Постанова № 72363289, 19.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2018 рокуЛьвів№ 876/154/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Шинкар Т.І.,

суддів Пліша М.А.,

ОСОБА_1,

секретаря судового засідання Чигер І.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Гавдик З.В.), ухвалену у відкритому судовому засіданні в м.Львові о 17 год. 21 хв. 12 грудня 2017 року, повний текст якої складено 18 грудня 2017 року, у справі №813/3967/17 за позовом Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-СХІД» про застосування арешту коштів на рахунках, -

В С Т А Н О В И В:

01.11.2017 Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОККО-СХІД» (далі – Товариство), просив винести постанову, якою застосувати арешт коштів, які перебувають на усіх рахунках, відкритих у банках, які здійснюють обслуговування ТОВ «ОККО-СХІД».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року в задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем, при зверненні до суду з позовом не дотримано ст.94 ПК України та «Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 14.07.2017 за №632, не надано доказів прийняття рішення про застосування адміністративного арешту, а відтак підстави для застосування арешту коштів на відкритих рахунках відповідача відсутні, так як такий арешт є лише складовою загального арешту майна. Також судом першої інстанції зазначено, що для арешту коштів на рахунках платника визначених положеннями п.п.20.1.33 п.20.1 ст.20 ПК України, необхідна наявність податкового боргу та відсутність майна для погашення такого боргу, що позивачем жодними належними та допустимими доказами не підтверджено. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, задоволенню не підлягають.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби подав апеляційну скаргу, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12.12.2017 та винести нову постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивачем за результатами аналізу показників звітності РРО, податкової декларації з ПДВ та декларації акцизного податку Товариства за 2015-2016 роки встановлено значні розбіжності між даними про обсяги реалізованих товарів у зв’язку з чим на підприємство направлено запит від 03.10.2017 №51514/10/28-10-45-05-10 про надання інформації та її документальне підтвердження. Оскільки листом Товариства від 25.10.2017 №366 надано формальну відповідь (відписку), не надано пояснень розбіжностей між даними звітності РРО та показниками розрахунків сум акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів за період з 2015-2016 роки, а також документальні підтвердження, а тому прийнято Наказ №2423 від 27.10.2017 та направлення №946 та №947 від 31.10.2017 про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства. Вказує, що у зв’язку з виконанням працівниками Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби законодавчих вимог, які регламентують порядок та умови допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, відмова посадової особи Товариства у допуску до проведення перевірки є необґрунтованою. Скаржник зазначає, що однією з підстав застосування арешту є відмова платника податків від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу. Зазначає, що у зв’язку з тим, що відсутні відомості щодо прав власності на нерухоме майно позивач звернувся до суду із позовною заявою про застосування арешту коштів на рахунках Товариства в загальному порядку. При цьому вважає, що позовна заява подана в загальному порядку, а тому не передбачає прийняття контролюючим органом відповідного рішення. Таким чином, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права та надано невірну правову оцінку обставинам у справі.

Товариством подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що скаржником жодними належними та допустимими доказами не підтверджено факт вручення платнику наказу та/чи направлень на проведення перевірки. Вказано, що скаржник не був позбавлений можливості оформити акт про відмову від підпису у направленні на перевірку та приступити до початку такої перевірки. Зазначено, що доказів наявності у Товариства податкового боргу та відсутності майна для погашення такого податкового боргу скаржником не надано, а в матеріалах справи такі відсутні. Також, Товариство звертає увагу, що арешт коштів на рахунках платника здійснюється лише після прийняття рішення керівника контролюючого органу про накладення адміністративного арешту майна цього платника. Відтак, вважає, що апеляційна скарга є безпідставною та такою, що повинна бути залишена без задоволення.

В судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу підтримав, представники відповідача щодо апеляційної скарги заперечили, просили залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні в справі матеріали, доводи апеляційної скарги та пояснення представників сторін в їх сукупності, на основі наявних у справі доказів, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, 27.10.2017 Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби видано Наказ №2423 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки», відповідно до якого наказано провести документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ОККО-СХІД» з питань правильності обчислення та сплати акцизного податку при реалізації пального за період з 01.01.2015 по 31.10.2017 за місцем розташування Товариства. Термін проведення перевірки з 31.10.2017 тривалістю 15 робочих днів.

31.10.2017 Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби видано направлення на перевірку №946 та №947.

31.10.2017 головними державними ревізорами-інспекторами Офісу великих платників податків ДФС складено акт №450/28-10-42-05/37776078 «Про відмову платника податків та/або посадових осіб платника податків від проведення документальної позапланової виїзної перевірки посадовими особами офісу великих платників податків ДФС» відповідно до якого посадовою особою Товариства, а саме бухгалтером ОСОБА_2, відмовлено у проведенні перевірки та допуску посадових осіб Офісу великих платників податків ДФС до проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства (а.с.9).

В свою чергу, згідно з поясненнями платника податків ревізорами не було пред’явлено копію Наказу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства, а тому відсутні правові підстави для початку проведення перевірки (а.с.9 зворот).

Вважаючи, що відмова у допуску до проведення перевірки є необґрунтованою, за відсутності відомостей щодо прав власності Товариства на об’єкти нерухомого майна, Офіс великих платників податків ДФС звернувся в суд щодо застосування арешту коштів на рахунках Товариства.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, в редакції чинній на час звернення із позовом до суду, (далі – ПК України) контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в статті 94 ПК України, яка за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна. Норми статті 94 ПК України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмета такого арешту.

Водночас податкове законодавство послідовно розмежовує порядок накладення адміністративного арешту на майно платника податків, відмінне від коштів, та арешту коштів платника податків.

Так, положеннями ст.94 ПК України встановлено, що адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Арешт майна може бути застосовано, зокрема, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу (пп.94.2.3 п.94.2 ст.94 ПК України).

Керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу за наявності однієї з обставин, визначених у пункті 94.2 цієї статті, приймає рішення про застосування арешту майна платника податків. Арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду (п.94.6 ст.94 ПК України).

Відповідно до статті 94 глави 9 розділу II Податкового кодексу України Наказом Міністерства фінансів України від 14.07.2017 №632 затверджено Порядок застосування адміністративного арешту майна платника податків (далі – Порядок №632) відповідно до розділу VII «Особливості застосування арешту коштів на рахунку платника податків» якого арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду у разі звернення контролюючого органу до суду. Для застосування арешту коштів на рахунку платника податків контролюючий орган подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Системний аналіз норм податкового законодавства дозволяє суду апеляційної інстанції зробити висновок, що підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені статтею 94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). При цьому, накладення арешту на кошти платника податків у банку обмежено сумою податкового боргу такого платника. Реалізація права податкового органу на застосування адміністративного арешту коштів на рахунках платника податків може здійснюватися виключно шляхом безпосереднього звернення до адміністративного суду з позовом про накладення арешту на кошти на рахунку платника податків.

З матеріалів справи встановлено, що 03.10.2017 контролюючим органом направлено Товариству запит №51514/10/28-10-42-05-10 про надання інформації та її документального підтвердження в якому зазначено, що за результатами аналізу даних звітності РРО (КОРО) та показників розрахунків сум акцизного податку з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, показників Додатку 9 до декларації акцизного податку за період 2015-2016 років встановлено розбіжності, а тому необхідно у законодавчо встановлені строки надати обґрунтовані письмові пояснення щодо причин встановлених розбіжностей.

Оскільки листом Товариства від 25.10.2017, на переконання контролюючого органу, надано відповідь лише частково, з метою перевірки правильності обчислення та сплати акцизного податку при реалізації пального винесено Наказ №2423 від 27.10.2017 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки».

Згідно з п.81.1 ст.81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб’єкта (прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об’єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

При пред'явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції) такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Пунктом 81.2 статті 81 ПК України встановлено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

Таким чином, перевірка платника податків проводиться виключно на підставі рішення керівника податкового органу державної податкової служби, оформленого наказом, а право на проведення такої перевірки надається лише за умови повідомлення платника податків про таку перевірку та вручення копії наказу про проведення перевірки.

Згідно з актом №450/28-10-42-05/37776078 «Про відмову платника податків та/або посадових осіб платника податків від проведення документальної позапланової виїзної перевірки посадовими особами офісу великих платників податків ДФС» від 31.10.2017 представником Товариства за довіреністю вчинено запис про те, що ревізорами не було пред’явлено наказ на проведення перевірки, підстави для проведення перевірки відсутні.

При цьому, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів дотримання законодавчо передбаченої процедури вручення (надсилання) направлення та копії наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства, в матеріалах справи відсутні докази отримання повноважним представником Товариства копії відповідного наказу. Відмітки про пред’явлення направлень та вручення копії наказу відсутні і у Направленнях на перевірку від 31.10.2017 №946 та №947.

Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що питання правомірності винесення Наказу Офісу великих платників податків ДФС від 27.10.2017 №2423 є предметом розгляду в адміністративній справі №813/4042/17 за позовом ТОВ «ОККО-СХІД», в якій Львівським окружним адміністративним судом прийнято рішення від 20.12.2017 та скасовано зазначений наказ. Вказане рішення оскаржене в апеляційному порядку.

При цьому, суд першої інстанції у справі №813/4042/17 дійшов висновку, що дії службових осіб відповідача щодо направлення запиту позивачу від 03.10.2017 №51514/10/28-10-42-05-10 «Про надання інформації та її документального підтвердження», та, як наслідок, винесення оскаржуваного у даній справі наказу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України від 27.10.2017 №2423 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» є протиправними, такими, що не можуть породжувати жодних правомірних наслідків для позивача.

Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що приписи підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України є спеціальними щодо норм пункту 94.2 статті 94 ПК України та встановлюють окремі підстави застосування арешту коштів на рахунку платника податків, тоді як підстави для накладення арешту на кошти Товариства не можуть бути обмежені лише нормами пункту 94.2 статті 94 ПК України.

За змістом підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України для виникнення у контролюючого органу права звернення до суду для застосування арешту коштів мають настати дві умови: 1) у платника податків наявний податковий борг; 2) у платника податків відсутнє майно для погашення цього податкового боргу та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Аналогічного висновку щодо застосування норм права дійшов Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.02.2018 (справа 813/4401/16), який в силу приписів ст.242 КАС України має враховуватись судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин.

Водночас, доказів наявності у ТОВ «ОККО-СХІД» податкового боргу та відсутності майна для погашення цього податкового боргу позивачем ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надано.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Докази суду надають учасники справи.

На підставі системного аналізу вказаних законодавчих положень та обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що контролюючим органом не підтверджено дотримання порядку проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства, а саме пред'явлення суб'єкту господарювання (його представнику) перед проведенням перевірки документів, передбачених 81.1 ПК України, непредявлення таких документів в свою чергу виключає відмову платника податків від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб органу державної податкової служби, а також не підтверджено наявності у відповідача податкового боргу та відсутності майна для погашення такого. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Згідно з ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 229, 241, 308, 310, 316, 321, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2017 року у справі №813/3967/17 без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_3 судді ОСОБА_4 ОСОБА_1 Повне судове рішення складено 22.02.2018.