Рішення № 72363349, 24.01.2018, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/3160/15-ц Провадження № 2/450/86/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" січня 2018 р. Пустомитівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого - судді Данилів Є.О.

при секретарі Бідник І.Р.

з участю: представників позивача ОСОБА_1: ОСОБА_2 (законний представник), ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Пустомити цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_7, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування Франківської РА ЛМР, орган опіки та піклування Сихівської РА ЛМР, орган опіки та піклування Пустомитівської РДА Львівської області, П'ята Львівська державна нотаріальна контора, про визнання майна спадковим та визнання права власності в порядку спадкування за законом,-

встановив:

зазначена позовна заява надійшла до суду 15.12. 2015 року. ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, заявлено такі вимоги: визнати за ОСОБА_8 права власності на 1 / 2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1, - відмовити; визнати 1 / 2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 спадковим майном після смерті ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_8; визнати недійсним Договір дарування квартири від 05.02. 2016 року, укладений між ОСОБА_5, 1978 року народження (реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними ДРФОПП України - НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_3, виданий Личаківським РВ у м. Львові ГУДМС України у Львівській області 20 жовтня 2015 року), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, (дарувальник) та ОСОБА_7, 1986 року народження (реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними ДРФОПП України - НОМЕР_2, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Галицьким РВ у м. Львові ГУДМС України у Львівській області 05 серпня 2015 року), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, (обдарована), посвідчений Віблим Л.З. приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області, зареєстровано в реєстрі за № 101, в частині дарування 1 / 2 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1; скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7, 1986 року народження (реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними ДРФОПП України - НОМЕР_2, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Галицьким РВ у м. Львові ГУДМС України у Львівській області 05 серпня 2015 року), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, на 1 / 2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_9 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2) право власності на 1 / 2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_8.

Підстава позову: ОСОБА_8 - мати неповнолітньої ОСОБА_1 за час перебування у шлюбі з ОСОБА_5 батьком позивача спільно набули у власність квартиру АДРЕСА_1. Право власності на цю квартиру було зареєстроване за відповідачем ОСОБА_5. ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_8 померла. Внаслідок її смерті відкрилася спадщина, проте спірна квартира не увійшла в склад спадщини ОСОБА_8, хоча і була спільною сумісною власність ОСОБА_8 та ОСОБА_5. В свою чергу ОСОБА_5 у 2016 році уклав оспорюваний правочин та подарував цю квартиру ОСОБА_7, незважаючи на те, що 1 / 2 частина такої квартири в порядку спадкуванням повинна належати ОСОБА_1, яка здійснила спадкування після смерті її матері. Таким чином, ОСОБА_1 була позбавлена права власності на частину спадкового майна її матері.

Представником відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 у процесі судового розгляду справи суду подано письмові заперечення проти позову з яких слідує, що спірна квартира не є спільною сумісною власністю ОСОБА_8 та ОСОБА_5, оскільки придбана за кошти ОСОБА_5 , які отримані у позику від ОСОБА_13. Вимога щодо визнання 1/ 2 частки житлової квартири АДРЕСА_1 за померлою ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_8 не обґрунтована оскільки: з такою вимогою може звернутися виключно особа, відновлюючи свої законні права та інтереси; такий спосіб захисту суперечить способам захисту визначеним ст. 16 Цивільного кодексу України. Безпідставною є вимога, щодо визнання недійсним частини договору дарування житлової квартири АДРЕСА_1 укладеного 05.02.2016 року, оскільки відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Фактів недодержання вимог вказаної правової норми ОСОБА_5 при укладенні оскаржуваного договору позивачем не наведено.

Ухвалою суду від 13.04. 2016 року відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 про відвід судді Даниліва Є.О. від участі у розгляді цивільної справи № 450/3160/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: орган опіки та піклування Франківської РА ЛМР, орган опіки та піклування Сихівської РА ЛМР, П'ята Львівська державна нотаріальна контора, про визнання майна спадковим та визнання права власності в порядку спадкування за законом.

Ухвалою суду від 16.06.2016 року вжито заходів забезпечення позову шляхом арешту на квартири АДРЕСА_1.

На вимогу суду від 18.04. 2016 р. № 3259/2016 П'ятою Львівською державною нотаріальною конторою суду надана копія спадкової справи № 857/2013 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_8.

Представники позивача ОСОБА_1: ОСОБА_2 (законний представник), ОСОБА_3 уточненні позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог, позов просили задоволити.

Відповідач ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_6 заявлені позовні вимоги не визнали, у задоволенні позову просили суд відмовити з підстав викладених письмовому заперечені проти позову.

Відповідач ОСОБА_7 у судове засідання не з'явилася, подала письмову заяву в якій просила суд розглядати цивільну справу без її участі.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Франківська районна адміністрація ЛМР, як орган опіки та піклування в процесі судового розгляду подала суду письмові пояснення на підтримання заявлених позовних вимог, представник у судове засідання не прибув .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору орган опіки та піклування Пустомитівської РДА Львівської області в процесі судового розгляду подав суду письмові пояснення на підтримання заявлених позовних вимог, представник у судове засідання не прибув.

Представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: органу опіки та піклування Сихівської РА ЛМР, П'ятої Львівська державна нотаріальна контора у судове засідання на виклик суду не прибули.

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні надав суду такі пояснення: він (свідок) є тестем відповідача ОСОБА_5, батьком ОСОБА_7. З липня 2015 року його дочка ОСОБА_7 та ОСОБА_5 розпочали жити разом. Він (свідок) надав ОСОБА_5 20 000, 00 дол. США. для вирішення питання з квартирою. Гроші передавав без розписки. Вказані грошові кошти він (свідок) заробив за все життя та складав їх для придбання для себе однокімнатної квартири.

Свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні надав суду такі пояснення: він (свідок) знає ОСОБА_5 давно, оскільки останній працював у нього, тобто у підприємстві ТОВ «ТПК «Бумеран». У 2007 - 2008 роках ТОВ «ТПК «Бумеран» здійснювало будівництво багатоквартирного будинку. Половина квартир у цьому будинку була передана у власність працівників. На той час ціна квадратного метра становила 600 дол. США. В товаристві працювали молоді перспективні працівники, яких хотілося залишити надовго. Грошей на оплату повно вартості квартир практично ні в кого не було. Проте, у 2007 році були сприятливі кредитні умови, із забезпеченням виконання умов кредиту іпотекою. Тому, було вирішено здати будинок в експлуатацію право власності закріпити за працівниками, які в подальшому зможуть отримати кредит забезпечивши його іпотекою за рахунок отриманих квартир та повернути кошти підприємству. У ОСОБА_5 з кредитом нічого не виходило, тому він (свідок) заплатив за квартиру свої кошти, які ОСОБА_5 повернув у 2015 - 2016 роках двома платежами по 20 000, 00 дол. США. Борг складався із такої суми, так як частина коштів пішла на оплату опалення. ОСОБА_5 розписки про отримання коштів розписки не писав.

З'ясувавши думку учасників процесу, які з'явилася у судове засідання, суд постановив здійснювати судовий розгляд справи без участі осіб, які не прибули у судове засідання.

Проаналізувавши матеріали цивільної справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, судом встановлено наступні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи:

ОСОБА_5 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб 21.09.2002 року, що стверджується Свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_5 від 21.09. 2002 року. 15.04. 2008 року за ОСОБА_5 на підставі Свідоцтва про право власності було від 15.04. 2008 року, видане Зубрянською сільською радою Пустомитівського району Львівської області на підставі рішення № 45 від 27.03.2008 року було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, що стверджується Відомостями з реєстру права власності на нерухоме майно від 01.12. 2015 року.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 60 СК України (в редакції що діяла на час набуття права власності на спірне майно) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. В силу вимог ч.ч. 1- 3 ст. 61 СК України (в редакції що діяла на час набуття права власності на спірне майно) Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Правильність застосування норм матеріального права у спірних правовідносинах, в частині права спільної сумісної власності, роз'яснює Постанова Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» Верховний Суд зазначає, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох (п. 23 Постанови).

При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК). Не належить до спільної сумісної власності, як зазначає Верховний Суд України, майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню (п. 24 Постанови).

Норми СК України у статтях 57, 60 встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя з приводу належного їм майна, згідно з якими: 1) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної власності; 2) майно, набуте кожним із подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

З метою збереження балансу інтересів подружжя, дотримуючись принципів добросовісності, розумності і справедливості СК України містить винятки із загального правила. Зокрема, відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею/ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй/йому особисто. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної власності на майно подружжя) визначені у статті 60 СК України. За змістом цієї норми належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Виходячи з наведеного для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя (правова позиція ВСУ у справі № 6-612цс15).

З розписки ОСОБА_13 від 26.01. 2016 року останній отримав від ОСОБА_5 20 000,00 дол. США, які ОСОБА_5 позивач для виконання зобов'язань по договору на будівництво квартири. На підтвердження цього факту 30.07. 2015 року складена розписка за підписом ОСОБА_5 та ОСОБА_13 З Трудової книжки НОМЕР_6 на ім'я ОСОБА_5 вбачається, що з 06.02. 2003 року по 30.06.2011 рік ОСОБА_5 працював на ТОВ «ТПК «Бумеран» на посаді маляра - оздоблювальника та маляра (з 01.04. 2010 року). Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. П. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих ним повноважень судом створені належні умови для надання сторонами доказів, заявлення клопотань витребування додаткових доказів.

Незважаючи на те, що факт отримання ОСОБА_5 позики у ОСОБА_13 для придбання квартири не оспорюється, суд вважає, що такий факт і не підтверджений належними письмовими доказами (п. 2 ч. 1 ст. 218 ЦК України). Розписки про повернення коштів, про які вказано вище, були складені, як слідує з їхнього тексту у 2015 та 2016 роках. Покази свідка ОСОБА_14 також не підтверджують походження коштів на придбання спірної квартири у 2008 році, з таких показів слідує лише те, що свідком передано відповідачеві ОСОБА_5 кошти в сумі 20 000,00 дол. США. Їхня призначення невідоме. Із Трудової книжки НОМЕР_6 на ім'я ОСОБА_5 слідує, що з 06.02. 2003 року по 30.06.2011 рік ОСОБА_5 працював на ТОВ «ТПК «Бумеран» на посаді маляра - оздоблювальника та маляра (з 01.04. 2010 року) проте відомості про його доходи від трудової діяльності у суду відсутні.

Сторонами не надано суду відомостей про місце праці та доходи ОСОБА_8 за період шлюбу з ОСОБА_5 до часу придбання спірного майна. Проте, у суду немає підстав вважати, що вказані особи перебуваючи у шлюбі отримували доходи не в інтересах сім'ї, а кожен для себе особисто і їхні фінансові ресурси (отримані доходи), праця не була спрямована на набуття в власність спірного майна. Крім того, надані суду записи ОСОБА_5 про вартість виконаних робіт у спірній квартирі, на думку суду, свідчать про те, що останній будучи слюсарем та працюючи у будівельній компанії виконував безпосередньо ремонтні роботи у квартирі. Той факт, що ОСОБА_8 не вела записів виконаних будівельних робіт, або такі записи відсутні в матеріалах справи, не може свідчити про виконання будівельних робіт у квартирі ОСОБА_5 у власних інтересах, такий висновок слідує із змісту ч. 1 ст. 60 СК України.

Із системного аналізу зазначених вище норм закону в сукупності із встановленими судом обставинами слідує висновок, що квартири АДРЕСА_1 була спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_8. Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України, ч. 2 ст. 370 ЦК України частка ОСОБА_8 складала 1 / 2 (ідеальну) частину квартири. Незважаючи на цю встановлену судом обставину, заявлена позивачем вимога про визнання за ОСОБА_8 права власності на 1 / 2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 задоволенню не підлягає, оскільки: відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою. За змістом ст. 392 ЦК України потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву. Згідно ч.ч. 1, 2, 4 ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Таким чином, за померлої особою не може визнаватися права власності, такий спосіб захисту неможливий.

Встановлено, що ОСОБА_8 померла ІНФОРМАЦІЯ_8, що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_7 від 31.08. 2013 року. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1220 ЦК України в день смерті ОСОБА_8 відкрилася спадщина. Згідно ч. 1 ст. 1218 ЦК України до складу спадкової маси після смерті ОСОБА_8, крім іншого, увійшло право власності на 1 / 2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1. Таким чином, підлягає задоволенню заявлена позовна вимога про визнання 1 / 2 ідеальної частини квартири АДРЕСА_1 спадковим майном після смерті ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_8.

Із спадкової справи № 857/2013 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_8 слідує:

за життя ОСОБА_8 своїми майновими правами на випадок смерті не розпорядилася, а тому спадкування після її смерті здійснюється за законом почергово, у відповідності до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 1258 ЦК України. До спадкоємців першої черги спадкування, після смерті ОСОБА_8 , згідно вимог ч. 1 ст. 1261 ЦК України, належать:

ОСОБА_1 - дочка спадкодавця, факт родинних відносин першого ступеня споріднення між спадкодавцем та спадкоємцем підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_8 від 09.07. 2003 року.

ОСОБА_5 - чоловік спадкодавця, факт родинних відносин першого ступеня споріднення між спадкодавцем та спадкоємцем підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 від 21.09. 2002 року.

ОСОБА_2 - батько спадкодавця, ОСОБА_16 - мати спадкодавця, факт родинних відносин першого ступеня споріднення між спадкодавцем та спадкоємцями підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_9 від 12.07. 1979 року.

29.11. 2013 року ОСОБА_1 (в її інтересах ОСОБА_5), ОСОБА_5 у власних інтересах, ОСОБА_2 звернулися до нотаріальної конторами із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_8.

ОСОБА_1 - заява № 22280, ОСОБА_5 - заява № 2281, ОСОБА_2 - заява № 2283. Таким чином, вказані спадкоємці у строк встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України виконали вимоги ч. 1 ст. 1269 ЦК України. В свою чергу, 29.11. 2013 року ОСОБА_16 подала до нотаріальної контори заяву № 2282 про відмову від частки у спадщині ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2. 15.01. 2014 року ОСОБА_5 подав до нотаріальної контори заяву № 82 про відмову від частки у спадщині ОСОБА_8 на користь ОСОБА_1. Заяви про відмову від спадщини відповідають вимогам ч. 2 ст. 1274 ЦК України та подані у строк встановлений ч. 1 ст. 1270 ЦК України.

Згідно Свідоцтв про право на спадщину за законом, видані Ясинським Н.М. державним нотаріусом П'ятої Львівської державної нотаріальної контори 21.03. 2014 року, зареєстровано в реєстр і за № 535; 04.07. 2014 року, зареєстровано в реєстрі за № 654; 01.03. 2014 року, зареєстровано в реєстрі за № 529; 28.03. 2014 року, зареєстровано в реєстрі за № 591 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями першої черги спадкування після смерті ОСОБА_8 по 1 / 2 частині спадщини кожен.

Враховуючи зазначене вище, з урахуванням того, що в склад спадщини ОСОБА_8 увійшло право власності на 1 / 2 частину спірної квартири, частки у спадщині спадкоємців ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (по 1 / 2), суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 здійснила спадкування 1 / 4 ідеальної частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_8. Ти самим набула право власності на 1 / 4 частину зазначеної квартири. Таким чином, підлягає задоволенню заявлена позовна вимога про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1 / 4 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_8.

Згідно ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Таким чином, ОСОБА_1 з ІНФОРМАЦІЯ_8 набула у власність 1 / 4 частину квартири АДРЕСА_1.

Встановлено, що 05.02. 2016 року, між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 укладено Договір дарування квартири, посвідчений Віблим Л.З. приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області, зареєстровано в реєстрі за № 101. На підставі цього договору ОСОБА_7 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1. Зазначені обставини підтверджені Договором дарування квартири, від 05.02. 2016 року, укладений між ОСОБА_5 (дарувальник) та ОСОБА_7 (обдарована), посвідчений Віблим Л.З. приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області, зареєстровано в реєстрі за № 101 та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 52712542 від 05.02. 2016 року. Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. За змістом ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

В силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Судом встановлено, що укладаючи оспорюваний правочин, його сторони в врахували ту обставину, що 1 / 4 частина квартири АДРЕСА_1, яка була предметом договору належить ОСОБА_1 з ІНФОРМАЦІЯ_8. Тим самим, укладення спірного договору, набуття ОСОБА_7 права власності на спірну квартиру в цілому порушило права власності позивача на вказану вище частину спірного майна, що є недопустимим. Із цих підстав Договір дарування квартири від 05.02. 2016 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, посвідчений Віблим Л.З. приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області, зареєстровано в реєстрі за № 101, в частині дарування 1 / 4 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1 слід визнати недійсним.

Судом також, враховано таке: Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 7 листопада 2012 року розглянув справу № 6-107 цс 12, предметом якої був спір про визнання договору недійсним за позовом особи, яка не була стороною цього договору. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого у разі, якщо позивач, не будучи стороною оспорюваного ним договору, домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом цього договору, то виходячи з правової природи спірних правовідносин між сторонами існують речово-правові відносини, і належним способом захисту в такому разі є один із способів, передбачених главою 29 ЦК України: віндикація (ст.ст. 387, 388 ЦК України) - якщо річ перебуває у володінні відповідача; визнання права власності (ст. 392 ЦК України) - якщо річ не вибула з володіння позивача, однак його право на неї не визнається відповідачем.

Положення ч. 3 ст. 215 ЦК України при вирішенні такої категорії справ підлягають застосуванню в тому разі, якщо позивач не домагається відновлення свого права на річ, яка була предметом оспорюваного ним договору, а його порушене право може бути відновлене шляхом повернення сторін договору до первісного стану в результаті визнання цього договору недійсним. Беручи до уваги зазначене вище, суд прийшов до переконання, що право позивача на 1 / 4 частину квартири АДРЕСА_1 в повній мірі буде відновлено, при задоволенні позовних вимог про визнання оспорюваного правочину недійсним в частині дарування 1 / 4 частини квартири АДРЕСА_1 та визнання за позивачем права власності на цю частину спірного майна.

Державна реєстрацію права власності за ОСОБА_7, 1986 року народження (реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними ДРФОПП України - НОМЕР_2, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Галицьким РВ у м. Львові ГУДМС України у Львівській області 05 серпня 2015 року), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, на 1 / 4 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 підлягає скасуванню на підставі ч. 2 ст. 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки така реєстрація здійснена на підставі Договору дарування квартири від 05.02. 2016 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_7, посвідчений Віблим Л.З. приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області, зареєстровано в реєстрі за № 101.

Судові витрати підлягають розподілу у відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 259, 268 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

позовні вимоги ОСОБА_1, - задоволити частково.

Визнати 1 / 2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 спадковим майном після смерті ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_8.

Визнати недійсним Договір дарування квартири від 05.02. 2016 року, укладений між ОСОБА_5, 1978 року народження (реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними ДРФОПП України - НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_3, виданий Личаківським РВ у м. Львові ГУДМС України у Львівській області 20 жовтня 2015 року), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, (дарувальник) та ОСОБА_7, 1986 року народження (реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними ДРФОПП України - НОМЕР_2, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Галицьким РВ у м. Львові ГУДМС України у Львівській області 05 серпня 2015 року), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, (обдарована), посвідчений Віблим Л.З. приватним нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу Львівської області, зареєстровано в реєстрі за № 101, в частині дарування 1 / 4 ідеальної частки квартири АДРЕСА_1.

Скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_7, 1986 року народження (реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними ДРФОПП України - НОМЕР_2, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Галицьким РВ у м. Львові ГУДМС України у Львівській області 05 серпня 2015 року), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, на 1 / 4 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_9 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2) право власності на 1 / 4 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_8, померлої ІНФОРМАЦІЯ_8.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, частині визнання за ОСОБА_8 права власності на 1 / 2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5, 1978 року народження (реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними ДРФОПП України - НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_3, виданий Личаківським РВ у м. Львові ГУДМС України у Львівській області 20 жовтня 2015 року), зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2, в дохід держави 974,40 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_7, 1986 року народження (реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними ДРФОПП України - НОМЕР_2, паспорт серії НОМЕР_4, виданий Галицьким РВ у м. Львові ГУДМС України у Львівській області 05 серпня 2015 року), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3, в дохід держави 974,40 грн. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення суду складено 02.02.2018 року.

СуддяЄ. О. Данилів