Постанова № 72350940, 21.02.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

21 лютого 2018 р. справа № 820/350/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження відповідно до ст. 263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 до Харківського обласного військового комісаріату про 1) визнання протиправної бездіяльності Харківського ОВК з приводу неподання у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновку щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", Постановою КМУ 975 від 2512.2103 р. "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги..." та Наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 р.; 2) зобов'язання Харківського ОВК подати висновок (за формою Додатков 13 Наказу №530) та документи до нього розпорядникові бюджетних коштів про виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей", Постановою КМУ 975 від 2512.2103 р. "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплат одноразової грошової допомоги..." та Наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014 р.; 3) зобов'язання Харківського ОВК відповідно до ст. 382 КАС України подати у 15-денний строк після набрання чинності рішення звіт про виконання судового рішення, -

встановив:

Позов був поданий безпосередньо до канцелярії суду 23.01.2018 р. Рішення про відкриття провадження у справі було прийнято 24.01.2018 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 09.02.2018 р.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що у громадянина настала інвалідність, пов'язана з проходженням дійсної військової служби за призовом. До ОВК були подані всі документи, необхідні для призначення виплати одноразової грошової допомоги. Проте виплата допомоги не була призначена у зв'язку з відсутністю документа про причину та обставини поранення. На думку заявника, ОВК у спірних правовідносинах була вчинена бездіяльність, яка є протиправною. Для захисту права на одержання коштів за виплатою допомоги позивач вважає необхідним обтяжити ОВК обов'язком подати розпорядникові бюджетних коштів висновок з приводу призначення одноразової грошової допомоги у порядку ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідач, Харківський обласний військовий комісаріат, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із такими змінами не здійснюється. Також посилався на ту обставину, що первинно позивачу було встановлено 3 групу інвалідності у 2000 р., тобто до запровадження виплат одноразової грошової допомоги у 2006 р., тоді як 2 групу було встановлено лише 31.01.2017 р., отже право на отримання одноразової грошової допомоги мало бути реалізоване протягом 3 років з дня встановлення інвалідності.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов'язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з'ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач 31.10.1985 р. був призваний на дійсну військову службу, під час якої брав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан.

Рішенням МСЕК від 24.05.2000 р. позивачу була встановлена третя група інвалідності.

Представником позивача до суду не подано жодних належних та допустимих доказів стосовно викладених обставин, проте оскільки у відзиві на позов відповідач не заперечив фактів участі позивача у бойових діях на території Республіки Афганістан і отримання ним поранення, яке у подальшому спричинило інвалідність, то суд вважає ці обставини такими, що визнаються сторонами.

Згідно довідки МСЕК від 08.02.2017 року позивачу встановлено другу групу інвалідності з 08.02.2017 року із зазначенням причини "Захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при виконання інтернаціонального обов'язку".

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач звернувся до Харківського обласного військового комісаріату з приводу одержання виплат згідно з ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у зв'язку з настанням події інвалідності 2 групи.

Рішенням владного суб'єкта, оформленим листом від 13.11.2017 р. №2809/ВСЗ, у призначенні виплат було відмовлено.

Як з'ясовано судом, підставою для відмови владний суб'єкт обрав судження про те, що нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, а саме те, що інвалідність позивачу було встановлено до законодавчого запровадження одноразової грошової допомоги, а також те, що у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із такими змінами не здійснюється.

Перевіряючи вчинену владним суб'єктом відмову на відповідність закону, зокрема, і ч. 3 ст. 2 КАС України (в редакції до 15.12.2017 р.) та ч. 2 ст. 2 КАС України (в редакції з 15.12.2017 р.), суд відзначає, що правовідносини з приводу виплати одноразової грошової допомоги у разі інвалідності унормовані приписами ст. 16-164 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», які повністю кореспондують положенням ст. 3 Конституції України, де указано, зокрема, що здоров'я людини визнається в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Підстави, котрі зумовлюють прийняття рішення про відмову у виплаті цієї допомоги викладені законодавцем у ст. 164 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд не знаходить підстав для висновку про існування у спірних правовідносинах таких підстав.

Заперечуючи проти позову, відповідач на існування таких підстав не посилався, відповідних доказів про існування цих підстав до суду не подав.

Наведений відповідачем довід про відсутність підстав для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги через первинне встановлення йому інвалідності до запровадження одноразової грошової допомоги суд визнає юридично неспроможним, позаяк правовідносини з приводу відшкодування шкоди, завданої здоров'ю людини, унормовані приписами як загальних норм права, зокрема, ст.ст. 22, 268, 1195-1208 Цивільного кодексу України, так і приписами спеціальних норм права, зокрема, ст. 16 Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

При цьому, суд ураховує, що положення останнього з наведених актів законодавства зазнавали неодноразових суттєвих змін, а діюча (на момент вирішення спору) редакція ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" була запроваджена згідно з Законом України від 06.12.2016 р. №1774-VIII.

Суд вважає, що задекларований Конституцією України рівень суспільного значення здоров'я людини як об'єкту цивільного права, відсутність строку позовної давності за вимогами про відшкодування (компенсацію у будь-який спосіб завданої здоров'ю шкоди), а також обставини спричинення погіршення стану здоров'я людини у зв'язку з виконанням військового обов'язку повністю спростовують доводи владного суб'єкта про правила зворотної дії у часі законів.

Окрім того, жодним приписом жодного закону не запроваджено правило, у силу якого особа не має права на відшкодування шкоди, завданої погіршенням стану здоров'я під час виконання військового обов'язку (що мало місце у минулому), у тому разі, коли правові підстави для такого відшкодування виникли пізніше, адже такий підхід повністю суперечить правовому режиму захисту здоров'я людини в Україні.

Юридично неспроможним суд визнає і посилання відповідача на те, що зміна групи інвалідності відбулася у понад дворічний термін з часу первинного встановлення інвалідності і саме ця обставина не дає підстав для здійснення виплати позивачу одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 163 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

По-перше, інвалідність позивача поза розумним сумнівом пов'язана з проходженням військової служби у складі Збройних сил Міністерства оборони СРСР при виконанні інтернаціонального обов'язку. Владним суб'єктом ані при розгляді звернення громадянина, ані при розгляді справи судом цих обставин не спростовано.

По-друге, інвалідність виникла до запровадження правового інституту відшкодування завданої здоров'ю шкоди у порядку Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а тому названий відповідачем строк не починав обраховуватись, а відтак, і не закінчувався перебігом.

По-третє, положення ст. 163 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не запроваджують присікального строку на одержання виплат від держави за погіршення стану здоров'я, спричиненого виконанням обов'язків військової служби.

По-четверте, приписи ч.4 163 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» унормовують правовідносини з доплати, але матеріали справи не містять доказів одержання громадянином виплат за цим законом у минулому.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України, внаслідок чого прийнята відмова не узгоджується з законом.

Натомість факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом в частині прийняття владним суб'єктом необґрунтованого рішення, що є визначеною процесуальним законом обставиною для скасування цього рішення та обтяження владного суб'єкта обов'язком повторно розглянути звернення позивача.

Підстав для задоволення вимоги про визнання протиправною бездіяльності владного суб'єкта суд не знаходить, адже матеріалами справи достовірно та беззаперечно підтверджено, що владний суб'єкт вчинив відмову, а не допустив бездіяльність.

Підстав для обтяження владного суб'єкта обов'язком скласти висновок та подати складений висновок до розпорядника бюджетних коштів суд не знаходить, позаяк у спірних правовідносин обсяг добутих та оцінених владним суб'єктом доказів, об'єм виконаних владним суб'єктом умов для реалізації управлінської функції не дає підстав для застосування правила абз.1 ч.4 ст.245 КАС України.

При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до абз.2 ч.4 ст.245 КАС України якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, надана судом юридична оцінка обставинам відсутності перешкод для призначення спірної виплати є обов'язковою для відповідача як владного суб'єкта.

Суд також не вбачає і підстав для покладення на владного суб'єкта обов'язку згідно з ч. 1 ст. 382 КАС України.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною оформлену листом від №2809/ВСЗ від 13.11.2017 р. відмову Харківського обласного військового комісаріату у призначенні ОСОБА_1 (місцезнаходження - 61172, АДРЕСА_1 ідентифікаційний код - НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги у порядку ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно розглянути питання з приводу призначення ОСОБА_1 (місцезнаходження - 61172, АДРЕСА_1 ідентифікаційний код - НОМЕР_1) одноразової грошової допомоги у порядку ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У решті вимог позов - залишити без задоволення.

Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Роз'яснити, що скарга може бути подана у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України.

Суддя Сліденко А.В.