Ухвала суду № 72362999, 22.02.2018, Франківський районний суд м. Львова

465/501/18>

2-з/465/43/18>

У Х В А Л А

Іменем України

"22" лютого 2018 р. м. Львів

Суддя Франківського районного суду м. Львова Козюренко Р.С. розглянувши матеріали заяви Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про забезпечення позову Франківської районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1, треті особи – Львівське комунальне підприємство «Затишне», Львівська міська рада та Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові, про знесення самочинно здійсненого будівництва будинку, -

встановив:

у провадження судді надійшли 21.02.2018 матеріали заяви Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про забезпечення вказаного позову.

Просить суд до моменту набрання рішення суду законної сили у даній справі заборонити:

1.Кіт ОСОБА_2 та іншим фізичним і юридичним особам, які проводять будівельні роботи від імені ОСОБА_1, виконувати будь-які будівельні роботи за адресою: м. Львів, вул. Дмитра Котка, 4.

2.Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові вводити в експлуатацію будь-яке нерухоме майно за адресою: м. Львів, вул. Дмитра Котка, 4.

Заяву обґрунтовує тим, що до суду подано позов про зобов’язання ОСОБА_1 зупинити ведення будівельних робіт на вул. Дмитра Котка, 4 та за власні кошти знести самочинно збудований будинок за вказаною адресою, у зв’язку з тим, що на території ЛКП «Затишне» знаходиться будинок №4 по вул. Дмитра Котка у м. Львові, який разом із земельною ділянкою належить відповідачу ОСОБА_1 на праві власності. На початку жовтня 2017 року за вказаною адресою самовільно розпочато будівельні роботи спрямовані на капітальне будівництво. За даним фактом позивачем прийнято розпорядження від 25.01.2018 №16 «Про знесення самочинного здійсненого будівництва будинку не вул. Д.Котка, 4», яким зобов’язано відповідача зупинити ведення будівельних робіт, знести самочинно збудований будинок на вул. ОСОБА_3 та впорядкувати територію. Відповідно до акту ЛКП «Затишне» роботи по вищевказаній адресі проводяться і надалі.

Необхідність забезпечення позову мотивує тим, що до вирішення спору відповідач може розпорядитися даним майном шляхом його забудови, а це в свою чергу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Між тим, заявником подано до суду заяву, в якій просить додати додаткові докази до заяви.

Дослідивши наявні маріали, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову належить відмовити з наступних підстав.

Так, відповідно до положень ч.1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч.2 ст.149 ЦПК України).

Частиною 1 статті 151 ЦПК України визначено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Крім того, види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч.3 ст.150 ЦПК України).

Серед інших заходів, згідно п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України, позов може забезпечуватися забороною вчиняти певні дії.

Відповідно до ч.1ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Згідно з роз'ясненням п.10 зазначеної вище постанови заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

При цьому, процесуальний закон не зобов’язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Забезпечення позову повинно гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Головною метою забезпечення позову є негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення завдання значної шкоди заявнику.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об’єктом прав, що став предметом спору.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.

Як передбачено ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи із наведеного, у випадку звернення сторони із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою заявою.

Таким чином, із цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Проте, із заяви про вжиття заходів забезпечення позову не вбачається, а позивачем, не наведено суду жодних істотних обставин та не надано належних доказів, які б вказували на наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у даній справі, а також того, що без вжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнитись чи буде унеможливлено виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Суддею такі підстави також не встановлені.

Окрім цього, слід зазначити, що сам факт подання позову не може бути підставою для його забезпечення. Водночас, важливим є зауважити, що при розгляді заяви про забезпечення позову не вирішується питання про законність або обґрунтованість позовних вимог по суті.

Разом з тим, у разі задоволення позовних вимог відповідач буде зобов’язаний знести будинок. Відтак, слід дійти висновку, що стадія будівельних робіт за вказаним об’єктом жодним чином не вплине на виконання судового рішення про задоволення позову.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі відповідно – Перший протокол; Конвенція). Держави-учасниці Конвенції зобов’язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення в Україні закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою ст.1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися з дотриманням принципу «пропорційності» – «справедливої рівноваги (балансу)» між інтересами держави (суспільства), пов’язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» не означає обов’язкового досягнення соціальної справедливості в кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються.

Принцип «пропорційності» тісно пов’язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід’ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв’язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При вирішенні питання вжиття заходів забезпечення позову суд приймає до уваги, що однією із заявлених позовних вимог є зобов’язання відповідача зупинити ведення будівельних робіт.

Отже, оцінюючи в сукупності вищенаведене та наявні у справі докази, вважаю, що клопотання про вжиття заходів забезпечення позову є необґрунтованим та непідтвердженим належними доказами, а вжиттям заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб фактично ухвалюється рішення без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову, тому у його задоволенні слід відмовити.

Керуючись статтями 81, 149-153 ЦПК України, суд, -

постановив:

в задоволенні заяви Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про забезпечення позову відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Львівської області через Франківський районний суд м. Львова в 15-денний строк з дня отримання копії ухвали.

Роз'яснити учасникам справи, що у разі невручення ухвали суду у день її складення, вони мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня її вручення учаснику. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя Р.С. Козюренко