Рішення № 72382883, 22.02.2018, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

2/243/863/2018

243/924/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 лютого 2018 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого судді – Мінаєва І.М.,

при секретарі – Янчевського В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі № 2 Слов'янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

До Слов’янського міськрайонного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ВАТ «Содовий завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди.

Дана позовна заява мотивована тим, що позивач працював на ВАТ «Содовий завод» з 23.07.1997 року по 01.04.2000 року.

При звільненні з підприємства відповідач не здійснив з позивачем розрахунок, мотивуючи це скрутним фінансовим становищем. В подальшому належні позивачу кошти так і не були сплачені, що підтверджується довідкою відповідача № 01-23/567а. Позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою виплати заробітної плати, але кожний раз отримував відмову через відсутність нібито коштів.

На захист свого порушеного права ОСОБА_1 звернувсь до Слов’янського міського суду і рішенням від 03 липня 2000 року по справі № 2-1899-2000 було стягнуто на його користь заборгованість по заробітній платі і сумі 1287 грн. 78 коп. До теперішнього часу заборгованість по заробітній платі позивачеві не виплачена.

На час подання позову, відповідача, як юридичну особу, не знято з реєстрації і не ліквідовано.

У зв’язку з наведеним позивач вважає, що відповідач повинен виплатити на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 квітня 2000 року по 15 січня 2017 року (день подання позову) в сумі 23873 грн. 88 коп. та моральну шкоду в сумі 3000 гривень.

Позивач ОСОБА_1, про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, але до зали судових засідань не з’явився.

Представник відповідача - ВАТ «Содовий завод» про дату, час та місце судового засідання повідомлявся належним чином. До суду від відповідача надійшла Заява, в якій просять розглянути справу без участі представника ВАТ «Содовий завод». Відповідно до даної заяви, позовні вимоги ОСОБА_1 ВАТ «Содовий завод» не визнає у повному обсязі. Будь-яке збільшення суми у ліквідаційній процедурі по справі № 5/174Б про банкрутство ВАТ «Содовий завод» в частині застосування КЗпП України та інших нормативно-правових актів прийнятих до набрання чинності Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не можуть суперечити вищевказаному Закону України (ч. 2 ст. 23 розділу VII Прикінцевих положень Закону № 2343-ХІІ від 14.05.1992 року, ч. 1 ст. 38 Закону № 4212-VI від 22.10.2011 року «у банкрута не виникають ніяких додаткових зобов’язань»). Тому ВАТ «Содовий завод» не може визнавати індексації та інші додаткові вимоги, крім основних заборгованостей по заробітній платі, яка на момент відкриття ліквідаційної процедури рахується за даними бухгалтерського обліку. Ліквідатор за законом не може збільшити реєстр кредиторів, які з моменту затвердження господарським судом не змінюються. Будь-які зміни сум у ліквідаційній процедурі не передбачені. На підставі викладеного, крім дійсної заробітної плати всі інші вимоги ВАТ «Содовий завод», який знаходиться в ліквідаційній процедурі, не визнає за законом.

Дослідивши подані документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 працював у відкритому акціонерному товаристві «Содовий завод» з 23.07.1997 року по 01.04.2000 рік (а.с. 5-6).

При звільненні з підприємства остаточний розрахунок по заробітній платі з позивачем проведений не був.

Рішенням Слов’янського міського суду від 03.07.2000 року з ВАТ «Содовий завод» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 1287 грн. 78 коп. (а.с.9).

До теперішнього часу заборгованість по заробітній платі позивачеві не виплачена.

Суд, розглядаючи справу, виходив з наступного чинного законодавства України:

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 115 КЗпП України заробітна плата повинна виплачуватися робітнику регулярно у робочі дні у строки, встановлені колективною угодою, але не реже двух разів на місяць через проміжок часу, не перевищуючий шістнадцяти календарних днів.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Частиною першої ст. 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року, який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».

Згідно з ст. 2 Закону України «Про оплату праці» основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці.

Зазначені норми трудового права структурно віднесені до розділу VІІ "Оплата праці" указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобовязання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Про неможливість здійснити розрахунок з позивачем ОСОБА_1 підприємство вказує на відсутність коштів та відкриття Ліквідаційної процедури по справі з приводу банкрутства підприємства на підставі Постанови Донецького Господарського суду від 04 вересня 2003 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

З аналізу ч. 6, ч. 7 ст. 12 зазначеного Закону видно, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому статтею 14 цього Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, затвердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому статтею 31 цього Закону. Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

Позивач ОСОБА_1 просить стягнути з підприємства середній заробіток за час затримки з 02 квітня 2000 року по 15 січня 2017 року.

Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» встановлено, що закінчення строку виплати заробітної плати (ст. 115 КЗпП) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання; у відповідних випадках ця обставина може бути підставою для вимог про компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку із затримкою його виплати. Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченоїст. 117 КЗпП.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»: «Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обовязком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обовязкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення».

Тому з підприємства - ВАТ «Содовий завод» на користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути середній заробіток за весь час затримки виплати розрахунку.

Позивач ОСОБА_1 в своїй позовній заяві просить стягнути середній заробіток за період з 02 квітня 2000 року по 15 січня 2017 року, у розмірі 23873,88 коп.

Разом з тим, позивачем не надано розрахунку середнього заробітку за весь час затримки виплати середнього заробітку при його звільненні.

Згідно ст. 117 КЗпП України у випадку невиплати при провині власника або уповноваженого ним органу належних звільненому робітнику сум у строки, які зазначені в ст. 116 КЗпП України підприємство зобов’язано виплатити його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Згідно довідки відповідача № 01-23/567 від 11 грудня 2017 року середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 за останні 2 місяці роботи складала 66,17 грн., за відпрацьований час (168,2+23,6=191,8/2=95,9год), а середньоденний заробіток складав: 66,17 / 95,9= 0,69 х8,2=5,66 (грн.)

Таким чином і у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року «Про порядок обчислення середньої заробітної плати», середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні станом на 15 січня 2017 року складає: 5,66 х 4218 = 23873,88 (грн.), де : 42184551 - кількість робочих днів за 5-тиденним робочим тижнем, починаючи з 02 квітня 2000 року по 15 січня 2017 року (день подання позову) з урахуванням офіційно опублікованих даних «Про норму тривалості робочого часу» щодо кількості робочих днів в ОСОБА_2 праці і соціального захисту населення України на 1997-2017 роки.

Даний розрахунок є обґрунтованим, тому позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 23873 грн. 88 задоволенню підлягають у повному обсязі.

Вирішуючи питання про стягнення моральної шкоди суд виходить з наступного:

Відповідно до абзаців 5,6,7,9,10 пункту 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення ст. 233 КЗпП України у взаємозв’язку з положеннями статей 117, 2371 цього кодексу – у трудовому законодавстві право працівника на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням його трудових прав, визначено у ст. 2371 КЗпП України. Спір про відшкодування звільненому працівнику моральної шкоди, завданої затримкою розрахунку при звільненні, є трудовим спором. Строки звернення до суду за відшкодуванням моральної шкоди в зазначеній статті не встановлено. Конституційний Суд України вважає, що в аспекті конституційного звернення визначені Цивільним кодексом України і КЗпП України підстави та порядок відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди слід розглядати у нерозривному зв'язку з положеннями статті 233 Кодексу, у яких встановлено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, зокрема тримісячний строк, який розпочинається з дня, коли працівник дізнався чи повинен був дізнатися про порушення свого права. Звільнений працівник, якому з вини власника або уповноваженого ним органу несвоєчасно виплатили належні при звільненні суми, має право вимагати відшкодування завданої при цьому моральної шкоди.

Однак, відповідно до ст. 2371 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя

У зв’язку з цим, враховуючи обставини справи, відсутність навмисних дій з боку відповідача та його скрутне матеріальне становище, тривалий час не звернення позивача з вимогами про стягнення моральної шкоди (протягом 18 років), ненадання в судовому засіданні доказів на підтвердження фізичних та духовних страждань, а також те, що визнання факту порушень відповідачем строку розрахунку з позивачем сам по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за моральну шкоду, завдану позивачу, суд вважає, що 500 грн. 00 коп. стягнення моральної шкоди з відповідача на користь позивача буде достатнім.

Згідно п. 1 ч. 1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Виходячи з цього, на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судові витрати, а саме судовий збір в сумі 704 грн. 80 коп.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 76-81, 258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, ст.ст. 117, 237-1 КЗпП України, ст. 23 ЦК України, Законом України «Про оплату праці», Постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв’язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», Законом України «Про судовий збір», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Содовий завод» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Содовий завод», яке розташоване за адресою: 84100, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Чубаря, б. 91, р/р 26004307660166 у філії відділення ПІБ м. Слов’янська, МФО 334561, код ЄДРПОУ 00204895, на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 02 квітня 2000 року по 15 січня 2017 року (день подання позову) в сумі 23873 грн. 88 коп. та 500 грн 00 коп. моральної шкоди, а усього 24373 (двадцять чотири тисячі триста сімдесят три) грн. 88 коп.

Стягнути з відкритого акціонерного товариства «Содовий завод», яке розташоване за адресою: 84100 Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Чубаря, б. 91, р/р 263103 у АК ПІБ, МФО 334561, код ЄДРПОУ 00204895, судовий збір на користь держави у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. на рахунок отримувача: 31215256700001; стягувач: ДСА України; отримувач: ГУК у м. Києві /м. Київ/ 22030106; код ЄДРПОУ: 37993783; банк отримувача: ГУ ДКС України у м. Києві; код банку отримувача: 820019; код класифікації доходів бюджету – 22030106.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 30 - денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Слов’янського

міськрайонного суду ОСОБА_4