Рішення № 72349771, 23.01.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2018 року о/об 16 год. 55 хв.Справа № 808/4211/17 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., за участю секретаря судового засідання Малої Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 (вул. Центральна, 26/17, смт. Більмак, Більмацького району, Запорізької області 71001)

до Головного управління ДФС у Запорізькій області (пр. Соборний 166, м. Запоріжжя, 69107)

третя особа ОСОБА_2 (вул. Центральна, 26/17, смт. Більмак, Більмацького району, Запорізької області 71001)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участі представників:

від позивача - ОСОБА_3

(діє на підставі довіреності № 67 від 16.01.2018 року)

від відповідача - ОСОБА_4

(діє на підставі довіреності № 1961/8/08-01-10-02 від 15.12.2017 року)

третя особа - ОСОБА_2

(особа посвідчується паспортом серія Сю № 263738)

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), третя особа ОСОБА_2 (далі – третя особа), в якій позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №60679-13 від 26 червня 2017 року.

03 січня 2018 року ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження (з викликом осіб) в адміністративній справі та призначено судове засідання на 23 січня 2018 року.

Представник позивача в судовому засіданні обґрунтував позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві та зазначив, що для нарахування податку на житлову нерухомість, позивач має бути єдиним власником цієї нерухомості. Але це суперечить дійсності, оскільки позивач є власником ? частини квартири, що становить 40 квадратних метрів. Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України квартира є суб’єктом сумісної власності подружжя, отже власником житлової нерухомості є також і третя особа, який є власником ? частини квартири. Таким чином вважає, що позивача виключено з числа платників податку на житлову нерухомість. Позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні просив в задоволені адміністративному позові відмовити в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та зазначив, що податкове законодавство складається з чітко визначених в статті 3 Податкового кодексу України кодексів, законів, міжнародних договорів, нормативно – правових актів, рішень. Однак Сімейним кодексом України, податковий орган при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення – рішення не керувався.

Третя особа в судовому засіданні дала пояснення, щодо адміністративного позову зазначивши, що позивача виключено з числа платників податку на житлову нерухомість, оскільки позивач є власником ? частини квартири, що становить 40 квадратних метрів. Таким чином просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідно до статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) 23 січня 2018 року сторонам проголошено вступну та резолютивну частину постанови та оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Вислухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та третю особу розглянувши матеріали справи, суд з’ясував наступне.

ОСОБА_1 є власницею чотирьохкімнатної квартири розташованої за адресою селище міського типу Куйбишеве, АДРЕСА_1, загальною площею 84,3 кв.м., що підтверджується договором купівлі – продажу квартири від 12 вересня 2012 року №1729.

Позивач є набувачем право власності, квартири за адресою селище міського типу Куйбишеве, АДРЕСА_1, загальною площею 84,3 кв.м., що підтверджується доказами , які знаходяться в матеріалах справи, а саме витягу з Державного реєстру правочинів від 12 вересня 2012 року №11823053, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 22 грудня 2017 року №108813789.

Головним управлінням ДФС у Запорізькій області винесено оскаржуване податкове повідомлення – рішення від 26 червня 2017 року №60679-13, відповідно до якого позивачу визначено суму податкового зобов’язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об’єктів житлової нерухомості, податковий період 2016 рік, у розмірі 669,71 грн.

Згідно з розрахунком оскаржуваного податкового повідомлення - рішення (84,3 кв.м. – 60 кв.м. = 24,3 кв.м.) * (1378 грн. * 2% = 27,56 грн.) = 669,71 грн.

Оскаржуване податкове повідомлення - рішення направлене позивачу та отримано останнім, про що сторонами в судовому засіданні не заперечувалось.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає податкове повідомлення-рішення обґрунтованим та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України № 2755-VI від 02 грудня 2010 року.

Судом встановлено, що відповідачем складено оскаржуване податкове повідомлення – рішення та визначено позивачу податкове зобов’язання з податку на нерухоме майно за 2016 рік на підставі норм чинного законодавства, а саме статті 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 265 Податкового кодексу України (далі – ПК України), податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 ПК України, до місцевих податків належать податок на майно.

Відповідно до пункту 10.3 статті 10 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору

Пунктом 12.3 статті 12 ПК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів. Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору.

Суд оглянувши матеріали справи встановив, що Рішенням Куйбишевської селищної ради від 14 липня 2015 року № 1 встановлено місцеві податки, в тому числі податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та визначено його елементи.

Рішенням Куйбишевської селищної ради №36 від 16 лютого 2016 року «Про внесення змін та доповнень до рішення селищної ради від 14 липня 2015 року №1 «Про місцеві податки» внесено зміни, в тому числі в частині податку па нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Таким чином, відповідно підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України, об’єкт оподаткування, об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об’єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

Підпунктом 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України, база оподаткування об’єкта/об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об’єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об’єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

У підпункті 266.6.1 пункті 266.1 статті 266 ПК України зазначено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Враховуючи зазначене, матеріали справи, бюджетний період, в якому починає застосовуватися «податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, сплачуваний фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості», є 2016 рік, за який відповідачем і нараховано ОСОБА_1 податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки, який сплачується фізичними особами, яка є власниками нерухомого майна.

Відтак, суд дослідивши подані до матеріалів справи докази,прийшов до висновку про наявність у позивачів об’єкта оподаткування.

Щодо твердження позивача та третьої особи, що позивач є власником ? частини квартири, що становить 40 квадратних метрів. Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України квартира є суб’єктом сумісної власності подружжя, отже власником житлової нерухомості є також і третя особа, який є власником ? частини квартири. Таким чином вважають, що позивача виключено з числа платників податку на житлову нерухомість.

Суд не приймає такі твердження позивача та третьої особи, оскільки судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що єдиним власником даної квартири є ОСОБА_1, а статтею 60 Сімейного кодексу України визначені підстави набуття права власності подружжя.

Відповідно до статті 334 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

В матеріалах справи наявний договір купівлі – продажу квартири від 12 вересня 2012 року №1729, розташованої за адресою селище міського типу Куйбишеве, АДРЕСА_1, загальною площею 84,3 кв.м. В якому зазначено покупцем саме ОСОБА_1. Такий договір нотаріально посвідчений.

Сторонами не надано доказів, що третя особа ОСОБА_2 є власником ? частки вищевказаної квартири.

Також дослідивши витяг з Державного реєстру правочинів від 12 вересня 2012 року №11823053, інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 22 грудня 2017 року №108813789 вбачається, що тільки ОСОБА_1 є набувачем право власності, квартири за адресою селище міського типу Куйбишеве, АДРЕСА_1, загальною площею 84,3 кв.м.

Також слід зазначити, що пунктом 3.1 статті 3 ПК України чітко визначено, що податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.

Отже суд проаналізувавши вищевказану норму встановлено, що Податковий кодекс України не регулюється Сімейним кодексом України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення від 26 червня 2017 року №60679-13, прийняте Головним управлінням ДФС у Запорізькій області, яким позивачу визначено у 2016 році податкове зобов’язання податку на нерухоме майно, ґрунтується на вимогах Податкового кодексу України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, з урахуванням вище викладеного, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності дійшов висновку, що відповідачем доведено законність та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 26 червня 2017 року №60679-13, тому з огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є не доведеними, обґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів частини 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову суб’єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб’єкта владних повноважень, пов’язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений статті 255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений статтею 295 КАС України.

Рішення буде складено у повному обсязі відповідно до частини 3 статті 243 КАС України, протягом десяти днів.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України рішення складено у повному обсязі 29 січня 2018 року.

Суддя Д.В. Татаринов