Рішення № 72382432, 15.02.2018, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/5014/17

Провадження № 2/204/151/18

РІШЕННЯ

іменем України

15 лютого 2018 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючого - судді Книш А.В.,

при секретарі Подвижній О.О.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору припиненим, стягнення безпідставно списаних грошових коштів, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила визнати договір споживчого кредиту №DNH4KS00030155 від 28 березня 2005 року між відповідачем та позивачем таким, що припинив свою дію з 28 березня 2006 року; стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно списану суму коштів у розмірі 8043,48 грн.; зобов’язати відповідача припинити списання в рахунок погашення простроченої заборгованості за рахунком 29**52. В підтвердження своїх позовних вимог посилається на те, що в квітні 2017 року вона офіційно влаштувавшись на роботу та оформила карту для виплат №5168 7426 0289 9803 ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК». Таким чином, позивач згідно п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» стала споживачем фінансових послуг відповідача. Позивач зазначає, що отримавши в квітні 2017 року заробітну плату, вона довідалася, що банком було одноособово стягнуто з її карткового рахунку грошові кошти у розмірі 50% від суми заробітку на погашення заборгованості, якої вона перед відповідачем не має. Отже, в порушення прав позивача та без її згоди, як споживача фінансових послуг, відповідач почав проводити без договірне списання грошових коштів з належного позивачу поточного карткового рахунку, на якому знаходились кошти, отримані позивачем як заробітна плата. При зверненні до відповідача позивач отримала усне роз’яснення працівника банку про те, що з її картки списуються кошти в рахунок погашення простроченої заборгованості по кредитному договору №DNH4KS00030155 на купівлю споживчих товарів, укладеному між сторонами 28 березня 2005 року. З такими діями відповідача позивач не погоджується виходячи з наступного. Відповідно до умов договору №DNH4KS00030155 від 28 березня 2005 року строк погашення кредиту в повному обсязі визначено 28 березня 2006 року, таким чином строк позовної давності на вимогу про сплату заборгованості за кредитним договором сплинув 28 березня 2009 року. Але відповідач не звернувся до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитом та почав списувати заборгованість з карти позичальника лише з 27 квітня 2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності. Також, неустойка (штрафи фіксована та процентна частини) за несвоєчасне погашення відсотків та заборгованості по кредиту за зазначеним кредитним договором за строками давності не має нараховуватися, оскільки кредитний договір діє до 28 березня 2006 року, тобто строк позовної давності щодо стягнення пені сплив 28 березня 2007 року. Позивач зазначає, що квитанції по сплаті внесків за споживчим кредитом №DNH4KS00030155 від 28 березня 2005 року не збереглися, оскільки вона вважала, що кредит нею погашений, але вона вчасно сплачувала усі платежі, а відповідач не звертався до суду з позовом про погашення заборгованості. Таким чином, безпідставно в термін з 01 квітня 2017 року по 22 серпня 2017 року відповідачем було списано загалом 8043,48 грн. Позивач звертає увагу на те, що на її ім’я не надходило жодного документу від органу державної виконавчої служби про примусове стягнення коштів, оскільки немає рішення суду, що набрало чинності, яким було б вирішено стягнути з позивача заборгованість на користь відповідача. Отже, у банку немає обґрунтованих законних підстав для примусового списання коштів з її карткового рахунку. Позивач вважає дії відповідача протиправними та такими, що порушують її права, як споживача фінансових послуг, внаслідок яких відповідач отримав грошові кошти без достатньої правової підстави, а тому повинен їх повернути. Враховуючи викладене, позивач вимушена звернутися з даним позовом до суду.

Позивач та представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити. Позивач додатково пояснила, що дійсно брала кредит на придбання техніки в 2005 році. Однак, такого, щоб під підпис її ознайомлювали з будь-якими Умовами та правилами надання банківських послуг у ПриватБанку ні під час оформлення кредиту, ні під час видачі заробітної плати не було. Позивач вказала, що підпис вона ставила лише один на планшеті, де навіть не було зазначено під яким документом вона його ставить. В усній, паперовій чи в електронній формі її не ознайомлювали з будь-якими Умовами та правилами щодо приєднання до банківських послуг, де б вона ставила свій підпис. Представник позивача ОСОБА_2 додатково заначив, що з розрахунком, наданим відповідачем, він не згоден, оскільки він є не логічним, банк більше 10 років будь-яких претензій позивачу не пред’являв, а позивач ставила підпис лише на планшеті за видачу картки, під анкетою-заявою в паперовому вигляді вона не підписувалася та не була повідомлена про такі стягнення, при отриманні кредиту позивача також не ознайомлювали з будь-якими списаннями з картки.

Представник відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснили, що позивачем була підписана анкета-заява про приєднання до ОСОБА_5 та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, чим вона підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується відповідним підписом у заяві. Представник відповідача ОСОБА_4 зазначив, що договір є дійсним, оскільки він лонгується, та Умовами та правилами надання банківських послуг передбачено списання грошових коштів в рахунок погашення простроченої заборгованості. Так, прострочена заборгованість за кредитним договором №DNH4KS00030155 від 28 березня 2005 року станом на 30 жовтня 2017 року складає 49017,86 грн.

Суд, вислухавши позивача, представника позивача ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4, дослідивши письмові докази, встановив наступні фактичні обставини.

Відповідно до з акту прийому-передачі товару №DNH4KS00030155 від 28 березня 2005 року між продавцем ТОВ «Віст-Сервіс» та покупцем – позивачем ОСОБА_1 складено акт про те, що відповідно до рахунку фактури №СФРОВ-0616 від 28 березня 2005 року продавцем переданий, а покупцем прийнятий наступний товар: холодильник SAMSUNG RL 36SBCW, водонагрівач ARISTON SG 50, блендер (акція) (а.с.6, 52).

28 березня 2005 року між сторонами укладено договір №DNH4KS00030155, відповідно до п.1.1. якого, для повного розрахунку за товар і сплати комісії ТОВ «Приват-Кредит» за даною угодою, банк надає позичальнику строковий кредит в сумі 4464 грн. на термін 12 місяців по 28 березня 2006 року включно із сплатою відсотків за його користування в розмірі 2,09% у місяць, на суму залишку заборгованості по кредиту (а.с.48-51).

Згідно п.1.3. договору №DNH4KS00030155, кредит надається позичальнику на наступні цілі: придбання товарів згідно з переліком, а саме холодильник SAMSUNG RL 36SBCW, водонагрівач ARISTON SG 50, блендер (акція); сплати комісії в розмірі 864 грн.

Пунктами 1.4., 1.4.1. договору №DNH4KS00030155 передбачено, що позичальник доручає банку, без додаткового узгодження, перерахувати кредитні кошти в день надання в сумі 3600 грн. на поточний рахунок підприємства торгівельно-сервісної мережі ТОВ «Віст-Сервіс», а також комісію, зазначену в п.1.3.2. на рахунок ТОВ «Приват-Кредит».

Як вбачається з п.2.1. договору №DNH4KS00030155, в забезпечення виконання зобов’язань позичальника по погашенню кредиту, відсотків згідно п.1.1. цього договору, позичальник надає банку в заставу придбаний за цим договором товар, в силу чого банк має право в разі невиконання позичальником зобов’язань за цим договором одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмету застави.

Відповідно до п.3.2. договору №DNH4KS00030155, згідно ст. 212 ЦК України, при порушенні позичальником зобов’язань по погашенню кредиту, передбачених п.1.1. договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 72,00% на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Розраховані відповідно до цього пункту договору відсотки сплачуються позичальником щомісяця в період сплати понад зазначену в п. 1.1. суми щомісячного платежу за договором.

Пунктом 3.6. договору №DNH4KS00030155 передбачено, що при непогашенні кредиту в строки, зазначені в п.1.1. договору, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою. На залишок заборгованості по простроченої сумі кредиту нарахування відсотків здійснюється відповідно до п.3.2. договору з дати виникнення простроченої заборгованості.

Станом на 30 жовтня 2017 року у позивача перед відповідачем через неналежне виконання кредитних зобов’язань з 28 березня 2005 року утворилася заборгованість за договором №DNH4KS00030155 у загальному розмірі 49017,86 грн. (а.с.37).

06 квітня 2017 року позивач підписала Анкету-заяву про приєднання до ОСОБА_5 та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.69).

За період з 01 квітня 2017 року по 21 вересня 2017 року з картки/рахунку позивача №5168742602899803, відкритого в Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», відповідачем були списані грошові кошти в порядку автоматичного погашення простроченої заборгованості за рахунком 29092050014452 на загальну суму 8043,48 грн. (а.с.7-8, 29, 35-36), а саме:

- 27 квітня 2017 року у сумі 1814,91 грн.;

- 16 травня 2017 року у сумі 450,00 грн.;

- 31 травня 2017 року у сумі 822,00 грн.;

- 19 червня 2017 року у сумі 400,00 грн.;

- 30 червня 2017 року у сумі 872,00 грн.;

- 19 липня 2017 року у сумі 400,00 грн.;

- 31 липня 2017 року у сумі 872,00 грн.;

-21 серпня 2017 року у сумі 425,00 грн.;

-04 вересня 2017 року у сумі 1987,57 грн.

Сторонами визнано, що відповідач не звертався до суду з відповідним позовом про стягнення з позивача заборгованості за договором №DNH4KS00030155 від 28 березня 2005 року.

Вирішуючи пред’явлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно списаних сум коштів у розмірі 8043,48 грн. судом враховується наступне.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. 4 ЦПК України.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заперечуючи проти позову, представники відповідача посилалися на те, що Умовами та правилами надання банківських послуг передбачено списання грошових коштів з карткового рахунку в рахунок погашення простроченої заборгованості, з якими позивач була ознайомлена про що поставила свій підпис в анкеті-заяві від 06 квітня 2017 року.

Однак, надані представником відповідача ОСОБА_5 і правила надання банківських послуг не містять підпису позивача й відсутні докази на підтвердження того, що при оформленні позивачем зарплатної картки та підписанні Анкети-заяви про приєднання до ОСОБА_5 та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку 06 квітня 2017 року діяли ОСОБА_5 і правила надання банківських послуг саме в такій редакції, що передбачає договірне списання, а тому ці ОСОБА_5 не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, а в анкеті-заяві позивача від 06 квітня 2017 року домовленості сторін щодо договірного списання немає (аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16).

Відповідно до п.6.3 договору №DNH4KS00030155 від 28 березня 2005 року банк має право здійснити списання коштів для виконання доручень позичальника у порядку, передбаченому чинним законодавством або цим договором. Однак, будь-яких доказів щодо доручень позивача банку здійснювати списання коштів суду не надано.

Згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною 1 ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п.31 постанови № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, при застосуванні положення пункту 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, суди мають виходити з того, що у системному зв’язку з частиною одинадцятою статті 11 зазначеного Закону ця вимога стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Судом встановлено, що відповідач не звертався з позовом про стягнення заборгованості з позивача, а на свій розсуд проводив списання із зарплатного карткового рахунку позивача.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналізуючи правовідносини, що виникли між сторонами, в контексті викладених норм права суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів, які були списані з карткового рахунка позивача у сумі 8043,48 грн.

Що стосується позовних вимог в частині визнання договору споживчого кредиту №DNH4KS00030155 від 28 березня 2005 року таким, що припинив свою дію з 28 березня 2006 року, то вони задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 545 ЦК України передбачено, шо прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Однак, будь-яких доказів того, що позивачем була погашена заборгованість за споживчим кредитом та відповідачем видано йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі суду надано не було, а тому й відсутні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання договору споживчого кредиту №DNH4KS00030155 від 28 березня 2005 року таким, що припинив свою дію з 28 березня 2006 року.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача припинити списання коштів в рахунок погашення простроченої заборгованості за рахунком 29**52 через недоведеність позивачем списання таких сум відповідачем після 04 вересня 2017 року та на час розгляду справи. Крім того, суд враховує, що обраний позивачем спосіб захисту про стягнення безпідставно набутих грошових коштів є достатнім для відновлення її порушеного права.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, а тому з нього на користь держави підлягають стягненню судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 264 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд.1Д, ідентифікаційний код 14360570) про визнання кредитного договору припиненим – задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у сумі 8043 (вісім тисяч сорок три) грн. 48 (сорок вісім) коп.

У задоволенні решти позовних ОСОБА_1 – відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь держави судовий збір у сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: