Рішення № 72354906, 19.02.2018, Селидівський міський суд Донецької області

242/5418/17

2-а/242/100/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

19 лютого 2018 року Селидівський міський суд Донецької області в складі головуючого судді Владимирської І.М., розглянувши у письмовому провадженні в м. Селидове адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 30.11.2017 року звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року вона в м. Донецьку народила доньку ОСОБА_2 Після чого, знаходилася на обліку в Управлінні соціального захисту населення Куйбишевського району м. Донецька, як отримувач виплат при народженні дитини. В зв'язку з початком антитерористичної операції та фактичним веденням бойових дій в м. Донецьку, з листопада 2014 року виплати їй були призупинені. З 20 квітня 2017 року вони разом із донькою знаходяться на обліку в УСЗН Селидівської міської ради, як внутрішньо переміщені особи. 18.10.2017 року вона звернулася з заявою до відповідача про поновлення виплат допомоги при народженні дитини. Листом від 27.10.2017 року відповідач відмовив їй в поновлені виплат, у зв'язку з тим, що заява про поновлення виплат державної допомоги надійшла пізніше ніж 12 місяців після припинення виплати допомоги. Просить суд визнати дії УСЗН Селидівської міської ради про відмову в поновлені виплат допомоги при народженні протиправними, зобов'язати відповідача провести поновлення нарахувань та виплати допомоги при народженні дитини у відповідності з діючим законодавством.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, надали суду письмові заяви, в яких позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просять слухати справу без їх участі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду письмові заперечення, в яких позовні вимоги не визнав та зазначив, що позивач ОСОБА_1 18.10.2017 року вперше звернулася із заявою про поновлення виплат призначеної допомоги при народженні дитини, але заяву було подано не за формою встановленого зразка. 27.10.2017 року заяву ОСОБА_1 розглянуто в порядку передбаченому Законом України «Про звернення громадян» та було направлено лист із роз'ясненнями, у зв'язку з тим, що вона не звернулася до УСЗН Селидівської міської ради із заявою про поновлення виплат допомоги при народженні дитини протягом 12 місяців із дня їх припинення, відсутні підстави для поновлення виплати допомоги при народженні дитини. В зв'язку з чим, просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, розглянути справу без участі представника.

Ухвалою Селидівського міського суду Донецької області від 19.02.2018 року поновлено ОСОБА_1 строк на звернення до суду з адміністративним позовом щодо не нарахування та невиплати державної допомоги при народженні з 01.11.2014 року по 29.05.2017 року включно.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта. Таким чином, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду даної справи у письмовому провадженні на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов'язком держави.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Судом встановлено, згідно свідоцтва про народження серія НОМЕР_3 від 07.08.2012 року, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану Куйбишевського районного управління юстиції у м. Донецьку, ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 року, її батьками є ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (а.с. 5).

Як вбачається з довідки про склад сім'ї від 11.12.2013 року, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_2, разом зі свої чоловіком ОСОБА_1.ІНФОРМАЦІЯ_3 року народження, сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та донькою ОСОБА_2. ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження (а.с. 8).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № 0000183337 від 20.04.2017 року, фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12).

18.10.2017 року ОСОБА_1 звернулася з заявою до УСЗН Селидівської міської ради про поновлення виплат допомоги при народженні дитини.

Суд звертає увагу, що Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

За приписами ст. 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частиною сьомою статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами частини першої статті 1 Закону № 2811 громадяни України, в сім'ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Статтею 10 Закону № 2811 передбачено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Частинами 7, 9 статті 11 Закону № 2811 визначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.

Відповідно до п. 54 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1751 (далі Порядок №1751) у разі зміни місця проживання одержувача державної допомоги сім'ям з дітьми виплата її продовжується органом соціального захисту населення за новим місцем проживання або відбування покарання з місяця звернення.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» на виконання статті 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» затверджено Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми (далі - Порядок № 1751).

Як встановлено п. 13 Порядку № 1751, виплата допомоги поновлюється у випадках, передбачених абзацами двадцятим - двадцять сьомим, двадцять дев'ятим і тридцятим цього пункту, у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.

Згідно абз. 20-30 п. 13 Порядку № 1751 виплата допомоги припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відмови отримувача допомоги від виховання дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання, крім дітей, які народилися під час перебування матері в слідчому ізоляторі або установі виконання покарань за умови перебування дитини разом з матір'ю; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; перебування отримувача допомоги у місцях позбавлення волі за рішенням суду; усиновлення дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування; смерті дитини; смерті отримувача допомоги.

Таким чином, вищенаведеним Порядком встановлено вичерпний перелік обставин, за якими припиняється виплата допомоги при народженні дитини.

Дослідивши законодавство, що регулює порядок призначення, виплати та призупинення допомоги при народженні дитини, суд приходить до висновку, що посилання відповідача на п. 13 Порядку, як підставу для відмови в поновлені виплати державної допомоги є необґрунтованим, оскільки причина на підставі якої була припинена виплата вищевказаної допомоги позивачу в абз. 20-30 п. 13 Порядку № 1751 відсутня. Тому і таке обґрунтування відмови в поновленні виплати, на думку суду, є неправомірним.

Суд також вважає необґрунтованими доводи представника позивача стосовно недотримання форми поданої позивачем заяви до УСЗН Селидівської міської ради та надання відповіді в порядку передбаченому Законом України «Про звернення громадян», оскільки подаючи заяву про поновлення державної соціальної допомоги ОСОБА_1 зазначила інформацію про місце проживання/перебування, як внутрішньо переміщеної особи, час припинення виплат та надала необхідні документи.

На думку суду, отримання більш детальної інформації (реквізитів для сплати допомоги, тощо) не є підставою для відмови в прийнятті даної заяви та поновлені виплат позивачу.

Відповідно до ст. 23 Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» рішення органу, що призначає і здійснює виплату державної допомоги, може бути оскаржено у вищестоящих органах виконавчої влади або у судовому порядку.

Суд зауважує, що позивач та її дитина як громадяни України мають право на соціальний захист від держави, який передбачає комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на

захист добробуту кожного члена суспільства. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, держава зобов'язується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Позивач, в сім'ї якої виховуються та проживає малолітня дитина, має право на державну допомогу, яка надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Враховуючи вищевикладене та оскільки допомогу при народженні дитини було призупинено позивачу не з її вини, для повного та всебічного захисту наданих чинним законодавством України прав позивача та її малолітньої доньки, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача провести поновлення нарахування та виплати ОСОБА_1 державної допомоги при народженні дитини у порядку та розмірах встановлених Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вищевикладеного суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Селидівського ОУ ПФУ Донецької області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 19, 22, 55 Конституції України, ст. ст. 9, 72-77, 94, 139, 241-246, 250, 251, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1751, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2) до Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії (місцезнаходження: Донецька область, м. Селидове, вул. Пушкіна, буд. № 8, ЄДРПОУ 25953988) - задовольнити у повному обсязі.

Визнати дії Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 в поновленні виплат державної соціальної допомоги при народженні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради провести поновлення нарахувань та виплати державної соціальної допомоги при народженні ОСОБА_1 починаючі з 01 листопада 2014 року у відповідності з діючим законодавством

Стягнути з Управління соціального захисту населення Селидівської міської ради (місцезнаходження: Донецька область, м. Селидове, вул. Пушкіна, буд. № 8, ЄДРПОУ 25953988) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_2) судові витрати у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Селидівський міський суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а після початку її функціонування, безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.М. Владимирська