Рішення № 72358421, 19.02.2018, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2018 року м. Черкаси

справа № 925/1584/17

Господарський суд Черкаської області в складі: головуючого - судді Скиби Г.М., за участю секретаря судового засідання Кенкеч О.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6

до комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради, м. Черкаси, вул. Остафія Дашковича, 62

про стягнення 2 223 923,71 грн. заборгованості та санкцій,

за участю повноважних представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2 – за довіреністю.

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося в господарський суд Черкаської області з позовом до комунального підприємства теплових мереж «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради про стягнення заборгованості за поставлений природний газ згідно договору купівлі-продажу природного газу №178-БО-36 від 10.07.2012р. в розмірі 2 223 923,71 грн., в тому числі 91 091,00 грн. 3% річних, 2 132 832,71 грн. інфляційних збитків та відшкодування судових витрат.

До початку засідання представник відповідача подав до суду клопотання від 19.02.2018р. про закриття підготовчого провадження та розгляд справи в судовому засіданні.

Одночасно повідомив, що КПТМ «Черкаситеплокомуненерго» не визнає позовні вимоги.

Представник позивача підтримав клопотання про закінчення підготовчого провадження у справі та перехід до судового розгляду. Позивач наполягає на задоволенні позову.

Сторони не змінили предмет чи підставу позову. Додаткових клопотань не подано. Сторони не бажають врегулювати спір в позасудовому порядку.

Суд за письмової згоди учасників процесу закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду 19.02.2018р.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, судом встановлено та перевірено доказами такі взаємовідносини сторін та обставини:

Між позивачем ПАТ «НАК «Нафтогаз України» (продавець) та відповідачем КПТМ «Черкаситеплокомуненерго» Черкаської міської ради (покупець) було укладено договір №178-БО-36 купівлі-продажу природного газу від 10.07.2012р. (а.с. 9 - 14).

На виконання умов договору продавець передав у 2012р. покупцю природний газ на суму 23939301,03 грн., що також підтверджено актами приймання-передачі газу в період серпня-грудня 2012р. (а.с. 21-26).

За умовами договору – п. 6.1. - оплата газу здійснюється виключно грошовими коштами на умовах передоплати протягом місяця поставки газу.

В зв’язку з несвоєчасним розрахунком за отриманий і використаний газ позивач двічі звертався в господарський суд Черкаської області з відповідними позовами до відповідача та отримав судові рішення про стягнення боргу:

- від 20.08.2013р. у справі №925/1019/13;

- від 11.12.2014р. у справі №925/1951/14, які набрали законної сили.

Останній платіж відповідача за спожитий газ за договором №178-БО-36 позивач отримав 15.04.2016р.

У зв’язку з несвоєчасним розрахунком за газ позивач просить стягнути з відповідача 91 091 грн. - 3% річних, 2 132 832,71 грн. інфляційних збитків, а всього 2 223 923,71 грн. боргу, що є предметом спору та підставою звернення позивача до суду для примусового стягнення боргу.

Представник позивача вимоги підтримав та просить їх задовольнити.

Представник відповідача вимоги заперечив, вважає такі вимоги неправомірними, оскільки борги по нарахованих інфляційних втратах та 3% річних підлягають списанню на підставі спеціального Закону про врегулювання заборгованості підприємствами енергетичного комплексу. Просить в позові відмовити та посилається на судову практику в аналогічних спорах.

Інших доказів не надано.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності та за внутрішнім переконанням, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно положень Пленуму ВГСУ від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» при прийнятті рішення суд має врахувати майнові інтереси сторін, не надаючи переваги одному учаснику над іншим. Рішення має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці доказів у конкретній справі.

Сторони за договором є суб’єктами господарювання та самостійними юридичними особами, що підтверджено витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідач є ліцензованим постачальником послуг з опалення та гарячого водопостачання на території міста Черкаси.

Між сторонами виникли та існували договірні відносини оплатної поставки газу (як різновид товару) на підставі письмового строкового оплатного двостороннього консенсуального договору.

Місце проведення господарської діяльності сторін відповідає місцю їх реєстрації згідно даних ЄДРПОУ – положення ст. 93 Цивільного кодексу України.

За правовою природою договір купівлі-продажу від 10.07.2012р. №178-БО-36 є договором поставки енергоносіїв приєднаними мережами і відповідає вимогам статті 714 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що до договору поставки енергоносіїв приєднаними мережами застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає з характеру відносин сторін.

Відносини купівлі-продажу урегульовані Главою 54 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві) та отримати розрахунок, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Поставка є різновидом відносин купівлі-продажу.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України зобов’язання, що виникає між суб’єктами господарювання, в силу якого один суб’єкт зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку, є господарським зобов’язанням.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Суд вважає, що сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору. Договір поставки від 10.07.2012р. №178-БО-36 не заперечений сторонами, не визнаний судом недійсним та не розірваний в установленому порядку. Суд також враховує презумпцію правомірності правочину (положення ст. 204 Цивільного кодексу України). Дія договору припинена внаслідок його виконання.

Позивач в період з серпня по грудень 2012р. здійснив поставку газу, а Відповідач прийняв газ (як різновид товару) в об’ємі 5135,276 тис.м3 на суму 19949417,52 грн., в тому числі ПДВ - 3989883,15 грн., що підтверджується підписаними двосторонніми актами приймання - передачі газу:

- від 31 серпня 2012р. – 132965 куб.м. газу на суму 619847,72 грн. (а.с. 21);

- від 30 вересня 2012р. – 114588 куб.м. газу на суму 534179,01 грн. (а.с. 22);

- від 26 листопада 2012р. – 40,575 куб.м. газу на суму 189149,94 грн. (а.с. 23);

- від 27 листопада 2012р. – 787542 куб.м. газу на суму 36717312,91 грн. (а.с. 24);

- від 30 листопада 2012р. – 1518992 куб.м. газу на суму 7081139,70 грн. (а.с. 25);

- від 31 грудня 2012р. – 2540614 куб.м. газу на суму 11843671,75 грн. (а.с. 26),

та не оспорюється сторонами. Претензій щодо кількості, якості та вартості отриманого товару (газу) не заявлено.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, за спірним договором №178-БО-36 позивач отримав два рішення господарського суду Черкаської області про стягнення боргу за спожитий газ (а.с. 69-77). Останній платіж проведений відповідачем 15.04.2016р. (а.с. 31-32 – рух коштів по рахунку позивача).

Позивач нараховує 3% річних з простроченої суми за період з 05.07.2014р. по 07.09.2015р. та інфляційні втрати з 01.06.2014р. по 31.08.2015р.

Відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» від 03.11.2016р. №1730-VIII, який набрав чинності 30.11.2016р., законодавцем визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Відповідно до статті 2 вказаного Закону його дія поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Згідно статті 1 Закону України «Про теплопостачання» №2633-ІV від 02.06.2005р. теплогенеруюча організація - суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію.

Відповідно до статті 23 Закону України «Про теплопостачання» господарська діяльність з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії підлягає ліцензуванню в порядку, встановленому законом.

Господарська діяльність відповідача з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії підтверджується відповідними ліцензіями і спору в цій частині немає.

Господарський суд вважає, що зокрема частиною 3 статті 7 Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» позивача фактично позбавлено права на нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат, на заборгованість, яка погашена до набрання чинності Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

Господарський суд дійшов висновку, що нарахування позивачем (як постачальником газу) трьох відсотків річних та інфляційних втрат після вступу Законом України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» в силу - є неправомірним.

Отже, вимоги позивача про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат є такими, що протирічать спеціальним вимогам Закону.

Приймаючи рішення про неправомірність нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат, господарський суд не перебирав на себе функції органу зі списання заборгованості, а визнав нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат безпідставним в силу Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії».

Господарський суд вважає, що списанню підлягає заборгованість, яка визнана правомірною у визначеному законом порядку, а не заборгованість, яку нарахував, в даному випадку, позивач.

Господарський суд визнає частину 3 статті 7 Закон України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» імперативною нормою, яка підлягає безумовному застосуванню до спірних правовідносин.

Господарським судом взято до уваги положення статті 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а саме що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання саме заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.

Відповідно до змісту пункту 14 постанови Кабінету Міністрів України №93 від 21.02.2017р. умовою включення підприємства до згаданого в статті 3 Закону України «Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» від 03.11.2016 року №1730-VIII реєстру є наявність обсягу нарахувань зі сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за природний газ, що утворилась в період до 1 липня 2016 року.

Аналогічні правові позиції викладені в судових рішеннях:

- господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2017р. у справі №904/10736/16;

- Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.08.2017р. у справі №904/10736/16;

- Вищого господарського суду України від 29.11.2017р. у справі №904/10736/16;

- Донецького апеляційного господарського суду від 10.01.2018р. у справі №905/3266/16;

- господарського суду Хмельницької області від 25.04.2017р. у справі №924/1210/16.

Існують різні правові позиції з цього приводу.

Так, в постанові Вищого господарського суду України від 26.04.2017р. по справі №914/1111/16 зазначено, що для врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії особа, яка має право на таку процедуру, повинна вчинити відповідні дії для включення її до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Однак, в постановах Вищого господарського суду України від 20.04.2017р. по справі №912/3303/16, від 10.05.2017р. по справі №917/348/16 зазначено, що ч. 3 ст. 7 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії» регламентовано, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані суми підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

Господарський суд розділяє правові позиції викладені в постановах Вищого господарського суду від 20.04.2017р. по справі №912/3303/16, від 10.05.2017р. по справі №917/348/16.

Суд враховує встановлену законодавцем безумовність списання таких нарахувань та правову позицію відповідача.

Суд враховує підписання відповідачем багатосторонніх угод про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п. 2 ст. 16 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2014 рік») (а.с. 78-83).

Суд враховує відсутність претензій позивача по сплаті основного боргу з 16.04.2016р. чи іншого невиконання умов спірного договору після цієї дати відповідачем.

Відповідно до ст.ст. 74, 76-79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Обов’язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права.

Таким чином позивач не доводить підстави свого позову. В задоволенні вимог позивачу належить відмовити повністю за недоведеністю та необґрунтованістю вимог.

Згідно ст. 129 ГПК України судові витрати належить покласти на позивача та не стягувати.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складення повного судового рішення. Сторони у справі протягом цього строку мають право подати апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції на вказане рішення.

Повне рішення складено 22.02.2018р.

Суддя Г.М. Скиба