Постанова № 72362934, 20.02.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 рокум. Львів№ 876/661/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Пліша М.А.,

з участю секретаря судового засідання Копанишин Х.В.,

представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Ковельської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ковельської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

суддя (судді) в суді першої інстанції – ОСОБА_3,

час ухвалення рішення – не вказано,

місце ухвалення рішення – м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення – не вказано,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Ковельської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області, яким просила скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 13.09.2016 року № 172084-03.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року позов задоволено.

Постанова мотивована тим, що відповідно до норм ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим. Однак рішення Буцинської сільської ради Старовижівського району Волинської області про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, було прийняте лише 02.02.2015 року, тому у відповідача не було правових підстав приймати оскаржене податкове повідомлення-рішення про визначення ОСОБА_2 суми цього податку за 2015 рік. Також суд зазначив, що нові податки не можуть бути визнані обов’язковими до сплати у 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти та офіційно оприлюднити до 15.07.2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів, оскільки зміни до Податкового кодексу України в частині встановлення транспортного податку набули чинності лише з 01.01.2015 року. Зокрема, зазначений податок на території Буцинської сільської ради було встановлено рішенням цієї ради від 02.02.2015 року № 35/5.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає, що вона прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Просить постанову скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що Відповідно до п. 4 Розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. Встановлено, що в 2015 році до рішень місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2015 рік не застосовуються вимоги, встановлені Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Отже, необхідність сплати податку на нерухоме майно за 2015 рік визначено вказаною нормою. Закон № 71-VІІІ не визнаний неконституційним, прийнятий пізніше у часі, ніж ст. 4 Податкового кодексу України, відповідно до пункту 4.1 якої одним із принципів податкового законодавства визначено стабільність, а саме, що зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки, а також податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановив суд, ОСОБА_2 є власником нерухомого майна – приміщення телятника, площею 1319,6 кв. м, реєстраційний номер 27757130, що знаходиться за адресою: вул. Радянська, 32/6 с. Буцин Старовижівського району Волинської області.

13.09.2016 року Ковельська об’єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області винесла податкове повідомлення-рішення № 172084-03, яким визначила ОСОБА_2 суму грошового зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік в розмірі 16072,73 грн.

Колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з таких підстав.

Відповідно до пп. 265.1.1 п. 265.1 ст. 265 Податкового кодексу України в редакції, що була чинною з 01.01.2014 року, платниками на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.

Підпунктами 265.2.1, 265.3.1, 265.3.2 цієї статті було встановлено, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є житлова площа об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Згідно з пп. пп. 265.5.1, 265.5.2 даної статті ставки податку встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради у відсотках до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. Ставки податку для фізичних осіб встановлюються в таких розмірах: а) не більше 1 відсотка – для квартири/квартир, житлова площа яких не перевищує 240 кв. метрів, або житлового будинку/будинків, житлова площа яких не перевищує 500 кв. метрів; б) 2,7 відсотка – для квартири/квартир, житлова площа яких перевищує 240 кв. метрів, або житлового будинку/будинків, житлова площа яких перевищує 500 кв. метрів.

Відповідно до абз. «а» пп. 265.6.1 даної статті базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. 265.7.1. Обчислення суми податку з об’єкта/об’єктів оподаткування, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника житлової нерухомості у такому порядку: за наявності у власності платника податку одного об’єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється виходячи із бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів «а» або «б» підпункту 265.4.1 пункту 265.4 цієї статті, та відповідної ставки податку.

Пунктом 25 Закону України від 27.03.2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні»,який набув чинності з 01.04.2014 року, були внесені наступні зміни до ст. 265 Податкового кодексу України: абзац перший підпункту 265.4.2 пункту 265.4 після слів «що перебувають у власності» доповнено словами «фізичних осіб або»; слова «житлова площа» в усіх відмінках замінено словами «загальна площа» у відповідному відмінку.

Таким чином, відповідно до змісту наведених норм з 01.04.2014 року порівняно з першим кварталом 2014 року змінився об’єкт оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме замість критерію «житлова площа» було встановлено інший критерій – «загальна площа».

На думку колегії суддів, вирішуючи питання щодо законності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, слід врахувати наступне.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

В переліку місцевих податків, встановлених ст. 10 цього Кодексу в редакції, чинній у 2014 році, був передбачений податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (пп. 10.1.1).

При цьому, колегія суддів зазначає, що нормами Податкового кодексу України визначені певні особливості запровадження місцевих податків, які полягають в тому, що ці податки не можуть бути встановлені безпосередньо законом, оскільки Верховна Рада України може встановлювати лише перелік місцевих податків і їх параметри, а саме встановлення місцевих податків на підставі встановлених законом критеріїв належить до компетенції відповідних місцевих рад.

Відповідно до п. 8.3 ст. 8 цього Кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Пунктом 4.4 ст. 4 цього Кодексу визначено, що установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Повноваження місцевих рад встановлювати місцеві податки на відповідних територіях визначені також ч. 1 ст. 143 Конституції України та п. 24 ч. 1 ст. 26 і ч. 1 ст. 69 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні».

Також відповідно до норм пп. пп. 12.3.1-12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору. Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів. Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно з п. 12.5 ст. 12 цього Кодексу офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Таким чином, відповідно до змісту наведених норм транспортний податок на певній території встановлюється виключно відповідним рішенням місцевої ради.

При цьому, таке рішення повинне бути оприлюдненим не пізніше 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування цього місцевого податку (плановий період), а у випадку оприлюднення такого рішення пізніше вказаної дати його норми можуть застосовуватись не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Відповідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Таким чином, місцеві ради за нормами Податкового кодексу України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок ( і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Як встановив суд, відповідно до зазначених вище змін до Податкового кодексу України щодо об’єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, внесених Законом від 27.03.2014 року «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», Буцинська сільська рада Старовижівського району Волинської області прийняла рішення від 02.02.2015 року № 35/5 «Про встановлення податку на майно», яким затвердила «Положення про податок на майно», зокрема, встановила ставки податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб, нежитлової нерухомості, які належать власникам особистих селянських господарств і використовуються для сільськогосподарської діяльності, нежитлової нерухомості фізичних та юридичних осіб. При цьому, як пояснила сільська рада в листі від 06.12.2016 року № 429/02.07, з січня 2011 року по грудень 2014 року рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нею не приймались.

Таким чином, на думку колегії суддів, в даному випадку 2015 рік – це плановий період, а 2016 рік – бюджетний, відповідно нові ставки податку могли застосовуватись лише у 2016 році, а тому, на думку колегії суддів, податковий орган безпідставно нарахував ОСОБА_2 податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік на підставі вказаних норм.

При цьому, слід також зазначити, що пп. 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Проаналізувавши та порівнявши положення наведених вище норм Податкового кодексу України, які регулюють питання встановлення розміру, порядку адміністрування та сплати місцевих податків, в тому числі транспортного податку, колегія суддів вважає, що вони є неузгодженими, тобто у спірному випадку наявне неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Для вирішення спору колегія суддів вважає можливим та необхідним застосувати встановлений пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України принцип презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Аналогічна норма міститься також в п. 56.21 ст. 56 цього Кодексу, відповідно до якого у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи наведені вище обставини та положення норм законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що застосування контролюючим органом положень ст. 267 Податкового кодексу України у вказаній вище редакції з метою оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2015 році, є помилковим і суперечить ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Щодо посилання відповідача на прикінцеві положення Закону № 71-VIII, згідно з якими рекомендовано встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році, колегія суддів зазначає, що така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми пп. 12.3.4 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку. Таким чином, на думку колегії суддів, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено зазначеною нормою Податкового кодексу України.

Також колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини у справах «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), де Суд в своїх рішеннях встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, вказавши, що органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Крім того, колегія суддів зазначає, що аналогічну правову позицію щодо застосування норм права висловив Верховний Суд, зокрема, у постанові від 07.02.2018 року у справі № 810/1931/17 (касаційне провадження № К/9901/3355/17).

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 308, 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. ст. 316, 321, 322, ч. 1 ст. 325 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Ковельської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області залишити без задоволення.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року у справі № 803/1651/16 за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Ковельської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області про скасування податкового повідомлення-рішення – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її прийняття (проголошення), а у разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи – протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_4 судді ОСОБА_5 ОСОБА_6 Повне судове рішення складено 22.02.2018 року