Постанова № 72387260, 15.02.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 318/2474/16-ц Головуючий у 1-й інстанції: Васильченко В.В.

Провадження № 22-ц/778/95/18 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.

Воробйової І.А.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 травня 2017 року та на додаткове рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації, Відділу освіти, молоді та спорту Кам'янсько-Дніпровської районної державної адміністрації Запорізької області про поновлення строку звернення до суду з позовом про визнання незаконним і скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, відпускних та матеріальної допомоги на оздоровлення, -

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації, Відділу освіти, молоді та спорту Кам'янсько-Дніпровської районної державної адміністрації Запорізької області про поновлення строку звернення до суду з позовом про визнання незаконним і скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення невиплаченої заробітної плати, відпускних та матеріальної допомоги на оздоровлення.

В обґрунтування позову зазначала, що вона була прийнята на посаду вчителя історії у Кам'янсько-Дніпровський НВК на 2014-2015 навчальний рік з тижневим навантаженням 6 годин і 6 годин індивідуальної роботи з ученицею 11 класу.

Згідно наказу від 01.09.2014 року її було прийнято на роботу з 09.09.2014 року по 31.05.2015 року.

Наказом про припинення трудового договору її було звільнено з роботи з 29.05.2015 року, на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України.

Вважає, що накази суперечить один одному, оскільки а ні в заяві, а ні в наказі про прийняття на роботу не вказано, що її було прийнято тимчасово або на заміщення тимчасово відсутнього працівника. Факт укладання з нею у 2014 році трудового договору на визначений строк є підставою для визнання його недійсним у частині визначення строку. Крім того, з жодним наказом про звільнення її не було ознайомлено.

Вважає наказ про звільнення незаконним, оскільки трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 23 КЗпП України, вважаються такими, що укладені на невизначений строк.

Також вважає, що відбулося порушення її законних соціально-економічних прав в питанні надання щорічних відпусток. Так, по закінченні 2014-2015 навчального року вона написала заяву про надання їй щорічної відпустки з 15.06.2015 року. Їй було виплачено кошти в сумі 3779,28 грн. Пізніше директор НВК ОСОБА_4 повідомив, що треба повернути переплату в сумі 2521,27 грн., оскільки зроблена помилка. Вказану суму вона повернула, і їй було нараховано 1258,01 грн. Таким чином двічі знявши податок.

По закінченні 2015-2016 навчального року вона знову була позбавлена щорічної відпустки й оздоровчих коштів, шляхом незаконного наказу про звільнення від 31.05.2016 року за № 058.

Наприкінці 2015-2016 навчального року було оприлюднений об'єм педагогічного навантаження на 2015-2016 навчальний рік, де її прізвище було взагалі відсутнє. Відповідно до наказу № 058-к «Про припинення трудового договору» її без письмового попередження було звільнено ще 31.05.2016 року, проте лише 22.07.2016 року вона отримала копії відповідних заяв і витягів з наказів.

Вважає, вищезазначені дії відповідача незаконними.

Враховуючи вищевикладене просила суд скасувати накази про звільнення по Кам'янсько-Дніпровському відділу освіти, молоді і спорту від 29.05.2015 року № 096-к та від 31.05.2016 року № 058-к; поновити її на посаді вчителя Кам'янсько-Дніпровського НВК та зобов'язати відповідача виплатити заробітну плату за червень 2015 року й перераховані відпускні з оздоровчими за 2015 і 2016 роки.

Рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 травня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Додатковим рішенням Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_3 про скасування наказів та зобов'язання відповідача виплатити заробітну плату й перераховані відпускні залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду та додатковим рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду та додаткове рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Встановлено, що згідно виписки з єдиного державного реєстру юридичних осіб Відділ освіти, молоді та спорту Кам'янсько-Дніпровської РДА Запорізької області має статус юридичної особи з 18.11.1999 року і відповідно до п. 1.1 Положення, затвердженого розпорядження голови Кам'янсько-Дніпровської РДА № 574 від 19.12.2012 року є її структурним підрозділом.

У відповідності з п. 7.3 Положення начальник відділу освіти, молоді та спорту приймає на роботу та звільняє з роботи у порядку, передбаченому законодавством про працю, працівників структурного підрозділу, які не є державними службовцями, педагогічних працівників установ і закладів району приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Згідно наказу № 144-к від 01.09.2014 р. ОСОБА_3 була прийнята з 09.09.2014 р. по 31.05.2015 р. на посаду вчителя історії в навчально-виховний комплекс «Дитячий садок загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів». На підставі наказу № 096-к від 29.05.2015 р. звільнена з посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з закінченням строку договору.

Згідно наказу № 140-к від 01.09.2015 р. ОСОБА_3 була прийнята з 01.09.2015 р. по 31.05.2016 р. на посаду вчителя історії в навчально-виховний комплекс «Дитячий садок загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів». На підставі наказу № 058-к від 31.05.2016 р. звільнена з посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України, у зв'язку з закінченням строку договору.

Суд першої інстанції вирішуючи питання щодо позовних вимог з приводу скасування наказів про звільнення по Кам'янсько-Дніпровському відділу освіти, молоді і спорту від 29.05.2015 р. №096-к та від 31.05.2016 р. № 058-к та зобов'язання відповідача виплатити заробітну плату за червень 2015 року й перераховані відпускні з оздоровчими за 2015 і 2016 p.p. обґрунтовано виходив з того, що в силу приписів ст.60 ЦПК України (в редакції чинній на момент ухвалення судового рішення) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Виходячи зі змісту ч.3 ст.21 КЗпП України, лише за угодою сторін контрактом встановлюються строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника та умови розірвання договору.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальну середню освіту» призначення на посаду та звільнення з посади педагогічних працівників державного та комунального загальноосвітнього навчального закладу здійснюється відповідним органом управління освітою за поданням керівника загальноосвітнього навчального закладу.

ОСОБА_3 була прийнята на посаду вчителя історії навчально-виховного комплексу «Дитячий садок-загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Кам'янсько-Дніпровської районної ради за строковим договором у зв'язку з тим, що відсутні вакансії даної кваліфікації (працюючі вчителі історії мають педагогічне навантаження 12 год. при ставці 18 год.) а додаткові години, із варіативної складової та індивідуального навчання, передбачались річним навчальним планом тільки на даний навчальний рік.

ОСОБА_3 була прийнята на роботу відповідно до п. 2 ст. 23 Кодексу Законів про працю України, на визначений строк, встановлений за погодженням сторін, про що свідчить власноручно написана заява від 27.08.2014 року, погоджена з керівником закладу. Визначеним строком вважається 2014-2015 навчальний рік. Початок та закінчення навчального року встановлюється Міністерством освіти і науки України. Так, відповідно до листа Міністерства освіти і науки від 11.06.2014 № 1-9/303 «Про навчальні плани загальноосвітніх навчальних закладів та структуру 2014/2015 навчального року», 2014-2015 навчальний рік розпочинається 01.09.2014 року, завершується 29 (30) травня 2015 р. Навчальний заклад працює за п'ятиденним робочим тижнем. Враховуючи, що день звільнення - останній робочий день, ОСОБА_5 була звільнена 29.05. (п'ятниця) 2015 року згідно з п.2 ст.36 КЗпП України, у зв'язку з закінченням строку договору.

Судом вірно встановлено, що ОСОБА_3 не надала суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що після закінчення строку дії контракту сторони досягнули домовленості про продовження трудових відносин шляхом укладення нового контракту, рівно як і не надала доказів незаконності наказів про її звільнення.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Пунктом 2 ст. 23 КЗпП України передбачено можливість укладення трудового договору на будь-який строк, що встановлюється за погодженням сторін.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (п. 2 і 3 ст. 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк, а тому настання обумовленого терміну (у даному випадку «31 травня» є підставою для припинення трудового договору у зв'язку з закінченням строку.

Чинним законодавством передбачено, що власник, який бажає розірвати трудові відносини, повинен не пізніше, ніж в останній день роботи працівника за строковим договором, видати наказ про його звільнення на підставі п.2 ст. 36 КЗпП України. Особливістю припинення трудових відносин у зв'язку із закінченням строку трудового договору є те, що працівник не повинен подавати відповідної заяви про звільнення, а роботодавець не зобов'язаний попереджати працівника про звільнення. Адже сторони домовилися про припинення договору заздалегідь, ще при його укладенні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач мав право звільнити позивача у зв'язку із закінченням дії контракту, оскільки не пролонгація цього контракту та не підписання нового контракту на наступний день закінчення строку дії цього контракту є підставою для припинення разом з цим контрактом будь-яких трудових відносин між сторонами та звільнення працівника на підставі п.2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

ОСОБА_3, як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції не надала жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що вона зверталася до роботодавця із заявою про надання їй відпустки, виплату компенсаційних виплат, а також на підтвердження того, що вона була задіяна у навчальному процесі в червні 2015 року.

Судом вірно встановлено, що на виконання припису Головного управління держпраці у Запорізькій області від 17.03.2017 року № 08-31-0020/0307-0171, ОСОБА_3 зараховано на особисту картку недораховану суму належних їй компенсаційних виплат, а отже, вимога зобов'язати відповідача виплатити заробітну плату за червень 2015 року й перераховані відпускні з оздоровчими за 2015 і 2016 p.p. також задоволенню не підлягає.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності суд приходить до висновку про те, що звільнення позивачки на підставі п.2 ч.1 ст, 36 КЗпП України проведено Відділом освіти, молоді та спорту Кам'янсько-Дніпровської районної державної адміністрації Запорізької області з дотриманням вимог чинного законодавства.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, щодо відповідача у справі - Департаменту освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації, то суд вірно зазначив, що позивачка оскаржує накази відділу освіти, молоді і спорту Кам'янсько-Дніпровської РДА Запорізької області від 29.05.2015 № 096-к та від 31.05.2016 №058-к., які не є наказами Департаменту.

На підставі п. 6 ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань: науки, освіти, культури, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, сім'ї, жінок, молоді та дітей. Відділ освіти, молоді і спорту Кам'янсько-Дніпровської РДА є структурним підрозділом Кам'янсько-Дніпровської РДА.

Відповідно до Положення про Департамент, затвердженого розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації від 30.03.2016 № 130, Департамент здійснює лише керівництво та контроль за діяльністю структурних підрозділів освіти і науки районних державних адміністрації.

Згідно ст. 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» накази керівників структурних підрозділів місцевої державної адміністрації, що суперечать Конституції України, іншим актам законодавства, рішенням Конституційного Суду України та актам міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, можуть бути скасовані головою місцевої державної адміністрації, відповідним міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку, про те, що Департамент не є суб'єктом права вимоги чи несення відповідного обов'язку відносно трудового спору з ОСОБА_3, та не є неналежним відповідачем у справі.

Доводи ОСОБА_3 щодо поважності причин не звернення її до суду у встановлений чинним законодавством строк за захистом порушених прав через хворобу та догляд за дитиною є необґрунтованим, оскільки норми ст. 233 КЗпП України щодо строків звернення до суду із позовом про вирішення трудового спору є імперативними і застосовуються судом незалежно від заяви сторони спору. Тому як встановлено під час розгляду даної справи, такий строк позивачкою було пропущено і останньою поважних причин його пропуску наведено не було. Звернення позивачки з відповідними заявами до відповідачів, Управління Держпраці у Запорізькій області, Урядової гарячої лінії, Запорізької обласної організації профспілки працівників освіти і науки України, для відновлення її порушених прав не є поважними причинами пропуску зазначеного місячного строку, оскільки вона не була позбавлена можливості (зокрема і через хворобу чи тощо) вчасно звернутися із відповідним позовом безпосередньо до суду в порядку приписів, встановлених ст. 233 КЗпП України.

Відповідно до приписів ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Стаття 234 КЗпП України передбачає можливість поновлення судом строків, передбачених ст. 233 КЗпП України у разі пропуску їх з поважних причин.

За змістом п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 (зі змінами, внесеними постановами від 01 квітня 1994 року № 4, від 26 жовтня 1995 року, 18 та від 25 травня 1997 року № 15) «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлені ст.ст. 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

У кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені в обґрунтуванні клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Судом першої інстанції вірно встановлено з пояснень позивача, що вона була ознайомлена з наказом про звільнення ще 22.07.2016 року, однак з позовом до суду особисто звернулася лише 31.10.2016 року, пояснюючи це тим, що мала намір більш якісно та ґрунтовно підготуватися до судового процесу. З огляду на зазначене суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову про поновлення на роботі у зв'язку з неповажністю причин пропуску, передбаченого ст. 233 КЗпП України строку звернення до суду із заявою про вирішення трудового спору.

Колегія суддів дійшла до висновку про безпідставність задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Таким чином рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, висновки суду є обґрунтованими, передбачених законом підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

Доводи апеляційних скарг, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Наведені в апеляційних скаргах доводи скаржника не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення апелянтом норм процесуального закону.

Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, доводи апеляційних скарг є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 травня 2017 року та додаткове рішення Кам'янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 04 грудня 2017 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 23 лютого 2018 року.

Головуючий:

Судді: