Постанова № 72369935, 21.02.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2018 року

м.Суми

Справа №573/2153/17

Провадження № 22-ц/788/353/18

Апеляційний суд Сумської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Біляєвої О.М. (суддя-доповідач),

суддів: Кононенко О.Ю., Криворотенка В.І.,

за участю секретаря судового засідання Кияненко Н.М.,

сторони:

позивач – ОСОБА_1,

відповідач – Державна податкова інспекція у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області на рішення Білопільського районного суду Сумської області в складі судді Кліщ О.В. від 13 грудня 2017 року, ухвалене в м. Білопіллі, повний текст складений 18 грудня 2017 року,

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 частини першої розділу ХIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 пред’явила позов до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області (далі – ДПІ у м. Сумах) про стягнення неправомірно утриманих 4241 грн 43 коп. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, 4089 грн 45 коп. вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивовано тим, що позивач працювала на посаді головного державного інспектора Білопільського відділення Сумської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби. Звільнена 27 травня 2016 року у зв’язку зі скороченням штатної чисельності на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, згідно з наказом № 36-о від 27.05.2016; з виплатою грошової компенсації за невикористані 12 календарних днів основної щорічної відпустки; 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби; вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року ОСОБА_1 поновлена на попередній посаді.

На порушення вимог статті 127 КЗпП України, статті 1215 ЦК України, роз’яснень Міністерства праці та соціальної політики відповідач у червні і серпні 2016 року із нарахованої заробітної плати утримав 603 грн 18 коп. і 3638 грн 25 коп. відповідно грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки; а також 91 грн 95 коп. і 3997 грн 50 коп. відповідно вихідної допомоги.

У наступному 03 жовтня 2016 року відповідач повторно звільнив позивача з займаної посади, про що видав наказ № 43-о. Однак суми, що були ним незаконно утримані із заробітної плати у червні і серпні 2016 року, при звільненні не виплачені, а тому відповідач несе відповідальність, встановлену статтею 117 КЗпП, і зобов’язаний відшкодувати моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав.

З наведених підстав ОСОБА_1 просила задовольнити позов.

У листопаді 2017 року Державна податкова інспекція у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області подала письмові заперечення на позов, в обґрунтування яких зазначила, що утримання виплачених сум компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки і вихідної допомоги є правомірним, оскільки позивач була поновлена на попередній посаді. У зв’язку з реорганізацією державна реєстрація Сумської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФСМ у Сумській області 07 листопада 2016 року припинена; у передавальному акті від 03 листопада 2016 року відсутня заборгованість перед ОСОБА_1 у розмірі спірних сум, вимога про повернення яких була заявлена лише 04 вересня 2017 року.

Під час розгляду справи відповідач подав клопотання про закриття провадження у справі з тих підстав, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Білопільського районного суду від 13 грудня 2017 року у задоволенні цього клопотання відмовлено.

Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 13 грудня 2017 року позов задоволений частково.

Стягнути з ДПІ у м. Сумах на користь ОСОБА_1 неправомірно утриманих 4241 грн 43 коп. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, 4089 грн 45 коп. вихідної допомоги, середній заробіток за весь час затримки розрахунку без утримання прибуткового податку й інших обов’язкових платежів, починаючи з 03 жовтня 2016 року по день ухвалення рішення судом, 2000 грн 00 коп. у відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У задоволенні позовних вимогах про стягнення у відшкодування моральної шкоди 3000 грн відмовити.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення мотивовано тим, що дії ДПІ у м. Сумах, яке є правонаступником Сумської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФСМ у Сумській області, щодо відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 спірних сум є неправомірними. У день звільнення 03.10.2016 працівника їх виплата не провадилась, чим порушені законні права позивача. У зв’язку з цим відповідач несе відповідальність щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку і компенсації у відшкодування моральної шкоди.

У січні 2018 року ДПІ у м. Сумах звернулась до Апеляційного суду Сумської області з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду і закрити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 07 листопада 2016 року державна реєстрація Сумської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФСМ у Сумській області, з якою позивач перебувала у трудових відносинах, припинена у зв’язку з реорганізацією. У передавальному акті від 03 листопада 2016 року відсутня заборгованість перед ОСОБА_1 у розмірі спірних сум, вимога про повернення яких була заявлена лише 04 вересня 2017 року. Також суд при ухваленні рішення не урахував, що наказ про утримання певних сум у судовому порядку не визнаний незаконним і не скасований. У день звільнення 03 жовтня 2016 року ОСОБА_1 Сумська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Сумській області провела повний розрахунок з позивачем, у тому числі виплатила спірні суми.

Стягнувши компенсацію у відшкодування моральної шкоди, суд не зважив на те, що ОСОБА_1 не довела факт заподіяння моральної шкоди відповідачем.

Крім того, даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; розгляд справи здійснюється в порядку адміністративного судочинства. У зв’язку з цим відповідач під час розгляду справи заявляв клопотання про закриття провадження у справі, у задоволенні якого суду першої інстанції безпідставно відмовив.

У судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_2 і ОСОБА_3 підтримали апеляційну скаргу з наведених у ній мотивів.

ОСОБА_1 не з’явилась у судове засідання, подала клопотання про розгляд справи 21 лютого 2018 року за її відсутності. У письмовому відзиві на апеляційну скаргу зазначила, що суд дійшов правильного висновку про порушення її прав діями відповідача, який є правонаступником усіх прав та обов’язків Сумської ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області, щодо утримання спірних сум, які не були враховані Сумським окружним адміністративним судом при прийнятті постанови від 27 липня 2016 року про її поновлення на попередній посаді. Відрахування (повернення) працівником грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки в разі поновлення на роботі не передбачене статтею 127 КЗпП України. Посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, щодо порушення строків пред’явлення вимоги вважає безпідставним, оскільки діючим законодавством закріплено право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком (ас. 139-141, 149).

Перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Частиною першою статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 займала посаду головного державного інспектора Білопільського відділення Сумської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області.

Наказом Сумської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області від 27.05.2016 № 36-о ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади у зв’язку зі скороченням штатної чисельності на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України з нарахуванням та виплатою компенсації за невикористані 12 календарних днів основної щорічної відпустки за робочий період з 02 липня 2015 року по 27 травня 2016 року включно; 15 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби понад 15 років за робочий період з 05 січня 2016 року по 04 січня 2017 року включно та вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України (а.с.4).

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року, яка набрала законної сили, зазначений наказ про звільнення ОСОБА_1 було визнано протиправним та скасовано; поновлено позивача на посаді головного державного інспектора Білопільського відділення Сумської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області, а також стягнуто з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 травня по 27 липня 2016 року в розмірі 8139 грн 32 коп. (а.с.5, 6).

На виконання зазначеного судового рішення Сумська об’єднана державна податкова інспекція 03 серпня 2016 року видала наказ № 41-о, згідно з яким ОСОБА_4 поновлено на роботі (ас. 54).

У червні та серпні 2016 року відповідач відрахував із заробітної плати позивача виплачені при звільненні 603 грн 18 коп. та 3638 грн 25 коп. відповідно компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, а також 91 грн 95 коп. та 3997 грн 50 коп. відповідно вихідної допомоги.

Наказом №43-о від 03 жовтня 2016 року позивач звільнена з посади головного державного інспектора Білопільського відділення Сумської ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області у зв’язку зі скороченням штатної чисельності на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України з нарахуванням та виплатою компенсації за невикористані 15 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 02 липня 2015 року по 01 липня 2016 року; компенсації за невикористані 08 календарних днів щорічної основної відпустки за період роботи з 02 липня 2016 року по 03 жовтня 2016 року; компенсації за невикористані 15 календарних днів додаткової відпустки за стаж державної служби за період роботи з 05 січня 2016 року по 04 січня 2017 року, а також вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку згідно зі ст. 44 КЗпП України (а.с.8).

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року (справа № 818/1464/16) зазначений наказ про звільнення ОСОБА_1 визнано протиправним та скасовано; поновлено позивача на посаді головного державного інспектора Білопільського відділення Сумської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Сумській області, а також стягнуто з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 6727 грн 96 коп. (ас.8зв. -11).

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2017 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року у справі № 818/1464/16 скасовано і в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що дії ДПІ у м. Сумах, яке є правонаступником Сумської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФСМ у Сумській області, щодо відрахування із заробітної плати ОСОБА_1 спірних сум є неправомірними. Ці суми на порушення вимог ст. 116 КЗпП України не були виплачені відповідачем у день звільнення позивача, чим порушені законні права на оплату праці, які підлягають судовому захисту шляхом стягнення зазначених сум з відповідача. Непроведення повного розрахунку з працівником у день звільнення є підставою для застосування відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України, а також стягнення компенсації у відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП.

Однак повністю погодитись з таким висновком суду не можна з наступних підстав.

У порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ст. ст. 4, 19 ЦПК України).

Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

На час виникнення спірних правовідносин позивач працювала на посаді головного державного інспектора Білопільського відділення Сумської ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області, тобто перебувала на публічній службі.

Згідно з постановою Сумського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року, ОСОБА_1 була поновлена на роботі з вирішенням питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 04 листопада 2015 року № 892 «Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби» Сумську ОДПІ ГУ ДФС у Сумській області реорганізовано шляхом приєднання до ДПІ у м. Сумах ГУ ДФС у Сумській області.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначені у статті 19 КАС України.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби (п. 2 ч. 1 ст.19 КАС).

Позивач звернулася за захистом порушених прав, що виникли з трудових відносин (стягнення виплачених, але утриманих і не виплачених при звільненні сум; середнього заробітку за час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди), пов’язаних з проходженням нею публічної служби, а тому такий спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 21 грудня 2016 року у справі № 752/21859/14-ц.

Проте суд першої інстанції, установивши, що предметом спору є невиплачена грошова компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога та середній заробіток за весь час затримки розрахунку, наведені норми права не урахував і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, і вирішив справу по суті (ас. 80).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо посилання ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу стосовно регулювання спірних правовідносин нормами статей 1212, 1215 ЦК України, суд виходить з наступного.

Статтею 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Аналогічні положення містить стаття 83 КЗпП України.

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зокрема зазначених у пункті 1 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Оцінивши дії позивача, яка отримавши грошову компенсацію та допомогу, оскаржила наказ, на підставі якого вони були виплачені; а також зважаючи на зміст як позовних вимог, так і відзиву на апеляційну скаргу, який зводиться до порушення відповідачем вимог статті 116 КЗпП України (не проведення повного розрахунку у день звільнення), що тягне за собою відповідальність, передбачену статтями 117, 237-1 КЗпП; суд дійшов висновку про наявність трудового спору, пов’язаного з проходженням позивачем публічної служби. Даний спір не є спором з приводу стягнення безпідставно сплачених (без достатньої правової підстави) грошових сум, який розглядається в порядку цивільного судочинства (статті 1212, 1213 ЦК).

Згідно з частиною першою статті 377 ЦПК України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю з закриттям провадження у справі з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу.

Установивши, що спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, суд апеляційної інстанції скасовує рішення суду першої інстанції і закриває провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

У зв’язку з цим інші наведені в апеляційній скарзі доводи, а також заперечення, які містить відзив на апеляційну скаргу, що стосуються вирішення спору по суті, колегія суддів не перевіряла.

Відповідно до вимог частини 13 статті 141 ЦПК України суд апеляційної інстанції змінює розподіл судових витрат.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. ч. 6, 7 ст. 141 ЦПК).

Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі – у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»).

Установлено, що за подання апеляційної скарги відповідач сплатив судовий збір у сумі 960 грн (вимога майнового характеру)(ас. 115). Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 29 січня 2018 року за заявою особи, яка подала апеляційну скаргу, відстрочено сплату судового збору у розмірі 960 грн (вимога немайнового характеру), згідно з ч. 1 ст. 136 ЦПК України.

Отже, з урахуванням наведених норм права понесені відповідачем витрати зі сплати судового збору у сумі 960 грн (вимога майнового характеру) компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Судовий збір у розмірі 960 грн (вимога немайнового характеру), сплату якого було відстрочено, стягується з позивача.

Керуючись ст. 367, п. 4 ч. 1 ст. 374, ст. 377, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області задовольнити частково.

Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 13 грудня 2017 року скасувати.

Провадження у справі №573/2153/17 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області про стягнення неправомірно утриманих грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку та вихідної допомоги, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, відшкодування моральної шкоди закрити.

Витрати, понесені Державною податковою інспекцією у м. Сумах Головного управління ДФС у Сумській області зі сплати судового збору у сумі 960 грн (вимога майнового характеру), компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) у дохід держави судовий збір у розмірі 960 грн (вимога немайнового характеру).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.М.Біляєва

Судді: О.Ю.Кононенко

ОСОБА_5

Повне судове рішення складене 22 лютого 2018 року

ОСОБА_6Біляєва