Рішення № 72358942, 12.02.2018, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/4986/17

Провадження №2/202/297/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2018 року м. Дніпро

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді: Волошина Є.В.

за участю секретаря Шишляннікова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду м.Дніпропетровська цивільну справу за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності в поряду спадкування за заповітом, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом, який в подальшому був уточнений, до ОСОБА_3 про визнання права власності в поряду спадкування за заповітом. В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_2 (раніше – ОСОБА_4) ОСОБА_5 є дочкою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. З 14 серпня 2001 року ОСОБА_2 є підопічною КЗ «Іллінський психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради, директором якого є ОСОБА_1, та знаходиться на повному державному забезпеченні. Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2006 року ОСОБА_2 визнана недієздатною. За життя ОСОБА_4 на праві власності належала ? частка квартири №83, розташованої в будинку №7 по вулиці Осінній в м. Дніпрі. 13 березня 1997 року ОСОБА_4 померла. Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на належну їй ? частку квартири №83, розташованої в будинку №7 по вулиці Осінній в м. Дніпрі. За життя ОСОБА_4 залишила заповіт, реєстраційний номер 1-1762, від 13 квітня 1994 року, посвідчений старшим державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, яким заповідала на випадок своєї смерті належну їй частку спірної квартири своїй дочці ОСОБА_2 Інша ? частка вищевказаної квартири належить на праві власності правонаступниці ОСОБА_8 – відповідачці ОСОБА_3. Постановою державного нотаріуса Шостої дніпровської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 відмовлено директору КЗ «Іллінський ПНІ» ДОР ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, визнаної недієздатною рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2006 року, у вчиненні нотаріальної дії – у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченим 13 квітня 1994 року Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за р. №1-1762, на частку квартири №83, розташованої в будинку №7 о вулиці Осінній в м. Дніпрі, що залишалась після смерті її матері – ОСОБА_4, померлої 13 березня 1997 року, у зв’язку з тим, що у спадкоємця відсутній факт прийняття спадщини. Підставою для відмови у вчиненні нотаріальної дії, за висновком державного нотаріуса з’явилась відсутність заяви спадкоємця до нотаріальної контори про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня смерті спадкодавця. Однак, ОСОБА_2 після смерті свого чоловіка – ОСОБА_10, померлого 25 березня 1995 року, на час відкриття спадщини постійно проживала разом зі своєю матір’ю ОСОБА_4 та після смерті ОСОБА_4 її дочка ОСОБА_2 здійснила поховання матері та відправила усі необхідні погребальні обряди за власні кошти. Отже, ОСОБА_2 фактично прийняла у спадщину належну спадкодавцеві ? частку квартири №83, розташованої в будинку №7 по вулиці Осінній в м.Дніпрі, оскільки вступила у володіння спадковим майном, будучи спадкоємицею за заповітом. З цих підстав просив позов задовольнити.

Представник позивача в останнє судове засідання не з’явився, через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Відповідно до заяви просив суд розглядати справу за його відсутності та не заперечував щодо задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи у судове засідання не з'явився. Відповідно до листів просив суд розглядати справу без їх представника та ухвалити рішення відповідно до діючого законодавства.

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні від 12 січня 2018 року пояснила, що вона є дочкою ОСОБА_2, в інтересах якої подано позов. Зазначила, що до поміщення до КЗ «Іллінський психоневрологічний інтернат» її мати ОСОБА_2 разом з ОСОБА_4 проживала у ІНФОРМАЦІЯ_2. Після смерті свого чоловіка – ОСОБА_10, померлого 25 березня 1995 року, ОСОБА_2 стала постійно проживати у спірній квартирі разом зі своєю дочкою ОСОБА_11 та матір’ю ОСОБА_4 При цьому, ОСОБА_2 сплачувала комунальні платежі, а в подальшому приймала участь у похованні ОСОБА_4 Вважає, що фактично ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4

У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Суд, з’ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає, що позовна заява підлягає задоволенню за наступних підстав:

Судом встановлено, що ОСОБА_2 (раніше – ОСОБА_4) ОСОБА_5, в інтересах якої подано позов, є дочкою ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим Вольнянським РАЦС Новомосковського району Дніпропетровської області 09 липня 1958 року.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи, ОСОБА_4 належала ? частка квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26 січня 1994 року, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів, згідно розпорядження №3/366-94, зареєстрованого в КМ «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради та записаного в реєстрову книгу №104п за реєстровим №55.

02 грудня 1978 року ОСОБА_12 та ОСОБА_10 уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу ОСОБА_10 ІІ-КИ, виданим Будинком щастя Жовтневого району м.Дніпропетровська. Дружина після укладення шлюбу взяла прізвище ОСОБА_10.

Згідно заповіту від 13 квітня 1994 року, посвідченого державним нотаріусом Шостої дніпропетровської державної нотаріальної контори ОСОБА_7, ОСОБА_4 заповіла все належне їй майно, в тому числі квартиру АДРЕСА_2, своїй дочці ОСОБА_2.

25 березня 1995 року помер чоловік ОСОБА_2 – ОСОБА_10. Після його смерті ОСОБА_2 постійно проживала у ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується поясненнями свідка.

13 березня 1997 року ОСОБА_4, померла, що підтверджуються свідоцтвом про смерть ОСОБА_13 І-КИ №700080, виданим Індустріальним районним у місті Дніпропетровську відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області. На день смерті ОСОБА_14 проживала та була зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2006 року ОСОБА_2 визнана недієздатною.

Згідно наказу Головного Управління праці та соціального захисту населення Дніпропетровської обласної державної адміністрації №130-к від 31 жовтня 2001 року позивача ОСОБА_15 призначено на посаду директора Іллінського психоневрологічного будинку-інтернату переведенню з окладом згідно штатного розпису з 01 листопада 2001 року.

Згідно довідки КЗ «Іллінський психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради №2-04 від 04 січня 2008 року ОСОБА_2 дійсно проживає в інтернаті з 14 серпня 2001 року та понині. Знаходиться на повному державному забезпеченні.

Відповідно до довідки КЗ «Іллінський психоневрологічний інтернат» Дніпропетровської обласної ради №497-04 від 24 липня 2017 року, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, інвалід ІІ групи, недієздатна, дійсно проживає в закладі з 14 серпня 2001 року і буде проживати довічно. Діагноз – шизофренія параноїдна форма, безперервний тип протікання, галюцинаторно-параноїдний синдром, змішаний тип дефекту.

ОСОБА_16 закладу «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради №5251 від 24 квітня 2017 року позивача повідомлено, що станом на 31 грудня 2012 року в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_3 містяться відомості про право власності: гр. ОСОБА_4 – ? частка (на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26 січня 1994 року, виданого Виконкомом міської Ради народних депутатів, згідно розпорядження №3/366-94, зареєстроване в КМ «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради та записано в реєстрову книгу №104п за реєстровим №55); гр. ОСОБА_8 – ? частки (на підставі свідоцтва про право на спадщину від 02 жовтня 2003 року, виданого Шостою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою, за реєстром №1-5132, зареєстровано в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним №1749043).

Як вбачається з договору дарування частки квартири, укладеного між ОСОБА_8 та ОСОБА_3, ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_3 належну їй ? частки квартири АДРЕСА_2.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України 2003 року, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинний на той час закон, зокрема відповідні правила ЦК Української РСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Відповідно до ст.524 ЦК Української РСР спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За вимогами ст.549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, зокрема, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Зазначені в цій частині дії повинні бути вчиненні протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

З матеріалів спадкової справи, відкритої після смерті ОСОБА_4 вбачається, що єдиним спадкоємцем за заповітом ОСОБА_4 є її дочка – ОСОБА_2.

На підтвердження факту прийняття спадщини та вчинення певних дій, спрямованих на прийняття спадщини ОСОБА_2, позивачем до матеріалів справи долучені фотографії особистих речей померлої ОСОБА_4, які прийняла у володіння ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_11 у судовому засіданні від 12 січня 2018 року пояснила, що вона є дочкою ОСОБА_2, в інтересах якої подано позов. Зазначила, що до поміщення у КЗ «Іллінський психоневрологічний інтернат» її мати ОСОБА_2 разом з ОСОБА_4 проживала у ІНФОРМАЦІЯ_2. Таким чином, на час смерті ОСОБА_4 свідок разом із ОСОБА_2 проживали у спірній квартирі. При цьому ОСОБА_2 сплачувала комунальні платежі, а в подальшому приймала участь у похованні ОСОБА_4 Вказує, що фактично ОСОБА_2 прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4

Отже, ОСОБА_2 у встановлений законом шестимісячний строк у відповідності до ст.549 ЦК Української РСР фактично прийняла спадщину після смерті її матері ОСОБА_4, оскільки на час її смерті була проживала разом з нею та прийняла у володіння особисті речі померлої ОСОБА_4

За змістом ст.ст.1296-1298 ЦК України питання про право на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 роз'яснюється, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У відповідності до ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових справ у нотаріальному порядку.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 12 липня 2017 року відмовлено ОСОБА_1, який діяв в інтересах ОСОБА_2, у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частки квартири №83, яка знаходиться за адресою: м.Дніпро, вул.Осінній, буд.№7, що належала спадкодавцю ОСОБА_4 Вищевказану постанову, мотивовано тим, що ОСОБА_1 не надано доказів фактичного прийняття ОСОБА_2 спадщини та вона заяву у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини за місцем її відкриття не подала, тобто у спадкоємця відсутній факт прийняття спадщини.

Таким чином, суд вважає можливим визнати за ОСОБА_17 в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_4 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_4, оскільки іншим шляхом, крім визнання права власності в порядку спадкування за заповітом у судовому порядку у позивача немає можливості захистити своє право і отримати спадщину.

Керуючись ст.ст.10,11,13,133,141,258,259,263,264,265,354 ЦПК України, ст.ст.524,549 ЦК Української РСР, ст.392, 1296-1298 ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Шоста дніпропетровська державна нотаріальна контора про визнання права власності в поряду спадкування за заповітом – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6 (серія і номер паспорту громадянина України – АН 364174), право власності на ? частку квартири АДРЕСА_4 в порядку спадкування за заповітом, посвідченим 13 квітня 1994 року Шостою дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстраційним номером №1-1762, після смерті ОСОБА_4, померлої 13 березня 1997 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська, шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Волошин Є.В.