зміною напрямку руху переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

п.12.1, який вказує, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен урахувати дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;

п. 12.3., згідно якого, водій в разі виникнення небезпеки для руху, або перешкоди, яку водій об’єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості, або ж до зупинки транспортного засобу або небезпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди.

В результаті порушення ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України відбулась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої ОСОБА_6 померла від закритої черепно-мозкової травми з крововиливами в м’які покриви голови, під м'яку мозкову оболонку, в речовину головного мозку, синцями та забійною раною в ділянку голови, яка ускладнилася набряком та стисненням головного мозку.

Під час апеляційного розгляду:

- обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник ОСОБА_3 підтримали свою апеляційну скаргу просили її задовольнити, щодо апеляційної скарги прокурора заперечили, просили залишити її без задоволення;

- прокурор, підтримав подану апеляційну скаргу просив її задовольнити, щодо апеляційної скарги захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 заперечив, просив залишити її без задоволення;

- потерпілий ОСОБА_4 з приводу поданих апеляційних скарг, покладається на розсуд суду.

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вирок суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Ухвалений вирок судом першої інстанції в силу ст. 370 КПК України є законним, обґрунтованим і вмотивованим, на підставі об’єктивно з’ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, і відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження і його висновок про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України, ґрунтується на зібраних і досліджених належних і допустимих доказах, яким дано обґрунтовану правову оцінку.

Прокурор в апеляційній скарзі посилається на те, що суд першої інстанції призначив ОСОБА_2 надто м’яке покарання, яке суперечить тяжкості скоєного кримінального правопорушення, передбаченого ст. 12 КК України.

Однак, на думку колегії суддів призначаючи покарання обвинуваченому суд першої інстанції, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання в силу ст. 66, 67 КК України, тобто дотримався вимог ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання.

При цьому, як вбачається з вироку, судом враховано характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується позитивно (а.с. 127), на «Д» обліку в психіатра та нарколога не перебуває (а.с. 123,124), є учасником бойових дій, брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпечував її проведення і захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі проведення антитерористичної операції (Донецькій та Луганській областях).

Також судом визнано обставинами, що пом’якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_2 в силу ст. 66 КК України : часткове визнання вини та часткове відшкодування заподіяної шкоди (а.с. 37). Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого відповідно до ст. 67 КК України є вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння.

Окрім цього, судом першої інстанції було враховано те, що ОСОБА_2 хоч і вчинив необережний, проте тяжкий злочин, при цьому, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, що підтверджується довідкою з ОНД, свідомо сів за кермо автомобіля, чим поставив у небезпеку не тільки своє життя та здоров’я, але й інших учасників дорожнього руху, внаслідок чого сталась дорожньо – транспортна пригода в результаті якої потерпіла ОСОБА_6 померла.

Стаття 65 КК України передбачає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Пленум Верховного суду України у своїй Постанові № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», п. 2, роз’яснив, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі – Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Виходячи з наведеного колегія суддів вважає, що призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_2 є необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а також справедливим щодо досягнення мети покарання виходячи з вимог ст. 50 КК України тому доцільності в призначенні більш суворого покарання колегія не вбачає.

Отже, доводи апеляційної скарги прокурора з приводу невідповідності призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі обвинуваченого в наслідок м’якості спростовуються висновками наведеними у вироку суду першої інстанції.

Таким чином, під час апеляційного розгляду не встановлено апеляційних підстав передбачених ст. 409 КПК України для скасування вироку суду та постановлення нового, а тому подана апеляційна скарга прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_5 є необгрунтованою, а покарання судом першої інстанції призначене без порушень кримінального та кримінального процесуального закону.

Щодо доводів наведених в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 з приводу того, що висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 вчинив дорожньо – транспортну пригоду в стані алкогольного сп’яніння є припущенням, яке суперечить дійсним обставинам справи та є недоведеним, на думку колегії суддів є безпідставними.

Частиною 1 ст. 94 КПК України встановлено правила оцінки доказів, відповідно до яких суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Під час оцінки судом першої інстанції доказів, наданих сторонами кримінального провадження щодо перебування обвинуваченого в стані алкогольного сп’яніння, судом дотримано вимоги ст. 94 КПК України та зроблено правильний висновок, що обвинувачений ОСОБА_2 в момент керування транспортним засобом і вчинення дорожньо-транспортної пригоди перебував у стані алкогольного сп'яніння.

Так, як вбачається з матеріалів кримінального провадження та встановлено безпосередньо в суді першої інстанції вчинення дорожньо – транспортної пригоди обвинуваченим ОСОБА_2 в стані алкогольного сп’яніння підтверджується показами свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, а також висновком Івано – Франківського обласного наркологічного диспансеру від 16.12.2016 року за результатами огляду, якого встановлено, що ОСОБА_2 перебував в стані алкогольного сп’яніння (а.с. 88). В крові ОСОБА_2 було виявлено етиловий спирт в концентрації 0,78 %.

Окрім цього, у висновку щодо результатів огляду міститься підпис самого обвинуваченого ОСОБА_2, жодних зауважень з приводу результатів та процедури огляду ним не зазначено. Також обвинувачений ОСОБА_2 під час проведення огляду на стан сп’яніння не повідомляв лікаря про те, що вживав алкоголь після дорожньо – транспортної пригоди.

Посилання захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 з приводу того, що судом першої інстанції не надано правової оцінки виявленим під час судового розгляду порушенням вимог Інструкції « Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції », а саме того факту, що не провівши за допомогою технічних засобів «Драгер» освідчення ОСОБА_9 на стан алкогольного сп’яніння, працівники поліції сказали йому сісти за кермо автомобіля і їхати в Калуський ВП, на думку колегії суддів є необґрунтованим.

Так, як захисником не враховано тієї обставини, що відповідно до розділу І пункту 8 Інструкції « Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції » у разі скоєння дорожньо – транспортної пригоди, унаслідок якої є особи, що загинули або травмовані, проведення огляду на стан сп’яніння учасників цієї пригоди є обов’язковим у закладі охорони здоров’я. Тобто огляд на місці зупинки транспортного засобу поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ і Держспоживстандартом не можливий.

Розділом ІІ пункту 9 даної Інструкції передбачено, що з метою забезпечення достовірності результатів огляду водіїв транспортних засобів, які мають бути оглянуті в закладах охорони здоров’я, поліцейський забезпечує доставку цих осіб до найближчого закладу охорони здоров’я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для його проведення.

Однак, як вбачається з вироку суду, а саме з показань свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_7, обвинуваченого ОСОБА_2І не було одразу доставлено в медичний заклад для проведення освідування, у зв’язку з тим, що в районі сталось ще одне ДТП та були проблеми в транспортному забезпеченні, а тому тільки о 17 годині інспектор Калуського відділу поліції повіз ОСОБА_2 та іншого водія на медичне обстеження в Івано – Франківський обласний наркологічний диспансер.

Врахувавши всі наведені вище обставини колегія судді вважає, що твердження захисника ОСОБА_3 про те, що 16.12.2016 року в період часу з 13 год. 00 хв. по 17 год. 00 хв. після вчинення дорожньо – транспортної пригоди, ОСОБА_2 перебуваючи в фойє Калуського відділення поліції декілька разів виходив в магазин де пив каву з коньяком є безпідставними, оскільки вони не підтвердженні належними та допустимими доказами.

Посилання захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 з приводу того, що її підзахисного слід звільнити від відбування покарання на підставі пункту «д» статті 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», оскільки кримінальне правопорушення яке він вчинив, відноситься до необережного злочину, який не є особливо тяжким, відповідно до ст. 12 КК України, на думку колегій суддів є необґрунтованим та безпідставним.

Так, як згідно пункту «е» статті 9 Закону України « Про амністію у 2016 році» амністія не застосовується до осіб, зазначених у статті 4 Закону України «Про застосування амністій в Україні», а також до осіб, яких засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, вчинене особою у стані алкогольного сп’яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

Судом першої інстанції встановлено вину обвинуваченого ОСОБА_2 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинили смерть потерпілої у стані алкогольного сп’яніння, тому зазначена обставина виключає можливість застосування до нього Закону України « Про амністію у 2016 році» та звільнення від відбування покарання.

Таким чином, під час апеляційного розгляду не встановлено апеляційних підстав передбачених ст. 409 КПК України для скасування вироку суду та постановлення нового, щодо звільненням обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України та застосування щодо нього Закону України «Про амністію у 2016 році».

З врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_5О та захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 слід залишити без задоволення, а вирок Калуського міськрайонного суду Івано – Франківської області від 11 жовтня 2017 року без змін.

Керуючись ст.ст. 404, 405,407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, ОСОБА_5 та захисника ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_2 залишити - без задоволення, а вирок Калуського міськрайонного суду Івано – Франківської області від 11 жовтня 2017 року про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Верховного суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий Б.І. Кукурудз

Судді: Б.М. Гриновецький

ОСОБА_10