Постанова № 72358724, 14.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2018 р. Справа№ 910/17756/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зеленіна В.О.

суддів: Жук Г.А.

Мартюк А.І.

при секретарі: Вінницькій Т.В.

представники сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2017 (повне рішення складено 27.11.2017)

у справі №910/17756/17 (головуючий суддя Морозов С.М.)

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна"

до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега"

про стягнення 49 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" (далі - позивач) звернулося у Господарський суд міста Києва з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Омега" (далі - відповідач) суми страхового відшкодування в розмірі 49 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, виплативши страхове відшкодування власнику автомобіля, пошкодженого при дорожньо-транспортній пригоді, винним у якій визнано водія іншого автомобіля, отримав, в силу приписів статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат, право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Спір виник внаслідок того, що позивачем виконано свій обов'язок щодо виплати страхового відшкодування, а відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку здійснити виплату страхового відшкодування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2017 у справі №910/17756/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Провідна" 11.12.2017 подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

Скарга мотивована тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, оскільки суд повинен був з'ясувати питання, хто саме є винною особою у дорожньо-транспортній пригоді. Також скаржником було заявлено клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги.

10.01.2018 матеріали справи №910/17756/17, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Київського апеляційного господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.01.2018 поновлено строк апеляційного оскарження, відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.01.2018 призначено справу до розгляду на 14.02.2018.

02.02.2018 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він заперечує проти її задоволення та просить залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що у разі відсутності вини володільців джерела підвищеної небезпеки у взаємному завданні шкоди, жоден із них не має права на відшкодування.

Згідно поштового повідомлення про вручення, ухвала суду про відкриття апеляційного провадження отримана відповідачем 18.01.2018, отже відзив поданий у встановлений строк і приймається судом.

Представники сторін у судове засідання не з'явились. Про дату та час судового засідання сторони були повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення 07.02.2018 обом сторонам ухвали суду про призначення справи до розгляду.

Частиною 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши апеляційні скарги, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила наступне.

12.10.2015р. між позивачем - Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Провідна", як страховиком, та Департаментом патрульної служби Міністерства внутрішніх справ, як страхувальником, було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №06/0679543/1002/15 (далі - Договір страхування), відповідно до якого позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню автомобілів страхувальника згідно з переліком, у тому числі, автомобіля "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_2 (далі також - застрахований автомобіль), зі строком дії з 23.10.2015р. по 22.01.2016р.

19.11.2015р. о 22 год. 18 хв. на перехресті вул. Луначарського - вул. Слобідська в м. Києві водій ОСОБА_2 (згідно Довідки Управління патрульної поліції у м. Києві № 91599429 від 19.11.2015р. та описової частини постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 08.06.2016р. у справі № 755/8272/16-п) керуючи автомобілем "Шевроле", реєстраційний номер НОМЕР_1, не вибрав безпечної швидкості руху, не врахував дорожньої обстановки та не надав дорогу автомобілю "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_2, який рухався з увімкненим сигналом проблискового маячка, внаслідок чого допустив зіткнення з застрахованим автомобілем "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3, що призвело до пошкодження вказаних транспортних засобів.

Постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 08.06.2016р. у справі №755/8272/16-п провадження по адміністративному матеріалу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за ст. 124 КУпАП закрито у зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Згідно рахунку-фактури СТО (ТОВ "Автосаміт ЛТД") №С-00079854 від 02.02.2016р. вартість ремонту транспортного засобу "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_2 становить 140 632,17 грн.

Відповідно до складеного позивачем Страхового акту № 2300092809 від 21.06.2016р. та розрахунку суми матеріального збитку по справі №2300092809 від 15.06.2016р., розмір страхового відшкодування, який підлягає до виплати страхувальнику, становить 140 632,17 грн.

З урахуванням рахунку-фактури СТО, позивач на виконання умов Договору страхування виплатив страхувальнику страхове відшкодування в сумі 140 632,17 грн., перерахувавши його на рахунок ТОВ "Автосаміт ЛТД", що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №0026896 від 22.06.2016р. на вказану суму.

Також з матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність особи, яка керувала транспортним засобом "Шевроле", реєстраційний номер НОМЕР_1, станом на дату ДТП була застрахована у відповідача на підставі Полісу № АЕ/3837787.

Позивачем було направлено на адресу відповідача заяву про відшкодування шкоди в порядку регресу/суброгації № 03-17/9032 від 21.07.2016 на суму 140 632,17 грн. Заява отримана відповідачем 25.07.2016, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення.

Листом від 03.10.2017 вих.№2697 відповідач повідомив позивачу, що для прийняття рішення щодо виплати страхового відшкодування листами від 19.08.2016, 27.01.2017 та 05.07.2017 просив надати копію постанови місцевого суду, що підтверджує відповідальність винної особи, 13.09.2017 отримано копію постанови Дніпровського районного суду м.Києва від 06.06.2016, якою не було встановлено вини ОСОБА_4, тому відповідач відмовляє у виплаті страхового відшкодування.

У зв'язку із викладеними обставинами позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 49000,00 грн., в межах передбачених полісом ліміту відповідальності по майну та розміру франшизи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції прийшов до висновку, що звертаючись з даним позовом до суду позивач не довів порушення відповідачем своїх прав і охоронюваних законом інтересів, як необхідної умови для їх захисту в судовому порядку.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

У відповідності до п. 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 зазначеного Закону передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Системний аналіз положень вказаного Закону дає підстави для висновку, що у момент укладення договору обов'язкового страхування відповідальності страховик приймає на себе зобов'язання відповідати перед невизначеним і невідомим заздалегідь колом осіб за майнову шкоду, завдану цим особам страхувальником, тобто приймає на себе фінансові ризики виплати відшкодування завданої страхувальником іншій особі майнової шкоди на умовах, визначених саме цим законом та договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Згідно з ч. 2 ст. 512 та ст. 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.

Особою, відповідальною за завдану шкоду, може бути як винна особа - безпосередній її заподіювач, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.

Згідно зі ст. 6 "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує, зокрема, шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що належним доказом в підтвердження наявності вини страхувальника у вчиненні ДТП є постанова про притягнення останнього до адміністративної відповідальності або вирок суду відносно водія застрахованого транспортного засобу, які набрали законної сили.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особливі правила ст. 1187 ЦК діють тільки тоді, коли шкода завдана тими шкідливими властивостями об'єкту, завдяки яким діяльність з ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Так шкода, завдана автомобілем, буде відшкодовуватися за правилами ст. 1187 ЦК тільки тоді, коли автомобіль знаходився в русі, а не тоді, коли він стояв в гаражі або на стоянці.

Суб'єктом відповідальності за вказаною статтею є володілець об'єкта, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, під яким слід розуміти особу, що на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо управління небезпечним об'єктом передається третій особі без якогось юридичного оформлення (наприклад, передається управління транспортним засобом без оформлення довіреності), вважається, що об'єкт не виходить із володіння його безпосереднього володільця, і саме він буде нести відповідальність за завдану шкоду.

Згідно зі ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Місцевим господарським судом вірно встановлено, що позивачем, з урахуванням рахунку-фактури СТО, на підставі складених ним Страхового акту № 2300092809 від 21.06.2016р. та розрахунку суми матеріального збитку по справі № 2300092809 від 15.06.2016р., виплачено своєму страхувальнику суму страхового відшкодування в розмірі 140 632,17 грн.

Отже, враховуючи вищенаведені обставини, до позивача перейшло право вимоги, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України "Про страхування" та п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", в межах суми виплаченого страхового відшкодування.

Вказаний висновок місцевого господарського суду узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені, зокрема, у постановах від 25.12.2013 у справі № 6-112цс13 та від 23.09.2015 у справі № 3-303гс15.

Пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

За змістом статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб'єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку). Суб'єкти можуть притягатися до адміністративної відповідальності виключно за наявності в їхніх діях складу певного адміністративного порушення (рішення Конституційного суду України № 1-34/2010 від 22.12.10. № 23-рп/2010 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_6 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху).

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Хоча Конституція України прямо не встановлює презумпції невинуватості особи у вчиненні адміністративного правопорушення, однак, принцип невинуватості особи повною мірою стосується й осіб, що обвинувачуються у вчиненні адміністративних правопорушень, за які настає відповідальність карального характеру. Таким чином, презумпція невинуватості має діяти не лише для випадків обвинувачення у вчиненні злочину, але й щодо адміністративних правопорушень.

Відповідно до ст. 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення ніхто не може бути притягнутий до адміністративної відповідальності інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (презумпція невинуватості).

Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

На підставі ст. 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення виключно судами (районними, районними у місті, міськими чи міськрайонними судами (суддями)) розглядаються справи про передбачені ст. 124 КУпАП адміністративні правопорушення (порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна).

Однак, постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 08.06.2016р. у справі № 755/8272/16-п провадження по адміністративному матеріалу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за ст. 124 КУпАП закрито у зв'язку з закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

При цьому, вказаним судовим рішенням не встановлено вини водія ОСОБА_4 у вчиненні ДТП, що мала місце 19.11.2015р. в м. Києві на перехресті вул. Луначарського - вул. Слобідська за участю застрахованого позивачем автомобіля, оскільки наявність у справі суперечностей фактичних обставин, унеможливлює прийняття законного та об'єктивного рішення щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_4 за ст. 124 КУпАП.

Таким чином, є вірним висновок суду першої інстанції про те, що встановлені у Довідці Управління патрульної поліції у м. Києві № 91599429 від 19.11.2015р. обставини не можуть вважатись належними доказами на підтвердження наявності (відсутності) вини водія ОСОБА_4 (ОСОБА_2.) саме у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, а доводять лише ознаки порушення Правил дорожнього руху України.

З огляду на викладене, за відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження вини ОСОБА_4 в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено застрахований у позивача автомобіль "Тойота", реєстраційний номер НОМЕР_2, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо відсутності правових підстав для покладення на відповідача обов'язку по виплаті страхового відшкодування.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Бруманеску проти Румунії" дійшов висновку про те, що принцип правової визначеності є одним із фундаментальних аспектів верховенства права, і для того, щоб судове рішення відповідало вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно, щоб воно було розумно передбачуваним. Отже, забезпечення єдності судової практики є нічим іншим, як реалізацією принципу правової визначеності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України" зазначено, що в рішенні національного суду є можливим посилання на рішення українських судів, у яких останні схильні до відповідного тлумачення законодавчих положень, котрими врегульовані подібні відносини, або в яких був загальний підхід у таких справах (п.56), та, що відповідне тлумачення або загальних підхід національних судів у таких справах має впливати на прийняття рішення в подібних відносинах.

Місцевим господарським судом, з огляду на зазначену практику Європейського суду з прав людини, при розгляді даної справи врахований загальних підхід щодо розгляду спорів про стягнення страхового відшкодування в порядку суброгації у разі відсутності встановлення вини, який викладений, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 05.04.2017р. у справі №910/18105/16.

Відповідно до ч. 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч.1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При прийнятті оскаржуваного судового рішення місцевий господарський суд, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, з урахуванням визначених позивачем меж позовних вимог, дійшов правомірного висновку щодо відмови у задоволенні позовних вимог. При цьому, місцевий господарський суд правомірно відхилив клопотання позивача про призначення судової експертиз, оскільки встановив відсутність потреби у спеціальних знаннях у даному випадку.

Доводи, які викладені скаржником у апеляційній скарзі, не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2017 у справі № 910/17756/17 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, прийнято без порушення норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2017 у справі №910/17756/17 - без змін.

2. Матеріали справи №910/17756/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21.02.2018.

Головуючий суддя В.О. Зеленін

Судді Г.А. Жук

А.І. Мартюк