Постанова № 72384548, 12.02.2018, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/2053/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 лютого 2018 року м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів СОБОСЛОЯ Г.Г., ОСОБА_1

при секретарі ПИЛИП Ю.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу № 308/2053/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 липня 2016 року, головуючий суддя Данко В.Й., -

встановив:

ПАТ КБ «ПриватБанк» у лютому 2016 року звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 Позов мотивувався тим, що ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», 08.02.2006 уклало із ОСОБА_2 кредитний договір № MKK7SE00000022, на підставі якого відповідач отримав кредит у розмірі 5000,00 грн на строк до 09.02.2009 зі сплатою за користування коштами 2,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної сплати комісії у розмірі 1,5% від суми виданого кредиту та інших платежів. Позивач виконав свої зобов’язання за договором, надав кредит, тоді як відповідач свої зобов’язання порушив і спричинив виникнення боргу, який станом на 05.02.2016 складав 120166,08 грн, з яких: 2671,38 грн – заборгованість за кредитом, 32071,03 грн – заборгованість за процентами, 1800,00 грн заборгованість за комісією, а також 83623,67 грн – пеня. Від цієї суми слід відняти 9292,82 грн боргу, що були стягнуті наказом Ужгородського міськрайонного суду від 17.04.2008, різниця становить 110873,26 грн.

Посилаючись на ці обставини, на порядок виконання договірних зобов’язань та на передбачене договором і нормами ЦК України право вимоги боргу, банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 08.02.2006 № MKK7SE00000022 у розмірі 110843,26 грн і покласти на нього судові витрати.

Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 21.07.2016 позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 08.02.2006 № MKK7SE00000022 у розмірі 110873,26 грн, з яких 28813,22 грн – заборгованість за відсотками, 750,00 грн заборгованість за комісією, 81310,04 грн – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором, а також стягнуто 2352,10 грн у рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 12.12.2016 заяву відповідача про перегляд заочного рішення суду залишено без задоволення.

Відповідач ОСОБА_2, від імені та в інтересах якої діє адвокат ОСОБА_3, оскаржила рішення суду. Вказує на його незаконність, необґрунтованість і відсутність підстав для задоволення позову. Посилається, зокрема, на порушення її процесуальних прав щодо участі в розгляді справи, на те, що суд не з’ясував, чи не використав кредитор свого права на повне дострокове стягнення боргу, що має значення в справі, крім того, суд не врахував спливу позовної давності за пред’явленими вимогами. Сторона посилається також на незаконне встановлення банком комісії за кредитним договором, оскільки це є додатковою платою за обслуговування кредиту, що порушує права споживача, встановлювати таку додаткову плату заборонено.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача ОСОБА_4, яка апеляцію не визнала, розглянувши справу за правилами ст. 372 ч. 2 ЦПК України у відсутність відповідача, дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали цивільної справи № 2н-789/08, обговоривши доводи сторін, оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого. У справі встановлені такі факти, обставини та відповідні їм правовідносини, що регулюються нормами ЦК України щодо зобов’язань у редакції, чинній на час їх виникнення.

Відповідно до ст.ст. 11-14, 202, 204, 509, 525, 526, 549, 550, 611, 612, 614, 622-625, ст. 1050 ч. 2, ст. 1054 ЦК України, цивільні права та обов’язки, що виникають з договорів, повинні належно виконуватися; одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; позичальник зобов’язаний повернути борг кредитору, а останній вправі вимагати стягнення боргу, за відповідних умов – достроково, включно зі штрафними санкціями з боржника; правомірність правочину презюмується. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (ст. 551 ч. 3 ЦК України). Наявність підстави для виникнення боргу, пред’явленого до стягнення, його розмір і обґрунтованість доказуються кредитором, відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов’язання (ст. 614 ч. 2, ст. 623 ч. 2 ЦК України).

За загальним правилом, зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.ст. 598, 599 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору, закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ст. 631 ч., 4 1 ЦК України), договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України). Сплата процентів за кредитом є істотною умовою договору, здійснюється у строки та на умовах, визначених договором, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (ст. 536 ч. 2, ст. 626, ст. 628 ч. 1, ст. 1048 ч. 1, ст. 1054 ЦК України).

За правилами ЦК України про позовну давність загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки, а до вимог про стягнення неустойки, застосовується позовна давність тривалістю в один рік; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання; перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку, а також у разі пред’явлення особою позову до боржника, після переривання перебіг позовної давності починається заново; зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо); позовна давність застосовується судом за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст.ст. 256, 257, ст. 258 ч. 1, ч. 2 п. 1, ст. 260, ст. 261 ч.ч. 1, 5, ст. 264, ст. 266, ст. 267 ч.ч. 1-4 ЦК України).

Особа діє у цивільних відносинах вільно, здійснює свої права на власний розсуд, а також виконує цивільні обов’язки у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства і повинна діяти добросовісно, розумно, передбачаючи наслідки; при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди, зловживання цивільними і процесуальними правами не допускається; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які на свій розсуд розпоряджаються цивільними та процесуальними правами, реалізують право на судовий захист; кожна сторона зобов’язана належно довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, обов’язок доказування позову лежить на позивачеві; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 3 ч. 1 п.п. 3, 6, ст. 11, ст. 12 ч. 1, ст.ст. 13, 14, ст. 20 ч. 1 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 27, 57-61 ЦПК України в редакції, що була чинною на час розгляду справи судом першої інстанції, ст.ст. 12, 13, 44, 76-81 цього Кодексу в редакції, чинній на час апеляційного розгляду справи). Про задоволення позову рішення може бути прийняте за умови обґрунтованості та доведеності позовних вимог (ст.ст. 212-215 і ст.ст. 89, 263-265 відповідних редакцій ЦПК України).

Встановлено, що Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (у подальшому – Публічне акціонерне товариство) за договором від 08.02.2006 № MKK7SE00000022 надало ОСОБА_2 кредит у сумі 5000,00 грн на строк по 09.02.2009 зі сплатою за користування коштами 2,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісяця в період сплати комісії у розмірі 1,50% від суми виданого кредиту та інших передбачених договором платежів, належний з позичальника щомісячний платіж був визначений у розмірі 272,04 грн, період сплати – з 21 по 28 число кожного місяця (п. 1.1.) (а.с. 11-17). Договором сторони також визначили, зокрема, що: остаточне погашення заборгованості за кредитом виконується не пізніше дати, зазначеної в п. 1.1. (п. 3.1.); при порушенні позичальником терміну повернення кредиту, вказаного в п.1.1. договору, позичальник зобов’язується сплачувати банку відсотки за користування кредитом у розмірі 96,56% річних… відсотки сплачуються позичальником у період сплати понад вказаної у п. 1.1. суми щомісячного платежу … разом із несплаченим залишком попереднього щомісячного платежу; позичальник зобов’язується сплачувати банку комісію в розмірі і в терміни, зазначені в п. 1.1…; остаточне погашення відсотків і комісії здійснити гне пізніше дня повного погашення кредиту; у разі невчасної сплати заборгованості по відсотках і комісії банк має право нарахувати, а позичальник зобов’язаний сплатити банку пеню в розмірі 0,15% від суми непогашеної заборгованості за кожний день прострочення (п. 3.2.).

Відповідно до п.п. 6.4., 6.5. договору, у разі порушення позичальником своїх зобов’язань банк має право, зокрема, зажадати дострокового повернення кредиту та належних за договором платежів шляхом направлення позичальнику повідомлення, при цьому, згідно зі ст.ст. 212, 611, 651 ЦК України вважається, що терміни виконання зобов’язань настали у зазначену в повідомленні дату, в яку позичальник зобов’язується повернути банку кредит у повному обсязі, сплатити відсотки, комісію за фактичний строк користування кредитом, виконати інші зобов’язання за договором. Кредитний договір є чинним і як такий є обов’язковим для сторін. Позичальник не оспорював судовим порядком дійсність кредитного договору, зокрема, в частині встановлення комісії, договір частково виконувався позичальником.

Позичальник порушив свої зобов’язання і спричинив виникнення боргу. 15.04.2008 кредитор ЗАТ КБ «ПриватБанк» подав до суду заяву про видачу судового наказу, якою просив стягнути з ОСОБА_2 усе заборговане за кредитним договором від 08.02.2006 № MKK7SE00000022 станом на 02.04.2008, визначивши борг у розмірі 9292,82 грн, де заборгованість: за кредитом – 4543,34 грн, за відсотками – 3257,81 грн, за комісією – 1050,00 грн, пеня – 441,67 грн (а.с. 1 справи № 2н-789/08). З розрахунку заборгованості вбачається, що борг за кредитом у сумі 4543,34 грн був зафіксований 07.08.2006, борг за відсотками в сумі 3257,81 грн був зафіксований станом на 02.04.2008, відсотки нараховувалися за ставкою 96,54% річних, останній за часом платіж позичальника за договором зафіксований 31.01.2007 (а.с. 2 справи № 2н-789/08). Судовим наказом Ужгородського міськрайонного суду від 17.04.2008 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ЗАТ КБ «ПриватБанк» 9292,82 грн заборгованості (а.с. 8, а.с. 8 справи № 2н-789/08).

Отже, кредитор реалізував право, передбачене кредитним договором і законом, за змістом якого може вимагати дострокового повернення всього заборгованого, тобто, дострокового повного виконання зобов’язання боржником, чим визнав строк повного виконання зобов’язання таким, що настав (змінив строк виконання зобов’язання). Беручи до уваги відсутність даних про виконання кредитором пункту 6.5. «а» кредитного договору та зміну дати виконання зобов’язання саме внаслідок пред’явлення відповідної вимоги у взаємозв’язку з правом кредитора, зокрема, поставити момент настання відповідного строку у залежність як від часу, вказаного у вимозі про дострокове виконання зобов’язання, часу отримання (надіслання) такої вимоги, так і пред’явити вимогу про дострокове повне виконання зобов’язання також і шляхом подачі одразу відповідної заяви до суду, зміненим строком виконання зобов’язання у даному конкретному випадку, оскільки іншого не встановлено, можна вважати день надходження заяви про видачу судового наказу до суду (15.04.2008).

У лютому 2016 року банк подав позов до позичальника про стягнення боргу, який визначив станом на 05.02.2016 із такими складовими: 2671,38 грн – борг за кредитом, 32071,03 грн – борг за процентами, 1800,00 грн борг за комісією, 83623,67 грн – пеня, але від загальної суми боргу відняв 9292,82 грн боргу, що були стягнуті судовим наказом, і просив стягнути 110873,26 грн (а.с. 2-3). При цьому, позивач не зазначив складових пред’явленої до стягнення суми за елементами боргу за кредитним договором (за відповідними платежами), не вбачаються такі й із розрахунку боргу, який за процентами за період починаючи з 29.03.2006 по 05.02.2016 розраховувався за ставкою 96,54% річних (а.с. 9-10, 116-118). Тобто, кредитор не визначив належним чином конкретний предмет позову.

Під час розгляду справи судом першої інстанції позивач відповідно до положень ЦПК України у відповідній редакції не діяв і не подав установленим порядком (ст. 31 ч. 2 ст.ст. 118-120) заяву про зміну, уточнення предмету позову щодо складових боргу, пред’явленого до стягнення. Натомість подав додаткові письмові пояснення, де зазначив, що з урахуванням стягнутого судовим наказом до складу 110873,26 грн, що їх кредитор просить стягнути, входять заборгованість за відсотками (28813,22 грн), заборгованість за комісією (750,00 грн) і пеня (81310,04 грн). Такі суми (за винятком пені) утворюються, якщо від відповідних елементів заборгованості, визначеної на 05.02.2016, відняти суми, стягнуті судовим наказом, пеня ж у сумі 81310,04 грн є різницею між загальною сумою боргу і сумою боргів за відсотками і комісією.

Таким чином, позивач не змінив установленим порядком позовних вимог, проте, підтримав фактично вимоги про стягнення заборгованості за відсотками – 28813,22 грн, за комісією – 750,00 грн і пені – 81310,04 грн. Суд першої інстанції задовольнив вимоги в межах фактично підтриманого позивачем, останній рішення суду не оскаржував.

Однак, із таким вирішенням справи погодитись не можна. З урахуванням наведених норм закону, нарахування процентів за ставкою, визначеною договором, може здійснюватися у період дії договору, після закінчення цього строку, якщо інше не передбачено законом або договором, правових підстав для нарахування, сплати, стягнення процентів за такою ставкою немає. Умови кредитного договору не передбачають нарахування за визначеною договором ставкою (ставками) процентів після закінчення строку дії договору. Не передбачає цього ані пункт 3.2. договору, на який у підтвердження своєї позиції щодо договірної підстави для нарахування процентів посилався представник позивача в апеляційному суді, ані інші положення договору. Навпаки, договір передбачає чіткі строки його виконання, реалізації сторонами цивільних прав і виконання цивільних обов’язків, що випливають із договору, строки платежів, що мали здійснюватися у періоди сплати, строк кредитування (строк повернення кредиту) тощо.

При вирішенні вимог щодо стягнення процентів, неустойки окрім вчинення боржником дій, що свідчать про визнання ним свого боргу або іншого обов’язку, має значення факт ухвалення судом рішення про стягнення боргу з позичальника на користь кредитора, що не виконується (не виконувалося) належним чином. Верховний Суд України у справі, зокрема, № 6-1206цс15 (постанова від 23.09.2015) у контексті питань про виконання зобов’язання, його припинення та відповідальності за порушення зобов’язання у взаємозв’язку з умовами договору і наявністю відповідного судового рішення, висловив правову позицію, за змістом якої: відповідно до ст.ст. 525, 526, 599, 611, 1048 ЦК України наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов’язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України; нарахування процентів за користування кредитом та пені після закінчення строку дії договору та з моменту ухвалення судового рішення до його фактичного виконання відповідно до закону та умов договору не виключається, проте, таке, якщо інше не передбачено договором, здійснюється на рівні облікової ставки НБУ.

Верховний Суд у постанові від 16.01.2018 у справі № 305/1133/15-ц (провадження № 61-86св18) висловив аналогічну правову позицію, а також зазначив, що стягнення процентів у розмірі, передбаченому договором, поза межами договору (оскільки кредитором було змінено строк виконання основного зобов’язання шляхом пред’явлення позову про дострокове стягнення кредитної заборгованості) законом не передбачено.

Тож право кредитора на пред’явлення відповідних вимог не заперечується як таке, що, однак, не звільняє від обов’язку пред’явити позов із належних підстав, обґрунтувати та довести його належним процесуальним порядком. Лише в такому разі можуть мати місце законні підстави для задоволення позову повністю або в обґрунтованій і доведеній частині. Згідно із ст. 11 ч. 1, ст. 303 ч. 1 і ст. 13 ч. 1, ст. 367 ч.ч. 1, 6 відповідних редакцій ЦПК України, суд першої інстанції розглядає справу за позовом, пред’явленим із зазначених у ньому підстав і в межах заявлених вимог, апеляційний суд переглядає справу та перевіряє законність рішення суду першої інстанції за тими самим правилами і не вправі приймати та розглядати позовні вимоги і підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Позивач визначив і пред’явив до стягнення проценти, розраховані за підвищеною (штрафною) ставкою, крім того, нараховані за період з 10.02.2009 по 05.02.2016 (після закінчення строку дії договору). Нарахування процентів у такий спосіб безпідставне, позаяк умовами кредитного договору це не передбачено. Про стягнення поза межами строку дії договору сум, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, а також про нарахування і стягнення процентів за обліковою ставкою НБУ питання не ставилося, з цих підстав і щодо такого предмету позов не пред’являвся. Тим часом, комісія була нарахована лише до моменту закінчення визначеного сторонами строку кредитного договору, як це й передбачено його умовами.

За таких обставин, розрахунок процентів, що слугують базою для нарахування пені за межами строку дії договору, є невірним, необґрунтованим і не може бути покладений в основу розрахунку пені, що вже само по собі тягне необґрунтованість нарахування заявленої до стягнення пені.

Суд першої інстанції ухвалив у справі заочне рішення. Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що були порушені його процесуальні права на участь у розгляді справи та на подання доказів безпідставні. Наявними в справі документами і матеріалами підтверджується, що відповідач ОСОБА_2 користувалася правовою допомогою адвоката ОСОБА_3, про судові засідання, які призначалися на 01.04.2016, 29.04.2016, 10.05.2016 і на 21.07.2017 сторона відповідача повідомлялася належним чином, у засідання ані відповідач, ані його представник не з’явилися жодного разу, а розгляд справи відкладався в тому числі і за їх клопотаннями, що подавалися з різних мотивів (а.с. 23, 26-33, 35-38, 46, 47, 49-51). Тобто, своїми процесуальними правами відповідач ОСОБА_2 розпорядилася, а право на захист – здійснювала на власний розсуд.

За приписами ст. 267 ч. 3 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Оскільки розгляд справи покладається на суд першої інстанції (ст.ст. 15, 107, 118 і ст. 19, ст. 23 ч. 1, ст. 184 відповідних редакцій ЦПК України), заява про застосування позовної давності може бути зроблена стороною в спорі лише на стадії розгляду справи судом першої інстанції до постановлення відповідного судового рішення. У постанові від 30.09.2015 у справі № 6-780цс15 Верховний Суд України сформулював правову позицію про те, що суд апеляційної інстанції при розгляді справи здійснює перевірку і оцінку фактичних обставин справи та їх юридичну кваліфікацію в межах доводів апеляційної скарги, які вже були предметом розгляду в суді першої інстанції; нові матеріально-правові вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, не приймаються та не розглядаються судом апеляційної інстанції; той факт, що сторона не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції у випадках, передбачених законом може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, а не для вирішення апеляційним судом її заяви про застосування позовної давності; оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права суд апеляційної інстанції не вправі розглядати заяву про застосування строків позовної давності. Отже, доводи апеляційної скарги про необхідність застосування позовної давності не можуть братися апеляційним судом до уваги.

Виходячи з наведеного, з урахуванням обставин справи та дій сторін у процесі, на переконання колегії суддів відповідатиме вимогам закону та буде справедливим таке розв’язання спору, за якого на користь кредитора будуть стягнуті кошти в межах обґрунтованого і доведеного, а боржник, який отримав кредитні кошти, порушив зобов’язання і не довів відсутності своєї вини в цьому, а також не зробив своєчасно заяву про застосування позовної давності, нестиме у межах такого обґрунтованого і доведеного майнову відповідальність за порушення зобов’язання.

Станом на 10.02.2009 (закінчення обумовленого сторонами строку кредитування) загальна заборгованість за процентами становила 6307,31 грн, від цієї суми належить відняти заборгованість за процентами в сумі 3257,81 грн, стягнуту судовим наказом, тому належний до стягнення борг за процентами становить 3049,50 грн. Аналогічно щодо боргу за комісією, який станом на 21.01.2009 визначався в сумі 1800,00 грн, тому належний до стягнення борг за цим платежем становить 750,00 грн (1800,00 грн – 1050,00 грн). Разом заборгованість за процентами і комісією, що її слід стягнути з відповідача, становить 3799,50 грн. Неустойка (пеня) є засобом цивільно-правової відповідальності порушника зобов’язання, має також компенсаційну природу, оскільки поряд із стимулюванням боржника до належного виконання зобов’язання та збільшенням обсягу його відповідальності покликана певним чином компенсувати збитки кредитора, тож не може розглядатися засобом (способом) збагачення. Пред’явлену до стягнення пеню за обставинами справи, які мають істотне значення, не можна визнати обґрунтованою і така в усякому разі є явно надмірною. Зважаючи на вищевикладене, пеню слід зменшити до загального розміру збитків, що підлягають відшкодуванню з відповідача на користь позивача, тобто, до суми у 3799,50 грн.

Відтак, на підставі ст. 376 ч. 1 п.п. 2, 4 ЦПК України апеляцію слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача борг за кредитним договором у сумі 7599,00 грн, з яких заборгованість за процентами 3049,50 грн, за комісією – 750,00 грн і пеня – 3799,50, у задоволенні інших вимог належить відмовити.

Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п.п. 2, 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд –

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково, заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 липня 2016 року скасувати, позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити частково, стягнути на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, борг за кредитним договором від 08.02.2006 № MKK7SE00000022 у сумі 7599,00 грн (сім тисяч п’ятсот дев’яносто дев’ять гривень 00 коп.), з яких 3049,50 грн – заборгованість за процентами, 750,00 грн – заборгованість за комісією, 3799,50 грн – пеня, у задоволенні інших вимог – відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повне судове рішення складене 22 лютого 2018 року.

Судді