Рішення № 72361100, 20.02.2018, Баришівський районний суд Київської області

Справа № 355/1674/14-ц

Провадження № 4-с/355/3/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2018 року Баришівський районний суд Київської області в складі головуючого судді Лисюка О.Д.

з участю секретаря Старенької С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з даною скаргою стверджуючи, що 19.01.2018 року головним державним виконавцем Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області була подана заявка на реалізацію арештованого майна , а саме житлову квартиру загальною площею 44.7 кв.м., що розташована за адресом АДРЕСА_1 при примусовому виконанні рішення Баришівського районного суду від 12.12.2014 року про стягнення боргу за кредитним договором.

Посилаючись на ту обставину, що ЗУ « Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» забороняю відчужувати без згоди власника житла нерухоме майно, яке вважається предметом іпотеки, просить суд визнати дії головного державного виконавця щодо передачі на реалізацію житлової квартири , неправомірними та зупинити реалізацію даної квартири в рамках проведення виконавчих дій.

В судовому засіданні ОСОБА_1 вимоги своєї скарги підтримав пояснивши, що АДРЕСА_1 була предметом іпотечного договору від 01.11.2007 року та забезпечувала вимоги Іпотекодержателя, що випливали із кредитного договору про надання іпотекодавцю кредиту в сумі 39600 швейцарських франків.

Окрім того, дане житло використовується ним як місце постійного проживання , іншого житла він не має, а тому, повністю підпадає під дію Закону « Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Заперечуючи щодо доводів поданої скарги головний державний виконавець Баришівського РВ ДВС Качур Тетяна Миколаївна суду пояснила, що в процесі примусового виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором було накладено арешт на АДРЕСА_1.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», нормами якого встановлено тимчасову заборону у визначених цим законом випадках на примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку».

На виконання вимог Закону, 22.06.2016 року старшим державним виконавцем Баришівського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції в Київській області Парієм А.Г. на підставі п.9 ст.47 ЗУ « Про виконавче провадження» від 14.06.2016 року була ухвалена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу. Однак, 04.08.2016 року начальником Баришівського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції в Київській області Стареньким М.І. при здійсненні контролю за діями державного виконавця при примусовому виконанні виконавчого листа № 355/1674/14-п, вищевказаний процесуальний документ був скасований. Підставою для скасування зазначеної постанови стало те, що боржник ОСОБА_1 в АДРЕСА_1, не проживає.

За таких обставин, вона на повному праві 19.01.2018 року після проведеної оцінки майна, подала заявку на реалізацію арештованого майна.

Аналогічну позицію в обгрунтування заперечення на скаргу висловив і представник ПАТ « Державний експортно-імпортний банк України» Юрій Анатолійович Домащук.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що заочним рішенням Баришівського районного суду Київської області від 12.12.2014 року були задоволені позовні вимоги ПАТ « Державний експортно-імпортний банк України » до ОСОБА_1 про стягнення з останнього боргу за кредитним договором № 28807С217 від 01.11.2007 року в сумі 21549,04 швейцарських франків та 1734,17 грн.

17.01.2015 року за заявою позивача від 06.01.2015 року був надісланий виконавчий лист № 2-616/14 від 12.12.2014 року про стягнення з відповідача вищезазначеної суми та 05.02.2015 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Баришівського РУЮ була ухвалена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 46384329 та накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 у межах суми стягнення.

Відповідно до постанови про арешт майна боржника та заборони на його відчуження ВП № 46384329 від 19.02.2015року арешт накладено на АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1 відповідно до договору купівлі-продажу, 4176 к., від 01.11.2007року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу. Загальна площа квартири становить 44,7 кв.м., житлова 29.1 кв.м.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», нормами якого встановлено тимчасову заборону у визначених цим законом випадках на примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно зі ст. 5 Закону України «Про іпотеку».

На виконання вимог Закону, 22.06.2016 року старшим державним виконавцем Баришівського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції в Київській області Парієм А.Г. при примусовому виконанні виконавчого листа № 355/1674/14-п на підставі п.9 ст.47 ЗУ « Про виконавче провадження» від 14.06.2016 року була ухвалена постанова про повернення виконавчого документу стягувачу.

Однак, 04.08.2016 року начальником Баришівського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції в Київській області Стареньким М.І. при здійсненні контролю за діями державного виконавця при примусовому виконанні виконавчого листа № 355/1674/14-п, вищевказаний процесуальний документ був скасований та 19.01.2018 року ним була подана заявка за № 886 щодо реалізації майна боржника, а саме АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1

Не погоджуючись із діями державної виконавчої служби щодо реалізації належної йому квартири, ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою.

В судовому засіданні встановлено, що АДРЕСА_1, була придбана ОСОБА_1 за кредитні кошти ( кредитний договір № 28807С217 від 01.11.2007 року), відповідно до ст. 5 Закону України « Про іпотеку» є предметом іпотеки та виступає як забезпечення зобов'язань останнього за споживчим кредитом. Окрім того, дана квартира використовується як місце постійного проживання позичальника, а тому на неї розповсюджуються положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

При цьому, суд критично відноситься до пояснень представника суб'єкта оскарження та представника банку про те, що підставою для скасування процесуального документу, а саме скасування постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, стало постійне не проживання ОСОБА_1 за місцем реєстрації, а саме в АДРЕСА_1.

Так, місце проживання фізичної особи, має істотне значення для здійснення і захисту її прав, забезпечення стабільності цивільних відносин. Відповідно до ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Дана норма Закону, грунтується на положенні ст. 33 Конституції, згідно з якою кожний, хто законно знаходиться на території України, має право вільно пересуватися, обирати місце перебування і проживання.

В обгрунтування своєї позиції, представником Баришівського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції в Київській області в якості доказу суду була надана довідка сільського голови В.М. Клочка № 21 від 12.02.2018 року про те, що ОСОБА_1 зареєстрований в АДРЕСА_1 але не проживає. При цьому, на які джерела доказів посилається сільський голова надаючи на запит начальника ВДВС у Баришівському районі дану довідку, не зазначено. З урахуванням вищенаведеного суд визнає дану довідку як не допустимий доказ у даному спорі.

За таких обставин суд визнає дії головного державного виконавця Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області Качур Т.М. щодо передачі на реалізацію житлової квартири загальною площею 44,7 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1, неправомірними.

Разом з тим суд зазначає, що поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціального акта (п. 2 ч. 1 ст. 263 ЦК України ).Тому установлений Законом України « Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати його без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Отже вказаний Закон є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію цього Закону на період його чинності.

Таким чином суд вважає, що реалізація предмету іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-57цс15.

З урахуванням вищенаведеного , керуючись ст. ст. 447-449 ЦПК України, ст.74 Закону України « Про виконавче провадження», ст.ст.1,4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд -

В и р і ш и в :

скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця, - задовольнити.

Визнати дії головного державного виконавця Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області щодо передачі на реалізацію житлової квартири загальною площею 44,7 кв.м., що розташована за адресом АДРЕСА_1, неправомірними.

Зупинити реалізацію житлової квартири загальною площею 44,7 кв.м., що розташована за адресом АДРЕСА_1, в рамках проведення виконавчих дій по виконавчому провадженні № 46384329.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Апеляційного суду Київської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Баришівського

районного суду О. Д. Лисюк