Рішення № 72360060, 12.02.2018, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

Справа № 285/3033/17

провадження у справі № 2-а/0285/2/18

РІШЕННЯ

Іменем України

12 лютого 2018 року м. Новоград-Волинський

Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області

в складі: головуючої - судді Михайловської А.В.,

суддів - Помагаєва А.В. та Сташківа Т.Б.,

за участі секретаря судового засідання - Ковальової З.С.,

сторони по справі: позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Міністерство оборони України, представник - Сосна О.М.,

третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат, представник - Іваненко М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Новоград-Волинський справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа: Житомирський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій,

встановив:

17.08.2017 року ОСОБА_1 - позивач по справі, звернувся до суду із позовом, в якому, після зміни позовних вимог 29.01.2018 року, просив визнати протиправними і скасувати рішення Міністерства оборони України - відповідача по справі, оформлене пунктом 62 протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.04.2017 року № 41. Зобов'язати відповідача прийняти рішення про нарахування та виплату йому одноразової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності 3-ої групи, внаслідок поранення (контузії, травм або каліцтва), пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

В обґрунтування позову позивач вказує на те, що він проходив військову службу у збройних силах на території Республіки Афганістан у в/ч п.п. 88870 у період з травня 1987 року по 19 грудня 1988 року. Під час проходження служби отримав поранення та контузію. Вважає, що має право на одноразову допомогу у зв'язку з встановленням інвалідності 3-ої групи, внаслідок поранення (контузії, травм або каліцтва), пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності. У зв'язку з тим, що відповідач відмовляє йому у її нарахуванні та виплаті, він звернувся до суду з цим позовом.

У письмових запереченнях до суду, представник відповідача в інтересах відповідача заявлені вимоги позивача не визнав, просив відмовити у їх задоволенні. Вказує на те, що пакет документів, який позивач подав до Житомирського обласного військового комісаріату, який у подальшому був переданий Міністерству оборони України для розгляду та прийняття рішення щодо можливості виплати одноразової допомоги, відсутній документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння.

У судовому засіданні позивач змінені позовні вимоги підтримав, які просив задовольнити.

Представник відповідача, у судовому засіданні у режимі відео конференції, змінені позовні вимоги позивача не визнав, просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у запереченнях.

Представник третьої особи у судовому засіданні заявлені вимоги позивача також не визнав, просив відмовити у їх задоволені. Вказував на те, що позивачем не було надано повного пакету документів для призначення йому одноразової допомоги.

Оголосивши зміст позовних вимог, вислухавши позивача, представника відповідача та представника третьої особи, дослідивши письмові докази, які знаходяться у матеріалах справи, суд прийшов до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є інвалідом війни. У період з травня 1987 року по 19 грудня 1988 року під час проходження строкової військової служби брав участь в бойових діях в Республіці Афганістан (а.с.12-13).

Відповідно до Витягу з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, трав, каліцтв (протокол № 268 від 29.01.2015 року) множинні вогнепальні осколкові поранення голови, правої руки, правої ноги (контузія головного мозку у 1988 році) рядового у відставці ОСОБА_1, 1967 року народження, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а.с.16).

Вказане рішення узгоджується із Висновком спеціаліста в галузі судово-медичної експертизи від 11.12.2014 року № 2157/Ж (а.с.15).

Згідно довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААА № 206147 від 14.04.2015 року позивачу з 12.03.2015 року встановила ІІІ групу інвалідності, яка зумовлена пораненнями, що пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії (а.с.18).

15.04.2015 року ОСОБА_1, видано відповідне посвідчення серії В-І № НОМЕР_2 інваліда ІІІ групи, який має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни (а.с.8).

16.03.2017 року позивач повторно звернувся до Новоград-Волинського ОМВК із письмовою заявою про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги, у зв'язку з отриманням ІІІ групи інвалідності, пов'язаної з проходженням військової служби, додавши відповідний пакет документів (а.с.22).

Згідно Витягу з Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 21.04.2017 року № 41 позивачу було відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявником не подано документ, що свідчить про обставини поранення (а.с.17).

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо порядку та підстав призначення та нарахування одноразової грошової допомоги у разі інвалідності військовослужбовців, як складової їх соціального захисту, регулюються правовими нормами Закону України від 20 грудня 1991 року N 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон N 2011-XII), що були чинні на день виникнення таких відносин.

Соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом (ст.1 Закону №2011-XII).

За змістом статті 16 зазначеного Закону №2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Така одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин.

За приписами ч. 6 ст. 16-3 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби.

Згідно частини 1 статті 16 зазначеного Закону України, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Частиною 2 статті 16 Закону №2011-XII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема, за п.4: встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до частини 1 статті 16-2 Закону №2011-XII, (в редакції, що діяла на час встановлення позивачу інвалідності) встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 1 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

б) 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі - Порядок № 499).

Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 затверджено новий Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Підпунктом 1 пункту 6 Порядку № 975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується: військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності ІII групи.

Таким чином, днем виникнення права позивача на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб, є 12.03.2015 року, оскільки ця дата зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії як час, з якого позивачу встановлена ІІІ група інвалідності.

Матеріалами справи підтверджено, що поранення та захворювання позивача пов'язані із виконанням ним обов'язків військової служби.

Відтак, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону №2011-XII.

На час звернення позивача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги порядок призначення такої допомоги був також врегульований наказом Міноборони № 530 від 14.08.2014 року «Про затвердження Положення про організацію в Міністерства оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей" (далі - Наказ №530), зареєстрований 20.10.2014року за №1294/26071.

Відповідно до п. 4.6 Наказу № 530 документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) оформлюються та подаються в Департамент фінансів Міністерства оборони України обласними військовими комісаріатами.

Висновок стосовно можливості виплати одноразової грошової допомоги, згідно з п. 4.8 Наказу № 530 подається відповідними органами в 15-денний строк з дня реєстрації документів до Департаменту фінансів Міністерства оборони України. Якщо документів, необхідних для прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги, немає, уповноважений орган письмово повідомляє заявника та в разі необхідності надає допомогу в їх оформленні. Рішення про призначення чи відмову у призначені одноразової грошової допомоги приймає комісія з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби.

Департамент фінансів Міністерства оборони України доводить рішення головного розпорядника коштів про виплату одноразової грошової допомоги до розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин та здійснює переказ коштів на реєстраційні рахунки (в установах Державного казначейства України) розпорядників коштів другого ступеня, обласних військових комісаріатів, військових частин, які фінансуються через Департамент фінансів Міністерства оборони України (п. 4.10 Наказу № 530).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до третьої особи в межах визначеного Законом №2011-XII трирічного терміну із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому ІІІ групи інвалідності з 12.10.2015 року.

Суд зазначає, що подання позивачем до Житомирського ОМВК вказаної заяви та доданих до неї документів повністю узгоджується із вимогами п.11 Порядку №975.

За приписами абзацу 2 п. 13 Порядку №975 відповідач Міністерство оборони України, як розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Згідно з підпунктом 2 пункту 6 Порядку №975 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Виходячи з буквального тлумачення статті 16 Закону №2011-XII право на одноразову грошову допомогу у військовослужбовця виникає і у тому разі, коли інвалідність настала після перебігу тримісячного строку з дня його звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або одержаного каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, яке мало місце в період її проходження.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом України у постановах від 18.11.2014 року (справа N 21-446а14) та від 21.04.2015 року (справа N 21-183а13), та, згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що позивач як військовослужбовець отримав поранення під час проходження військової служби на території республіки Афганістан, має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та в порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 року.

Рішення Міністерства оборони України, оформлене пунктом 62 у Протоколі засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.04.2017 року № 41, містить висновок про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оскільки останнім не подано документ, що свідчать про обставини поранення.

Проте з таким висновком суд не може погодитися, оскільки за наданими позивачем документами підтверджується зв'язок отриманих ним поранень та захворювань з виконанням обов'язків військової служби. Висновок Центральної військово-лікарської комісії та акту судово-медичного дослідження про наявність такого зв'язку, відповідачем не спростовано.

Слід також зазначити, що автором документів, які фіксують розслідування нещасного випадку та обставини поранення військовослужбовця, має бути саме Міністерство оборони України в особі підпорядкованих йому органів. Отже, позивач не може нести негативні наслідки відсутності таких документів.

Крім того, положення ст. 62 Конституції України, які встановлюють презумпцію невинуватості, є нормами прямої дії, що мають перевагу над нормою п. 11 Порядку №975, який встановлює обов'язок заявника подати документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваного рішення відповідача.

Якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, суд має повне право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист законних прав і свобод позивача, оскільки це і є основним завданням адміністративного судочинства.

При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, які належать до його компетенції не є привласненням судом собі таких повноважень і функцій відповідача, оскільки, суд не вирішує в цьому разі питання про надання певного статусу, не призначає допомогу у певному розмірі, а лише зобов'язує державний орган вчинити дії у спосіб, на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Враховуючи встановлений у судовому порядку факт протиправності оскаржуваного рішення відповідача та зважаючи, що суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання відповідного суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, суд визнає відсутність інших альтернатив, крім зобов'язання відповідача прийняти рішення про задоволення заяви позивача щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення про нарахування та виплату грошової одноразової допомоги як інваліду ІІІ групи у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на момент встановлення інвалідності.

На підставі вище викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Що стосується посилання представника відповідача на те, що позивачем до заяви про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням інвалідності не було подано довідки МСЕК, то дана обставина спростовується самим змістом Протоколу засідання комісії Міністерства оборони Україна № 41 від 21.04.2017 року, де міститься посилання на довідку МСЕК серії 12 ААА № 206147 від 14.04.2015 року, видану на ім'я позивача.

Щодо посилання представника Міністерства оборони України на предмет не прийняття до розгляду та повернення позивачу, у відповідності до ч. 7 ст. 47 КАС України, заяву про зміну позовних вимог від 29.01.2018 року, то судом не було взято це до уваги, оскільки остання була направлена в адресу відповідача та третьої особи судом та була отримана учасниками справи завчасно до початку розгляду справи по суті, чим не були порушенні їх права.

Позивач, як учасник бойових дій, звільнений від сплати судового збору, а тому, у відповідності до абз. 2 ч. 5 ст. 139 КАС України, судові витрати компенсуються за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 5, 8 - 15, 77, 139, 241 - 246, 250, 251, 255, 293, 295, 297, п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання - АДРЕСА_1 поштовий індекс - 11706, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1) до Міністерства оборони України (місцезнаходження- пров. Повітрофлотський, 6, м. Київ, поштовий індекс - 03168, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄРДПО України - 00034022), третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат (місцезнаходження- вул. Баранова, 4, м. Житомир, поштовий індекс - 10001, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄРДПО України - 07873079), про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні одноразової допомоги ОСОБА_1, оформлене пунктом 62 протоколу № 41 засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 21.04.2017 року.

Зобов`язати Міністерство оборони України прийняти рішення про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, як інваліду ІІІ групи, в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на момент встановлення інвалідності (14.04.2015 року), відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та їх сімей».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Дата складення повного рішення - 22 лютого 2018 року.

Головуюча: А.В.Михайловська

Судді: А.В.Помагаєв

Т.Б.Сташків