Рішення № 72385471, 19.02.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2018 р. Справа№234/9917/17

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Циганенка А.І., за участю секретаря судового засідання Притули С.С., позивача ОСОБА_1, представника відповідача Євтіхієвої К.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3, до Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

6 липня 2017 року позивач, ОСОБА_1, в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3, звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача, Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області, про зобов'язання вчинити певні дії. Позовні вимоги вмотивовані тим, що ОСОБА_3 через релігійні переконання не бажає отримувати ID-паспорт з безконтактним електронним носієм, а тому відповідач безпідставно відмовив у видачі паспорта громадянина України на бланку у вигляді паспортної книжечки. З посиланням на статті 6, 21, 22, 24, 28, 32, 35 Конституції України, статті 6, 11 Закону України "Про інформацію", статтю 7 Закону України "Про єдиний Державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", "Положення про паспорт громадянина України", з урахування уточнених позовних вимог, позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не оформлення паспорта громадянина України неповнолітньому ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 у формі паспортної книжечки;

- зобов'язати відповідача оформити та видати ОСОБА_3 бланк паспорта у формі паспортної книжечки.

12 липня 2017 року ухвалою Краматорського міського суду Донецької області було відкрито провадження у даній справі.

7 грудня 2017 року в? ункту 2 астини 1 атті 22 одексу адміністративного судочинства , в редакції Закону №2136-VIII від 13.07.2017, ухвалою Краматорського міського суду Донецької області а а передана на розгляд Донецького окружного адміністративного суду.

Згідно пункту 10 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року (далі - КАС України), справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

22 грудня 2017 року згідно ухвали суду розгляд справи продовжено за правилами спрощеного позовного провадження.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги просила їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Додатково пояснила, що відповідь на заяву про відмову від імені неповнолітньої дитини від документів, що містять безконтактний електронний носій, була отримана у лютому 2017 року під час відвідування Краматорського МВ ГУ ДМС у Донецькій області. Заяву-анкету встановленого зразку на отримання паспорту вона не подавала, оскільки цього не запропонував посадовець відповідача.

У судовому засіданні представник відповідача позов не визнала, надала пояснення аналогічні викладеним у відзиву на адміністративний позов. В поданому відзиву на адміністративний позов, позовні вимоги не визнала, просила відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що запровадження в Україні біометричних паспортів обумовлене Планом дій до введення безвізового режиму з Євросоюзом, схваленим у листопаді 2010 року. Частиною 4 статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» передбачено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Крім того, прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», з 1 листопада 2016 року припиняється. Оскільки Краматорський міський відділ ГУ ДМС України в Донецькій області на момент звернення позивача був забезпечений відповідним обладнанням для оформлення картки, тому оформлення паспорта зразка 1994 року у вигляді книжечки вважає неможливим.

Крім того, представник відповідача зазначила, що позивачем не подавалася заява-анкета для видачі паспорта встановленого зразка, як того вимагає чинне законодавство, а тому заява позивача від 11 жовтня 2016 року, була розглянута та відповідь на неї була надана в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян».

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові заяви по суті спору, докази надані учасниками справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Вирішуючи питання щодо строку звернення до суду з даним позовом, суд виходив з наступного.

Адміністративний позов було подано до Краматорського міського суду Донецької області 6 липня 2017 року. Позивач зазначила, що отримала відповідь на заяву від 11 жовтня 2017 року в лютому 2017 року. Представник відповідача не надала доказів, які б спростовували пояснення позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що адміністративний позов поданий в строк установлений законом.

11 жовтня 2000 року відділом реєстрації актів громадянського стану м. Краматорська Донецької області було видано свідоцтво про народження ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьками якого записані: ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с.4).

11 жовтня 2016 року ОСОБА_1, мати неповнолітнього ОСОБА_3, була подана на ім'я в.о. начальника Краматорського МВ ГУ ДМС України в Донецькій області "Заява про відмову від імені неповнолітньої дитини від документа, що містить безконтактний електронний носій", яка була зареєстрована за вхідним №3989 від 11.10.2016. В заяві ОСОБА_1 просила оформити та видати її неповнолітньому сину ОСОБА_3 паспорт громадянина України виключно у формі паспортної книжечки без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, а у разі наявності інформації про дититну в Єдиному державному демографічному реєстрі, вимагала знищити таку інформацію та скасувати унікальний номер запису в реєстрі. Просила надати письмову відповідь відповідно до Закону України "Про звернення громадян". Разом із заявою були надані копія свідоцтва про народження дитини, дві фотокартки 3х4,5, довідка з міста проживання, копії документів, що підтверджують батьків (а.с. 7).

21 жовтня 2016 року відповідачем було надано письмову відповідь вих. № 50-7063, якою до відома позивача було доведено, що згідно постанови КМУ №320 від 25.03.2016, в редакції постанови КМУ № 745 від 26.10.2016, запроваджено оформлення і видача паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм (а.с.6).

При прийнятті рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вирішуючи питання про правомірність дій відповідача, суд вважає за необхідне перевірити їх на відповідність законодавству, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, тобто на день звернення позивача із заявою, датованою 11 жовтня 2016 року.

Стаття 1 Закону України від 18.01.2001 № 2235-III, в редакції від 28.01.2016 № 957-VII, «Про громадянство» визначає громадянство, як правовий зв'язок особи між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Відповідно до пункту 1 статті 5 вказаного Закону документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.

Законом України від 20.11.2012 №5492-VI, в редакції Закону від 14.07.2016 № 1474-VIII, «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (надалі - Закон №5492-VI) визначені правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.

Згідно зі статтею 13 Закону №5492-VI до документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення відноситься, зокрема, паспорт громадянина України.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що, зокрема, паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Частиною 4 даної статті особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.

Частинами 1-2 статті 14 Закону №5492-VI встановлено, що форма документа встановлюється цим Законом.

Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Відповідно до частини 1-2 статті 15 Закону №5492-VI бланки документів, які містять безконтактний електронний носій, виготовляються відповідно до вимог державних (національних) та міжнародних стандартів та з урахуванням рекомендацій Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO) і повинні мати ступінь захисту, що унеможливлює їх підроблення. Бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 статті 21 Закону №5492-VI визначено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, яка містить безконтактний електронний носій. При цьому за приписами частини 2 цієї статті кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.

До паспорта громадянина України вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім'я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; ) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово "відмова" (частина 7 статті 21 Закону № 5492).

Як вказувалось вище, бланки документів виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Єдині зразки та технічні описи бланків документів затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 «Про затвердження бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова №302).

На момент звернення позивача із заявою, тобто на 11 жовтня 2016 року, Постанова №302 діяла в редакції постанови Кабінету Міністрів України №1132 від 23.12.2015.

Згідно пунктам 4, 5 Постанови №302 паспорт видається не пізніше ніж через 30 календарних днів з дня оформлення заяви-анкети для його отримання або не пізніше ніж через 10 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети для його термінового отримання. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Особам, які через свої релігійні переконання відмовляються від отримання такого паспорта, оформляється паспорт, що не містить безконтактного електронного носія.

Підпунктом 1 пункту 17 Постанови №302 визначено, що оформлення, обмін та видача паспорта здійснюються, зокрема, особі, яка досягла шістнадцятирічного віку, - на підставі її особистої заяви-анкети.

Станом на 11 жовтня 2016 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, досягнув шістнадцятирічного віку.

Судом встановлено, що 11 жовтня 2016 року ОСОБА_1 подала відповідачу "Заяву про відмову від імені неповнолітньої дитини від документа, що містить безконтактний електронний носій", яка а ні за змістом, а ні за формою не відповідала заяві-анкеті.

На момент судового розгляду справи по суті ОСОБА_3 особиста заява-анкета на оформлення паспорта громадянина України не подана.

Пунктом 2 постанови №302 було запроваджено із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру:

з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 р. № 2503-XII;

з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 3 Постанови №302 встановлено, що до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів Державної міграційної служби матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки. Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється.

Також судом встановлено, що станом на 11 жовтня 2016 року Краматорський міський відділ ГУ ДМС України в Донецькій області був повністю забезпечений обладнанням для виготовлення паспорта громадянина України у вигляді картки.

Таким чином, відповідач зобов'язаний забезпечувати оформлення та видачу паспортів громадянам України у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме здійснювати видачу паспортів у вигляді ID картки.

Крім того, суд бере до уваги, що підпунктом 13 пункту 3 Закону України №1474-VIII від 14.07.2016 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України» викладено у новій редакції статтю 16 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус", яка вже не містить гарантії права на відмову через свої релігійні переконання від отримання документа з імплантованим у бланк безконтактним електронним носієм, або від внесення інформації до безконтактного електронного носія.

Отже, відповідач зобов'язаний забезпечувати оформлення та видачу паспортів громадянам України у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме здійснювати видачу паспортів у вигляді картки.

Тому, суд, встановивши предмет спірних правовідносин, вважає, що останні слід кваліфікувати як такі, що регулюються Законом №5492-VI та прийнятих на його виконання нормативних актів.

Крім того, суд вбачає за необхідне зазначити, що законодавством чітко регламентована процедура отримання паспорта громадянина України вперше.

За змістом частин 1-2 статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України: є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 5 статті 21 Закону №5492-VI передбачено, що оформлення паспорта громадянина України здійснюється розпорядником Реєстру. Прийняття заяв-анкет для внесення інформації до Реєстру, видача паспорта громадянина України здійснюються розпорядником Реєстру або уповноваженими суб'єктами, передбаченими пунктом 4 частини першої статті 2 цього Закону.

Відповідно частини 6 статті 21 Закону №5492-VI паспорт громадянина України видається не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети на його отримання або не пізніше ніж через 10 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети на його термінове отримання. Паспорт громадянина України вперше видається не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня оформлення заяви-анкети на його отримання.

Відповідно до частини сьомої статті 16 Закону №5492-VI уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.

Отже, зі змісту вищенаведеної норми вбачається, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа.

Відповідно до підпункту 1 пункту 7 «Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року №745) оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються: особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто;

Пунктом 24 вказаного порядку передбачено, що працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС, уповноваженого суб'єкта під час приймання документів від заявника перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.

У разі виявлення факту подання не всіх необхідних документів або подання документів, оформлення яких не відповідає вимогам законодавства, територіальний орган ДМС/територіальний підрозділ ДМС, уповноважений суб'єкт інформує заявника про відмову в прийнятті документів із зазначенням підстав такої відмови. За бажанням заявника відмова надається в письмовому вигляді.

У ході судового розгляду справи встановлено, що позивач із заявою-анкетою до відповідача не звертався, тому, відповідно, правові підстави для прийняття останнім рішення щодо відмови у оформленні паспорту будь-якого зразка, в тому числі й відповідно наказу МВС України від 13.04.2012 № 320 «Про затвердження Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» у нього відсутні, оскільки відсутній сам факт звернення як необхідна передумова для виникнення правовідносин з цього приводу.

З огляду на викладене, суд вважає спростованим доводи позивача щодо протиправності дій Краматорського МВ ГУ ДМС у Донецькій області в частині не оформлення паспорту неповнолітній особі ОСОБА_3 у формі паспортної книжечки.

За змістом позовної заяви, усних пояснень позивача, наданих у судовому засіданні, бажання останнього отримати паспорт, який би не містив безконтактного електронного носія, обумовлене релігійними переконаннями та незгодою з обробкою його персональних даних з використання засобів Єдиного державного демографічного реєстру, що, на його думку, є порушенням особистих прав дитини.

В обґрунтування зазначеного вище, серед іншого, позивач посилався на ст. 32, 34 Конституції України.

З даного приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22 Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як зазначено у статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

При цьому, як передбачено у статті 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» в Україні усі правовідносини, пов'язані із свободою совісті і діяльністю релігійних організацій, регулюються законодавством України. Законодавство України про свободу совісті та релігійні організації складається з цього Закону та інших законодавчих актів України, виданих відповідно до нього.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії. Громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії, так само як і розпалювання пов'язаних з цим ворожнечі й ненависті чи ображання почуттів громадян, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов'язків. Заміна виконання одного обов'язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Враховуючи викладене, суд вважає, що паспорт громадянина України оформлюється за згодою заявника, а зобов'язання останнього надати свої персональні дані, не є порушенням його конституційних прав, оскільки і Конституцією України і законами України передбачено позитивний обов'язок громадянина надавати інформації про себе, у випадках та з підстав, встановлених законами України.

Таким чином, суд робить висновок, що оскільки відповідно до частини 2 статті 21 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» кожен громадян України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України, то позивач не може відмовитись від виконання обов'язку отримати паспорт, у формі та обсязі інформації, що встановлена законом, посилаючись на релігійні переконання. Жодних виключень з цього обов'язку, а ні стаття 35 Конституції України, а ні стаття 21 зазначеного Закону не містять.

Водночас, суд звертає увагу, що пункту 13 та пункту 14 частини 1 статті 7 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» встановлює диспозитивний характер регулювання правовідносин у частині надання особі право самостійно вирішувати чи надавати такі персональні дані як: відбитки пальців рук особи та інформацію про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган).

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на державні гарантії захисту персональних даних та відповідальність за порушення законодавства про захист персональних даних.

Стаття 1 Закону України №2297-VI від 01.06.2010 «Про захист персональних даних». (далі - Закон № 2297-VI) встановлює, що цей закон регулює правові відносини, пов'язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв'язку з обробкою персональних даних.

Закон № 2297-VI поширюється на діяльність з обробки персональних даних, яка здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки, із застосуванням неавтоматизованих засобів.

Відповідно частини 1 статті 5 Закону №2297-VI об'єктами захисту останнього є персональні дані.

Згідно частини 5 статті 6 вказаного закону обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку встановленому законодавством.

Пунктом 2 частини 2 статті 11 Закону №2297-VI підставою для обробки персональних даних є дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень.

Володільці, розпорядники персональних даних та треті особи зобов'язані забезпечити захист цих даних від випадкових втрати або знищення, від незаконної обробки, у тому числі незаконного знищення чи доступу до персональних даних (частина 1 стаття 24 Закону №2297-VI ).

Відповідно статті 28 вказаного закону, порушення законодавства про захист персональних даних тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, викладене дає підстави суду дійти висновку про наявність державних гарантій захисту персональних даних особи у разі їх обробки в тому числі державними органами та нормативний принцип притягнення до відповідальності у разі їх порушення.

У позовній заяві та усних поясненнях позивач серед іншого посилались, на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних ОСОБА_3, шляхом обробки персональних даних останнього у процесі оформлення ID паспорту, оскільки він згоди на таку обробку не надає.

З даного приводу суд, формуючи правовий висновок, виходить з наступного.

Частиною 1 статті 3 Конвенція «Про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних» від 28.01.1981р. ЕТS № 108 (надалі Конвенція № 108), ратифікована Україною 06.07.2010, набрала чинності 01.01.2011, передбачено, що Сторони зобов'язуються застосовувати цю Конвенцію до файлів персональних даних для автоматизованої обробки та до автоматизованої обробки персональних даних у державному та приватному секторах.

Відповідно пункту «а» статті 2 вказаної Конвенції, для цілей цієї Конвенції термін "персональні дані" означає будь-яку інформацію, яка стосується конкретно визначеної особи або особи, що може бути конкретно визначеною (далі - суб'єкт даних);

Частиною 1 статті 3 Конвенції №108 передбачено, що Сторони зобов'язуються застосовувати цю Конвенцію до файлів персональних даних для автоматизованої обробки та до автоматизованої обробки персональних даних у державному приватному секторах.

Стаття 5 Конвенції №108 встановлює, що персональні дані, що піддаються автоматизованій обробці, повинні: a) отримуватися та оброблятися сумлінно та законно; b) зберігатися для визначених і законних цілей та не використовуватися в спосіб, не сумісний із цими цілями; c) бути адекватними, відповідними та не надмірними стосовно цілей, для яких вони зберігаються; d) бути точними та в разі необхідності оновлюватися; e) зберігатись у формі, яка дозволяє ідентифікацію суб'єктів даних не довше, ніж це необхідно для мети, для якої такі дані зберігаються.

Тобто, обробка персональних даних може бути втручанням у право на повагу до приватного життя суб'єкта персональних даних чи (або) суперечити його, як в даному випадку, релігійним переконанням. Проте право на повагу до приватного життя не є абсолютним, воно має бути збалансоване і узгоджене з іншими законними інтересами, незалежно від того, чи це інтереси інших осіб (приватні інтереси), чи інтереси суспільства в цілому (суспільні інтереси).

Судова практика Європейського суду з прав людини передбачає умови, за яких втручання держави є виправданим, а саме: відповідність закону, переслідування законної мети, необхідність у демократичному суспільстві, визначення чітких строків, зберігання персональних даних (справа «Суріков проти України», рішення ЄСПЛ від 26.01.2017 ).

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» підставою для обробки персональних даних є необхідність виконання обов'язку володільця персональних даних, який передбачений законом

Суд вважає за доцільне звернутись до статті 6 Конвенції №108, яка встановлює, що персональні дані, що свідчать про расову приналежність, політичні, релігійні чи інші переконання, а також дані, що стосуються здоров'я або статевого життя, не можуть піддаватися автоматизованій обробці, якщо внутрішнє законодавство не забезпечує відповідних гарантій.

Стаття 8 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод» від 04.11.1950 (конвенцію ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.97) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З урахуванням наведеного, суд вважає допустимою обробку персональних даних особи уповноваженими органами держави у цілях закону, необхідності у демократичному суспільстві та такого, що слугує його інтересам.

Розглядаючи аргументацію позовної заяви в частині суперечності оформлення ID паспорту релігійним переконанням позивача, суд вбачає за необхідне зазначити наступне.

Вирішуючи питання колізії права свободи релігії (статті 9 Конвенції) та сфери публічного права, ЄСПЛ у рішенні «Скугар та інші проти Росії» (скарга №40010/04, рішення від 03.12.2009) зазначив, що стаття 9 Конвенції захищає сферу особистих переконань та релігійних вірувань, тобто сферу, що іноді іменують forum internum. Стаття 9 також захищає дії, що тісно пов'язані з цими переконаннями та віруваннями, такі як богослужіння та проголошення молитов, та є аспектами релігійної практики чи релігійних переконань у загальновизнаній формі.

Проте, захищаючи цю особисту сферу стаття 9 Конвенції не завжди гарантує право поводити себе у публічній сфері, як того вимагають релігійні переконання. Термін «відправляти релігійні обряди» за змістом положень статті 9 Конвенції не розповсюджується на будь-яку дію, що вчиняється під впливом релігії чи переконань. Коли дії таких людей не є безпосереднім проявом їх переконань, такі дії не можуть розглядатись як об'єкти захисту пунктом 1 статті 9 Конвенції, навіть якщо вони породжені (випливають з) відповідних переконань чи перебувають під їх впливом.

Надалі ЄСПЛ зазначив, що органи Конвенції послідовно вказали, що законодавство, загального характеру, яке застосовується нейтрально без будь-яких прив'язок до особистих переконань того, чи іншого заявника, в принципі не може розглядатись як втручання держави в особисті переконання заявника, які захищаються статтею 9 Конвенції. Стаття 9 Конвенції не наділяє заявника правом відмови від дотримання законодавства, яке застосовується нейтрально та загально застосовуване у публічній сфері, без обмеження прав, передбачених статті 9 Конвенції.

Таким чином, ЄСПЛ зазначив, що зміст офіційних документів та баз даних не може визначатись бажанням окремих осіб. Якби кожна людина могла би видаляти чи додавати інформацію за власним бажанням, з мотивів її неналежності чи невідповідності, то принцип однаковості (рівності, сталості), що вимагається у адміністративних питаннях був би порушений.

З урахуванням наведеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25,72-76, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 295, 297, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити повністю в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1), в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_3, до Головного управління Державної міграційної служби в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Маріуполь, вул. Митрополитська, 20, код ЄДРПОУ 37841728) про визнання протиправною бездіяльності щодо не оформлення паспорта громадянина України неповнолітньому ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, у формі паспортної книжечки та зобов'язання оформити та видати ОСОБА_3 бланк паспорта у формі паспортної книжечки.

Рішення прийнято у нарадчій кімнаті, його вступну та резолютивну частини проголошено у судовому засіданні 19 лютого 2018 року.

Рішення в повному обсязі складено 23 лютого 2018 року.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо до Донецького окружного адміністративного суду у строки, встановлені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Циганенко А.І.