Постанова № 72362055, 20.02.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа: №826/166/18 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Коротких А.Ю., Федотова І.В.

за участю секретаря Данилюк Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства «Маркон»

на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 січня 2018 року

у справі №826/166/18

за позовом ОСОБА_2

до відповідача Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації),

треті особи: 1.Приватне підприємство «Маркон»,

2. Товариство з обмеженою відповідальністю «КАДОРР-Україна»

про визнання протиправним та скасування дозволу,

за участю представника відповідача Сидори Ю.Г.

представника третьої особи ПП «Маркон» - Шам О.І.

та представника третьої особи ТОВ «КАДОРР-Україна» - Парицької Н.О.,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), треті особи: 1.Приватне підприємство «Маркон», 2.Товариство з обмеженою відповідальністю «КАДОРР-Україна» про визнання протиправним та скасування дозволу на виконання будівельних робіт.

03 січня 2018 року позивачем було подано клопотання про вжиття заходів щодо забезпечення позову шляхом:

- зупинення дії дозволу на виконання будівельних робіт №2230-Пд/К від 14.10.2010, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві;

- накладення заборони третім особам на виконання будь-яких будівельних робіт за адресою: м. Київ, Андріївський узвіз, 14-16.

Обґрунтовуючи вищезазначене клопотання позивачем зазначено, що оскаржуваний дозвіл на виконання будівельних робіт виданий без попереднього дозволу на виконання робіт в межах охоронної зони пам'ятки національного та міжнародного значення та в межах території, яка згідно діючої містобудівної документації заборонена для нової забудови. Крім того зазначено, що позивач є власником сумісних із будівельним майданчиком земельної ділянки та будинку. Відтак, внаслідок виконання будівельних робіт належний позивачеві будинок та прибудинкові споруди зазнають істотних пошкоджень - тріщин у їх конструктивних елементах. З огляду на вказане, на думку позивачки, невжиття заходів забезпечення позову може призвести до знищення майна позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 січня 2018 року клопотання ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову задоволено частково. Зупинено дію дозволу на виконання будівельних робіт №2230-Пд/К від 14.10.2010, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві. В решті клопотання - відмовлено.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, Приватне підприємство «Маркон» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу в частині задоволення клопотання про вжиття заходів забезпечення позову та зупинення дії дозволу на виконання будівельних робіт та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні клопотання відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції нез'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. А саме зазначено, що суд першої інстанції забезпечуючи позов шляхом зупинення дії правового акта індивідуальної дії, що є предметом оскарження, фактично ухвалив рішення по суті спору без розгляду справи, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Крім того апелянт зауважив, що суду першої інстанції приймаючи рішення про часткове задоволення клопотання про забезпечення позову не навів доказів, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди до ухвалення рішення в адміністративній справі, а невжиття таких заходів призведе до необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення порушених прав, свобод та інтересів у майбутньому.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та просив скасувати оскаржувану ухвалу в частині задоволення клопотання про вжиття заходів забезпечення позову та зупинення дії дозволу на виконання будівельних робіт та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні клопотання відмовити, посилаючись на порушення судом при винесенні рішення норм процесуального та матеріального права.

Представник третьої особи - ТОВ «КАДОРР-Україна» підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги та зазначив про не доведення позивачем наявності визначених КАС України підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні просила винести рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи був належним чином повідомлений, про причини неявки суду не повідомив.

Відзив (заперечення) на апеляційну скаргу позивачем не надано.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до положень ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.1 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України).

Підставою для часткового задоволення клопотання та прийняття ухвали про забезпечення позову в частині зупинення дії дозволу на виконання будівельних робіт №2230-Пд/К від 14.10.2010, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві, суд першої інстанції зазначив, наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, та необхідності докласти значних зусиль та витрат для їх відновлення.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині щодо задоволення клопотання про забезпечення позову, враховуючи зазначене.

Як вбачається з матеріалів справи, в січні 2018 року, позивач звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування дозволу на виконання будівельних робіт №2230-Пд/К від 14.10.2010.

В поданому клопотанні про забезпечення позову ОСОБА_2 просить зупинити дії дозволу на виконання будівельних робіт №2230-Пд/К від 14.10.2010, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві та накладення заборони третім особам на виконання будь-яких будівельних робіт за адресою: м. Київ, Андріївський узвіз, 14-16.

Обов'язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Перевіривши зазначені у заявленому клопотанні доводи на предмет їх відповідності вище викладеним нормам та з'ясованим судом обставинам, а також оцінивши докази, які уже містяться у матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість заявленого клопотання.

Нормами ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Водночас ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що під час ухвалення рішення суд вирішує: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції не наведено будь-яких обґрунтувань та мотивів, що стали підставою для постановлення ухвали про часткове задоволення заяви позивача про забезпечення позову. Крім того не встановлено та не зазначено, якими доказами підтверджуються обставини на які посилається позивач, як на підставу для необхідності вчинення дій для забезпечення позову.

Отже, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У постанові Пленуму Вищого адміністративного суду від 06.03.2008 № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" висвітлено позицію, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Так, посилання на ту обставину, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; колегія суддів не приймає до уваги, оскільки зазначені обставини не можуть вважатись підставою для вжиття заходів для забезпечення позову, так як є обгрунтуванням предмету позову та підлягають оцінці під час судового розгляду справи по суті вимог.

Відповідно до ч.1 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що в порушення зазначеної норми кодексу, суд першої інстанції розглядаючи клопотання позивача про забезпечення позову не пересвідчився, зокрема в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Разом з цим суд першої інстанції не з'ясував яким чином невжиття заходів забезпечення позову у вигляді зупинення дії дозволу на виконання будівельних робіт може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду про скасування дозволу на виконання цих будівельних робіт.

Крім того, ніяких мотивів з яких суд першої інстанції дійшов висновку, що невжиття заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду до ухвалення рішення в адміністративній справі не наведено.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що правових підстав для задоволення клопотання про забезпечення адміністративного позову немає, а забезпечення позову про скасування дозволу на виконання будівельних робіт шляхом зупинення дії такого дозволу фактично є ухваленням рішення без розгляду справи по суті та не відповідає меті застосування інституту забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також, суд має враховувати співрозмірність вимог клопотання про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

З наявного у матеріалах справи клопотання про вжиття заходів забезпечення позову вбачається, що вжиті судом заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії спірного рішення, стосується інтересів не тільки позивача, а й інших осіб - учасників процесу, права яких можуть бути порушені, у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Разом з тим, особливої уваги заслуговує той факт, що відповідно до ст. 150 КАС України підставами для забезпечення позову є:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України).

Однак приймаючи рішення про часткове задоволення заяви про забезпечення позову як на єдину підставу забезпечення позову, суд першої інстанції послався на існування очевидної небезпеки заподіянню шкоди до ухвалення рішенню в справі, яка передбачена нормами ст. 117 КАС України в редакції, що була чинна до 15.12.2017, та не відповідає положенням ст. 150 КАС України чинного на час винесення рішення.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувану ухвалу слід скасувати в частині задоволення клопотання ОСОБА_2 про забезпечення позову, та у задоволенні клопотання про вжиття заходів забезпечення позову в цій частині - відмовити.

На підставі викладеного, керуючись 34, 150, 242, 243, 246, 250, 308, 310, 317, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Маркон» - задовольнити.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 січня 2018 року скасувати в частині задоволення клопотання ОСОБА_2 про забезпечення позову.

У задоволенні клопотання ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову в частини зупиненні дії дозволу на виконання будівельних робіт №2230-Пд/К від 14.10.2010 виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві - відмовити.

В решті ухвалу залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів із дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду у порядку ст.329-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В. Земляна

Судді: А.Ю. Коротких

І.В. Федотов

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Федотов І.В.

Коротких А. Ю.