Постанова № 72363262, 15.02.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/3481/17

Категорія: 3.4 Головуючий в 1 інстанції: Левчук О. А.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Стас Л.В.

суддів - Турецької І.О., Косцової І.П.

за участю секретаря - Худика С.А.

за участю представника апелянта - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу, та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 ( Позивач) звернувся з позовом до суду, в якому просив визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.05.2017 року №98 « Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що вказаний наказ є неправомірним, оскільки це рішення приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають значення для справи, так як він є громадянином Еритреї, але не може і не бажає користуватися захистом країни своєї громадянської належності, оскільки набув громадянства за громадянством своїх батьків, при цьому місцем народження і попереднім місцем проживання є територія Саудівської Аравії, а тому висловлює побоювання щодо повернення до Еритреї через те, що йому може загрожувати небезпека в цій країні.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року - позов задоволено.

Визнано неправомірним та скасовано наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.05.2017 року №98.

Зобов'язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В апеляційній скарзі, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, зважаючи на те, що оскаржуваний наказ є правомірним, оскільки історія переслідування є необгрунтованою та не може бути розглянута у контексті надання міжнародного захисту. Крім цього, отримані пояснення позивача містять неточності, наявні елементи зловживання процедурою набуття міжнародного захисту. До управління міграційної служби позивач звернувся не з метою отримання міжнародного захисту, а виключно в пошуках шляхів легалізації.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3, є громадянином Еритреї, місце народження - Саудівська Аравія, м. Ель-Хардж, національність - еритреєць, віросповідання - іслам,мусульманин-суніт.

Як вбачається з матеріалів особової справи позивача, ОСОБА_3, вибув з Саудівської Аравії, м. Ель-Хардж, р-н Хай ель Салам, (країна постійного проживання) у грудні 2015 року авіарейсом Ер-Ріад - Стамбул - Харків, на підставі паспортного документу та студентської візи.

22.05.2017 року, ОСОБА_3, звернувся до Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в обґрунтування якої зазначив, що народився у Саудівській Аравії та є громадянином Еритреї. В 1970 року його сім'я виїхала з Еритреї у зв'язку з політичною ситуацією в країні, оскільки його батько був учасником політичної партії, яка була в опозиції, тому він не може повернутися в Еритрею, оскільки його можуть вбити або засадити за грати.

За результатами розгляду особової справи громадянина Еритреї ОСОБА_3 управління дійшло до висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 110-116).

Як вбачається з висновку про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Одеській області вважає, що заявник ніколи не був членом жодних політичних, громадських, молодіжних, релігійних, військових чи інших організацій як в країні громадянської належності, так і на території нашої країні та його історія переслідування є необґрунтованою та не може бути розглянута у контексті надання міжнародного захисту.

Крім цього, отримані пояснення шукача захисту містять неточності, наявні елементи зловживання процедурою набуття міжнародного захисту.

Управління встановлено, що відповідно до заяви від 22.05.2017 року, батько заявника був членом опозиційної партії та покинув Еритрею у 1970 році, однак, з введеного анкетування від 23.05.2017 року випливає, що батько особи виїхав до Саудівської Аравії у 1986 році та проходив службу в парті "Jabha", як військовозобов'язаний, так як вона була мілітаризована. В той самий час, згідно з протоколом співбесіди з позивачем від 25.05.2017 року, батько був членом вказаної партії лише формально, переїзд з Еритреї відбувся в 1970-их роках до моменту оформлення будь-яких документів щодо приналежності до вказаної партії. Будь-яка інформація щодо діяльності партії її цілей, кількості послідовників особі невідома. Було повідомлено лише про участь вказаної партії у громадянській війні в Еритреї, що є загальновідомою інформацією.

Крім того, аналізуючи заяву, анкету та протоколи співбесіди шукача захисту відповідач зробив висновок, що ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни своєї громадянської належності заявник особисто не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п.1 ч. 1ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Також, управління зробило висновок, що відсутні умови, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявнику додаткового захисту в Україні, згідно визначення п. 13 ч.1 статті 1 вищевказаного Закону, через відсутність доведених фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

26 травня 2017 року наказом Головного управління Державної міграційної служби України № 98, прийнято до уваги висновок та відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно гр. Еритреї ОСОБА_3 (а.с. 96).

23 червня 2017року позивач отримав повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №5/1-152 від 26.05.2017 року, не погодившись із прийнятим рішенням оскаржив його до суду (а.с. 97-102).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що при розгляді заяви ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, міграційною службою детально не досліджено та не враховано інформацію про країну походження.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон № 3671).

Згідно ст.14 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 6 ЗУ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Відповідно до п. 6 ст. 8 Закону № 3671 рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Пунктом 1 частини 1 статті 1 цього Закону визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

У відповідності до частини 1 статті 7 Закону № 3671 оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Практичні рекомендації "Судовий захист біженців і осіб, що прибули в Україну в пошуках притулку", видані 2000 року за допомогою Представництва УВКБ ООН по справах біженців в Україні і Центра досліджень проблем міграції, доповідають: при зверненні до органу міграційної служби за наданням статусу біженця в Україні, як доказ необхідно пред'явити документи або їх копії, що підтверджують обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Підтвердженням фактів стати жертвою переслідувань можуть бути документи офіційних органів влади, суду, прокуратури, державної безпеки про залучення до відповідальності в країні цивільної належності або держави постійного місця проживання.

Директива Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту" від 27.04.2004 року № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Виходячи зі змісту Позиції УВКБ ООН "Про обов'язки та стандарти доказування у заявах біженців"(16 грудня 1998 року) факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. За загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказування покладається на особу, яка висловлює певне твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява., факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.

Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Як вбачається з матеріалів справи, співробітниками міграційної служби було проведено аналіз наданої позивачем інформації та документів і встановлено, що виїзд позивача з Саудівської Аравії відбувся 12.10.2012 року з метою навчання на території України. У період 2013-2015 років позивач п'ять разів повертався до країни постійного проживання. Востаннє ОСОБА_3 вибув з Саудівської Аравії у грудні 2015 року авіарейсом Ер-Ріяд (Саудівська Аравія) - Стамбул (Туреччина) - Харків (Україна). Державний кордон України перетнув легально, 21.12.2015 року, на підставі паспортного документу та посвідки на тимчасове проживання. Щодо причин звернення за міжнародним захистом, позивач розповів про неможливість отримання візи до Саудівської Аравії, необхідність легального перебування на території України. Позивач вважає, що у випадку переїзду до Еритреї його життя може бути у небезпеці.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта стосовно того, що з огляду на наведене, за результатами аналізу матеріалів особової справи позивача ГУ ДМС встановлено, що його історія переслідування є необгрунтованою та не може бути розглянута у контексті надання міжнародного захисту. Крім цього, отримані пояснення позивача містять неточності, наявні елементи зловживання процедурою набуття міжнародного захисту, з огляду на наступне.

Так, відповідно до заяви від 22.05.2017 року, батько позивача був членом опозиційної партії та покинув Еритрею у 1970 році, однак, з проведеного анкетування від 23.05.2017 року випливає, що батько позивача переїхав до Саудівської Аравії у 1986 році та проходив службу в партії «Jabha», як військовозобов'язаний, так як вона була мілітаризована. В той самий час, згідно з протоколом співбесіди від 25.05.2017 року, батько був членом вказаної партії лише формально, переїзд з Еритреї відбувся в 1970-их роках до моменту оформлення будь-яких документів щодо приналежності до вказаної партії. Будь-яка інформація щодо діяльності партії, її цілей, кількості послідовників позивачу невідома. Було повідомлено лише про участь вказаної партії у громадянській війні в Еритреї, що є загальновідомою інформацією.

Таким чином, з урахуванням зазначеного та суперечливості наданої інформації, членство батька позивача в опозиційній партії та ймовірність виникнення будь-яких проблем у позивача на території Еритреї через таку діяльність батька, обґрунтовано не враховано ГУ ДМС України в Одеській області.

Крім того, відповідно до заяви від 22.05.2017 року позивача, у 2012 році рідні позивача не змогли продовжили строк перебування у Саудівській Аравії. Однак, згідно з протоколом співбесіди від 25.05.2017 року, всі родичі позивача проживають в Саудівський Аравії та кожного року продовжують термін перебування, в країні постійного проживання їм нічого не загрожує. Також, з протоколу співбесіди від 25.05.2017 року вбачається, що причиною виїзду позивача з Саудівської Аравії було бажання навчатись в українському вищому навчальному закладі, звернення мотивоване необхідністю легального перебування на території нашої країни на період вирішення проблем з документами, після чого він планує повернутись до країни постійного проживання. До Еритреї позивач переїздити не має бажання через відсутність родичів у країні громадянської належності та вірогідність появи проблем через політичну діяльність батька. Слід зазначити, що починаючи з 09.09.2016 року до моменту звернення за захистом позивач нелегально знаходився на території України.

Звернення за міжнародним захистом відбулося зі зволіканнями, а саме 22.05.2017 року, тобто звернення, відбулось лише після відрахування з навчального закладу у вересні 2016 року та появи проблем з документами.

Цим самим позивачем було порушено ч. 5 ст. 5 Закону України «По біженців та осіб, які потребують додаткового захисту» де зазначено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Також, згідно з п. 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів пов'язаних щодо перебування іноземця та особи без громадянства в Україні», варто враховувати, що значна тривалість проміжків часу між: виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Крім того, при розгляді справи в суді першої інстанції позивач надав пояснення, що ніколи не проживав на території Еритреї, особисто його ніхто не переслідував; що його звернення направлене на легалізацію свого становища на території України; що на території Еритреї проживає його дід, бабка та їх ніхто не переслідує; а також підтвердив, що він не має бажання повертатись до країни громадської належності через відсутність родичів, які на думку колегії суддів мають суттєве значення для вирішення справи, та які суд помилково не прийняв до уваги.

За наведених обставин колегія суддів погоджується із апелянтом в тому, що аналіз матеріалів по країні походження позивача в сукупності з іншими обставинами справи та поведінкою позивача не дає підстав вважати, що він прибув в Україну саме з метою уникнення стати жертвою переслідувань у країні своєї громадянської належності та не дає підстав кваліфікувати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З огляду на зазначене, в задоволенні позову щодо скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.05.2017 року №98, слід відмовити. Враховуючи, що позовна вимога щодо зобов'язання прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання ОСОБА_3 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є похідною від первинної, то вона також не підлягає задоволенню.

Згідно частини 1статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області довело правомірність свого наказу від 26.05.2017 року №98 « Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту».

Відповідно до ст. 242 КАС України КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, але надав їм помилкову правову оцінку.

У відповідності до ст.ст. 315, 317 КАС України суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове судове рішення на підставі невідповідності висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Керуючись ст.ст. 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області - задовольнити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 26.05.2017 року №98, зобов'язання вчинити певні дії, - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дата складення повного судового рішення 16.02.2018р.

Суддя - доповідач-

Судді :