Рішення № 72383414, 19.02.2018, Воловецький районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 300/282/17

Провадження № 2/300/7/2018

19.02.2018 року смт. Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області в особі: головуючого судді Вотьканича В.А., за участю секретаря судового засідання Іванової Н.Я.,

учасники справи:

представник позивача ОСОБА_1,

представник відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2017 року ТОВ «ОСОБА_4 звернувся до Воловецького районного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 05.05.2008 року між ПАТ "ВіЕс Банк" ( правонаступник ВАТ "Електрон Банк") та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №KF48882 з додатками, згідно якого позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 20841,33 доларів США, з кінцевим строком погашення не пізніше 04.05.2023 року. Додатковою угодою від 19.09.2014 року кредитний договір №KF48882 від 05.05.2008 року викладено в новій редакції.

В забезпечення виконання зобов'язань позичальника за кредитним договором №KF48882 від 15.05.2008 року між позивачем та ОСОБА_3, укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Воловецького районного нотаріального округу ОСОБА_5, згідно яким іпотекодавець надав в заставу позивачу нерухоме майно, а саме: житловий будинок №117, загальною площею 228,07 кв.м., житловою площею 117,74 кв.м., який знаходиться по вул. Карпатській в смт. Воловець Закарпатської області.

Посилаючись на те, що відповідачка ОСОБА_3 не дотримувалась графіку погашення кредиту та допустила виникнення простроченої заборгованості, яка станом на 03 квітня 2017 року становить 15 520,58 доларів США, з яких 11 996,48 доларів США, що еквівалентно 324 165,82 гривень - заборгованості по кредиту; 3429,70 доларів США, що еквівалентно 92 676,48 гривень - заборгованості по відсотках.

Зазначав, що згідно п.6.2 та 6.3 кредитного договору за несвоєчасне ( неналежне) повернення кредиту або його частини, процентів за користування кредитом позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, обрахованої від суми боргу за кожен день прострочення виконання. Пеня за відповідачкою станом на 03.04.2017 року становить 94,40 доларів США, що еквівалентно 2 550, 85 гривень.

Враховуючи, що відповідачка не виконує взяті на себе зобов’язання перед позивачем, останній просить звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме, на житловий будинок №117, загальною площею 228,07 кв.м, який знаходиться за адресою : вул. Карпатська, смт. Воловець Закарпатської області.

Представник позивача ТОВ «ВіЕс Банк» ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився через канцелярію суду надіслав заяву в якій позовні вимоги підтримав, просив судовий розгляд справи проводити за відсутністю представника.

В судове засідання відповідач та її представник ОСОБА_2 не з’явилися, але представник подав до суду письмові пояснення по суті позову та заяву, в якій позов не визнав, просив про розгляд справи без їхньої участі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено, що 05.05.2008 року між ПАТ "ВіЕс Банк" ( правонаступник ВАТ "Електрон Банк") та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір №KF48882 з додатками, згідно якого позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 20 841, 33 доларів США, з кінцевим строком погашення не пізніше 04.05.2023 року.

Додатковою угодою від 19.09.2014 року кредитний договір №KF48882 від 05.05.2008 року викладено в новій редакції.

15 травня 2008 року між ПАТ "ВіЕс Банк" та відповідачкою ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Воловецького районного нотаріального округу ОСОБА_5, згідно з яким іпотекодавець надав в заставу позивачу нерухоме майно, а саме: житловий будинок №117, загальною площею 228,07 кв.м., житловою площею 117,74 кв.м., який знаходиться по вул. Карпатській в смт. Воловець Закарпатської області.

Досліджуючи надані представником позивача докази на підтвердження заборгованості відповідачки ОСОБА_3 за кредитним договором суд встановив наступне.

На підтвердження розміру заборгованості відповідачки перед позивачем позивач надав розрахунок загальної заборгованості станом на 03 квітня 2017 року. Це документ довільної форми, в якому наведено суми заборгованості за листопад, грудень 2016 року, за січень-березень 2017 року. Сума простроченої заборгованості по тілу кредиту становить 11996,48 доларів США (а.с.5). У розрахунку відсутнє посилання на документи первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких таких розрахунок зроблений.

Проценти за користування кредитом нараховано за період з 05 травня 2008 року по 02 квітня 2017 року в сумі 3429,70 доларів США також без посилання документи первинного бухгалтерського обліку.

У розрахунку не міститься підстав для визначення зазначених сум, розрахунок не містить прізвища та ініціалів особи, яка здійснила розрахунок, не зазначено посади такої особи та відсутній підпис посадової особи. Під розрахунком зазначено тільки прізвище особи, яка виготовила документ.

Крім позовної заяви та розрахунку заборгованості, всі документи подані від імені позивача в фотокопіях, які належним чином не засвідчені.

У відповідності з ч.2 ст. 95 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим кодексом.

Такі ж вимоги до подання письмових доказів містила і ч.2 ст.64 ЦПК України (в редакції станом на час подання позовної заяви 13.04.2017 року).

Відповідно до ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За ч.1 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Враховуючи вищенаведені обставини щодо Розрахунку суми заборгованості та подання не засвідчених належним чином копій документів, а також вимоги закону щодо належності та допустимості доказів суд дійшов висновку, що факт заборгованості відповідачки за кредитним договором не підтверджено належними та допустимими доказами.

Вирішуючи питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, передбачені статтею 554 ЦК України. Відповідно до ч.1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з ч.1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку» (далі – Закон) у разі порушення іпотекодавцем обов’язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов’язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

За ч.1 ст. 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ч. 1 статті 39 Закону , у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються:

загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки;

опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя;

заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні;

спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону;

пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки;

початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

В ч.6 ст. 38 Закону закріплено, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

У матеріалах справи відсутні докази визначення початкової ціни за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем або шляхом оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності, яка повинна бути на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, тобто на квартиру.

При вирішенні справи суд керується правовим висновком Верховного Суду України, в справі № 6-2284цс16 від 01 березня 2017 року щодо застосування ст. 39 Закону.

За змістом частини першої статті 39 цього Закону в разі звернення стягнення на предмет іпотеки початкова ціна іпотечного майна, з якої починаються торги, встановлюється рішенням суду.

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, беручи до уваги аналіз норм статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла правового висновку, що в розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

Оскільки рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки дає право на примусовий продаж іпотечного майна, то, викладаючи резолютивну частину рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, суд повинен обов’язково врахувати вимоги зазначеної норми, тобто встановити у грошовому вираженні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, визначену за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку».

У даній справі позивач не визначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, в порядку передбаченому ч.6 ст. 38 Закону України «Про іпотеку», тобто не довів обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

На підставі досліджених судом доказів суд встановив, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт заборгованості відповідачки за кредитним договором, не визначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, в порядку передбаченому ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а тому суд визнав, що позов задоволенню не підлягає через недоведеність обставин, які мають значення для вирішення справи.

Керуючись статтями 11, 13, 81, 89, 259, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У позові Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк", місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Грабовського, 11, код ЄДРПОУ 19358632, до ОСОБА_3, місце проживання: 89100, смт. Воловець, вул. Карпатська, 117, Закарпатської області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Головуючий В.А. Вотьканич