Рішення № 72353520, 22.02.2018, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

22.02.2018 227/3955/17

Р ІШ Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2018 року м..Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Здоровиці О.В.,

при секретарі Сухіної О.Ю.

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Добропільського об»єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов»язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним адміністративним позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Добропільського об»єднаного УПФУ Донецької області (далі Фонду) щодо припинення виплати їй пенсії з 01 грудня 2016 року;

- зобов'язати Фонд поновити нарахування та виплату належної їй пенсії з 01 грудня 2016 року

- звернути стягнення в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць до негайного виконання.

В обґрунтування позову позивач вказує, що вона, з 1988 року, здобула право на отримання пенсії, перебувала на обліку в Центрально-міському УПФУ у м.Макіївка. У зв»язку з обставинами, які виникли на Донбасі з 2014 року, вона вимушена була тимчасово переміститися до м.Добропілля Донецької області. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», позивач є внутрішньо переміщеною особою та перебуває на обліку в Фонді, де і отримувала пенсію шляхом зарахування коштів на банківський рахунок. Однак, з 01 грудня 2016 року відповідач перестав виплачувати належну їй пенсію, посилаючись на те, що довідка, якою вона визнана внутрішньо переміщеною особою, була скасована. Зазначені дії Фонду, на думку позивача, є протиправними як такі, що суперечать Конституції України та Законам України. Вказує на те, що такої підстави для припинення виплати пенсії, як скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, у зв»язку з не проживанням особи за адресою куди вона перемістилася з тимчасово окупованої території, а саме до м.Добропілля, законами не передбачено.

Позивач в судове засідання, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, не з»явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, на позовних вимогах наполягає.

Представник відповідача - ОСОБА_3 надав заяву про розгляд справи без його участі.

Суд, на підставі ч.9 ст.205 КАС України, вважав можливим розглянути справи в письмовому провадженні на підставі матеріалів справи.

З письмових заперечень відповідача (а.с.22-23) вбачається, що останній заперечує проти позовних вимог і зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в управлінні як особа, переміщена з району проведення антитерористичної операції і останній з 01.08.2014 року по 31.12.2016 року проводилась виплата пенсії шляхом зарахування сум пенсії на картковий рахунок в АТ «Ощадбанк». Довідка внутрішньо переміщеної особи № 1422001608 від 18.11.2014 року, яка видана була на ім.»я ОСОБА_1, була скасована протоколом засідання робочої групи з розгляду проблемних питань щодо роботи з внутрішньо переміщеними особами № 8 від 01.03.2017 року, про що було повідомлено Фонду листом Управління соціального захисту Добропільської міської ради від 01.03.2017 року. Вказаний протокол № 8 від 01.03.2017 року ніким не оскаржувався. На підставі вказаного протоколу, розпорядженням відповідача від 07.03.2017 року, пенсійна справа ОСОБА_1 була закрита, у зв»язку зі скасуванням дії довідки внутрішньо переміщеної особи. Позивач з заявою про поновлення виплати пенсії до Фонду не звертався,нову довідку внутрішньо переміщеної особи не надавав, тому підстав для поновлення виплат пенсії позивачу, у відповідача не було. При цьому відповідач в своїх запереченнях посилався на ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання, Порядок призначення (відновлення) всіх видів соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 року, ЗУ «Про пенсійне забезпечення». З огляду на зазначене Фонд вважає, що діяв у відповідності до законодавства та правових підстав для задоволення позовних вимог позивача не має.

Ухвалою суду від 19.02.2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Добропільського об»єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов»язання вчинити певні дії в частині періоду з 01.12.2016 по 01.06.2017 року було залишено без розгляду.

Дослідивши матеріали справи, представлені сторонами документи, оцінив, суд дійшов до висновку, що позов в частині вимог за період з 01.06.2017 року підлягає задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка є громадянкою України, пенсіонером та перебувала на обліку як внутрішньо переміщена особа з району проведення антитерористичної операції у м. Добропілля Донецької області згідно довідки № 1422001608 від 18 листопада 2014 року за адресою: м. Добропілля, вул. Пролетарського, 32(а.с.8, 40).

За заявою ОСОБА_1 (а.с.30) пенсійна справа взята на облік у Добропільському об»єднаному УПФУ Донецької області та останній виплачувалась пенсія щомісяця в період з 01.08.2014 року по 31.12.2016 року включно.

Згідно листа УСЗН Добропільської міської ради від 01.03.2017 року № 01-09/432 (а.с.24) вбачається, що згідно протоколу № 8 від 01.03.2017 року засідання робочої групи з розгляду проблемних питань щодо роботи з внутрішньо переміщеними особами були скасовані довідки внутрішньо переміщених осіб, в тому числі і довідка № 1422001608, яка була видана ОСОБА_1 (а.с.26).

Розпорядженням заступника начальника управління від 07.03.2017 року (а.с.47), пенсійну справу ОСОБА_1 № 173758 було закрито у зв»язку зі скасуванням довідки внутрішньо переміщеним особам відповідно до п.3 ст.12 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод ВПО» згідно листа УСЗН Добропільської міської ради від 01.03.2017 року № 01-09/432. З вказаного розпорядження вбачається, що пенсія ОСОБА_1 виплачена по 31.12.2016 року.

Тобто, з наведеного вбачається, що відповідач прийнявши вищевказане розпорядження про закриття пенсійної справи ОСОБА_1 фактично припинив нарахування та виплату їй пенсії. При цьому підставою цьому було те, що УСЗН Добропільської міської ради скасувало її довідку, яка підтверджувала факт взяття ОСОБА_1 на облік, як внутрішньо переміщену особу.

Приймаючи рішення суд виходить з наступного.

Спірним питанням у даній справі є правомірність (протиправність) дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу з червня 2017 року на підставі того, що була скасована довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до статті 7 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на отримання пенсії є об'єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (справа Європейського суду з прав людини «Мюллер проти Австрії», 1975 рік) та пов'язане з правом мирно володіти своїм майном.

Статтею 8 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 4 Закону № 1058 встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

У відповідності до частини 3 статті 4 Закону № 1058, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Згідно із ст. 47 Закон № 1058 пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закон № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що відмова у нарахуванні та виплаті, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення. У випадку прийняття рішення про припинення - лише з підстав визначених ст.49 Закону № 1058.

Як вбачається з письмових пояснень представника відповідача та наданих відповідачем письмових матеріалів, припинення виплати пенсії позивачу було пов»язано з тим, що протоколом № 8 від 01.03.2017 року засідання робочої групи з розгляду проблемних питань щодо роботи з внутрішньо переміщеними особами УСЗН Добропільської міської ради була скасована дія довідки внутрішньо переміщеної особи - ОСОБА_1, на підставі п.3 ст.12 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», а саме у зв»язку з тим, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання.

Слід звернути увагу на те, що діючим пенсійним законодавством не передбачено обов»язок органів Пенсійного фонду України припиняти виплати пенсій через скасування довідки, виданої згідно з Порядком № 509, а отже вказана обставина не є належною підставою для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Суд зазначає, що пункт 5 частини першої статті 49 Закону № 1058-VI відсилає виключно до випадків, передбачених законом, тобто, вказані правовідносини не можуть бути врегульовані іншими нормативно-правовими актами, зокрема, постановами Кабінету Міністрів України, які відносяться до підзаконних нормативних актів.

В той же час, Закон № 1706-VII не встановлює жодних випадків для припинення виплати пенсії. Більш того, ані цей Закон, ані будь-який інший закон не встановлює таку підставу для припинення виплати пенсії, як до одержання інформації про скасування довідки та/або результатів додаткової перевірки, скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо.

Інші пункти ч.1 ст. 49 № 1058-VI в спірних правовідносинах також не мають місця.

Суд зазначає, що постанова КМУ № 509 від 01.10.2014 року "Про облік внутрішньо переміщених осіб", постанова КМУ № 595 від 07.11.2014 року "Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам, організаціям Донецької та Луганської областей", постанова КМУ № 509 від 01.10.2014 року "Про тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ", постанова КМУ № 365 від 08.06.2016 року "Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", постанова КМУ від 18.02.2016 року № 136 "Порядок здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації…" не є законами, а тому зазначені підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Крім того право виносити закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі: Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.

Припинення виплати пенсії на підставі положень постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких припиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її припинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину Конституцією України.

Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини суд вважає за необхідне застосувати положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Суд, звертаючи увагу на підставу припинення пенсії, яка визначена відповідачем, як скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, яка була видана позивачу, вважає за необхідне застосувати при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з п.6 ч.1 ст.92 Конституції України виключно законами України визначаються , зокрема, форми і види пенсійного забезпечення. При цьому повноваженнями приймати закони наділена лише Верховна Рада України (ст.91 Конституції України). Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2 ст.8 Конституції України).

Конституційне поняття «закон України» не підлягає розширеному тлумаченню, це нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Водночас, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено законами.

Виходячи з наведеного суд вважає, що відповідач порушив вимоги ст. 19 Конституції України, ч.1 ст. 49 Закону №1058, оскільки з 01 червня 2017 року припинив позивачеві виплату пенсії за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Підсумовуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача слід задовольнити та визнати протиправними дії Добропільського об'єднаного УПФУ Донецької області щодо невиплати пенсії позивачу з 01.06.2017 та зобов'язати Добропільське об'єднане УПФУ Донецької області здійснити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 червня 2017 року.

На підставі ст.139 КАС України на користь позивача підлягаються стягненню понесені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Добропільського об»єднаного УПФ Донецької області, а саме в розмірі 640,00 грн.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є пенсією, суд вважає необхідним допустити це рішення до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись ст..ст.242-246, 250, 255 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Добропільського об»єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій протиправними та зобов»язання вчинити певні дії в частині періоду з 01.06.2017 року - задовольнити.

Визнати протиправними дії Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати призначеної ОСОБА_1 призначеної ОСОБА_6 пенсії з 01 червня 2017 року.

Зобов'язати Добропільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області з 01 червня 2017 року поновити нарахування та виплату призначеної ОСОБА_1 пенсії.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Добропільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Донецького апеляційного адміністративного суду або через Добропільський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка с.Володимирівка П»ятихатського району Дніпропетровської області, яка зареєстрована АДРЕСА_1 (зареєстрована як внутрішньо переміщена особа - АДРЕСА_2), паспорт серії НОМЕР_1, виданий 06 липня 2001 року Центрально-Міським РВ Макіївського МУ УМВС України в Донецькій області

Відповідач - Добропільське об»єднане Управління Пенсійного фонду України Донецької області, ідентифікаційний код 37755477, місцезнаходження - 85000, Донецька обл., місто Добропілля, вулиця Незалежності, будинок 28А.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошенні 19 лютого 2018 року. Повний текст рішення буде складено 23 лютого 2018 року.

Надруковано власноручно в нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Головуючий суддя О.В.Здоровиця

19.02.2018