Ухвала суду № 72338543, 15.02.2018, Апеляційний суд Сумської області

.

Справа №575/582/17 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1Номер провадження 11-кп/788/159/18 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - Шахрайство

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2018 року колегія суддів з розгляду справ та матеріалів кримінального судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Литовченко Н. О.,

суддів - Матуса В. В., Олійника В. Б.,

з участю секретаря судового засідання - Різниченко Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми матеріали кримінального провадження № 575/582/17 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3, захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 на вирок Великописарівського районного суду Сумської області від 26 вересня 2017 року, яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2, який зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_3 а, кв.15, раніше не судимого,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України,

з участю учасників судового провадження:

прокурора - Матеко А.В.,

обвинуваченого – ОСОБА_4,

захисника – ОСОБА_5,

ВСТАНОВИЛА:

До Апеляційного суду Сумської області надійшли апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3, захисника обвинуваченого ОСОБА_4 адвоката ОСОБА_5 на вирок Великописарівського районного суду Сумської області від 26 вересня 2017 року, в яких :

- прокурор Кузнецов А.І. просить скасувати вирок суду у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості; дослідити матеріали кримінального провадження, що стосуються особи обвинуваченого; ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_4 покарання у виді 2 років обмеження волі;

- захисник ОСОБА_5 просить повторно дослідити всі докази по кримінальному провадженню; вирок суду скасувати та закрити кримінальне провадження за відсутністю в діях його підзахисного складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України.

Даним вироком ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.190 КК України та призначено покарання у виді виправних робіт строком на два роки з відрахуванням в дохід держави десяти відсотків з суми його заробітку.

Цим же вироком постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь держави в особі Управління соціального захисту населення Великописарівської районної державної адміністрації Сумської області 37722,83 грн. в рахунок відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням.

Долю речових доказів вирішено в порядку ст. 100 КПК України.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор, не оспорюючи доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_4 вказує на те, що призначене ОСОБА_4 покарання не відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним злочину та особі обвинуваченого внаслідок м’якості. Не погоджується з висновком суду щодо достатності призначеного ОСОБА_4 покарання у виді виправних робіт із застосуванням мінімально допустимого розміру відрахувань із суми заробітку з огляду на те, що обвинувачений вину у вчиненому не визнав, проти задоволення цивільного позову заперечував, завдані державі збитки добровільно не відшкодував та не намагався їх відшкодувати. Крім того, вважає, що суд своє рішення в частині призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання належним чином не вмотивував, чим, на думку прокурора, порушив вимоги ч.3 ст.370 КПК України.

Захисник ОСОБА_5 вважає вирок суду незаконним та необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що належних, допустимих та достатніх доказів, які б беззаперечно підтверджували наявність в діях його підзахисного умислу, спрямованого на усвідомлене повідомлення неправдивих відомостей з метою заволодіння чужого майна, на отримання якого він не мав права, матеріали кримінального провадження не містять, висновок суду про винуватість ОСОБА_4 не відповідає фактичним обставинам провадження, суперечить показам свідків сторони захисту та дослідженим судом письмовим доказам, які сторона захисту просила визнати недопустимими.

Так, вважає, що стороною обвинувачення не спростовані покази його підзахисного в тій частині, що він не знав, що успадкував від свого діда житловий будинок №3 по вул. Сумська в смт. Велика Писарівка та не передбачав цього, доручення матері надавав не тільки для того, щоб вона від його імені змогла отримати з архіву дублікат заповіту, будь-яких дій щодо вступу у спадкові права не вчиняв і про факт отримання матір’ю свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказаний житловий будинок не знав, які, на думку адвоката, узгоджується з показами, наданими в судовому засіданні свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Зокрема, свідок ОСОБА_6 - матір обвинуваченого показала, що умисно не повідомила свого сина ОСОБА_4 про оформлення на нього спадщини, бо посварилася з його дружиною, свідок ОСОБА_7, підтвердила, що була присутня при заповненні чоловіком заяви на отримання адресної допомоги в Управлінні соцзахисту населення та бачила, що він особисто нічого в ній не підкреслював, наслідків внесених до неї помилок ніхто не роз’яснював, які, на думку адвоката, суд безпідставно залишив поза увагою та мотивів їх неврахування у вироку не навів.

Про те, що має у власності житловий будинок, ОСОБА_4 дізнався від працівників поліції після внесення відомостей про вчинений злочин до ЄРДР, яке було виявлено прокуратурою за наслідками перевірки державного реєстру прав на нерухоме майно.

З огляду на це, вказує, що його підзахисний умисно не приховував відомості про наявність у нього нерухомого майна при поданні заяви на отримання адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам, та взагалі особисто в заяві не підкреслював ніяких відомостей про факт наявності чи відсутності в його володінні житлового приміщення, що, як вважає адвокат ОСОБА_5, не було спростовано в ході судового розгляду. Працівники ж Управління в свою чергу не роз’яснили йому наслідків неповідомлення про наявність такого майна, завіривши, що самостійно здійснять перевірку підстав для призначення такої допомоги.

Крім того, вказує, що суд у вироку невірно виклав покази свідка ОСОБА_8, вказавши, що він особисто бачив, як обвинувачений заповнював заяву на отримання допомоги, особисто роз’яснював його права та обов’язки, тоді як, на думку захисника, даний свідок в судовому засіданні пояснив, що не пам’ятає, чи роз’яснював він ОСОБА_4 чи членам його родини наслідки повідомлення недостовірної інформації в заяві на отримання адресної допомоги, та покази свідка ОСОБА_9 - нотаріуса, яка як стверджує адвокат, не повідомляла суду, що обвинувачений ОСОБА_4 не міг не знати про наявність у нього спадщини. Вказує, що покази свідка ОСОБА_10 також навмисно перекручені судом без їх конкретизації.

Звертає увагу суду, що допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, на показання яких суд послався у вироку як на доказ вини його підзахисного, підтвердили, що вони не перевіряли факт наявності чи відсутності у обвинуваченого нерухомого майна, акт про фактичне місце проживання ОСОБА_4 разом із сім’єю складали не за місцем фактичного проживання, а в службовому кабінеті, що на думку адвоката, свідчить про його фальсифікацію, не роз’яснювали обвинуваченому порядок заповнення заяви, відповідальність про факт приховування майна, наслідки неправильного чи помилкового заповнення заяви.

За умови відсутності в матеріалах провадження оригіналу довіреності, виданої ОСОБА_4, вважає недопустимим доказом її ксерокопію, автентичність тексту та підпису якої не підтверджена обвинуваченим, що не було враховано судом при ухваленні вироку. Сам факт видачі довіреності на вчинення будь-яких юридично значущих дій, без підтвердження її виконання, нічого не значить.

Зазначає, що Управління соцзахисту населення не може бути потерпілим у даному кримінальному провадженні, оскільки з відповідними заявами, передбаченими ч.ч.2,3 ст.55 КПК України не зверталося, що на думку захисника, підтвердила в судовому засіданні представник потерпілого ОСОБА_12, а сама допомога держави як вимушеному переселенцю, виплачена його підзахисному Управлінням соцзахисту населення не може бути предметом шахрайства, бо є пожертвою, яка не підлягає поверненню. Відомості про вчинення даного кримінального правопорушення внесені до ЄРДР 03 травня 2017 року з порушенням вимог ст.214 КПК України.

Тому, вважає, що суд діяв упереджено, з обвинувальним ухилом, що є неприпустимим.

За вироком суду ОСОБА_4 визнаний винним у тому, що перебуваючи з 27 жовтня 2014 року на обліку в Управлінні соціального захисту населення Великописарівської районної державної адміністрації Сумської області як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, маючи умисел на заволодіння чужим майном шляхом обману, з метою отримання з державного бюджету грошових коштів у вигляді щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, всупереч ст.6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 505, вніс до офіційного документу - заяви для призначення вказаного виду допомоги, бланк якої заповнив власноручно 27 жовтня 2014 року, неправдиві дані про те, що у будь-кого з членів його сім’ї на момент заповнення заяви відсутнє житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України та району проведення антитерористичної операції, оскільки фактично він відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом Великописарівської державної нотаріальної контори ОСОБА_9 03 квітня 2008 року, є власником житлового будинку в смт. Велика Писарівка Великописарівського району Сумської області, вул. Сумська, 3, що стало підставою для призначення йому та членам його сім’ї допомоги на проживання, відповідно до рішення Управління соціального захисту населення Великописарівської районної державної адміністрації Сумської області від 03 листопада 2014 року з 27 жовтня 2014 року по 26 квітня 2015 року.

Крім того, ОСОБА_4 з метою отримання державної допомоги на покриття витрат на проживання, кожного півроку подавав до Управління соціального захисту населення Великописарівської районної державної адміністрації Сумської області заяву про підтвердження раніше внесених даних до заяви від 27 жовтня 2014 року, що слугувало підставою для продовження виплат призначеної державної допомоги на покриття витрат на проживання за рішеннями Управління соціального захисту населення Великописарівської районної державної адміністрації Сумської області, внаслідок чого в період з 01 жовтня 2014 року по 01 травня 2017 року незаконно шляхом обману заволодів бюджетними грошовими коштами в сумі 37722, 83 грн.

Дії ОСОБА_4 судом кваліфіковані за ч.1 ст.190 КК України, як заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство).

До початку апеляційного розгляду від Управління соціального захисту населення Великописарівської РДА Сумської області надійшло клопотання, за змістом якого розгляд кримінального провадження просить проводити за відсутності представника потерпілого.

Заслухавши суддю – доповідача, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3, доводи захисника ОСОБА_5 та обвинуваченого ОСОБА_4, на підтримку поданої захисником апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України за обставин, викладених у вироку, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, ґрунтуються на зібраних і досліджених в судовому засіданні доказах в їх сукупності та взаємозв’язку, яким була дана належна правова оцінка, що знайшло своє відображення у вироку з наведенням відповідних мотивів.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_4 під час судового розгляду в суді першої інстанції не визнав себе винним, не заперечував, що він дійсно подавав до Управління соцзахисту населення заяву для призначення допомоги, але відмітку в заяві, про те, що у будь-кого з членів його сім’ї відсутнє житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших, аніж тимчасово окупована територія України та райони проведення АТО він не проставляв, працівник, який приймав заяву не роз’яснював, що при наявності житла допомога не виплачується. Про те, що він успадкував житловий будинок в смт. Велика Писарівка, Сумської області, дізнався від працівників поліції в травні 2017 року, оскільки рахунки по утриманню житлового будинку сплачувала мама, а до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за законом звернувся з метою отримати роз’яснення з приводу спадкування майна. Пізніше уповноважив свою маму ОСОБА_6 представляти його інтереси в усіх підприємствах, організаціях, нотаріуса та інших установах з приводу оформлення спадкового майна.

Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції така позиція сторони захисту була належним чином перевірена та цілком обґрунтовано визнана, як спосіб захисту, і спростована дослідженими доказами, які суд обгрунтовано поклав в основу вироку.

Так, допитана в суді представник потерпілого ОСОБА_12 пояснила, що в жовтні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до Управління соціального захисту населення Великописарівської РДА Сумської області із заявою про взяття на облік як внутрішньо переміщену особу та із заявою на отримання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, де зазначив, що у будь-кого з членів його сім’ї на момент звернення із заявою відсутнє житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших аніж тимчасово окупована територія України та райони проведення АТО. Правильність заповнення заяви зобов’язаний перевірити працівник Управління. На підставі рішення Управління ОСОБА_4 була призначена щомісячна допомога у розмірі 1768 грн. для покриття витрат на проживання з жовтня 2014 року по квітень 2015 року, виплата якої продовжувалася кожні півроку після подання обвинуваченим відповідної заяви. З травня 2017 року Управління припинило виплату йому допомоги, оскільки було виявлено, що у власності ОСОБА_4 знаходиться житловий будинок.

Допитаний судом свідок ОСОБА_8, показав, що працює в Управлінні, в його обов’язки входить прийом та перевірка правильності заповнення заяв. В жовтні 2014 року в Управління звернувся ОСОБА_4, який надав посвідку внутрішньо переміщеної особи та заповнив бланк заяви, в якій особисто заповнив всі графи, вказавши про відсутність у його власності та членів сім’ї житла. Він особисто перевірив правильність та повноту заповнення заяви, роз’яснив порядок та умови отримання допомоги на проживання та повідомив, що в разі наявності житла у власності членів сім’ї заява не приймається. До обов’язку працівників Управління перевірка наявності житла станом на 2014 року не входила. Кожного півроку ОСОБА_4 для продовження виплат надавав Управлінню заяву, в якій підтверджував, що дані, внесені до первинної заяви, не змінились. Особисто він виправлень та доповнень в заяві ОСОБА_4 не робив, всі графи заповнені ОСОБА_4 особисто. На час подання обвинуваченим заяви у приміщенні Управління знаходився стенд з інформацією для внутрішньо переміщених осіб: витяги з законодавства та зразки заяв.

Викладені судом у вироку покази свідка ОСОБА_8, повністю узгоджуються із показами наданими ним в судовому засіданні 17 липня 2017 року, що підтверджується його звукозаписом (а.к.п.130), а тому твердження адвоката ОСОБА_5, що суд у вироку повністю перекрутив його покази, діючи з обвинувальним ухилом, є необгрунтованими.

Відповідно до показів свідка ОСОБА_10, який працював в Управлінні соціального захисту населення Великописарівської РДА Сумської області допомога на проживання внутрішньо переміщеним особам призначалась на підставі поданої заяви та документів, що підтверджували особу за відсутності у власності житла будь-кого з членів його сім’ї, розташованого в регіонах, інших, аніж тимчасово окупована територія України та районах проведення антитерористичної операції, збереження на депозиті більше 10 прожиткових мінімумів доходів громадян, транспортних засобів. При прийнятті заяв для отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам працівниками Управління роз’яснювався порядок призначення та виплати допомоги. Скарг на працівників Управління з даного приводу не надходило. Зразки заяв та тексти постанов Кабінету Міністрів України були розміщені на стенді у приміщенні Управління. В обов’язки працівників Управління не входила перевірка достовірності даних, внесених до заяв тимчасово переміщених осіб.

Показання вказаних свідків та представника потерпілого в їх сукупності спростовують твердження апелянта про те, що його підзахисний в заяві для отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам особисто не підкреслював ніяких відомостей про факт наявності чи відсутності у нього житлового приміщення, а також, що працівники Управління не роз’яснювали йому наслідків неповідомлення про наявність такого майна, завіривши, що самі здійснять перевірку підстав для призначення такої допомоги.

Ставити під сумнів покази вказаних осіб колегія суддів підстав не вбачає, оскільки вони є послідовними, логічними та такими, що доповнюють один одного та узгоджуються між собою. Крім того, в матеріалах провадження відсутні об’єктивні дані, які б викликали у суду сумніви в їх щирості та достовірності, не надано таких і під час апеляційного розгляду.

Посилання захисника ОСОБА_5 на те, що в основу вироку на доведеність вини ОСОБА_4В, були покладені показання свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які в судовому засіданні підтвердили, що вони не перевіряли факт наявності чи відсутності у обвинуваченого нерухомого майна, особисто не роз’яснювали ОСОБА_4 порядок заповнення заяви, наслідки неправильного чи помилкового заповнення заяви, є безпідставними, оскільки п.10 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, затвердженого Постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року № 505 встановлено право уповноважених органів перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність документів, поданих для призначення грошової допомоги, а також здійснювати запити та безоплатно отримувати відомості від підприємств, установ та організацій усіх форм власності, необхідні для призначення грошової допомоги та контролю за правильністю її надання, що в тому числі і підтвердили вказані свідки та представник потерплого ОСОБА_12, тому суд першої інстанції цілком обгрунтовано розцінив та поклав в обгрунтування обвинувального вироку відносно ОСОБА_4 надані ними показання як належні і допустимі, які в своїй сукупності з іншими доказами беззаперечного свідчать про наявність в діях обвинуваченого складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України.

В підтвердження винуватості ОСОБА_4 у заволодінні чужим майном шляхом обману (шахрайство), суд першої інстанції цілком обґрунтовано послався, в тому числі на покази свідка ОСОБА_9, яка є нотаріусом та проводила оформлення спадщини на підставі заповіту, складеного на ОСОБА_4, яка показала, що обвинувачений не міг не знати, що отримав будинок у спадок.

Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про те, що суд першої інстанції спотворив зміст показів даного свідка, що на його думку, було навмисно зроблено судом, то такі твердження колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони спростовуються звукозаписом судового засідання від 14 серпня 2017 року (а.к.п.130), згідно якого зміст показів викладених у вироку в повному обсязі відповідає показанням даного свідка, які вона давала в ході судового розгляду.

Суд першої інстанції в основу вироку на підтвердження вини ОСОБА_4 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, крім пояснень представника потерпілого та вказаних свідків, цілком обгрунтовано поклав і інші докази, які містяться у :

- повідомленні про заподіяння державі матеріальної шкоди у зв’язку із наданням ОСОБА_4 неправдивих відомостей, яке надійшло від Управління соціального захисту населення Великописарівської РДА Сумської області до Великописарівського відділення Охтирського відділу поліції ГУ НП в Сумській області ( а.к.п. 47);

- заяві ОСОБА_4 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції (а.к.п. 68);

- довідці від 27 жовтня 2014 року про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції (а.к.п.66) та від 20 січня 2017 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_4 ( а.к.п. 67);

- заяві від 27 жовтня 2014 року для призначення щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово - комунальних послуг (а.к.п.70) та заявах ОСОБА_4 від 19 червня 2015 року, 18 грудня 2015 року, 18 червня 2016 року, 18 грудня 2016 року (а.к.п.71-74);

- списку осіб, яким призначено адресну допомогу, як переміщеним особам з 2015 по 2017 роки (а.к.п.53-58);

- рішеннях УСЗН Великописарівської РДА про призначення допомоги ОСОБА_4, як переміщеній особі на проживання від 03 листопада 2014 року, 01 грудня 2014 року, 26 червня 2015 року, 12 січня 2016 року, 20 липня 2016 року, 01 лютого 2017 року (а.к.п.59, 60-63, 65);

- розпорядженні голови Великописарівської РДА від 05 липня 2016 року №284-ОД, яким затверджений склад комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та положення (а.к.п.79-85);

- акті обстеження матеріально-побутових умов сім’ї від 17 січня 2017 року (а.к.п.75);

- інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.к.п.87-88);

- спадковій справі, наданій державним нотаріусом Великописарівської державної нотаріальної контори, копії з якої приєднані до матеріалів кримінального провадження (а.к.п.87-88, 91, 92, 93, 94-95, 101, 102, 103);

- заяві ОСОБА_4 про прийняття спадщини (а.к.п.100);

- довідці УСЗН Великописарівської РДА про розмір заподіяної матеріальної шкоди (а.к.п.77-78).

З урахуванням наведених обставин є необгрунтованими твердження адвоката ОСОБА_5 про те, що в діях його підзахисного умислу, спрямованого на усвідомлене повідомлення неправдивих відомостей з метою заволодіння чужого майна, на отримання якого він не мав права, посилаючись при цьому, що ОСОБА_4 не знав, що успадкував житловий будинок.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, після смерті ОСОБА_13, діда обвинуваченого, тільки він звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, хоча були і інші спадкоємці (а.к.п.100), уповноважив свою матір ОСОБА_6 на підставі нотаріально виданої довіреності від 20.03.2008 року представляти його інтереси, пов’язані з питаннями оформлення спадкового майна (а.к.п.91).

Отже, при заповненні заяви для отримання допомоги на проживання, ОСОБА_4, достовірно знаючи, що однією з підстав для її призначення є відсутність у будь-кого з членів сім’ї у володінні житлового приміщення, розташованого в регіонах інших, ніж тимчасово окупована територія України та райони проведення АТО, будучи обізнаним про те, що отримав у спадок після смерті діда житловий будинок, що також підтвердила і свідок нотаріус ОСОБА_9, особисто вніс недостовірні відомості до вказаної заяви щодо відсутності в нього та членів сім’ї такого майна.

Більш того, після квітня 2015 року, обвинувачений кожні півроку подавав до Управління соціального захисту населення заяви про продовження виплат допомоги на проживання, в яких підтверджував, що дані, внесені до заяви від 27.10.2014 року на підставі якої і була призначена допомога, не змінились (а.к.п.71-74).

При цьому, суд першої інстанції вірно критично віднісся до показів сторони захисту, в тому числі і свідків ОСОБА_6, яка є матір’ю обвинуваченого та його дружини ОСОБА_7, вірно вказавши, з посиланням на положення ст.ст.237-250, 1000-1010 ЦК України, що обвинувачений мав цікавитися виконанням доручення, а повірений ОСОБА_6 повинна була прозвітувати про виконання доручення та передати йому все отримане в ході виконання доручення. Покази ж свідка ОСОБА_7 спростовуються показами свідка ОСОБА_8, ОСОБА_10 та представника потерпілого ОСОБА_12, які в своїй сукупності свідчать, про те, що бланк заяви для отримання допомоги на проживання заповнювався особисто обвинуваченим.

До того ж, як вбачається із заяви, поданої обвинуваченим ОСОБА_4 до Управління соціального захисту населення про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО у його володінні житлового приміщення немає. Факт заповнення та подання вказаної заяви обвинуваченим не заперечувався.

Перевірялися судом першої інстанції і доводи сторони захисту щодо відсутності в матеріалах спадкової справи оригіналу нотаріально посвідченої довіреності виданої ОСОБА_14, у зв’язку із чим, адвокат просив визнати недопустимим доказом її ксерокопію, долучену до матеріалів кримінального провадження.

На спростування вказаних доводів суд обґрунтовано послався на покази свідка ОСОБА_9, яка в судовому засіданні пояснила, що оригінал довіреності залишався у ОСОБА_6, оскільки вона була уповноважена на вчинення дій по оформленню спадщини до реєстрації спадкових прав, а у нотаріуса залишалася зроблена та засвідчена нею її копія, з чим погоджується і колегія суддів. Не заперечував факт видачі довіреності, в тому числі представляти інтереси в усіх підприємствах, організаціях, нотаріуса та інших установах з приводу оформлення спадкового майна і обвинувачений ОСОБА_4, а тому підстав вважати, що даний доказ, отриманий внаслідок істотного порушення прав та свобод людини колегія суддів не вбачає.

Що стосується доводів сторони захисту про складання акту обстеження матеріально-побутових умов сім’ї не за місцем фактичного проживання обвинуваченого, а в службовому кабінеті Управління, що підтвердили представник потерпілого ОСОБА_12 та свідок ОСОБА_10, то, на переконання колегії суддів, вони не є такими, що впливають на законність та обґрунтованість висновків суду щодо винуватості його підзахисного у вчиненні інкримінованого йому злочину, оскільки, метою такої перевірки відповідно до п.п.7, 8 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постановою КМУ від 08.06.2016 р. № 365 є перевірка достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, яким згідно з матеріалами кримінального провадження є буд.3 по вул. Сумська, смт. Велика Писарівка, Сумської області, що не заперечується ОСОБА_4

Не є переконливими і інші доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_5, зокрема щодо внесення відомостей до ЄРДР про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення з порушенням строків, встановлених ст.214 КПК України, оскільки сам факт наявності у обвинуваченого нерухомого майна, виявлений прокуратурою 26 квітня 2017 року шляхом отримання інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не свідчить про наявність обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Відомості до ЄРДР про вчинення ОСОБА_4 кримінального правопорушення були внесені 03 травня 2017 року на підставі рапорту прокурора Кузнецова А.І. від 03 травня 2017 року, тобто в межах строків, встановлених ч.1 ст.214 КПК України.

Крім того, адвокат в поданій апеляційній скарзі стверджує, що Управління соціального захисту населення Великописарівської РДА Сумської області не може бути потерпілим у даному кримінальному провадженні, посилаючись при цьому на те, що Управління з відповідними заявами, передбаченими ч.ч.2,3 ст.55 КПК України не зверталося, що на переконання колегії суддів, спростовується матеріалами кримінального провадження, зокрема листом Управління соціального захисту населення Великописарівської РДА від 17 травня 2017 року за № 03-11/812 (а.к.п.47), постановою слідчого СВ В. Писарівського ВП Охтирського ВП ГУ НП в Сумській області про визнання потерпілим та залучення представника потерпілого від 17 травня 2017 року (а.к.п.48), пам’яткою про процесуальні права та обов’язки потерпілого, одержаною 17 травня 2017 року її представником ОСОБА_15 (а.к.п.49).

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність в діях обвинуваченого ОСОБА_4 умислу, направленого саме на заволодіння чужим майном шляхом повідомлення неправдивих відомостей при заповненні заяви для призначення щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання та заяв, в яких підтверджував, що дані, внесені до первинної заяви, не змінились.

Будь-яких істотних порушень кримінального процесуального закону під час встановлення фактичних обставин вчинення кримінального правопорушення, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність ОСОБА_4 і на кваліфікацію його дій колегією суддів не виявлено.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_5, поданої в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4 колегія суддів не вбачає.

Покарання обвинуваченому ОСОБА_4 призначено у відповідності до вимог ст.ст.65-67 КК України з урахуванням характеру та ступеню тяжкості вчиненого ним злочину, даних про його особу, який перше притягується до кримінальної відповідальності, працює, наявності обставини, що пом'якшує покарання: перебування на його утримані неповнолітнього сина, відсутності обставин, які обтяжують покарання, в межах санкції ч.1 ст.190 КК України.

Доводи апеляційної скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3 щодо недостатності призначеного ОСОБА_4 покарання у виді виправних робіт із застосуванням мінімально допустимого розміру відрахувань із суми заробітку з огляду на те, що обвинувачений вину у вчиненому не визнав, проти задоволення цивільного позову заперечував, завдані державі збитки добровільно не відшкодував та не намагався їх відшкодувати, не спростовують висновки суду першої інстанції щодо призначеного ОСОБА_4 покарання, оскільки відповідно до ч.2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Призначене обвинуваченому покарання є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, є домірним скоєному, підстав для призначення більш суворого покарання за наведених прокурором в апеляційній скарзі підстав, не вбачається, а тому його апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Вирок Великописарівського районного суду Сумської області від 26 вересня 2017 року, яким ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України залишити без змін, апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3, захисника ОСОБА_5 – без задоволення.

Ухвала набирає чинності негайно та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_16. ОСОБА_17.

.