Рішення № 72369907, 16.02.2018, Дворічанський районний суд Харківської області

Справа № 614/815/15-ц

Провадження № 2/618/1/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2018 року Дворічанський районний суд Харківської області у складі: головуючого - судді Рябоконь Є. А., за участю секретаря судового засідання – Кучеренко О. І., позивача – ОСОБА_1, відповідача – ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Дворічна цивільну справу № 614/815/15-ц, провадження № 2/618/1/18 за позовом ОСОБА_1, який проживає за адресою: 63801, Харківська область, Борівський район, смт. Борова, вул. Чапаєва, буд. 1-б, до ОСОБА_2, який проживає за адресою: 63801, Харківська область, Борівський район, смт. Борова, 14-й кварталАДРЕСА_1, про відшкодування інфляційних втрат, 3% річних від простроченої суми, витрат на виконавче провадження та транспортних витрат, 3-я особа – міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та м. Ізюм Головного територіального управління юстиції в Харківській області, юридична адреса: 64300, Харківська область, м. Ізюм, вул. Покровська, буд. 32, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 виклад позиції позивача та заперечень відповідача, пояснення представника 3-ї особи.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування інфляційних втрат, 3% річних від простроченої суми, витрат на виконавче провадження та транспортних витрат, 3-я особа – міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та м. Ізюм Головного територіального управління юстиції в Харківській області, обґрунтовуючи позов наступним. 25.04.2014 рішенням Борівського районного суду Харківської області по справі № 614/351/14-ц з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто 219000,00 грн боргу, 3332,00 грн інфляційних втрат, 751,36 грн - 3% річних та судовий збір в сумі 3230,83 грн. Вказане рішення вступило в законну силу 06.05.2014 року. 23.06.2014 ВДВС Борівського РУЮ відкрите виконавче провадження по стягненню з ОСОБА_2 зазначених вище сум. До теперішнього часу рішення суду виконане лише частково. В зв'язку з тим, що пройшов значний проміжок часу, позивач змушений звернутися з даним позовом до суду з метою відшкодування інфляційних втрат та 3% річних згідно розрахунку, виконаного на підставі методики, наведеної у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97. Станом на 15.07.2015 сума інфляційних витрат складала 139873,81 грн, 3% річних – 5655,21 грн (розрахунок на вказану дату здійснювався в зв'язку з відсутністю індексу інфляції за липень 2015 року). На підставі вимог ст. 625 ЦК України позивач просив стягнути вказані суми з відповідача. Крім того, в ході виконавчого провадження ОСОБА_1 понесені витрати на виконавче провадження, зокрема, на оплату незалежної оцінки майна в сумі 1300,00 грн, 474,19 грн інфляційних втрат, а також витрати, пов'язані з оплатою судового збору в сумі 1473,04 грн, які позивач також просив стягнути на його користь з відповідача.

В судовому засіданні позивач уточнив і підтримав свої позовні вимоги з зазначених вище підстав та просив стягнути з відповідача на його користь станом на 01.02.2018 суму інфляційних втрат в розмірі 159445 грн 06 коп, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 19303 грн 45 коп., витрати по виконавчому провадженню - 5074 грн 56 коп., транспортні витрати в сумі 2000,00 грн, а також витрати, пов'язані з оплатою судового збору, в сумі 1833,00 грн. При цьому пояснив, що відповідач тривалий час злісно ухиляється від виконання грошового зобов»язання на підставі рішення Борівського районного суду від 25.04.2014 та виконавчого листа цього ж суду № 2/614/108/14 від 28.05.2014, в зв»язку з чим він на підставі ст. 625 ЦПК України звернувся до суду з вказаним позовом. Що стосується розбіжності в сумі основної заборгованості за вказаним виконавчим листом між його розрахунком (150562,20 грн) і розрахунком державного виконавця (147765,43 грн), то даний факт пояснюється невірним застосуванням державним виконавцем черговості погашення вимог за грошовим зобов»язанням, встановленої ст. 534 ЦК України, ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» та наказу МЮУ № 2830/5 від 29.09.2016.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, що виконати судове рішення своєчасно не мав змоги з об»єктивних причин, оскільки державним виконавцем ВДВС Борівського РУЮ, який є суб»єктом владних повноважень, було видано нормативно – правовий акт, а саме винесено постанову про арешт його майна, в зв»язку з чим він був позбавлений можливості реалізувати своє нерухоме майно і погасити борг. Вважає, що на підставі ст. 607 ЦК України зобов»язання припиняється неможливістю його виконання у зв»язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає. При цьому не вбачає своєї вини у невиконанні зобов»язання, оскільки не мав об»єктивної можливості його виконати, хоча не дивлячись на вище викладені обставини, намагався виконати рішення суду, про що свідчить інформація державного виконавця від 28.07.2015 про залишок боргу, з сумою якого він не згоден, а так само повністю не згоден з розрахунком заборгованості, наданим позивачем, оскільки він не відповідає дійсності. Крім того, зазначив, що позивачем під час судового розгляду було змінено суму позовних вимог, хоча це потрібно було зробити до початку розгляду справи. Під час виконання рішення суду стягувачу передавалося нерухоме майно в рахунок погашення боргу, але він його на себе не оформив. При цьому стягувач оплатив грошову оцінку цього майна, але виконавчі дії по передачі майна фактично не були проведені, тому ці кошти не можна вважати витратами на виконавче провадження. Крім того, вважає, що його борг виник з авансу, що не є грошовим зобов»язанням, тому на нього не нараховується інфляція і 3 % річних. В зв»язку з цим, просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представник 3-ї особи – головний державний виконавець міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та м. Ізюм Головного територіального управління юстиції в Харківській області ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що у неї на виконанні перебуває виконавчий лист № 2/614/108/14, виданий 28.05.2014 Борівським районним судом про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 всього в сумі 226314,19 грн. Частково заборгованість за даним виконавчим листом боржником погашена, станом на 05.02.2018 заборгованість ОСОБА_2 становить 147765,43 грн., сума витрат стягувача, пов»язаних з виконанням, складає 7922,07 грн. З приводу передачі стягувачу в рахунок погашення боргу нерухомого майна пояснила, що частина нежитлової будівлі ОСОБА_1 не була фактично передана, оскільки не була виділена в натурі і акт передачі було скасовано. Вважала, що розрахунок заборгованості нею зроблений правильно, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Від відповідача 22.12.2016 надійшло клопотання про відкладення судового розгляду даної справи до вирішення справи № 614/351/14-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

13.11.2017 позивачем була подана заява про заміну 3-ї особи – Борівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Харківській області на міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та м. Ізюм Головного територіального управління юстиції в Харківській області.

16.01.2018 та 23.01.2018 від відповідача надійшли два аналогічні клопотання про зупинення провадження по даній справі на підставі п. 6) ч. 1 ст. 251 ЦПК України.

Під час судового розгляду справи 06.02.2018 від позивача надійшло клопотання про уточнення суми позовних вимог та долучення відповідного розрахунку заборгованості станом на 01.02.2018 до матеріалів справи, яке судом було задоволене, відповідачу вручена копія уточненого розрахунку заборгованості.

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Дворічанського районного суду від 28.12.2016 зупинено провадження по даній справі на підставі п. 4) ч. 1 ст. 201 ЦПК України в редакції 2004 року.

Ухвалою Дворічанського районного суду від 18.09.2017 провадження по даній справі відновлено на підставі ч. 1 ст. 204 ЦПК України в редакції 2004 року.

Ухвалою суду від 15.11.2017 замінено 3-ю особу по справі - Борівський районний відділ ДВС ГТУЮ у Харківській області на міжрайонний відділ державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та м. Ізюм Головного територіального управління юстиції в Харківській області.

Ухвалою Дворічанського районного суду від 23.01.2018 відповідачу відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі на підставі п. 6) ч. 1 ст. 251 ЦПК України.

Ухвалою суду від 06.02.2018 на підставі ст. 74 ЦПК України до участі у справі залучено спеціаліста управління соціального захисту населення Дворічанської РДА.

ІУ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Рішенням Борівського районного суду Харківської області від 25 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, позовні вимоги позивача задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 219000,00 грн боргу за борговими розписками, 3332,00 грн інфляційних втрат, 751,36 грн - 3% річних та судовий збір у сумі 3230,83 грн (а. с. 53-54 т. 1). Рішення вступило в законну силу 06 травня 2014 року.

На підставі вказаного рішення суду 28.05.2014 видано виконавчий лист № 2/614/108/14, який на даний час перебуває на виконанні у міжрайонному відділі державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та м. Ізюм Головного територіального управління юстиції в Харківській області, заборгованість погашена частково.

Відповідно до розрахунку заборгованості згідно виконавчого листа № 2/614/108/14, виданого 28.05.2014 Борівським районним судом Харківської області, про стягнення боргу з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 в сумі 226314,19 грн., складеного 05.02.2018 за вих. № 2571 головним державним виконавцем міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Барвінківському, Борівському, Ізюмському районах та м. Ізюм Головного територіального управління юстиції в Харківській області ОСОБА_4, відповідно до квитанцій, що містяться в матеріалах виконавчого провадження, ОСОБА_2 було сплачено 78548,76 грн. Залишок нестягнутої суми за вказаним виконавчим листом станом на 05.02.2018 складає 147765,43 грн. Сума витрат стягувача ОСОБА_1, пов»язаних з виконанням даного виконавчого листа, становить 7922,07 грн (а. с. 86 - 87 т. 2).

Згідно з розрахунком суми боргу ОСОБА_2 станом на 01.02.2018, наданим в судовому засіданні 06.02.2018 позивачем ОСОБА_1, сума основного боргу відповідача за вказаним виконавчим листом становить 150562,20 грн., сума витрат на виконавче провадження – 5074,56 грн (а. с. 89 - 91 т. 2).

Аналізуючи надані позивачем та представником 3-ї особи розрахунки заборгованості, суд вважає, що різниця в сумі заборгованості – 2796,77 грн та у витратах на виконавче провадження – 2847,51 грн пояснюється порушенням черговості погашення вимог за грошовим зобов»язанням, допущеним державним виконавцем при розподілі стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону України «Про виконавче провадження», а також відповідно до положень ст. 534 ЦК України, згідно якої у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов»язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов»язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. Однак, при черговому розподілі стягнутої з боржника грошової суми державним виконавцем грошові кошти були зараховані в рахунок погашення основної суми боргу замість відшкодування витрат кредитора, пов»язаних з оплатою послуг експерта у виконавчому провадженні, що потягло за собою вказані вище розбіжності.

В зв»язку з цим суд приймає як вірну суму боргу відповідача за виконавчим листом № 2/614/108/14 - 150562,20 грн, суму витрат стягувача на виконавче провадження – 5074,56 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За відсутності інших підстав припинення зобов»язання, передбачених договором або законом, зобов»язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов»язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов»язання, які мають особливості. Так, відповідно до частини 1 наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання. Згідно з частиною 2 цієї ж статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входить до складу грошового зобов»язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов»язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тобто рішення Борівського районного суду від 25 квітня 2014 року про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і стягнення з ОСОБА_2 на його користь суми боргу, яке набрало законної сили, має преюдиційне значення для суду при вирішенні даної справи.

Правовий аналіз положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора і стягнення суми боргу за договором, яке боржником не виконане в установленому законом порядку, не припиняє зобов»язальних правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов»язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум за час прострочення. При цьому розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов»язання, є диспозитивним і застосовується, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи, що судове рішення від 25 квітня 2014 року про стягнення з боржника коштів фактично не виконане, враховуючи, що таке прострочення є триваючим правопорушенням, кредитор - позивач ОСОБА_1 вправі вимагати стягнення з боржника – відповідача ОСОБА_2 в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та 3 % процентів річних за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов»язання аж до повного його виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до п. 1) ч. 3 ст. 2 ЦПК України, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є верховенство права.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.

Згідно з ч. ч. 1 – 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов»язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов»язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь – які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_6 суду.

Під час судового розгляду даної справи позивачем були надані належні, допустимі, достовірні та достатні докази на часткове підтвердження своїх позовних вимог, а саме в частині стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми, на підставі яких судом встановлені обставини та факти, що обґрунтовують вказані вимоги. Однак при цьому позивачем не надано відповідних доказів на підтвердження підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення витрат на виконавче провадження та транспортних витрат.

Відповідачем, всупереч вимог ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України, належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми не надано і в матеріалах справи не міститься. Доводи позивача, викладені під час судового розгляду справи, відповідачем і матеріалами справи не спростовуються.

Суд приймає як належний, допустимий, достовірний та достатній доказ наданий 06.02.2018 позивачем розрахунок суми інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми, виконаний на підставі методики, наведеній у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97, згідно якого сума інфляційних втрат позивача від невиконання відповідачем грошового зобов»язання становить 159445,06 грн, сума 3 % річних від простроченої суми складає 19303,45 грн. Даний розрахунок виконаний по мірі погашення заборгованості відповідачем, перевірений судом, підтверджується матеріалами справи і відповідачем в судовому засіданні жодним чином не спростований (а. с. 89 - 91 т. 2).

Що стосується позовних вимог позивача про стягнення на його користь 5074,56 грн. витрат, пов»язаних з виконанням виконавчого листа, суд вважає, що вони є безпідставними і не підлягають задоволенню, оскільки відносяться до складу коштів виконавчого провадження (ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» в редакції від 21.04.1999, чинній на момент відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 2/614/108/14 від 28.05.2014, та ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 в редакції станом на 06.02.2018). Процедура відшкодування витрат, пов»язаних з виконанням, врегульована вказаним спеціальним Законом шляхом винесення державним виконавцем відповідної постанови про стягнення з боржника витрат, пов»язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових коштів.

Що стосується заперечень і доводів відповідача про безпідставність позовних вимог, суд вважає їх необґрунтованими і такими, що не відповідають обставинам справи, встановленим під час судового розгляду. Так, твердження відповідача про об»єктивну неможливість виконати грошове зобов»язання через накладення державним виконавцем арешту на його майно і відсутність у цьому його вини спростовується положенням ч. 1 ст. 625 ЦК України, згідно якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов»язання. Не погоджуючись з розрахунком заборгованості, виконаним позивачем, ОСОБА_2 не надав суду власного розрахунку, який би спростовував розрахунок ОСОБА_1 Що стосується зауважень відповідача про уточнення позивачем розміру позовних вимог на стадії судового розгляду, суд зазначає, що дійсно, згідно положень п. 2) ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог, зокрема, до закінчення підготовчого засідання. Однак, по даній цивільній справі провадження було відкрите 03.08.2015 за правилами ЦПК України в редакції 2004 року,підготовче засідання не проводилося, стадія судового розгляду по суті була розпочата за правилами ЦПК України в редакції 2004 рокуі продовжена після 15.12.2017 за правилами нового ЦПК на підставі п. 9) Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, а згідно з ч. 2 ст. 31 ЦПК України в редакції 2004 року позивач мав право збільшити або зменшити розмір позовних вимог протягом усього часу розгляду справи. Твердження відповідача про те, що під час виконання рішення суду стягувачу передавалося нерухоме майно в рахунок погашення боргу, але він його на себе не оформив, спростовується поясненнями головного державного виконавця Калюги А. О., наданими в судовому засіданні, про те, що частина нежитлової будівлі ОСОБА_1 не була фактично передана, оскільки не була виділена в натурі, і акт передачі було скасовано. Що стосується доводів відповідача, що його борг виник з авансу, який не є грошовим зобов»язанням, тому на нього не нараховується інфляція і 3 % річних, вказана обставина не береться судом до уваги на підставі положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України і правового аналізу положень ст. ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України, наведених вище.

За таких обставин справи, всебічно та повно з»ясувавши обставини, на які посилалися сторони як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, керуючись принципом верховенства права, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а саме: в частині стягнення суми інфляційних втрат та 3 % річних від простроченої суми позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню, а в частині стягнення витрат на виконавче провадження та транспортних витрат в задоволенні позову слід відмовити.

УІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, в зв»язку з чим з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позивачем були заявлені позовні вимоги на загальну суму 185823,07 грн, з яких сума інфляційних втрат становить 159445,06 грн, 3 % річних від простроченої суми – 19303,45 грн, витрати на виконавче провадження – 5074,56 грн, транспортні витрати – 2000,00 грн. Сума позовних вимог, яка підлягає задоволенню, складає 178748,51 грн (159445,06 грн + 19303,45 грн = 178748,51 грн), що становить 96,19 % від загальної суми позовних вимог (178748,51 грн х 100 % : 185823,07 грн = 96,19 %).

Розмір судового збору за вказані позовні вимоги майнового характеру складає 1 % від суми 185823,07 грн, що становить 1858,23 грн.

Згідно квитанцій, які містяться в матеріалах справи, позивачем сплачено всього 1833,00 грн судового збору, тобто недоплачена позивачем сума судового збору становить 25,23 грн (1858,23 грн - 1833,00 грн = 25,23 грн), яка підлягає стягненню з відповідача на користь держави в особі Державної судової адміністрації України.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені на 96,19 %, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1762,20 грн судового збору, що становить 96,19 % від суми 1858,23 грн за мінусом 25,23 грн, стягнутих з відповідача на користь держави (1858,23 грн. х 96,19 % : 100 % = 1787,43 грн; 1787,43 грн – 25,23 грн = 1762,20 грн).

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача на його користь 2000 грн. транспортних витрат, суд вважає за необхідне відмовити в їх задоволенні, оскільки вказаний розмір витрат позивачем належним чином не обґрунтований і жодним доказом не підтверджений.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 509, 526, 534, 599, 611, 625 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», ст. ст. 2, 4, 5, 10, 11, 12, 13, 81, 82, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, п. 15.5) розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування інфляційних втрат, 3% річних від простроченої суми, витрат на виконавче провадження та транспортних витрат задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, який проживає за адресою: 63801, Харківська область, Борівський район, смт. Борова, 14-й кварталАДРЕСА_1, паспорт серії МК № 028796, виданий Борівським РВ УМВС України в Харківській області 20 березня 1996 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, який проживає за адресою: 63801, Харківська область, Борівський район, смт. Борова, вул. Чапаєва, буд. 1-б, паспорт серії МК № 721469, виданий Борівським РВ УМВС України в Харківській області 27 червня 1998 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, інфляційні втрати в сумі 159445 (сто п»ятдесят дев»ять тисяч чотириста сорок п»ять) грн 06 коп., а також 3% річних від простроченої суми в розмірі 19303 (дев»ятнадцять тисяч триста три) грн 45 коп.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 5074 (п»ять тисяч сімдесят чотири) грн 56 коп. витрат на виконавче провадження та 2000 (дві тисячі) грн 00 коп. транспортних витрат – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн 20 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 25 (двадцять п»ять) грн 23 коп. судового збору на користь Державної судової адміністрації України (отримувач коштів - Головне управління казначейства у м. Києві).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Харківської області через Дворічанський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлено 22 лютого 2018 року.

Суддя Є. А. Рябоконь